Рішення № 13085224, 17.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 7/53617.12.10 За позовом Приватної компанії з обмеженою відповідальністю ТіБіАйЕф Файненшл Сервісез Б.В.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бауман Трейд".

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Публічне акціонерне товариство Всеукраїнський Акціонерний Банк;

про звернення стягнення на предмет застави.

Суддя Якименко М.М.

Представники:

від позивача: Клепацький М.М. –довіреінсть б/н від 18.10.2010;

від відповідача: не з’явились;

від 3-ї особи: не з’явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про визнання права власності на цінні папери –прості іменні акції номінальною вартістю 1,15 грн. в кількості 46092 308 (сорок шість мільйонів дев’яносто дві тисячі триста вісім) штук загальною номінальною вартістю 53006154,20 грн. (п’ятдесят три мільйони шість тисяч сто п’ятдесят чотири гривні двадцять копійок), що складає 13,5% статутного фонду емітента —Відкритого акціонерного товариства „Всеукраїнський Акціонерний Банк” (третьої особи), що належать відповідачу та були передані позивачу в заставу.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги, просив звернути стягнення на предмет застави шляхом передачі рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним. Між позивачем та відповідачем був укладений договір застави акцій від 29 жовтня 2009 року, за яким в забезпечення виконання зобов’язань перед позивачем за договором позики, укладеним 29 жовтня 2009 року, було передано в заставу 13,5% простих іменних акцій, випущених Третьою особою у документарній формі, власником яких є відповідач.

Позичальником за договором від 29 жовтня 2009 року були порушені строки сплати процентів та повернення позики, у строк до 01 грудня 2009 року, який сплив, а тому позивач набув право стягнення на предмет застави акцій шляхом передачі акцій у власність позивача.

Відповідач та третя особа правом на участь представника у судовому засіданні 16.12.2010р. не скористалися, про причини неявки суд не повідомили, відзив на позов та витребуваних судом документів не надали. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про порушення провадження у справі за адресами, вказаними у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, у витягах з ЄДРПОУ, та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам процесу для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та, відповідно, є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Ухвалою від 08.12.2010р. провадження у справі було порушено, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи був призначений на 13.12.2010р.

13.12.2010 представник позивача в судовому засіданні подав заяву про збільшення та уточнення позовних вимог, в якій просив залучити до участі у справі ТОВ "Інвест-М" в якості третьої особи та зобов’язати третю особу вчинити дії.

Судом відмовлено в задоволенні клопотання щодо залучення до участі у справі ТОВ "Інвест-М" в якості третьої особи, оскільки чинним законодавством не передбачено заявлення позовних вимог до третіх осіб.

Ухвалою від 13.12.2010р. розгляд справи був відкладений на 17.12.2010р. у зв’язку з неявкою представників відповідача та третьої особи та невиконанням ними вимог ухвали суду.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали наданих суду документів, копії яких знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно та в сукупності оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватна компанія з обмеженою відповідальністю ТіБіАйЕф Файненшл Сервісез Б.В. (TBIF Financial Services B.V.), є юридичною особою за законодавством Нідерландів, що підтверджується нотаріально засвідченим перекладом апостильованого витягу з торгового реєстру торгово-промислової палати міста Амстердам від 13.08.2010 р. з номером справи 34165471, відповідно до якого Позивач був заснований 21.11.2001 року та знаходиться за адресою: Клод Дебюссілаан, 30, Вініоллі Білдінг, 13-й поверх, 1082 MD, м. Амстердам, Королівство Нідерландів (Claude Debussylaan 30 Vinoly Building 13e, 1082MD).

Відповідно до ст. 123 ГПК України іноземні суб’єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов’язки, що і суб’єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно зі ст. 73 Закону України „Про міжнародне приватне право” іноземні юридичні особи мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

29 жовтня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір застави акцій, відповідно до ст. 3 якого предметом застави є 13,5% (тринадцять цілих п’ять десятих відсотка) простих іменних акцій, випущених Емітентом (як визначено у Додатку А до цього договору) у документарній формі, власником яких є заставодавець і більш детальний опис яких наведено у Додатку А до цього договору.

Відповідно до Додатку А договору застави емітентом акцій є Відкрите акціонерне товариство „Всеукраїнський акціонерний банк”, вид та категорія акцій –прості іменні, номінальна вартість акцій –1,15 грн., загальна кількість акцій, що заставляються за договором –46092 308 (сорок шість мільйонів дев’яносто дві тисячі триста вісім) штук загальною номінальною вартістю 53006154,20 грн. (п’ятдесят три мільйони шість тисяч сто п’ятдесят чотири гривні двадцять копійок), що складає 13,5% статутного фонду емітента.

На підставі Закону України „Про акціонерні товариств” акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Пунктом 5 розділу XVII „Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону акціонерні товариства мають привести свої статути та інші внутрішні положення у відповідність з нормами цього Закону (тобто стати публічним акціонерними товариствами або приватними акціонерними товариствами) протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом. У відповідності до вищенаведених норм Закону Третьою особою було прийнято рішення про її перейменування (перетворення) у Публічне акціонерне товариство „Всеукраїнський Акціонерний Банк”, що підтверджується Статутом Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський Акціонерний Банк”, в якому зазначено, що ПАТ є правонаступником Відкритого акціонерного товариства „Всеукраїнський Акціонерний Банк”, та свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А 01 № 625853 від 18.05.2010.

Статтею 8 договору застави акцій визначено право, що застосовується при вирішенні спорів. Зокрема, п. 8.1. договору встановлено, що до договору застави і його тлумачення застосовується право України.

Пунктом 8.2. договору застави встановлено наступний порядок вирішення спорів. За винятком, передбаченим пунктом (b) нижче, будь-який спір, розбіжність або претензія вирішуються шляхом арбітражу відповідно до Регламенту Лондонського Міжнародного Третейського Суду. Відповідно до підпункту (b) пункту 8.2. статті 8 договору застави виключно на вибір заставодержателя будь-який спір, розбіжність або претензія може вирішуватися шляхом подання судового позову до судів Англії або України.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність договірного погодження між позивачем та відповідачем-1 щодо матеріального і процесуального права, що підлягає застосуванню у відносинах сторін, а Позивач має право звертатися у суд України для охорони та захисту прав, що випливають із договору застави акцій від 29 жовтня 2009 року.

Відповідно до ст. 42 Закону України „Про міжнародне приватне право” захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду. Згідно зі ст. 44 Закону України „Про міжнародне приватне право” у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є заставодавець –за договором застави. Згідно зі ст. 32 Закону якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов’язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Таким чином, оскільки місцезнаходженням відповідача є Україна, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-Д, а сторони, як це передбачено ст. 76 Закону України „Про міжнародне приватне право”, статтею 8 договору застави, передбачили підсудність справи з іноземним елементом судам України, то спір між Позивачем та Відповідачем-1 у будь-якому випадку підвідомчий Господарському суду міста Києва.

Вибір сторонами українського права як такого, що регулює їх відносини за угодою, означає вибір саме національного законодавства України, а не окремих законодавчих актів, що регулюють відповідні відносини сторін (аналогічної позиції дотримується й Вищий господарський суд України, викладеній в п.3.1 Роз’яснення 04-5/608 від 31.05.02р.).

Відповідно до статті 3 договору застави на дату укладення договору балансова вартість акцій складала 93662452,30 грн., натомість сторони домовились оцінити вартість заставлених акцій в розмірі 2600000 (два мільйони шістсот тисяч) доларів США. Право власності на заставлені акції підтверджується випискою з реєстру власників іменних цінних паперів № 4012 від 23 жовтня 2009 року, яка є додатком до договору застави.

Відповідно до преамбули договору застави акцій останній забезпечує виконання обов’язків позичальника за договором позики від 29 жовтня 2009 року, укладеним між позивачем (позикодавцем) та Сергієм Владіміровічем Максімовим (позичальником), громадянином Російської Федерації, , за яким Максімов позичив у позивача 2600000 (два мільйони шістсот тисяч) доларів США. Згідно із пунктом 2.1. договору застави акцій застава забезпечує всі вимоги позивача щодо виконання позичальником будь-якого і всіх його платіжних зобов’язань щодо здійснення платежів за договором позики у такому розмірі, порядку та у такий строк, як зазначено у договорі позики. Застава забезпечує, серед іншого, сплату основної суми позики, сплату процентів, нарахованих на позику, сплату штрафної відсоткової ставки та відшкодування податків та видатків.

Відповідно до п. 15.2. договору позики, укладеного між позивачем (позикодавцем) та паном Сергієм Владіміровічем Максімовим (позичальником) будь-які спори, що виникають між сторонами у зв’язку із договором позики, вирішуються шляхом арбітражу згідно з Регламентом Лондонського Суду Міжнародного Арбітражу.

Договір позики не містить окремого застереження про те, що позивач на власний розсуд має право обрати суд Англії або України. Натомість, предметом спору по справі є звернення стягнення на заставлене відповідачем майно шляхом передачі предмету застави у власність.

Представником позивача було надано суду письмове підтвердження про відсутність у судах України та Англії будь-яких справ між тими ж сторонами, з того самого предмету та з тих самих підстав, а також відсутність спору між позивачем та Сергієм Владіміровічем Максімовим щодо договору позики від 29 жовтня 2009 року.

Іншими учасниками процесу твердження представника позивача про відсутність спору між позивачем та Сергієм Владіміровічем Максімовим щодо договору позики від 29 жовтня 2009 року не спростовано.

Враховуючи те, що предмет спору по справі, матеріали справи, пояснення представника позивача, не свідчать про наявність спору між позивачем та Сергієм Владіміровічем Максімовим, позичальником за договором позики, щодо виконання договору позики, а також беручи до уваги той факт, що залучення Сергія Владіміровіча Максімова, громадянина Російської Федерації, викликало б конституційно недопустиму необхідність порушення прав позивача щодо розумних строків захисту прав та розгляду справи, предметом якої є саме звернення стягнення на заставлене майно, суд розглядав справу без участі зазначеної особи, з урахуванням ст.ст. 32, 33 ГПК України.

Крім того, відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Позивач просить звернути стягнення на предмет застави шляхом передачі предмету застави у власність у зв’язку із невиконанням позичальником обов’язку повернути позику у строк до 01 грудня 2009 року, тобто у зв’язку із відсутністю факту надходження коштів на рахунок позивача.

Згідно із ст. 30 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов’язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.

Таким чином, належні та допустимі докази, які можуть підтвердити наявність або відсутність факту виконання позичальником обов’язку повернути позику, можуть бути отримані не лише у позичальника, але й від банків чи інших фінансових установ, що обслуговують відповідні рахунки позивача та позичальника, та які зазначено у договорі застави від 29.10.2009р.

Як встановлено судом, 30 жовтня 2009 року компанія TBIF Financial Services B.V. переказала суму у розмірі 2600000 доларів США отримувачу коштів – Максімову Сергію Владіміровічу. Як зазначено у листі Банку Укіо (Ukios Bankas) від 15.10.2010 року № 180-03-2046, 12 жовтня 2010 року призначення платежу було змінено на наступне: сплата кредиту згідно кредитного договору від 29.10.2009 року.

Відповідно до п. 2.2. договору позики позикодавець перераховує позику на наступний рахунок позичальника:

Одержувач:          SERGEY

№ рахунка:          00011070133

Банк:                    BANKAS, Каунас, Литва

SWIFT:          LT 2

Згідно із п. 3.3. договору позики позичальник погашає позику повністю або частково на наступний рахунок позикодавця:

Одержувач:                    Ті-Бі-Ай-Еф Файненшел Сервісез Б.В.

№ рахунка:                    621069124

Банк:                    AMRO, адреса: Відділ Корпоративних Клієнтів Амстердам,

Постбас, 20710, 1001 НС Амстердам, Королівство Нідерландів

Валюта:                    долари США

IBAN:                    07ABNA0621069124

SWIFT:          LT 2

Щодо зміни призначення платежу, яка відбулася 12 жовтня 2010 року, представником позивача було пояснено, що при перерахунку коштів мала місце помилка, пов’язана із попередніми відносинами позивача та позичальника, а саме –у зв’язку із договором позики між Позивачем (як позичальником) та Максімовим Сергієм (як позикодавцем) від 25 лютого 2009 року.

Судом встановлено, що 25.02.2009р. між позивачем та Сергієм Максімовим було укладено договір позики, відповідно до якого позивач взяв позику у розмірі 3 млн. доларів США у Сергія Максімова та зобов’язався повернути її у квітні місяці 2009 року.

Як вбачається із банківських виписок, позивачем було повернуто позику наступними платежами: 01.04.2009р. у розмірі 502500,00 дол. США, 06.04.2009р. у розмірі 315000,00 дол. США, 23.04.2009р. у розмірі 2181500,00 дол. США, 23.04.2009р. у розмірі 1000,00 дол. США. Таким чином, станом на 23.04.2009р. Позивач повернув пану Сергію Максімову позику за договором від 25.02.2009р. у повному обсязі.

Натомість, як вбачається із банківської виписки, 30 жовтня 2009 року позивач дійсно перерахував пану Сергію Максімову 2600000 доларів США із призначенням платежу - повернення відповідно до договору позики від 25.02.2009 року. З врахуванням того, що станом на 30 жовтня 2009 року позивачем вже було повернуто позику відповідно до договору, укладеного 25.02.2009 року, а також з врахуванням того, що платіж від 30 жовтня 2009 року було проведено на рахунок LT087010000011070133, зазначений як рахунок отримувача за договором позики від 29.10.2009р., суд вважає обґрунтованими доводи представника позивача про наявність технічної помилки при оформленні призначення платежу, а платіж від 30 жовтня 2009 року таким, що відбувся на виконання договору позики від 29.10.2009р. Зазначене підтверджується також внутрішнім листуванням позивача –листом від 11.10.2010р., у якому йдеться про необхідність зміни призначення платежу, та фактичною подальшою зміною призначення платежу Ukios Bankas.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про належне виконання обов’язку позивачем щодо перерахування грошових коштів позичальнику.

Згідно із п. 2.2. договору застави акцій від 29 жовтня 2009 року та відповідно до п. 3.1. договору позики від 29 жовтня 2009 року позичальник повинен повернути позику повністю разом з усіма нарахованими процентами та іншими платежами не пізніше 01 грудня 2009 року.

Відповідно до листа Дойче Банк від 02.11.2010р. у зв’язку із продажем певної частини АБН Амро Банк Дойче Банк, позивач став клієнтом Дойче Банк Нідерланди. Позивач звернувся до Дойче Банк Нідерланди з проханням надати підтвердження того, що на рахунок компанії 621069124 ніколи не зараховувалися жодні кошти, перераховані з рахунку пана Максімова згідно договору позики від 29 жовтня 2009 року. Дойче Банк Нідерланди підтвердив, що з 29 жовтня 2009 року і по 02.11.2010 року на рахунок компанії 621069124 ніколи не зараховувалися жодні кошти, перераховані з рахунку пана Максімова із призначенням платежу «повернення позики згідно договору від 29 жовтня 2009 року»або зі схожим призначенням. Таким чином, судом встановлено, що станом на день подання позову позичальник позику не повернув.

29.10.2009р. між позивачем та відповідачем було укладено договір застави акцій (далі –Договір), відповідно до якого Відповідач для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником його зобов’язань з договором позики, діючи як майновий поручитель та окремий боржник, надав у заставу позивачеві 13,5% простих іменних акцій, випущених третьою особою.

Відповідно до п. 7.2. договору застави позивач має право задовольнити із вартості акцій будь-яку та всі забезпечені вимоги після виникнення умов, які передбачені чинним законодавством України в якості підстав для звернення стягнення. Згідно із п. 7.9. Договору сторони домовились, що після настання випадку звернення стягнення цей Договір є цивільно-правовим договором, укладеним за участю торговця цінними паперами, що підтверджує перехід права власності на Заставлені Акції до заставодержателя.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Згідно зі ст. 19 Закону України „Про заставу” за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Відповідно до ст. 20 Закону України „Про заставу” заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Згідно з ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Згідно із ст. 28 Закону України „Про заставу” застава припиняється в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно.

Відповідно до Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” звернення стягнення на предмет обтяження —це вжиття обтяжувачем передбачених законом заходів щодо предмета обтяження для задоволення своїх прав чи вимог, які випливають із змісту обтяження.

Згідно зі ст.2 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” для цілей цього Закону наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: рухоме майно - окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов’язки; звернення стягнення на предмет обтяження –вжиття обтяжувачем передбачених законом заходів щодо предмета обтяження для задоволення своїх прав чи вимог, які випливають із змісту обтяження.

Відповідно до ст.24 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Згідно із ч. 3 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Позивачем на виконання вимог ч. 3 ст. 24 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” до початку розгляду справи по суті, а саме 15.12.2010р. було зареєстровано в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Частиною 2 статті 29 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” встановлено обов’язок обтяжувала, який звертає стягнення на предмет обтяження, повідомити боржника та інших обтяжувачів про свій намір звернути стягнення.

Нормами статті 11 Закону встановлено, що обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна останній містить запис від 09.11.2010 за № 10464544 щодо обтяження простих іменних акцій третьої особи у кількості 97714772 шт.

В той же час, спеціальною нормою ст. 16 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено особливий порядок набуття чинності обтяжень на права, які випливають з іменних цінних паперів, а саме обтяження на права, які випливають з іменних цінних паперів, набирають чинності, і їх пріоритет визначається з моменту внесення відповідного запису у реєстр власників іменних цінних паперів, який ведеться уповноваженим реєстратором або зберігачем.

Як встановлено судом, відповідно до виписки з реєстру власників іменних цінних паперів від 29.10.2009 за № 4014 та виписки з реєстру власників іменних цінних паперів про операції по особовому рахунку від 29.10.2009р. за № 4015 на час укладання договору застави, а саме –29.10.2009р., уповноваженим реєстратором не було внесено жодних даних щодо встановлення будь-яких обтяжень, окрім обтяження позивача, по простих іменних акціях третьої особи, що належать ТОВ „Бауман Трейд”. Крім того, позивачем було надано докази звернення до уповноваженого реєстратора з листом про надання інформації щодо наявності інших обтяжувачів на предмет застави, а саме – копія відповідного листа, квитанція поштового відділення, опис вкладення до цінного листа, та повідомлено про те, що відповіді від реєстратора на таке звернення не отримано.

Відповідач у судове засідання не з’явився, пояснень не надав, тому суд дійшов висновку, що в силу ч. 3 ст. 16 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” запис від 09.11.2010 за № 10464544 щодо обтяження простих іменних акцій третьої особи у кількості 97714772 шт. не набрав чинності.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутність станом на час розгляду справи інших обтяжувачів щодо предмету застави.

Статтею 29 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, серед іншого, передбачено обов’язок обтяжувача, що здійснює стягнення, повідомити про свій намір набути право власності в тому числі боржника, в свою чергу, боржник має право заперечувати проти набуття права власності обтяжувачем.

Натомість, аналіз норм ст.ст. 29, 28, 27 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” дозволяє дійти висновку, що необхідність дотримання строку на отримання від боржника заперечень щодо переходу права власності існує виключно у випадку здійснення стягнення у позасудовому порядку та не потребує дотримання цього строку в разі звернення стягнення на підставі рішення суду, про що прямо встановлено ч. 3 ст. 29 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.

Зокрема, у ч. 3 ст. 29 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” зазначено, що якщо відповідне заперечення надійшло від боржника, набуття обтяжувачем, який ініціює звернення стягнення, права власності на предмет забезпечувального обтяження можливе на підставі рішення суду.

В свою чергу, позивачем було виконано вимоги Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” щодо повідомлення боржника про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження, що підтверджується відповідним листом, описом вкладення до цінного листа та квитанцією поштового відділення.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” якщо заперечення надійшло від боржника, набуття обтяжувачем, який ініціює звернення стягнення, права власності на предмет забезпечувального обтяження можливе на підставі рішення суду. Аналогічне положення міститься у ч. 3 ст. 28 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, відповідно до якої якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов’язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно зі ст. 25 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, серед іншого, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Відповідно до ст. 26 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” обтяжувач має право на власний розсуд обрати у якості способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження передачу рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання.

Відповідно до статті 3 договору застави акцій вартість предмету застави складає 2600000 (два мільйони шістсот тисяч) доларів США. Сторони погодили, що у випадку звернення стягнення використовуватиметься виключно договірна вартість предмету застави.

Таким чином, за умов невиконання позичальником обов’язку повернути позику у розмірі 2600000 доларів США, передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність позивача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання вбачається судом законною, а позовна вимога щодо відповідача обґрунтованою.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Звернути стягнення на предмет застави, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Бауман Трейд” (ідентифікаційний код: 23508563; м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-Д), шляхом передачі у власність Приватній компанії з обмеженою відповідальністю ТіБіАйЕф Файненшіал Сервісез Б.В. (Private Limited Liability Company TBIF Financial Services B.V.), юридична особа за законодавством Нідерландів (Claude Debussylaan 30 Vinoly Building 13e, 1082MD; Клод Дебюссілаан, 30, Вініоллі Білдінг, 13-й поверх, 1082 MD, м. Амстердам, Королівство Нідерландів) простих іменних акцій, емітованих Публічним акціонерним товариством „Всеукраїнський Акціонерний Банк” (ідентифікаційний код 19017842) номінальною вартістю 1,15 грн. в кількості 46092 308 (сорок шість мільйонів дев’яносто дві тисячі триста вісім) штук загальною номінальною вартістю 53006154,20 грн. (п’ятдесят три мільйони шість тисяч сто п’ятдесят чотири гривні двадцять копійок), що складає 13,5% статутного капіталу емітента, та які були передані Товариством з обмеженою відповідальністю „Бауман Трейд” (ідентифікаційний код 23508563) в заставу Приватній компанії з обмеженою відповідальністю ТіБіАйЕф Файненшіал Сервісез Б.В. (Private Limited Liability Company TBIF Financial Services B.V.) за договором застави акцій від 29 жовтня 2009 року в рахунок виконання зобов’язань позичальника за договором позики від 29 жовтня 2009 року.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Бауман Трейд” (ідентифікаційний код: 23508563; м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-Д) на користь Приватної компанії з обмеженою відповідальністю ТіБіАйЕф Файненшіал Сервісез Б.В. (Private Limited Liability Company TBIF Financial Services B.V.), юридичної особи за законодавством Нідерландів (Claude Debussylaan 30 Vinoly Building 13e, 1082MD; Клод Дебюссілаан, 30, Вініоллі Білдінг, 13-й поверх, 1082 MD, м. Амстердам, Королівство Нідерландів) 25500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги (винесення апеляційного подання) протягом десяти днів з дня прийняття рішення.

Суддя                                                                                 Якименко М.М.