Рішення № 13086099, 20.12.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2010 р. Справа № 55/240-10

вх. № 9840/5-55

Суддя господарського суду Светлічний Ю.В.

при секретарі судовогозасідання Ліпчанська В.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - - не з'явився;

розглянувши справу за позовом Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" (у формі відкритого акціонерного товариства) в особі філії АСК "Укррічфлот" "Вилківська ремонтно-експлуатаційна база флоту", м. Вилкове, Кілійського району Одеської області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Ізюм, Харківської області

про стягнення 13685,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна судноплавна компанія "Укррічфлот" (у формі відкритого акціонерного товариства) в особі філії АСК "Укррічфлот" "Вилківська ремонтно-експлуатаційна база флоту", м. Вилкове, Кілійського району, Одеської області звернулася до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованості за Договором про надання послуг по відстою катеру "Сиріус" № 48/Д від 01.01.2009р. в сумі 13685,80 грн., з яких: 10040,59 грн. - сума основного боргу за надані послуги; 323,36 грн. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання; 1666,74 грн. - сума інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання та 1655,11 грн. - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду Харківської області №853-10 від 20 грудня 2010 року у зв'язку з відрядженням судді Гребенюк Н.В., справу № 55/240-10 передано судді Светлічному Ю.В.

Представник позивача у призначене судове засідання не з"явився. 03.12.2010р. до суду надійшло клопотання позивача (вх. 4645) про розгляд справи за його відсутністю в судовому засіданні. Суд розглянувши дане клопотання вважає за необхідне задовольнити його як таке, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи господарським судом встановлено наступне.

01 січня 2009 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання послуг по відстою катеру № 48-Д, відповідно до умов якого позивач на себе зобов"язання надати послуги з відстою катеру "Сиріус" біля причальної стінки, а відповідач оплатити отримані послуги.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно п.1.1 договору вартість відстою складає 40,92 грн., з урахуванням ПДВ на добу.

Суд вивчаючи матеріали справи встановив, що акт прийому передачі від 01.10 до 31.10.2009 року на суму 1268,52 грн. не є належним доказом по справі, оскільки не містить підпису відповідача, тому даний акт судом не приймається.

Позивач належним чином виконував взяті на себе зобов'язання, що підтверджується Актами наданих послуг та виставленими рахунками, окрім акту прийому передачі від 01.10 до 31.10.2009 року на суму 1268,52 грн. та надав відповідачу послуги по відстою катеру на загальну суму 13 771,48 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору замовник здійснює оплату за послуги, надані згідно даного договору на підставі Актів наданих послуг на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 10 днів з моменту виставлення рахунка.

Проте, в порушення п. 3.1 Договору замовник свої зобов'язання за Договором щодо грошових коштів не виконав в повному обсязі, а лише частково у розмірі 5 000 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером № 100 від 14.12.2009 року., унаслідок чого виникла заборгованість.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 8 772,07 грн.

Згідно ст. 5 ГПК України позивач вживав заходи щодо досудового врегулю вання спору, а саме 06.05.2010 р. боржнику була направлена претензія № 411, але відповідач не відреагував та суму боргу не сплатив.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів (сума основного боргу) підлягає частковому задоволенню а саме в сумі 8 772,07 грн., в частині стягнення 1 268,52 грн. слід відмовити, як у безпідставно заявлених.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь 323,36 грн. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання; 1666,74 грн. - сума інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання та 1655,11 грн. - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки у відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат інфляційні в сумі 1666,74 грн. та 3% річних 323,36 грн. є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що згідно з п4.2 Договору встановлено, що у випадку порушення строків оплати замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожний день затримки оплати до повного погашення заборгованості із нарахуванням відповід ного індексу інфляції.

Суд, ознайомившись з розрахунком позивача в частині нарахування пені встановлено, що Позивачем не вказано за який період нараховано пеню в сумі 1655,11 грн., наданий розрахунок не відповідає вимогам п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За таких обставин наданий позивачем розрахунок пені є необрунтованим, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 310,01 грн. та перерахувавши пеню за період шість місяців від дня коли зобов"язання повинно було бути виконано за кожну рахунок окремо, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1345,10 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 121,07 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 206,07 гривень слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Клопотання позивача про розгляд справи за відсутності їх представника у судовому засіданні - задовольнити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, свідоцтво № НОМЕР_2, інд.п.н. НОМЕР_1) на користь Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" в особі Вілківської РЕБФ (68355, м. Вилкове, Кілійського району Одесь кої області, вул. Придунайська, 3, р/р 26006002399001 в АКБ "Імексбанк" м. Вилкове, МФО 328384, код ЄДРПОУ 25828094) суму боргу у розмірі 8 772,07 грн., інфляційні в сумі 1666,74 грн. та 3% річних 323,36 грн., пеню у розмірі 1 345,10 грн., державне мито у розмірі 121,07 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 206,07 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення 1 578,53 грн. - відмовити.

Суддя Светлічний Ю.В.

Справа №55/240-10

Повне рішення складене 24 грудня 2010 року.