Ухвала суду № 130895745, 09.10.2025, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа №523/18106/25

Провадження №1-кс/523/6480/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

09 жовтня 2025 року м. Одеса

Слідчий суддя Пересипського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника-адвоката ОСОБА_4 , директора ТОВ «Друга Інвестиційна компанія» ОСОБА_5 , розглянувши клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 , в матеріалах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань України за № 22025160000000231 від 10.04.2025, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 111-2, ч. 4 ст. 111-1 КК України та за підозрою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст.111-1 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До провадження Пересипського районного суду міста Одеси надійшло клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 , в матеріалах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань України за № 22025160000000231 від 10.04.2025, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 111-2, ч. 4 ст. 111-1 КК України та за підозрою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження встановлено, що представниками групи компаній «Трансшип», які використовуючи створені на території ТОТ АРК підприємства ООО «Краншип», ООО «Трансшип-агент» та ООО «Керченскаяморскаяверфь «Фрегат», здійснюється провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та умисні дій, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора.

Також, в ході досудового розслідування досліджуються обставинами здійснення громадянином України ОСОБА_7 , який є засновником та директором підприємства «Трансшип» у вигляді ТОВ (ЄДРПОУ 30256721), за попередньою змовою групою осіб з невстановленими особами, колабораційної діяльності, а саме: передачі матеріальних ресурсів незаконним воєнізованим формуванням створеним на тимчасово окупованій території та здійснювали провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, при веденні господарської діяльності ООО «ТРАНСШИП-АГЕНТ», на території ТОТ АРК, у період з 17.05.2023 по травень 2024 року.

Згідно відповідей на доручення ГВ ЗНД УСБУ в Одеській області та протоколу допиту підозрюваного, встановлено, що представниками групи компаній «Трансшип» у протиправній діяльності використовується нерухоме майно, яке знаходиться у віданні третіх осіб, однак фактично право управління та розпорядження майном знаходиться у безпосереднього власника групи компаній «Трансшип» ОСОБА_8 , а саме:

- нежитлове приміщення № 550 1-го поверху за адресою: місто Одеса, вулиця Маразліївська, будинок 6, загальною площею 143,2 кв.м., (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 651769751101), право власності на яке на даний час зареєстровано за ТОВ «Друга Інвестиційна компанія» (код ЄДРПОУ 39322729);

- нежиле приміщення за адресою: місто Одеса, вулиця Маразліївська, будинок 8, загальною площею 273,5 кв.м., (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 65611351101), право власності на яке на даний час зареєстровано за ОСОБА_9 , яке є дружиною безпосереднього власника групи компаній «Трансшип» ОСОБА_8 ;

- нежиле приміщення за адресою: місто Одеса, вулиця Маразліївська, будинок 8, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 6122778), право власності на яке на даний час зареєстровано за ОСОБА_9 , яке є дружиною безпосереднього власника групи компаній «Трансшип» ОСОБА_8 .

В ході судового розгляду прокурор підтримав клопотання та просив задовольнити його вимоги.

Захисник-адвокат ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення клопотання, пояснивши, що ТОВ «Друга Інвестиційна компанія» не є фігурантом кримінального провадження, та в подальшому будуть порушені права компанії.

Директор ТОВ «Друга Інвестиційна компанія» ОСОБА_5 пояснив, що ОСОБА_10 йому не знайомий та заперечував проти задоволення клопотання.

Власник майна ОСОБА_9 була повідомлена про час та дату судового засідання, однак до суду не прибула. З заявами або клопотаннями до суду не зверталась.

Слідчий суддя, розглянувши клопотання, дослідивши додані до клопотання документи, дійшов наступного висновку.

Згідно ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

За приписамист. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідност. 7 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на засадах, в тому числі, верховенства права, згідно якої людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, законності, згідно якої під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цьогоКодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, а також недоторканості права власності, відповідно до якої позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно дост. 131 ч. 2 п. 7 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

За вимогамист. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

- існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

- може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України.

Оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 111-1 КК України, у якому обґрунтовано підозрюється ОСОБА_7 , відноситься до категорії не тяжких злочинів, за яке передбачене покарання від трьох до п`яти років з конфіскацією майна, тобто при накладенні арешту на майно, воно може бути конфісковано в дохід держави за рішенням суду.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченомупунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Так, в силу ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Отже, майно, яке за обґрунтованої підозри органу досудового розслідування має одну або декілька ознак, наведених у ст.98 КПК України, може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого, яке відповідно до вимог ч.3 ст.110 КПК України приймається у формі постанови.

Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Слідчий суддя у відповідності до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна враховує правові підстави для арешту майна, наявність суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданнями кримінального провадження, а також наслідки арешту майна.

Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції. Рішення «Sargsyan v. Azerbaijan», n.220.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що у разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Враховуючи зазначені обставини, беручи до уваги, той факт, що з метою забезпечення збереження та запобігання відчуження майна підозрюваного, яке підлягає спеціальній конфіскації, на підставі чого слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання про арешт майна підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 32, 98, 110, 131, 132, 167, 170-175, 369-372 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 , в матеріалах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань України за №22025160000000231 від 10.04.2025, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 111-2, ч. 4 ст. 111-1 КК України та за підозрою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 111-1 КК України, - задовольнити.

1. Накласти арешт на:

- нежитлове приміщення №550 1-го поверху за адресою: місто Одеса, вулиця Маразліївська, будинок 6, загальною площею 143,2 кв.м., (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 651769751101), право власності на яке на даний час зареєстровано за ТОВ «Друга Інвестиційна компанія» (код ЄДРПОУ 39322729);

- нежиле приміщення за адресою: місто Одеса, вулиця Маразліївська, будинок 8, загальною площею 273,5 кв.м., (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 65611351101), право власності на яке на даний час зареєстровано за ОСОБА_9 ;

- нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 6122778), право власності на яке на даний час зареєстровано за ОСОБА_9 .

2. Заборонити відчуження та здійснення реєстраційних дій на майно вказане в п. 1 резолютивної частини ухвали.

3. Зобов`язати посадових осіб Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Артура Савельєва (колишняЧерняховського), буд. 6) здійснити відповідні дії відносно накладення арешту і заборони відчуження та здійснення реєстраційних дій на майно вказане в п.1 резолютивної частини ухвали, з моменту оголошення ухвали.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з моменту її оголошення.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Слідчий суддя ОСОБА_1