Рішення № 130882293, 02.10.2025, Бершадський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/2287/24

Провадження № 2/126/217/2025

"02" жовтня 2025 р. м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Рудя О.Г.

секретар Кучанська В.М.,

за участю представника позивача Паламарчук Л.І.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом служби у справах дітей Джулинської сільської ради в інтересах дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача служби у справах дітей Джулинської сільської ради звернулась в суд в інтересах дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов обґрунтовує тим, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06.08.2020 року ОСОБА_1 є матір`ю дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, ОСОБА_1 є матір`ю дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 17.07.2013 року.

На даний час діти проживають окремо від матері, а саме: син ОСОБА_2 перебуває на цілодобовому утриманні у Тульчинському обласному спеціалізованому будинку дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи та порушенням психіки Вінницької обласної ради.

Син ОСОБА_3 перебуває на цілодобовому утриманні НРЦ Джулинської сільської ради. Батько ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , 1994 року народження загинув.

На даний час відповідачка перебуває у місцях позбавлення волі. З часу народження дітей по теперішній час відповідачка не приймає жодної участі у житті дітей, не займається їх вихованням, не піклується про їх здоров`я, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі. А тому, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дітей вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.

Ухвалою суду від 10.09.2024 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засідання позов підтримала, просила задовольнити його з підстав зазначених у позові.

Відповідач, ОСОБА_1 позов не визнала пояснила суду, що має двох неповнолітніх дітей, які через її важкі життєві обставини на даний час не проживають разом з нею. Діти знаходяться на утриманні інших осіб. Вона не взмозі була ними опікуватись, оскільки перебувала в місцях позбавлення волі. На даний час, вона звільнилась з місць позбавлення волі та орендувала житло, має намір влаштуватись на роботу та планує забрати дітей до себе та продовжити проживати разом з ними та опікуватись ними.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно положень до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України).

Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої ст. 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Судом, встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06.08.2020 року ОСОБА_1 є матір`ю дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, ОСОБА_1 є матір`ю дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 17.07.2013 року.

На даний час діти проживають окремо від матері, а саме: син ОСОБА_2 перебуває на цілодобовому утриманні у Тульчинському обласному спеціалізованому будинку дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи та порушенням психіки Вінницької обласної ради.

Син ОСОБА_3 перебуває на цілодобовому утриманні в НРЦ Джулинської сільської ради.

Батько ОСОБА_3 - ОСОБА_4 загинув.

Позивач стверджує, що з часу народження дітей по теперішній час відповідачка не приймає жодної участі у житті дітей, не займається їх вихованням, не піклується про їх здоров`я, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі, не цікавиться успіхами дітей, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, що негативно впливає на фізичний розвиток синів, як складову виховання.

Зазначені позивачем обставини не оспорюються самою відповідачкою та визнаються нею в повному обсязі.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У відповідності з ч. 4 ст. 155 СК України ухилення кого-небудь із батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтуванням ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Питання доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було предметом розгляду виконавчого комітету Джулинської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, за наслідками якого на підставі всебічного дослідження документів, обстеження умов проживання дитини, було складено висновок, який затверджений рішенням виконавчого комітету № 7/10 від 18.07.2024, відповідно до якого визнано за доцільне позбавити громадянку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідатиме найкращим інтересам дитини та її соціального захисту.

Також, питання доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було предметом розгляду виконавчого комітету Джулинської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, за наслідками якого на підставі всебічного дослідження документів, обстеження умов проживання дитини, було складено висновок, який затверджений рішенням виконавчого комітету № 9/5 від 19.09.2024, відповідно до якого визнано за доцільне позбавити громадянку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що відповідатиме найкращим інтересам дитини та її соціального захисту.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повідомили суду, що відповідач ОСОБА_1 не проявляє жодної турботи до своїх дітей. Діти проживають окремо від неї. Вона не опікується ними. Не відвідує їх та не переймається їхнім життям та здоров`ям. ОСОБА_1 перебувала в місцях позбавлення волі де відбувала покарання. Син ОСОБА_3 певний час перебував на їх утриманні. На даний час ОСОБА_3 проживає у своєї бабусі в місті Ямпіль. Де ОСОБА_1 проживає на даний час нікому не відомо. Син ОСОБА_8 перебуває у дитбудинку.

Чинне законодавство зазначає, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Способи та методи ухилення від обов`язку з виховання та утримання дитини зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року в п.16: «Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

За змістом роз`яснень п. 15, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Під час розгляду справи судом встановлено саме свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками та винну поведінку відповідача по відношенню до синів, яка проявляється в небажанні відповідачем виконувати свій батьківський обов`язок щодо утримання та виховання дітей, про що свідчить відсутність інтересу до їх життя, здоров`я та розвитку, не забезпечення будь-якими продуктами харчування, одягом, засобами гігієни, ліками тощо.

У діях відповідача проявляється саме винна та пасивна поведінка по відношенню до синів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , не приймається будь-яких дій щодо спілкування та забезпечення синів всім необхідним. Що не оспорюється самим відповідачем.

Суд, вважає за необхідне врахувати, що позбавлення судом особи батьківських прав в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод становить втручання у її право на повагу до сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8. Таке втручання не становитиме порушення статті 8 лише у тому разі, якщо воно здійснене «згідно з законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей.

Суд повно, всебічно та об`єктивно оцінивши обставини справи, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності з точки зору належності та допустимості, дійшов висновку, що позивачем доведено обставини щодо самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків по відношенню до сина ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки з часу народження дитини остання не цікавиться життям дитини, не спілкується з дітьми, не впливає на їх духовний розвиток, відтак суд вважає, що наявні достатні правові підстави для застосування крайнього заходу впливу до відповідача шляхом позбавлення її батьківських прав, що відповідатиме інтересам дітей, отож позов підлягає до задоволення.

Враховуючи вище зазначене, суд не вбачає підстав для попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання синів, а лише вважає за доцільне, роз`яснити останній положення ст.169 СК України, що мати, батько, які були позбавлені батьківських прав мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

При цьому, суд роз`яснює, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 166 СК України, особа позбавлена батьківських прав не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Відповідно до ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь держави 1211 грн. 20 коп. судового збору за подання до суду позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, і на підставі ст.ст.150, 164, 165, 166, 169 СК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст.1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», суд,-

УХВАЛИВ:

Позов служби у справах дітей Джулинської сільської ради в інтересах дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 1211 грн. 20 коп. судового збору на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/ 22030106 Код ЄДРПОУ 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету 22030106).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. Г. Рудь