Рішення № 130863698, 08.10.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2025 рокусправа № 380/1006/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Підставою позову є протиправність, на думку позивача, бездіяльності відповідача щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії по віку згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог вказує, що звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області рішенням №133950014543 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з тим, що у позивача відсутній страховий стаж на дату звернення. Позивач вважає таке рішення протиправним, вказує, що він не несе відповідальності за правильність заповнення трудової книжки. Крім того, періоди його роботи підтверджуються також долученими довідками.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 27.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив. Вказує, що при опрацюванні наданих Позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком, органом Пенсійного фонду України розраховано стаж, який склав 4 роки 3 місяці 23 дні, що є недостатнім для призначення позивачу пенсії за віком. Також покликається на те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач 13.11.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Заяву та долучені до неї документи розглянуло за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії від 19.11.2024 №133950014543.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком передбачено ст. 26 Закону №1058-IV.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Позивач 13.11.2024 звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, досягнувши 63-річного віку. Тобто необхідним для призначення пенсії є наявність страхового стажу від 21 до 31 року.

Розглянувши заяву позивача та додані до неї документи, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийняло рішення від 19.11.2024 №133950014543 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Водночас, у спірному рішенні зазначено таке:

«За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата народження заявника ІНФОРМАЦІЯ_2 не відповідає даті народження в паспортних даних;

- період роботи з 19.06.1981 по 05.09.1991 згідно довідки №459 від 29.03.2017, оскільки довідка надана в копії.

Крім того, додаткового уточнення потребують періоди роботи:

- з 27.07.1994 по 09.08.1995, оскільки відсутні дати наказів про прийняття та звільнення;

- з 10.08.1995 по 10.12.1998, оскільки наявне виправлення в даті звільнення та в даті наказу на звільнення;

- з 04.01.1999 по 16.05.2002, оскільки відсутні дані СПОВ».

Оцінюючи такі твердження відповідача, суд виходить з такого.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До 01 січня 2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі по тексту - Закон України № 1788-ХІІ).

Відповідно до статті 56 Закону України № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 частиною 1 Закону України № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком №637.

У трудовій книжці, копія якої подана позивачем, містяться записи щодо його роботи у періоди з 16.09.1981 по 05.09.1991, з 12.12.1991 по 05.09.1994, з 27.07.1994 по 09.08.1995, з 10.08.1995 по 10.12.1998.

Втім, вказані періоди не зараховані пенсійним органом до страхового стажу позивача. Причиною незарахування є недоліки трудової книжки, зокрема у зазначенні дати народження позивача, датах наказів про прийняття чи звільнення з роботи.

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58 (далі по тексту Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 2.3, 2.4 розділу 2 вказаної Інструкції № 58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 1 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому можливе її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд зауважує, що записи про спірні періоди роботи не містять недопустимих перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Окрім того, Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.07.2023 у справі №580/4012/19 вказано, що певні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Щодо покликання відповідача у спірному рішенні на те, що довідка №459 від 29.03.2017, що підтверджує період роботи з 16.09.1981 по 05.09.1991 надана в копії, то слід зауважити, що відомості про вказаний період, як вже зазначалось вище, містяться в трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж.

Оцінюючи твердження позивача щодо незарахування періоду роботи з 04.01.1999 по 16.05.2002 у зв`язку з відсутністю даних СПОВ, суд зазначає, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023.

З матеріалів справи вбачається, що окремі періоди, а саме з 10.08.1995 по 10.12.1998 та з 04.01.1999 по 16.05.2002, позивач працював на території російської федерації.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням викладеного суд констатує, що на час трудової діяльності позивача у спірні періоди Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 10.08.1995 по 10.12.1998 та з 04.01.1999 по 16.05.2002.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.11.2024 у справі №340/4436/23.

Отже, всі твердження відповідача, покладені в основу спірного рішення, спростовані судом.

Поряд з цим, суд зауважує, що до відзиву на позовну заяву відповідачем додано копію рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 19.11.2024 №133950014543, тобто з номером та датою ідентичними рішенню, долученому позивачем, прийнятому також за результатами розгляду заяви позивача від 13.11.2024.

Проаналізувавши зміст рішення, отриманого позивачем від відповідача та долученого до позовної заяви, та рішення, долученого відповідачем до відзиву на позовну заяву, суд зауважує, що такі відрізняються в частині обґрунтування підстав незарахування окремих періодів роботи позивача до страхового стажу.

Зокрема, у рішенні від 19.11.2024 №133950014543, яке отримав позивач за результатами розгляду його заяви та долучив при зверненні до суду із цим позовом, період роботи з 10.08.1995 по 10.12.1998 не зараховано до страхового стажу позивача оскільки наявне виправлення в даті звільнення та в даті наказу на звільнення, а період роботи з 04.01.1999 по 16.05.2002 оскільки відсутні дані СПОВ.

Натомість, у рішенні від 19.11.2024 №133950014543, доданому відповідачем до відзиву на позовну заяву, періоди роботи з 10.08.1995 по 10.12.1998 та з 04.01.1999 по 16.05.2002 не зараховані до страхового стажу позивача із покликанням на те, що припинена Угода про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 в м. Москві. Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому незалежних держав та врахування нарахованої та їх території заробітної плати здійснюється відповідно до Законодавства України, з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні така двостороння угода в галузі пенсійного забезпечення з російською федерацією відсутня.

Таким чином, в процесі судового розгляду справи судом встановлено факт прийняття відповідачем, а саме посадовими особами начальником відділу призначення пенсій Тетяною Гнатюк та головним спеціалістом відділу призначення пенсії ОСОБА_2 , за результатами розгляду однієї заяви та одного пакету документів, двох рішень з однаковими реквізитами та різним змістом, одне з яких надане позивачу, а інше суду. Вказане свідчить про протиправність дій відповідача під час розгляду заяви позивача від 13.11.2024 та наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішень від 19.11.2024 №133950014543.

Вирішуючи позовні вимоги зобов`язального характеру, суд доходить висновку про необхідність зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, а саме з 16.09.1981 по 05.09.1991, з 12.12.1991 по 05.09.1994, з 27.07.1994 по 09.08.1995, з 10.08.1995 по 10.12.1998, з 04.01.1999 по 16.05.2002.

Щодо позовних вимог в частині зарахування періоду роботи з 16.09.1981 по 31.12.1990 у пільговому обчисленні, то такі задоволенню не підлягають у зв`язку з їх передчасністю, адже пенсійний орган ще не здійснював зарахування вказаного періоду та у суду відсутні підстави вважати, що суб`єктом владних повноважень буде допущено порушення прав позивача в цій частині.

Також позивач просить зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 13.11.2024 відповідно до вимог ст. 26, 27, 28 Закону №1058-IV.

Як випливає з аналізу норми ст. 26 Закону №1058-IV, умовами для призначення пенсії за віком є досягнення пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу.

Оскільки остаточний розмір страхового стажу позивача буде встановлено після зарахування територіальним управлінням Пенсійного фонду України окремих періодів на виконання цього рішення, то вимога в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення пенсії є передчасною та задоволенню не підлягає.

Водночас, з метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача належить зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13.11.2024 про призначення пенсії за віком, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містив декілька вимог немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Отже, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 19.11.2024 №133950014543.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 16.09.1981 по 05.09.1991, з 12.12.1991 по 05.09.1994, з 27.07.1994 по 09.08.1995, з 10.08.1995 по 10.12.1998, з 04.01.1999 по 16.05.2002.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2024 про призначення пенсії за віком, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом безпосередньо до суду апеляційної інстанції тридцяти днів з дня складення повного судового рішення..

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (28002, м. Чернівці, вул. Центральна, 3; код ЄДРПОУ 40329345).

СуддяСидор Наталія Теодозіївна