Рішення № 130901711, 06.10.2025, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

06 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/540/25

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах адвокатом Кашубою Миколою Олексійовичем, до Головного управління Національної поліції в Київській про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 и (далі позивач), поданим в його інтересах адвокатом Кашубою Миколою Олексійовичем (далі представник позивача), до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі відповідач), в якому представник позивача просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13 грудня 2023 року за шість місяців;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13 грудня 2023 року за шість місяців.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідно до наказу відповідача від 11 грудня 2023 року № 284 о/с позивача звільнено зі служби за пунктом 2 (за станом здоров`я (через хворобу)) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 12 грудня 2023 року.

При звільненні з позивачем повного розрахунку проведено не було.

26 лютого 2025 року на картковий рахунок позивача надійшла сума 66520,57 грн від відповідача з коментарем «HUNP v Kyivs`kii oblasti 1007020;2800; zar.na k/r.h/u.ta komp. PDFO Borodina V.I. (IPN2889901732) po rish. vid 29.08.24 spr.360/263/24 za 02.2025 v/sl.HU».

Про складові нарахування даної суми позивача жодним чином повідомлено не було.

На адвокатський запит представника позивача відповідач повідомив, що означена сума проведена на виконання судового рішення у справі № 360/263/24.

Виходячи із вищезазначеного, з посиланням на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), представник позивача зазначає, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Ухвалою від 24 березня 2025 року серед іншого відкрито провадження у справі; визначено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано від відповідача письмові докази.

Ухвалою від 24 березня 2025 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 360/64/25 за адміністративним позовом адвоката Кашуби Миколи Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення певних дій.

Ухвалою від 7 серпня 2025 року поновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах адвокатом Кашубою Миколою Олексійовичем, до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалами від 1 вересня 2025 року:

- відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Національної поліції в Київській області про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах адвокатом Кашубою Миколою Олексійовичем, до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

- зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області протягом 5 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»: наказ про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Головного управління Національної поліції в Київській області; довідку про період проходження ОСОБА_1 служби у Головному управлінні Національної поліції в Київській області; довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 жовтня 2023 року по 30 листопада 2023 року із зазначенням у довідці окремо всіх складових грошового забезпечення (щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), та фактично відпрацьованих днів у кожному місяці за вказаний період.

Головне управління Національної поліції в Київській області позов не визнало, про що 13 серпня 2025 року через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» за вхідним реєстраційним № 16430/2025 подало відзив на позовну заяву від 12 серпня 2025 року б/н.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 3 травня 2024 року у справі № 360/263/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії у лютому 2025 року відповідачем нараховано грошову компенсацію за 5 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік, 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2016 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2018 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2022 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в розмірі 70074,28 грн, яку після утримання обов`язкових податків та зборів 26 лютого 2025 року зараховано на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 за наданими реквізитами в розмірі 66570,57 грн.

Норма статті 117 КЗпП України встановлює відповідальність роботодавця за первинне порушення - невиплату належних працівникові сум у встановлені терміни безпосередньо при звільненні. Законодавець пов`язує нарахування середнього заробітку за час затримки саме з невиконанням обов`язку, передбаченого статтею 116 КЗпП України (остаточний розрахунок у день звільнення).

Тобто, у випадку цього позову наявна різниця між первинними та вторинними правовідносинами.

Первинні правовідносини - правовідносини, що виникають між роботодавцем та працівником у момент припинення трудового договору. Стаття 117 КЗпП України є санкцією саме за порушення вказаного трудового законодавства.

Вторинні правовідносини - правовідносини, що виникають після ухвалення судом рішення, і регулюються вже не КЗпП України, а Законом України «Про виконавче провадження». У цьому випадку сторонами є стягувач (колишній працівник) та боржник (роботодавець).

Відповідальність за невиконання судового рішення згідно з Законом України «Про виконавче провадження» передбачає інші механізми впливу на боржника: накладення штрафів виконавцем, примусове стягнення коштів та, у разі умисного невиконання, навіть кримінальну відповідальність за статтею 382 Кримінального кодексу України.

Дія статті 117 КЗпП України поширюється на випадки, коли існує затримка виплати належних звільненому працівникові сум, визначених безпосередньо у момент звільнення, а не за затримку у виконанні вже ухваленого судового рішення, оскільки такі правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження».

Отже, резюмує відповідач, застосування статті 117 КЗпП України до затримки виконання судового рішення було б неправильним тлумаченням закону. Це означало б, що роботодавець повинен нести подвійну відповідальність за одне й те саме порушення, що суперечить принципам юридичної відповідальності.

З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Дослідивши матеріали судової справи у електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у період з 19 вересня 2022 року по 12 грудня 2023 року проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Київській області, остання займана посада інспектор сектору реагування патрульної поліції відділу поліцейської діяльності № 1 Броварського районного управління поліції, та з 12 грудня 2023 року за пунктом 2 частини першої статті 77 (за станом здоров`я (через хворобу)) Закону України «Про Національну поліцію», звільнений зі служби в поліції з вислугою років для виплати надбавки за стаж служби - 25 років 11 місяців 25 днів; час навчання - не має; стаж служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції 25 років 11 місяців 25 днів; вислуга років на пільгових умовах - 9 років 9 місяців 1 день; усього вислуги років - 35 років 8 місяців 26 днів; кількість невикористаних днів щорічної відпустки за 2022 рік 45 діб; кількість невикористаних днів щорічної відпустки за 2023 рік 41 діб, встановивши відсоток премії за грудень 2023 року 213,617 %, про що свідчать витяг з наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 23 вересня 2022 року № 157 о/с «По особовому складу», витяг з наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 11 грудня 2023 року № 284 о/с «По особовому складу» та довідка Головного управління Національної поліції в Київській області від 4 вересня 2025 року № 801 про проходження служби.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 3 травня 2024 року у справі № 360/263/24, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року, позовну заяву адвоката Кашуби Миколи Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки: щорічної основної оплачуваної відпустку за 2021 рік у кількості 5 календарних дні, додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості 15 календарних днів, додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2016 рік тривалістю 14 календарних днів, додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2018 рік тривалістю 14 календарних днів, додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2022 рік тривалістю 14 календарних днів, додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2023 рік тривалістю 14 календарних днів;

- зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 5 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустку за 2021 рік, 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2016 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2018 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2022 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

26 лютого 2025 року Головним управлінням Національної поліції в Київській області ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі № 360/263/24 виплачено компенсацію за невикористані дні відпусток у розмірі 66570,57 грн (нараховано 70074,28 грн, утриманий військовий збір 3503,71 грн), про що свідчать платіжна інструкція від 25 лютого 2025 року № 2665 та розрахунковий лист за лютий 2025 року.

Також судом встановлено, що на користь позивача Луганським окружним адміністративним судом ухвалено такі рішення:

1) рішення від 16 квітня 2024 року у справі № 360/167/24, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року, та яким позов адвоката Кашуби Миколи Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково:

- стягнуто з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13 грудня 2023 року по 12 січня 2024 року у розмірі 28114,52 грн (двадцять вісім тисяч сто чотирнадцять гривень 52 коп.);

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.);

2) рішення від 14 березня 2025 року у справі № 360/64/25, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2025 року, та яким з урахуванням ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року про виправлення описки, адміністративний позов адвоката Кашуби Миколи Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задоволено частково:

- стягнуто з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 грудня 2023 року по 13 червня 2024 року включно в сумі 166873,28 грн (сто шістдесят шість тисяч вісімсот сімдесят три гривні 28 коп.), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).

Отже, на цей час існує два судових рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за 214 днів.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII).

Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі Постанова № 988) та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 квітня 2016 року № 260 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 29 квітня 2016 року № 669/28799 (далі - Порядок № 260).

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Абзацом першим пункту 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 1 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (№ рішення в ЄДРСР 88952400) визначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 11 грудня 2023 року № 284 о/с ОСОБА_1 звільненій зі служби в поліції 12 грудня 2023 року.

Таким чином, грошове забезпечення зокрема компенсація за невикористані дні відпусток мала бути виплачена позивачу 12 грудня 2023 року.

Судом встановлено, що після звільнення зі служби в поліції з Головного управління Національної поліції в Київській області позивачу зокрема 26 лютого 2025 року виплачено компенсацію за невикористані дні відпусток на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 3 травня 2024 року у справі № 360/263/24.

За змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби в поліції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на вище наведені положення КЗпП України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати належних працівникові при звільненні сум.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, починаючи з 19 липня 2022 року відбулися зміни у трудовому законодавстві України, відповідно до яких у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).

Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абзаців першого-четвертого та сьомого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Абзацами третім-п`ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 9 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

При прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно (пункт 15 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260).

Відповідно до абзацу першого пункту 8 розділу III «Окремі питання виплати грошового забезпечення» Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку із збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, яке вони отримували на день, що передував цій відпустці, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії.

Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи (абзаци сьомий-дев`ятий пункту 8 розділу III «Окремі питання виплати грошового забезпечення» Порядку № 260).

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що:

згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення поліцейського обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;

нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед звільненням. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середньої заробітної плати;

до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.

Згідно з довідкою Головного управління Національної поліції в Київській області від 3 вересня 2025 року № 533 грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за жовтень 2023 року 65321,92 грн, у тому числі: посадовий оклад 2400,00 грн, оклад за спеціальним званням 1800,00 грн, надбавка за стаж служби 2100,00 грн, надбавка за специфічні умови проходження служби 2520,00 грн, премія 18841,02 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань 27661,00 грн, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 9999,90 грн (за вересень 2023 року, виплачена у жовтні 2023 року); за листопад 2023 року 37661,00 грн, у тому числі: посадовий оклад 2400,00 грн, оклад за спеціальним званням 1800,00 грн, надбавка за стаж служби 2100,00 грн, надбавка за специфічні умови проходження служби 2520,00 грн, премія 18841,02 грн, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 9999,98 грн (за жовтень 2023 року, виплачена у листопаді 2023 року).

При розрахунку середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні виключаються суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 27661,00 грн та додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 9999,98 грн (за жовтень 2023 року, виплачена у листопаді 2023 року). У зв`язку з чим грошове забезпечення позивача, яке береться при розрахунку, за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає за жовтень 2023 року 27661,02 грн, за листопад 2023 року 27661,02 грн.

За жовтень та листопад 2023 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день (за жовтень 2023 року 31 календарний день, за листопад 2023 року 30 календарних днів).

День звільнення позивача 12 грудня 2023 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 13 грудня 2023 року по 26 лютого 2025 року, але не більше як шість місяців відповідно до положень частини першої статті 117 КЗпП України з 13 грудня 2023 року по 13 червня 2024 року, що складатиме 184 дні.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (27661,02 грн + 27661,02 грн) : 61 календарний день = 906,92 грн.

Середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 грудня 2023 року по 13 червня 2024 року включно становить 166873,28 грн (906,92 грн х 184 дні).

Разом з цим, як встановлено судом, рішеннями Луганського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі № 360/167/24 та від 14 березня 2025 року у справі № 360/64/25, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13 грудня 2023 року по 12 січня 2024 року у розмірі 28114,52 грн (двадцять вісім тисяч сто чотирнадцять гривень 52 коп.) та середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 грудня 2023 року по 13 червня 2024 року включно в сумі 166873,28 грн (сто шістдесят шість тисяч вісімсот сімдесят три гривні 28 коп.) відповідно.

Отже, на час вирішення цієї справи існує два судових рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за 214 днів.

З положень статті 117 КЗпП України слідує, що обов`язок роботодавця по виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні настає при невиплаті з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно, розмір суми та її складові, що залишилися невиплаченими працівникові при звільненні, для виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні жодного значення не мають.

Також слід зауважити, що чинним законодавством не передбачено повторне стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за один і той самий період затримки. Навпаки, чинною редакцією статті 117 КЗпП України передбачено можливість стягнення середнього заробітку на користь працівника за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців.

Законодавцем не передбачена можливість покладення на роботодавця відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні за виплату не однією сумою та не за один раз всіх сум, що належали працівнику при звільненні, поза межами шестимісячного строку.

Спірне питання про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні, яке є предметом розгляду у справі № 360/540/25, вже вирішено у справах №№ 360/167/24 та 360/64/25.

Отже, у цьому випадку позивач реалізував своє право на стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 214 днів період, більший за визначений статтею 117 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Луганського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі № 120/733/20-а, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання адміністративного позову покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не вирішується, оскільки до ухвалення рішення суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката позивачем не заявлено і суду не надано доказів, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), поданого в його інтересах адвокатом Кашубою Миколою Олексійовичем, до Головного управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження: вул. Володимирська, буд. 15, м. Київ, 01601) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська