Рішення № 130847327, 09.10.2025, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/1684/25

Провадження №: 2/336/1736/2025

09.10.25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

09 жовтня 2025 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Нагорних О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу ЄУН 336/1684/25 (провадження № 2/336/1736/2025) за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: АТ «Запорізька регіональна біржа нерухомості»,

про визнання договору обміну нерухомого майна дійсним, -

встановив:

18 лютого 2025 року представник позивача звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: АТ «Запорізька регіональна біржа нерухомості» про визнання договору обміну нерухомого майна дійсним.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що згідно з договором міни, реєстраційний номер № 255.М від 23.11.1995 року, укладеного у письмовій формі та посвідченого АТ "ЗАПОРІЗЬКА РЕГІОНАЛЬНА БІРЖА НЕРУХОМОСТІ", між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було укладено договір, згідно якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 належну їй квартири за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 50,4 м2, а ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 65,1 м2.

Зі змісту вказаного договору вбачається, що сторони здійснили обмін згаданими вище об`єктами нерухомості і засвідчили, що зазначені об`єкти нерухомості нікому до укладення угоди не продані, не подаровані, під арештом не знаходяться.

Вищевказані обставини свідчать про те, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору міни, жодних обмежень для його укладання не існувало, укладений договір міни нерухомості був виконаний сторонами у повному обсязі.

Ні заперечень, ні зауважень ніхто із сторін по правочину не заявляв. Вона використовує квартиру для постійного проживання, регулярно оплачує комунальні платежі та утримує її в належному санітарно-технічному стані. Оскільки на час укладання договору, правочин, зареєстрований на біржі не підлягав подальшому нотаріальному посвідченню, вказаний договір міни нотаріально посвідчений не був. Оскільки на даний момент позивачу стало відомо про недійсність біржової угоди та про необхідність визнання договору міни дійсним в судовому порядку, крім того, їй не відомо де на теперішній час мешкає відповідачка.

Право власності на спірне нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_3 , виникло у ОСОБА_1 з моменту укладання договору міни від 23.11.1995 року і зареєстрованого Запорізькою регіональній біржі Нерухомості в «Журналі реєстрацій справ з міни «Аренді» нерухомості за № 255.М., який є дійсний згідно п.3 ст.5 ЦК України від 16.01.2003 року «Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності».

Відразу ж після укладення зазначеного вище договору міни ОСОБА_1 почала володіти вищезазначеним нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_3 , тобто добросовісно набула та розпоряджалась майном на законних підставах.

У зв`язку з наведеним позивачем змушений звернутися до суду з вказаною позовною заявою за захистом своїх прав.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 28 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання. Роз`яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року закрито підготовче провадження на призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача та просив задовольнити позовні вимоги.

Представник АТ «Запорізька регіональна біржа нерухомості» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Відповідач, ОСОБА_2 в судові засідання 30 квітня 2025 року о 12-30 год., 17 червня 2025 року об 11-00 год, 31 липня 2025 року об 11-00 год., 09 жовтня 2025 року о 08-30 год. не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена шляхом направлення кореспонденції за адресою зазначеною в позовній заяві та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Згідно зі ст. 128 ЦПК України відповідач вважається повідомленим належним чином; клопотань про перенесення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності не надходило. Відзиву на позовну заяву від відповідача не надходило.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Умови проведення заочного розгляду справи визначені ст. 280 ЦПК України, де передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

В даному випадку наявна вся сукупність умов для проведення заочного розгляду справи, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права.

Пунктом 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. регламентовано, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судом встановлено, що 23 листопада 1995 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір міни нерухомого майна.

Згідно з договором міни, реєстраційний номер № 255.М від 23.11.1995 року, укладеного у письмовій формі та посвідченого АТ "ЗАПОРІЗЬКА РЕГІОНАЛЬНА БІРЖА НЕРУХОМОСТІ", між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було укладено договір, згідно з яким ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 50,4 м2, а ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 65,1 м2 (п. 1 договору).

Відповідно до п. 2 договору в результаті обміну у власність ОСОБА_2 перейшла 2-х кімнатна квартира АДРЕСА_4 .

У власність ОСОБА_1 перейшла 3-х кімнатна квартира по АДРЕСА_2 .

Згідно з п. 3 договору вказана в п. 1 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва виданого ЖСК № 335 «Машинобудівник-31» від 10.11.1995 року № 16, що підтверджується довідкою-характеристикою Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації від 20 листопада 1995 року за № 14-1190, а 2-х кімнатна квартира АДРЕСА_4 належить ОСОБА_1 на підставі довідки, виданої ЖСК № 335 «Машинобудівник-31» від 10.11.1995 року № 17, що підтверджується довідкою-характеристикою Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації від 20 листопада 1995 року за № 14-1191.

Відповідно до п. 4 договору сторони засвідчили, що квартири, які обмінюються не продані, не подаровані, не закладені, не здані в оренду, в спорі та під забороною (арештом) не перебувають.

Згідно з п. 6 договору обмін проведено з доплатою в розмірі триста вісімдесят чотири мільйона карбованців ОСОБА_2 від ОСОБА_1 .

Згідно з п. 10 вказаного договору обміну передбачено, що відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу України ця угода підлягає реєстрації в Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації.

На виконання вимог ст. 227 ч. 2 ЦК УРСР, договір було зареєстровано в Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації та видано відповідне реєстраційне посвідчення (ф. № 5).

Відповідно до вказаного реєстраційного посвідчення квартира АДРЕСА_3 зареєстрована за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору міни зареєстрованому Запорізькою регіональною біржою нерухомості в журналі реєстрації угод по міні (оренді) нерухомості 23 листопада 1995 року за № 255.М.

З дати обміну квартири позивач здійснює утримання квартири, сплачує комунальні платежі, здійснює ремонт тощо.

Станом на сьогоднішній день договір міни нерухомого майна від 23 листопада 1995 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є єдиним правовстановлюючим документом.

На даний час позивач не може реалізовувати свої права власника по розпорядженню своїм майном. Відповідно до діючого на той час законодавства договір міни мав бути нотаріально посвідчений. Однак, положення Закону України «Про товарну біржу», який діяв на час укладення договору міни не вимагали нотаріального посвідчення договорів, які укладалися та реєструвалися на товарних біржах.

Описані правовідносини є цивільно-правовими, тому, враховуючи час їх виникнення, слід застосувати Цивільний Кодекс Української РСР в редакції 1963 року.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України від 16 січня 2003 р. ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

В даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми Цивільного кодексу 1963 року, оскільки договір міни нерухомого майна було укладено та підписано сторонами 23 листопада 1995 року, тобто у період дії Цивільного кодексу 1963 року.

Відповідно до ст.4 Цивільного кодексу 1963 року, цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.

Згідно зі статтею 41 Цивільного кодексу 1963 року, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу 1963 року, за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше.

Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Договір міни, в якому однією або обома сторонами є державні організації, може бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Статтею 242 Цивільного кодексу 1963 року передбачено, що до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.

Відповідно до статті 224 Цивільного кодексу 1963 року, за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 225 Цивільного кодексу 1963 року, право продажу майна належить власникові.

За загальним правилом, визначеним у статті 227 Цивільного кодексу 1963 року, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

За змістом ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

За договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 224 ЦК Української РСР в редакції 1963 року). Статтею 227 ЦК УРСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

На час укладення договору міни нерухомого майна, чинним був Закон України «Про товарну біржу».

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

Проаналізувавши вказані норми права, слідує, що законодавець на час виникнення спірних правовідносин не вимагав нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомості у разі укладання такого договору на товарній біржі.

При вчиненні договору міни нерухомого майна дії сторін (покупця та продавця) були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме обміну нерухомим майном.

Даний правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , як сторони договору міни нерухомості, дійшли згоди з усіх істотних умов щодо обміну квартирами.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Угоди, зареєстровані на товарній біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, що передбачено положеннями ч. 2 ст.15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції чинній на час виникнення правовідносин).

В даному випадку сторони виконали суттєві умови угоди міни, а саме: в результаті обміну у власність ОСОБА_2 перейшла 2-х кімнатна квартира АДРЕСА_4 . У власність ОСОБА_1 перейшла 3-х кімнатна квартира по АДРЕСА_2 .

Згідно з п. 6 договору обмін проведено з доплатою в розмірі триста вісімдесят чотири мільйона карбованців ОСОБА_2 від ОСОБА_1 .

Вказана угода не містить протизаконних умов.

Після оформлення предмет угоди фактично перейшов в користування позивача.

За положеннями ст. 47 ЦК УРСР 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

На підставі ч. 2 ст. 47 ЦК суд може визнати дійсною угоду, що потребує нотаріального оформлення, коли сторони досягли згоди за всіма її істотними умовами і одна зі сторін повністю або частково виконала її, а друга ухиляється від нотаріального оформлення останньої за відсутності передбачених законодавством перешкод для цього, в тому числі шляхом укладення щодо предмета зобов`язань нотаріально оформленої угоди з іншою особою.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу 1963 року, за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше.

Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Договір міни, в якому однією або обома сторонами є державні організації, може бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Статтею 242 Цивільного кодексу 1963 року передбачено, що до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.

Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

В п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (згідно із змінами внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15), в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб.

Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 105, 114 ЦК).

Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Судом встановлено, що між продавцем та покупцем було досягнуто згоди з усіх істотних умов, що підтверджується змістом договору міни нерухомості (біржової угоди), в якій зазначено предмет продажу, його характеристика, порядок передачі предмета продажу у власність покупця, визначена ціна продажу (доплата). Сторони виконали умови договору, у сторін за договором жодних заперечень щодо переходу права власності до ОСОБА_1 не виникло. Будь-яких суперечок, між сторонами угоди, судом не встановлено. Вказана угода не містить протизаконних умов та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до ст. 153 ЦК Української РСР 1963 року договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР (в редакції 1963 р.), якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Згідно з ч. 2 ст. 9 ЖК України громадяни мають право придбати житло на біржових торгах.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про власність» (Закон № 697 XII) від 07. 02.1991 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачалися підстави виникнення права приватної власності, зокрема: громадянин набував право власності на майно, одержане внаслідок укладання угод, не заборонених законом.

При цьому ч. 1 ст. 13 Закону № 697 XII жилі будинки відносилась до об`єкта власності, ч. 4 цієї ж статті визначалось, що законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян, а відповідно до вимог статті 49 цього ж закону щодо правомірності володіння майном передбачалось, що володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Таким чином, спірні правовідносини на момент їх виникнення були врегульовані різним чином одночасно нормами ЦК України (в редакції від 1963 року) та Законом України «Про товарну біржу», тобто існувала колізія норм права.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржовий договір з моменту його реєстрації на біржі є вчиненим правочином.

Реєстрація бюро технічної інвентаризації за позивачем права власності на квартиру на підставі договору міни, посвідченого біржею, а не нотаріусом, станом на листопад 1995 року не суперечила чинному законодавству.

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 р. за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Відповідно ст. 41 Конституції України гарантує право володіти і користуватися своєю власністю, а також вказує на те, що право приватної власності є непорушним.

Враховуючи п. 4 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ (Зобов`язання, що виникають з угод) Верховного Суду України від 04.08.2001 року слідує, що на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК суд може визнати дійсною угоду, що потребує нотаріального оформлення, коли сторони досягли згоди за всіма її істотними умовами і одна із сторін повністю або частково виконала її, а друга ухиляється від нотаріального оформлення останньої за відсутності передбачених законодавством перешкод для цього, у тому числі шляхом укладення щодо предмета зобов`язань нотаріально оформленої угоди з іншою особою.

Сторони за договором домовились щодо усіх істотних умов договору та відбулося повне виконання договору, зазначене в даному конкретному випадку, виходячи з принципу розумності та справедливості, є підставою для визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а відповідно до положень ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Оскільки позивач повністю виконала умови договору міни, договір відповідно до вимог ч. 2 ст. 227 ЦК УРСР зареєстрований в бюро технічної інвентаризації, у передбаченому законом порядку договір міни з підстав недотримання нотаріальної форми судом не визнавався недійсним, позивач ОСОБА_1 на підставі ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР і ст. 49 Закону України «Про власність» набула право власності на квартиру і правомірно володіє нею.

Підставою звернення до суду з позовом про визнання договору міни дійсним стала та обставина, що позивач на даний час позбавлена можливості вільно розпоряджатися майном, яке їй належить. Оскільки договір міни, зареєстрований Запорізькою регіональною біржою нерухомості в журналі реєстрації угод по міні (оренді) нерухомості 23 листопада 1995 року за № 255.М, не був посвідчений нотаріально, хоча фактично відбулося повне виконання договору та сторонами було проведено обмін квартирами, і з моменту укладення договору і по теперішній час жодна із сторін не заявила про недійсність правочину договору міни нерухомого майна. Фактично сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджено письмовими доказами.

Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: АТ «Запорізька регіональна біржа нерухомості» про визнання договору обміну нерухомого майна дійсним - підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат

В зв`язку з тим, що позивач не заявляє вимоги про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст. 13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно зі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10-13, 76-82, 89, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-284, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: АТ «Запорізька регіональна біржа нерухомості» про визнання договору обміну нерухомого майна дійсним - задовольнити.

Визнати договір міни нерухомості, реєстраційний номер № 255.М від 23.11.1995 року, укладений у письмовій формі та посвідчений АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "ЗАПОРІЗЬКА РЕГІОНАЛЬНА БІРЖА НЕРУХОМОСТІ", між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно з яким ОСОБА_1 , передала у власність ОСОБА_2 , належну їй квартири за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 50,4 м2, а ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 65,1 м2 - дійсним.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , РНОКПП не відомий, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Акціонерне товариство "ЗАПОРІЗЬКА РЕГІОНАЛЬНА БІРЖА НЕРУХОМОСТІ", ЄДРПОУ 19278927, місцезнаходження: Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Тюленіна, будинок 7.

Дата складання повного судового рішення 09 жовтня 2025 року.

Суддя: