Рішення № 130881360, 02.10.2025, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/3321/25

Провадження №: 2/332/2206/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2025 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого - судді Завіновської А.П., при секретарі судового засідання Літвіновій Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Гуляйпільської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, про визнання права власності на житловий будинок,

встановив:

30.06.2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, про визнання права власності на житловий будинок, в обґрунтування якого зазначала наступне.

14.09.1979 року вона (позивачка) на підставі договору купівлі-продажу придбала житловий будинок АДРЕСА_1 . Договір був зареєстрований у Бердянському міжміському бюро технічної інвентаризації, про що свідчить відповідний реєстраційний напис про внесення даних про право власності до реєстру за № 934, реєстраційної книги за № 9, за реєстровим № 2275.

Наразі м. Гуляйполе знаходиться в зоні активних бойових дій, а тому їй невідомо про стан будинку та можливі пошкодження.

У зв`язку з тим, що обов`язковою умовою для отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване майно є наявність відомостей про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вона звернулася до державного реєстратора.

Водночас рішенням державного реєстратора від 10.06.2025 року їй було відмовлено у вчиненні реєстраційних дій із посиланням на те, що в реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію до 01.01.2013 року права власності на житловий будинок, не надані такі дані і суб`єктом, який проводив реєстрацію права власності. Крім того, що у наданих позивачкою документах відсутні відомості про технічні характеристики житлового будинку, а саме не зазначена загальна площа об`єкта нерухомого майна.

Отже, вона змушена звернутися до суду за захистом порушених прав.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 07.07.2025 року у вказаній справі було відкрито провадження і її призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження до підготовчого судового засідання на 11 год. 00 хв. 25.07.2025 року. В подальшомупідготовче судовогозасідання буловідкладено на 11 год. 00 хв. 08.08.2025 року.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08.08.2025 року підготовче провадження у справі було закрито та її призначено до судового розгляду по суті на 10 год. 00 хв. 21.08.2025 року, яке в подальшому відкладено на 11 год. 30 хв. 02.10.2025 року.

Позивачка в судове засідання не з`явилась, звернулася до суду з заявою про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення у справі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. Відзив не подав.

Виходячи з наведеного, а також положень ч. 3 ст. 211, ч. 4 ст. 223 ЦПК України, суд доходить висновку про можливість здійснення судового розгляду за відсутності учасників справи, на підставі наявних матеріалів, та за письмової згоди позивачки, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось, що не суперечить положенням ч. 2 ст.247 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

За приписами ст. ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

14.09.1979 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбала житловий будинок АДРЕСА_1 . Договір був зареєстрований у Бердянському міжміському бюро технічної інвентаризації, про що свідчить відповідний реєстраційний напис про внесення даних про право власності до реєстру за № 934, реєстраційної книги за № 9, за реєстровим № 2275.

23.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на вищезазначений будинок.

10.06.2025року державнимреєстратором прийняторішення за№ 79348621,яким позивачцівідмовлено впроведенні реєстраційнихдій.Підставою длявідмови впроведенні реєстраційнихдій державнимреєстратором зазначеноне усуненняобставин,що булипідставою дляприйняття рішенняпро зупиненнярозгляду заявипро державнуреєстрацію прав(п.8ч.1ст.24Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень»),а саме, що в реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію до 01.01.2013 року права власності на житловий будинок, не надані такі дані і суб`єктом, який проводив реєстрацію права власності. Крім того, що у наданих позивачкою документах відсутні відомості про технічні характеристики житлового будинку, а саме не зазначена загальна площа об`єкта нерухомого майна.

Частиною 1 статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Право на застосування певного способу захисту порушеного права існує у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме тих, у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов`язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з`являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема,Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV(далі - Закон № 1952-IV).

Згідно із п. 1 ч. 1ст. 2 Закону № 1952-IV- державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3ст. 3 Закону України № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цьогоЗакону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цьогоЗакону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною 3 цієї статті у випадках, визначенихстаттею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4ст. 3 Закону № 1952-IV).

За правилом абз. 4 ч. 5ст. 3 Закону № 1952-IVдержавна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.

Так, ч. 3ст. 10 Закону № 1952-IVврегульовано, що державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цимЗаконом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Статтею 24Закону №1952-IV передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, зокрема після завершення строку встановленого ч. 3 ст. 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію без руху (п. 8 ч. 1 ст. 24 Закону).

Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таким вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 висловлено правову позицію, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 зроблено висновок, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Таким чином, відсутність у Державному реєстрі речових прав записів про реєстрацію права власності особи на майно не свідчить про відсутність у неї такого права.

Суд звертає увагу на те, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону № 1952-IV, запроваджена в Україні з 01 січня 2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Право власності позивачки ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване Бердянським бюро технічної інвентаризації 15 вересня 1975 року, про що свідчить відповідний реєстраційний напис.

Отже, житловий будинок, що розташований за вказаною адресою, належить на праві власності позивачці згідно вищевказаного правовстановлюючого документу, який є підставою виникнення права власності, що не потребує подальшої перевірки, оскільки такий документ належним чином підтверджує її право власності.

Згідно з положеннями статті 328Цивільного кодексуУкраїни право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 41Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 317Цивільного кодексуУкраїни власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 321Цивільного кодексуУкраїни право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 182Цивільного кодексуУкраїни право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно зі статтею 392Цивільного кодексуУкраїни власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини 1статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98).

Водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об`єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об`єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об`єкт нерухомості належними правовстановлюючими документами.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) зазначено, що відповідно достатті 392 Цивільного кодексу Українивласник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогієюзаконумає застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту, як зазначено вище, є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Позивачка у цій справі прагне здійснення державної реєстрації права власності на своє майно. Саме в цьому полягає її інтерес, за захистом якого вона звернулася до суду. Таким чином, належним способом захисту права в даному випадку є оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову в проведенні реєстраційних дій.

У зв`язку з наведеним, у задоволені позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 12,13,81,89,259,263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Гуляйпільської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання права власності на житловий будинок, - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом двадцяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається, за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ;

Відповідач: Гуляйпільська міська військова адміністрація Пологівського району Запорізької області, адреса: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164, код ЄДРПОУ 45018699.

Суддя: А.П. Завіновська