Рішення № 130844250, 02.10.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/36984/23

Провадження № 2/761/1581/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.,

за участі секретаря Луценка І.С.,

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Карнаух-Голодняк О.В.,

третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕТРОХОЛДИНГ-ІНВЕСТ», третя особа: ОСОБА_2 про зобов?язання вчинити дії, стягнення заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з вказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕТРОХОЛДИНГ-ІНВЕСТ» (далі по тексту - відповідач) про зобов?язання вчинити дії, стягнення заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги.

Згідно позовних вимог позивач просила суд:

- визнати ОСОБА_1 , бухгалтера за сумісництвом, звільненою 11 вересня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест» з причин порушення підприємством законодавства про працю.

???- зобов?язати відповідача видати ОСОБА_1 копію наказу про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України;

- стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2018 року по 11 вересня 2023 року (включно) у розмірі 409 358, 38 грн. (чотириста дев?ять тисяч гривень триста п?ятдесят вісім гривень тридцять дев?ять копійок), компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 126 645,09 грн. (сто двадцять шість тисяч шістсот сорок п?ять гривень дев?ять копійок), усього на загальну суму 536 003,47 грн. (п?ятсот тридцять шість тисяч три гривні сорок сім копійок) без відрахування обов?язкових платежів та внесків з нарахованої заробітної плати.

Короткий зміст та узагальнені доводи позовної заяви.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач, з 01 червня 2015 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест», оскільки працювала на посаді бухгалтера за сумісництвом. Дана обставина підтверджується наказом відповідача від 01.06.2015 р. №32-к. Свою роботу виконувала сумлінно, за що і отримувала заробітну плату. Впродовж 2018-2023 років відповідач виплачував належну їй заробітну плату не у повному розмірі та несвоєчасно, внаслідок чого утворилась заборгованість. Так, відомостями нарахування заробітної плати ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» за 2018-2023 роки підтверджується розрахунок заробітної плати, де за колонкою № 22 відображена поточна заборгованість по зарплаті позивача. Виписками АТ «Укрсиббанк» від 03.10.2023 року за її картковим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим у цьому банку, підтверджено часткову виплату заробітної плати відповідачем за період 2018-2023 роки. Порушення її трудових прав адміністрація ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» ігнорує, натомість, керівником ( ОСОБА_2 ), учасником ОСОБА_3 , який є громадянином Російської Федерації і його дружиною, громадянкою України ОСОБА_4 постійно чиниться на неї психологічний тиск з метою змусити відмовитися від належної заробітної плати або звільнитися. Наведене підтверджується листуванням з кінцевим беніфіціарним власником ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» ОСОБА_3 у месенджері «WhatsApp» та його дружиною ОСОБА_4 у месенджері «Viber». 04 вересня 2023 року позивач написала заяву про своє звільнення з 11.09.2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України по причині не виконання відповідачем законодавства про працю, умов трудового договору, чинення цькування, тощо, а оскільки ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» фактично не знаходилось за своєю юридичною адресою ( АДРЕСА_1 ), адже здійснювало господарську діяльність за іншою адресою ( АДРЕСА_2 ), у той час як на підприємстві відсутня посада секретаря (діловода), а директор ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» ОСОБА_2 відмовився приймати заяву позивача про звільнення, то вона була вимушена направити свою заяву про звільнення засобами поштового зв?язку (цінним листом з описом вкладення) на юридичну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також на адресу постійного місця проживання директора ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» ОСОБА_2 , зазначеною в його паспортному документі. Згідно довідки АТ «Укрпошта» ВПЗ 04106 від 02.10.2023 року рекомендоване поштове відправлення зі штрих-кодовим ідентифікатором N?0410600459426 із її заявою про звільнення, адресоване ТОВ «Петрохолдинг-Інвест», не було вручене адресату з причин його відмови від одержання листа. Водночас, згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованого листа зі штрих-кодовим ідентифікатором № 0410600459434 із заявою позивача про звільнення, адресоване ОСОБА_2 , було особисто вручено 06.09.2023. Таким чином 06.09.2023 є датою, коли ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» одержало заяву ОСОБА_1 про звільнення від 04.09.2023. Отже, позивач вказує, що одержавши мою заяву про звільнення від 04.09.2023 року відповідач зобов?язаний був вчинити дії на її звільнення з 11.09.2023, зокрема, у день звільнення видати копію наказу про звільнення та провести з нею розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП. Відомістю нарахування заробітної плати ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» за 2023 рік та повідомленням про нараховані суми, належні працівникові при звільненні підтверджено, що станом на день звільнення (11.09.2023) утворилась заборгованість на суму 546 951, 47 грн., у т.ч. заборгованість по нарахованій та невиплаченій заробітній платі за період роботи 2018-2023 роки - 420 306, 38 грн. та за невикористані відпустки - 126 645, 09 грн. Проте, відповідач, діючи усупереч вимог закону, копію наказу про звільнення не видав та не виплатив належні позивачу при звільненні грошові кошти і як наслідок розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП, не провів. Разом з тим, 03.10.2023 року відповідач в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі сплатив їй суму 10 948, 00 грн., що підтверджується випискою банку. Таким чином, на дату подання цього позову сума заборгованості по заробітній платі зменшилась і становить 536 003, 47 грн. (546 951,47 грн. - 10 948,00 грн.).

Провадження у суді та позиція сторін щодо предмету спору.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2023 року справу передано для розгляду судді Макаренко I.О.

Ухвалою суду від 23.09.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

03.10.2024 року позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 23.09.2024 року.

Ухвалою суду від 26 листопада 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 11 грудня 2024 року до участі у справі за клопотанням позивача залучено в якості третьої особи ОСОБА_2 .

28.01.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на позов. Згідно змісту відзиву представник відповідача вказував, що, на його думку, позивач з своєї поштової адреси направляла заяву про звільнення на свою ж поштову адресу, вказувала свій контактний телефон, на який приходить смс-повідомлення про вхідну кореспонденцію, також скоріше за все, прибувши у відділення Укрпошти, відмовлялась в отриманні кореспонденції, отримувала повернення такої кореспонденції і при цьому звинувачує відповідача в тому, що він відмовився отримати кореспонденцію, в якій мала б знаходитись заява про звільнення. Проте, в таких діях не було жодного сенсу, адже позивач відправив згадану заяву про звільнення на поштову адресу директора відповідача - третьої особи у справі і він її отримав 06 вересня 2023 року (відомості про отримання кореспонденції містяться в матеріалах справи). Таким чином, датою подання заяви про звільнення слід вважати саме 06 вересня 2023 року. Враховуючи ті обставини, що позивач була зобов`язана відпрацювати 2 тижні та дату отримання заяви про звільнення, то звільнення позивача саме з 11 вересня є неможливим. Після отримання заяви про звільнення, 07 вересня 2023 року було видано Наказ №1 - К «Про передання бухгалтерської документації у зв`язку зі звільненням бухгалтера», в якому було зобов`язано бухгалтера ОСОБА_1 підготувати та передати в термін до 14 вересня 2023р. за актом прийому-передачі регістри, бухгалтерську документацію, податкову документацію та кадровий облік за період діяльності на посаді бухгалтера, а саме: первинні документи, облікові регістри, аналітичні форми, податкову, фінансову та статистичну звітність, відомості щодо дебіторської та кредиторської заборгованості, документи щодо роботи з контрагентами (рахунки, акти звірення розрахунків, договори), документи щодо роботи з контролюючими органами (акти звірення, повідомлення-рішення, запити), інвентаризаційні описи, картки основних засобів та відомості нарахування амортизації тощо, відомості про нарахування та виплату заробітної плати, особові картки та трудові книжки працівників ТОВ «Петрохолдинг - Інвест», документи по касі, за вказаний період. Варто звернути увагу, що на момент видачі Наказу позивач була працівником відповідача, а тому виконання такого Наказу для неї було обов?язковим і видача такого наказу було цілком логічним і обґрунтованим з боку роботодавця, адже позивач працював на посаді бухгалтера, а не «рядовим» співробітником. Однак, позивач проігнорував виконання такого наказу та більше того, не з`являлась на робочому місці. Як наслідок було видано Наказ № 2 К від 18 вересня 2023 року «Про надання пояснень щодо невиконання наказу керівника компанії та причини відсутності на робочому місці» та Наказ № 3 - К від 18 вересня 2023 року «Про проведення інвентаризації, надання бухгалтерської документації та звітності». Також, в період з 07 вересня 2023 року та до моменту звільнення позивача, окрім згаданих вище Наказів, було ще видано Наказ № 4 від 25 вересня 2023 року «Про застосування стягнення», Наказ № 5 від 26 вересня 2023 року «Про застосування стягнення», Наказ №6 від 26 вересня 2023 року «Про застосування стягнення». Зрештою, 12 жовтня 2023 року було видано Наказ № 7 - К «Про звільнення та проведення розрахунків», яким бухгалтера ОСОБА_1 було звільнено з підстав передбачених п. 3 ч. 1 ст. 40 та п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Більше того, представник відповідача звертав увагу суду на той факт, що за увесь період роботи та до моменту видачі наказу про звільнення позивач отримувала заробітну плату, про що свідчить виписка за картковим рахунком клієнта за період з 01.10.2023 по 04.10.2023 року, що додає позивач до позовної заяви. Зазначав, що у період, коли позивач мала б просто виконати розпорядження керівництва відповідача та передати бухгалтерську документацію, позивача не було на робочому місці, про що свідчать акти про відсутність працівника на робочому місці.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку представник відповідача вказував, що прямими обов`язками позивача, як бухгалтера, була належна організація складання та подання фінансової (бухгалтерської) звітності відповідача. Наявна фінансова звітність, що подавалася позивачем, як бухгалтером, до контролюючих органів засвідчує відсутність будь-якої заборгованості та на підтвердження цього, до відзиву на позовну заяву додаються копія фінансової звітності в період з 2018 року, в тому числі по нарахованій та виплаченій зарплаті, що нараховувалась та подавалась позивачем та роздрукована з Електронного кабінету платника податків, а саме: фінансові звіти суб?єкта малого підприємництва з 2018 року по 2023 року; податкові звіти сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку з додатками з 2018 року по 2020 року; податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску з додатками з 2021 року по 2023 року. Що стосується Наказу №61 від 31 липня 2017 року про встановлення посадового окладу позивачу зазначав наступне. Позивач, маючи доступ до печатки підприємства може «призначити собі» будь-яку заробітну плату, однак, варто акцентувати увагу на тому, що позивач видала наказ про збільшення собі, як бухгалтеру за сумісництвом, заробітної плати на роки вперед, і спираючись на дані звітності, зарплата позивача, як бухгалтера за сумісництвом згідно наказу № 32-к від 01.06.15р, про що позивач наголошував у позові, у 2018 році була у середньому на 57% вища за середню зарплату інших працівників підприємства, що працювали на основному місці роботи, у 2019 на 22%, у 2020 на 88%, у 2021 на 98%, у 2020 на 11% більше відповідно, що виглядає нелогічно по суті, бо сумісництво передбачає роботу у вільний від основної роботи час і оплату за фактично відпрацьований час та нараховується і підтверджується табелем обліку робочого часу. Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 80 400, 00 грн. представник відповідача вказував, що як було зазначено в Розділі 3 відзиву на позовну заяву відповідач не знав про існування «наказу №61», а отже тільки з цих підстав позовна вимога в цій частині є необгрунтованою. Враховуючи вказані обставини, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

31.02.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивач наполягала на задоволенні позовних вимог та вказувала, що позивач вважає, що всі пояснення відповідача та низка долучених документів є прямим свідченням неналежного виконання відповідачем умов трудового Договору, які були обумовлені при його укладанні, зокрема, своєчасну та у повному розмірі виплату працівнику його заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, незаконне зменшення заробітної плати. Так, відповідач проігнорував заяву від 04 вересня 2023 року про звільнення з 11.09.2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України по причині невиконання відповідачем законодавства про працю, умов трудового договору, чинення цькування тощо; вчинив дії по блокуванню її електронного ключа від клієнт-банку, змінив ключі від електронного кабінету підприємства, тим самим зробив неможливим виконання обов?язків. Отже, одержавши заяву про звільнення від 04.09.2023 року відповідач зобов?язаний був вчинити дії щодо звільнення позивача з 11.09.2023, зокрема, видати Наказ про звільнення та у день звільнення видати копію наказу, провести розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Враховуючи викладене, позивач просила суд: визнати її, ОСОБА_1 , бухгалтера за сумісництвом, звільненою 11 вересня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест» з причин порушення підприємством законодавства про працю. Зобов`язати відповідача видати їй копію наказу про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2018 року по 11 вересня 2023 року (включно) у розмірі 409 358,38 грн. (чотириста дев?ять тисяч гривень триста п?ятдесят вісім гривень тридцять дев`ять копійок), компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 126 645,09 грн. (сто двадцять шість тисяч шістсот сорок п?ять гривень дев?ять копійок), усього на загальну суму 536 003,47 грн. (п?ятсот тридцять шість тисяч три гривні сорок сім копійок) без відрахування обов`язкових платежів та внесків з нарахованої заробітної плати. Стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 80 400,00 грн. Скасувати Наказ №1 від 07.09.2023р., Наказ №2 від 18.09.2023р., Наказ №3 від 18.09.2023р., Наказ №4 від 25.09.2023р., Наказ №5 від 26.09.2023 р., Наказ №6 від 26.09.2023р., Наказ №7 від 12.10.2023р.

Від третьої особи пояснень чи заперечень з приводу позовних вимог не надходило.

На підставі розпорядження № 01-08-550 від 05.03.2025 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 761/36984/24 за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва, протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2025 року матеріали позову передані на розгляд судді Романишеній І.П.

Ухвалою від 06.03.2025 року справу прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

10.04.2025 року до суду надійшли додаткові пояснення відповідача щодо позовних вимог, відповідно до змісту яких представник відповідача наголошував на необгрунтованості заявлених позивачем позовних вимог.

Також, 10.04.2025 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача від 08.04.2025 року щодо позовних вимог, згідно з якими остання просила суд: визнати її, ОСОБА_1 , бухгалтера за сумісництвом, звільненою 11 вересня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест» з причин порушення підприємством законодавства про працю; зобов`язати відповідача видати їй копію наказу про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України; стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2018 року по 11 вересня 2023 року (включно) у розмірі 409 358, 38 грн. (чотириста дев?ять тисяч гривень триста п?ятдесят вісім гривень тридцять дев`ять копійок), компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 126 645, 09 грн. (сто двадцять шість тисяч шістсот сорок п?ять гривень дев?ять копійок), усього на загальну суму 536 003, 47 грн. (п?ятсот тридцять шість тисяч три гривні сорок сім копійок) без відрахування обов`язкових платежів та внесків з нарахованої заробітної плати; стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 80 400,00 грн.; скасувати Наказ №1 від 07.09.2023р., Наказ №2 від 18.09.2023р., Наказ №3 від 18.09.2023р., Наказ №4 від 25.09.2023р., Наказ №5 від 26.09.2023 р., Наказ №6 від 26.09.2023р., Наказ №7 від 12.10.2023р.

14.04.2025 року представник відповідача направив через систему «Електронний суд» до суду заяву про призначення експертизи, згідно з якою просив призначити у справі судову технічну експертизу давності оригіналу Наказу № 61 «Про підвищення окладу бухгалтера» від 31.07.2017 року та копії Наказу № 61 від 31.07.2017 року «Про підвищення окладу бухгалтера».

14.04.2025 року від позивача надійшла заява, відповідно до якої позивач просила:

- визнати її, ОСОБА_1 , бухгалтера за сумісництвом, звільненою 11 вересня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест» з причин порушення підприємством законодавства про працю; - зобов`язати відповідача видати їй копію наказу про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України; стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2018 року по 11 вересня 2023 року (включно) у розмірі 409 358, 38 грн. (чотириста дев?ять тисяч гривень триста п?ятдесят вісім гривень тридцять дев`ять копійок), компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 126 645,09 грн. (сто двадцять шість тисяч шістсот сорок п?ять гривень дев?ять копійок), усього на загальну суму 536 003, 47 грн. (п?ятсот тридцять шість тисяч три гривні сорок сім копійок) без відрахування обов`язкових платежів та внесків з нарахованої заробітної плати; стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 80 400,00 грн.; скасувати Наказ №1 від 07.09.2023р., Наказ №2 від 18.09.2023р., Наказ №3 від 18.09.2023р., Наказ №4 від 25.09.2023р., Наказ №5 від 26.09.2023 р., Наказ №6 від 26.09.2023р., Наказ №7 від 12.10.2023р.

Суд звертає увагу, що у відповіді на відзив, у додаткових поясненнях від 08.04.2025 року, у поданій заяві від 14.04.2025 року позивач просила суд: скасувати Наказ №1 від 07.09.2023р., Наказ №2 від 18.09.2023р., Наказ №3 від 18.09.2023р., Наказ №4 від 25.09.2023р., Наказ №5 від 26.09.2023 р., Наказ №6 від 26.09.2023р., Наказ №7 від 12.10.2023р.

Порядок зміни предмета або підстав позову, збільшення чи зменшення ціни позову унормовано статтею 49 ЦПК України. Позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п?ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Збільшення або зменшення ціни позову можливе до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи викладене, суд вказує, що викладення нових (додаткових) позовних вимог, які не заявлялись позивачем при зверненні до суду з даним позовом, у відповіді на відзив, в додаткових поясненнях від 08.04.2025 та у заяві від 14.04.2025 року порушує процесуальний порядок, оскільки зміна предмета або підстав позову, так само як і збільшення чи зменшення позовних вимог, потребує подання відповідної процесуальної заяви з урахуванням вимог процесуального законодавства.

Крім того, у постанові Верховного Суду у справі № 922/404/19 від 09.07.2020 року зроблено висновок: "позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви".

Разом з тим, в даному випадку, за змістом поданої до суду заяви від 14.04.2025 року позивач фактично додав ще одну позовну вимогу, яка є новою, не заявлялись у позовній заяві, а отже, по суті не є збільшенням позовних вимог в розумінні цивільно-процесуального законодавства.

Оскільки за своїм змістом у заяві викладено нову (додаткову) вимогу, яка не заявлялись у позовній заяві, що є недопустимим, не є збільшенням позовних вимог в розумінні норм статті 49 ЦПК України, а тому не підлягає врахуванню судом.

14.04.2025 року до суду від представника відповідача надійшла заява про визнання частини позовних вимог, а саме про визнання позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі у розмірі 22 666, 60 грн. (двадцять дві тисячі шістсот шістдесят шість гривень шістдесят копійок), компенсації за невикористану відпустку у розмірі 40 017, 24 грн, (сорок тисяч сімнадцять гривень двадцять чотири копійки), вихідної допомоги при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме: 20 399,4 грн (двадцять тисяч триста дев?яносто дев?ять гривень сорок копійок), що загалом складає: 83 083, 24 (вісімдесят три тисячі вісімдесят три гривні двадцять чотири копійки). Решту позовних вимог відповідач не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні.

14.04.2025 року через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про врегулювання спору за участі судді.

В судовому засіданні 15.04.2025 року позивач заперечувала з приводу врегулювання спору за участі судді.

Ухвалою суду від 15.04.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

26.05.2025 року від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про часткове визнання позову.

26.05.2025 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, згідно з якими представник відповідача просив закрити провадження у справі в частині визнаних відповідачем позовних вимог.

27.05.2025 року від позивача надійшла заява по суті справи.

17.06.2025 року від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшла заява (повідомлення) по суті справи, відповідно до якої 15.04.2025 року відповідачем подано заяву про визнання частини позовних вимог ОСОБА_1 , відповідно до якої ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» підтвердило намір виплатити на користь Позивача визнану заборгованість у розмірі 83 083, 24 грн. На виконання цієї заяви відповідач повідомляє суд, що ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» перераховано на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати заробітної плати за травень, червень, серпень та 7 днів вересня 2023 року у розмірі 66 882, 01 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 305 від 28.05.2025. Зауважували, що раніше відповідачем уже було сплачено податок на дохід фізичної особи, єдиний соціальний внесок та військовий збір, утримані з вказаної виплати (копії платіжних інструкцій № 302, 303, 304 наявні в матеріалах справи). Наведене підтверджує реальне визнання відповідачем позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність предмета спору у відповідній частині.

23.06.2025 року від позивача через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача, відповідно до яких позивач просила визнати ОСОБА_1 , бухгалтера за сумісництвом, звільненою 11 вересня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест» з причин порушення підприємством законодавства про працю. Зобов?язати відповідача видати копію наказу про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 К3пП України. Стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2018 року по 11 вересня 2023 року (включно) у розмірі 389 047, 64 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 95 831, 82 грн. (дев?яносто п?ять вісімсот тридцять одну гривню 82 копійки), усього на загальну суму 484 879, 46 грн. без відрахування обов?язкових платежів та внесків з нарахованої заробітної плати. Стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 46 200, 00 грн.

07.07.2025 року від позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява по суті справи. Згідно вказаної заяви, позивач просила суд: визнати її, ОСОБА_1 , бухгалтера за сумісництвом, звільненою 11 вересня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест» з причин порушення підприємством законодавства про працю. Зобов?язати відповідача видати їй копію наказу про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 К3пП України. Стягнути з відповідача на її користь залишок заборгованості по заробітній платі за період з 01 січня 2018 року по 11 вересня 2023 року (включно) нарахованої у розмірі 462017,86 грн. (чотириста шістдесят дві тисячі сімнадцять гривень 86 копійок), Залишок компенсації за невикористану відпустку у розмірі 117305,86 грн. (сто сімнадцять тисяч триста п?ять гривень 86 копійок), Стягнути з відповідача на її користь залишок вихідної допомоги при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 60 000, 40 грн. Усього на загальну суму 639324,12 грн. (шістсот тридцять дев?ять тисяч триста двадцять чотири гривні 12 копійок). До виплати 639324,12-115078,34 (ПДФО 18%)-31966,20(ВС5%)=492279,57 грн. Винести рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП) станом на 10.07.2025 року така сума склала 852494,92 грн.

З приводу вказаної заяви суд звертає увагу на те, що відповідно до п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що ухвалою суду від 15.04.2025 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду, вказана заява позивача є процесуально неспроможною.

09.07.2025 року через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява, в якій представник відповідача вказував, що оскільки Наказ № 3-к від 23.05.2025 року містить помилки (описки), відповідачем видано Наказ № 4-к від 09.07.2025 року, яким внесено зміни до Наказу № 3-к від 23.05.2025 року. Представником відповідача надано копію наказу від 09.07.2025 року з доказами його направлення на електронну адресу позивача.

10.07.2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.

05.08.2025 року від позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача від 10.07.2025 року, відповідно до яких остання зазначила, що відповідач визнав ОСОБА_1 звільненою 11 вересня 2023р. та скасував незаконний, безпідставний наказ № 7-K від 12.10.2023р. про звільнення. Вимога позовної заяви про видання наказу та надання копії наказу про звільнення не виконана. Позивач так і не отримала копію Наказу про звільнення за власним бажанням ч. 3 ст.38 КЗпП України. 10.07.2025р. вона отримала Наказ N?4-к від 09.07.2025р. про зміну Наказу N?3-К від 23.05.2025р. В Наказі N?3-к від «23» травня 2025р., дата звільнення «11» вересня 2023р. Дата звільнення і дата наказу повинні бути однакові, або дата наказу може бути раніше за дату звільнення. Саме з вини Відповідача не був вчасно виданий наказ про звільнення Позивача на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України 11.09.2023р., і це він визнав.

Окрім того, наголошувала, що в січні 2023р. їй виплачувалася заробітна плата відповідно Наказу № 61 від 30.07.2017р., а з лютого, березня 2022р. вона зменшилася. Як визнав відповідач, Наказу про законне зменшення заробітної плати до розміру мінімальної, про зміну істотних умов праці не існує, а тому Наказ № 61 від 30.07.2017р. чинний, виданий діючим директором ОСОБА_1 з повноваженнями згідно Статуту, не скасований. Таким чином просила суд: визнати її, ОСОБА_1 , бухгалтера за сумісництвом, звільненою 11 вересня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест» з причин порушення підприємством законодавства про працю.Зобов?язати відповідача видати копію наказу про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Стягнути з відповідача на її користь залишок заборгованості по заробітній платі за період з 01 січня 2018 року по 11 вересня 2023 року (включно) нарахованої у розмірі 462017,86 грн. (чотириста шістдесят дві тисячі сімнадцять гривень 86 копійок), залишок компенсації за невикористану відпустку у розмірі 117305,86 грн. (сто сімнадцять тисяч триста п?ять гривень 86 копійок),Стягнути з відповідача на її користь залишок вихідної допомоги при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 60000,40 грн. Усього на загальну суму 639324,12 грн. (шістсот тридцять дев?ять тисяч триста двадцять чотири гривні 12 копійок). До виплати 639324,12 - 115078,34(ПДФО 18%) -3 1966,20(ВС5%)=492279,57 грн. Органу, який розглядає трудовий спір більше одного року не з вини працівника, винести рішення про виплату середнього заробітку у зв?язку з затримкою видання копії наказу (розпорядження) про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з вини роботодавця (ч. 5 ст. 235 КЗпП), тобто за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП). Станом на 21.08.2025 року така сума склала 906094,90 грн. за 710 днів.

В даному випадку, суд в черговий раз зауважує, що позивачем у змісті заперечень на додаткові пояснення відповідача фактично знову заявлено нову позовну вимогу, якої не було заявлено під час звернення до суду з даним позовом. Відтак, пред`явлення нових вимог після закриття провадження у справі порушує процесуальний порядок.

Суд також зауважує, що додаткові пояснення не є заявою по суті справи (ст. 174 ЦПК України), дозвіл на їх подання в порядку, визначеному ч. 5 ст. 174 ЦПК України, суд позивачу не надав, а тому викладені у даних поясненнях відомості не підлягають врахуванню судом.

Ухвалою суду від 21.08.2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення експертизи у справі - відмовлено.

25.08.2025 року позивач подала заяву про відвід судді.

Ухвалою суду від 25.08.2025 року заяву про відвід визнано необгрунтованою та передано для її вирішення іншому складу суду у відповідності до вимог ч.3 ст. 40, ч.1 ст. 33 ЦПК України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву про відвід передано на розгляд судді Юзьковій О.Л.

Ухвалою суду від 26.08.2025 року в задоволенні заяви про відвід головуючого судді Романишеної І.П. у даній цивільній справі відмовлено.

29.09.2025 року через систему «Електронний суд» до суду від позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача від 10.07.2025 року, відповідно до яких просить:

1. Визнати мене, ОСОБА_1 , бухгалтера за сумісництвом, звільненою 11 вересня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест» з причин порушення підприємством законодавства про працю.

2. Зобов`язати відповідача видати мені копію наказу про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

3. Стягнути з відповідача на мою користь залишок заборгованості по заробітній платі за період з 01 січня 2018 року по 11 вересня 2023 року (включно) нарахованої у розмірі 462017,86 грн. (чотириста шістдесят дві тисячі сімнадцять гривень 86 копійок), залишок компенсації за невикористану відпустку у розмірі 117305,86 грн. (сто сімнадцять тисяч триста п`ять гривень 86 копійок), стягнути з відповідача на мою користь залишок вихідної допомоги при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 60000,40 грн. Усього на загальну суму 639324,12 грн. (шістсот тридцять дев`ять тисяч триста двадцять чотири гривні 12 копійок).

До виплати 639324,12 - 115078,34(ПДФО 18%) - 31966,20(ВС5%)=492279,57 грн.

4. Органу, який розглядає трудовий спір більше одного року не з вини працівника, винести рішення про виплату середнього заробітку у зв`язку з затримкою видання копії наказу (розпорядження) про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з вини роботодавця (ч. 5 ст. 235 КЗпП), тобто за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП). Станом на 02.10.2025 року така сума склала 959 694,88 грн. за 752 днів.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги з урахуванням доповнень, які виникли під час розгляду справи, та просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначила, що відповідач визнає факт звільнення позивачки відповідно до частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України, оскільки з боку відповідача дійсно мали місце порушення трудового законодавства в частині несвоєчасної виплати заробітної плати, у зв`язку з чим, під час розгляду справи до суду було надано інформацію про здійснення відповідної виплати. У решті позовних вимог представник відповідача просила відмовити.

Третя особа підтримав позицію відповідача.

Суд, заслухавши доводи учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Фактичні обставини спірних правовідносин сторін, які вбачаються з матеріалів справи та встановлені судом.

З 01 червня 2015 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест», оскільки працювала на посаді бухгалтера за сумісництвом.

Дана обставина підтверджується Наказом відповідача від 01.06.2015 р. №32-к.

Відповідно до Наказу № 61 від 31.07.2017 року про підвищення окладу бухгалтера за підписом позивача, встановлено ОСОБА_1 , бухгалтеру, посадовий оклад в розмірі: - трьох мінімальних заробітних плат визначених законом на дату нарахування заробітної плати починаючи з 01.01.2018 року; чотирьох мінімальних заробітних плат визначених законом на дату нарахування заробітної плати починаючи з січня 2020 року.

Згідно Наказу № 65-к про призначення директора від 07.09.2017 року на підставі Протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «Петрохолдинг-інвест» № 1-9/2017 від 07.09.2017, заяви ОСОБА_5 від 07.09.2017 року директором ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» призначено ОСОБА_2.

04.09.2023 року позивач звернулась до директора ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» ОСОБА_6 (третя особа) з заявою про звільнення із займаної посади бухгалтера з 11.09.2023 року за власним бажанням на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Вказана заява була направлена на адресу відповідача засобами поштового зв`язку.

Згідно довідки АТ «Укрпошта» від 02.10.2023 року рекомендоване поштове відправлення зі штрих-кодом № 0410600459426, адресоване ТОВ «Петрохолдинг-Інвест», не було вручене адресату з причин «адресат відмовився».

Згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення з рекомендованим повідомлення код № 0410600459434, адресованого третій особі, його було особисто вручено 06.09.2023р.

Таким чином, заява позивача про звільнення за власним бажанням від 04.09.2023 року була отримана третьою особою 06.09.2023 року.

Вважаючи, що відповідач протиправно не видає наказ про звільнення позивача за власним бажанням згідно статті 38 Кодексу законів про працю України та не провів з нею належних розрахунків, остання звернулась до суду з цим позовом.

Так, в матеріалах справи наявні докази того, що позивач дійсно зверталась до відповідача та третьої особи з заявою про її звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, в якій вказувала поважні причини звільнення саме з тієї дати, що зазначена в заяві.

Водночас, судом встановлено, що 18.09.2023 року відповідачем було видано Наказ № 2 про надання пояснень щодо невиконання наказу керівника компанії та причин відсутності на робочому місці.

Також, 18.09.2023 року відповідачем за підписом третьої особи видано Наказ № 3 про проведення інвентаризації, надання бухгалтерської документації та звітності.

Актами від 11.09.2023 року, 15.09.2023 року, 22.09.2023 року, 25.09.2023 року, 26.09.2023 року, 29.09.2023 року засвідчено відсутність з 11.09.2023 року по 15.09.2023 року, з 18 по 22 вересня 2023 року, 25.09.2023 року та 26.09.2023 року бухгалтера ОСОБА_1 на робочому місці. Згідно вказаних актів про причини та підстави відсутності на робочому місці бухгалтер ОСОБА_1 не повідомляла керівництво ТОВ «Петрохолдинг- Інвест».

25.09.2023 року відповідачем за підписом третьої особи видано Наказ № 4 про застосування стягнення. Згідно змісту вказаного наказу: «Застосувати до бухгалтера ОСОБА_1 стягнення у вигляді оголошення догани, у зв?язку з відсутністю на робочому місці у період з 11 по 15 вересня 2023 року без повідомлення причин та за відсутності відповідних письмових пояснень.»

26.09.2023 року відповідачем за підписом третьої особи видано Наказ № 5 про застосування стягнення. Згідно змісту вказаного наказу: «Застосувати до бухгалтера ОСОБА_1 стягнення у вигляді оголошення догани, у зв?язку з невиконанням Наказу N?1 - К від 07.09.2023 року «Про передання бухгалтерської документації» і за відсутності відповідних письмових пояснень».

26.09.2023 року відповідачем за підписом третьої особи видано Наказ № 6 про застосування стягнення. Згідно змісту вказаного наказу: «Застосувати до бухгалтера ОСОБА_1 стягнення у вигляді оголошення догани, у зв?язку з невиконанням Наказу N?3 - К від 18.09.2023 року «Про проведення інвентаризації, надання бухгалтерської документації та звітності» і за відсутності відповідних письмових пояснень».

12.10.2023 року відповідачем за підписом третьої особи видано Наказ № 7 про звільнення та проведення розрахунків. За змістом зазначеного наказу: «Звільнити бухгалтера ОСОБА_1 з займаної посади з 12.10.2023р., з підстав передбачених п.3) ч.1 ст.40 та п.2) ч. 1 ст.41 КЗпП України. Бухгалтеру ОСОБА_1 провести розрахунки належні при звільненні. Довожу до відома бухгалтера ОСОБА_1 , що місцем ознайомлення з цим Наказом, є офіс ТОВ «Петрохолдинг - Інвест», який знаходиться за адресом: м. Київ, вул. Борщагівська буд. 154, 5 поверх згідно робочого графіку понеділок - п?ятниця з 9.00 до 18.00, субота, неділя - вихідний».

В свою чергу під час розгляду справи відповідач видав Наказ № 3-К від 23.05.2025 року, відповідно до змісту якого вказано: « Враховуючи проведення кадрової інвентаризації та необхідність у зв?язку з цим приведення трудових правовідносин з ОСОБА_1 у відповідність до норм діючого трудового законодавства, наказую

1.Скасувати Наказ № 7-К від 12 жовтня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.

???2. Змінити дату звільнення ОСОБА_1 та вважити її звільненою з 11 вересня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 статті 38 К3пП України та здійснити наступні виплати:

2.1.Вихідна допомога: середньоденний заробіток складає: 13 600,00/42 = 323,8

323,8*21 = 6 799,8, де 323,8 - середньоденний заробіток, 21 - середньомісячне число робочих днів.

Розмір вихідної допомоги при звільненні складає: 6799,8*3 = 20 399,4 грн.

2.2. Компенсації за невикористану відпустку.

Тобто:

6800*12 = 81 600,00

81600,00/365 = 223,56 - середньоденна заробітна плата

Розмір компенсації за невикористану відпустку складає: 223,56*179 (кількість

днів невикористаної відпустки) = 40 017,24 грн.

2.3.Невиплачена заробітна плата.

виплати заробітної плати за травень 2023 року, червень 2023 року, серпень 2023

року, 7 днів вересня 2023 року, що складає:

травень, червень, серпень 2023 року = 20 400,00 грн.

7 днів вересня 2023 року - 323,8*7 = 2 266,6 грн.

Затвердити суму загальної виплати ОСОБА_1 - 83 083,24 грн».

З викладеного вбачається, що відповідач вказаним наказом змінив підставу звільнення позивача, а також вказав інше обгрунтування підстав звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Водночас, позивач зазначала, що не погоджується з вказаним Наказом від 23.05.2025 року вказуючи на те, що він суперечить вимогам трудового законодавства України.

09.07.2025 року відповідачем за підписом третьої особи видано Наказ № 4-К, відповідно до змісту якого вказано: «Змінити Наказ № 3-К від 23.05.2025 року та викласти його в наступній редакції: «Враховуючи проведення кадрової інвентаризації та необхідність у зв?язку з цим приведення трудових правовідносин з ОСОБА_1 у відповідність до норм діючого трудового законодавства, наказую

1.Скасувати Наказ № 7-К від 12 жовтня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.

2. Змінити дату звільнення ОСОБА_1 та вважити її звільненою з 11 вересня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 статті 38 К3пП України та здійснити наступні виплати:

2.1.Вихідна допомога: середньоденний заробіток складає: 13 600,00/42 = 323,8

323,8*21 = 6 799,8, де 323,8 - середньоденний заробіток, 21 - середньомісячне число робочих днів.

Розмір вихідної допомоги при звільненні складає: 6799,8*3 = 20 399,4 грн.

2.2. Компенсації за невикористану відпустку.

Тобто:

6800*12 = 81 600,00

81600,00/365 = 223,56 - середньоденна заробітна плата

Розмір компенсації за невикористану відпустку складає: 223,56*179 (кількість

днів невикористаної відпустки) = 40 017,24 грн.

2.3.Невиплачена заробітна плата.

виплати заробітної плати за травень 2023 року, червень 2023 року, серпень 2023

року, 7 днів вересня 2023 року, що складає:

травень, червень, серпень 2023 року = 20 400,00 грн.

7 днів вересня 2023 року - 323,8*7 = 2 266,6 грн.

Затвердити суму загальної виплати ОСОБА_1 - 83 083,24 грн.».

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Так, предметом позову у даній справі, серед іншого, є припинення трудового договору у зв`язку із звільненням за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України).

Право громадянина на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, а також створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею, рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, та забезпечення гарантій захисту працівника від незаконного звільнення закріплено статтею 43 Конституції України.

Частиною 1 статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник

Згідно частини 2 статті 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили (частина 3 статті 38 КЗпП України).

Наведене в сукупності свідчить, що стаття 38 КЗпП України зобов`язує власника звільнити працівника в строки, про які працівник просить, також за наявності інших поважних причин, які зазначені в частині першій статті 38 КЗпП України. Тобто перелік таких причин не є вичерпним.

Суд зазначає, що поважність причин повинна вирішуватись в кожному конкретному випадку.

Тобто, положеннями КЗпП України визначено, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити працівника у день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що звільнити працівника у день подання останнім заяви про звільнення є правом роботодавця, а не його обов`язком, відповідно, причина з якої роботодавець може звільнити працівника в день подання заяви про звільнення вирішується в кожному конкретному випадку окремо.

Стаття 47 КЗпП визначає, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до Наказу № 7 від 12.10.2023 року позивача було звільнено за п.3 ч.1 ст. 40, п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, а в подальшому вищевказаний наказ було скасовано та підстава звільнення була змінена на ч.3 ст. 38 КЗпП України.

У змісті позовної заяви позивач наполягала на тому, що вона мала бути звільнена за власним бажанням на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням відповідачем вимог трудового законодавства з 11.09.2023 року, про що нею було подано відповідну заяву, однак, жодних дій щодо її звільнення за власним бажанням відповідачем вчинено не було, що стало однією з підстав для звернення до суду з даним позовом. Зауважувала, що будь-яких Наказів відповідача про своє звільнення та накладення стягнень не отримувала та з вказаними наказами її ознайомлено не було, у зв`язку з чим категорично не згодна з ними.

В свою чергу, суд вказує, що незважаючи на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, відповідач розуміючи допущену помилку, під час перебування даної справи в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва прийняв наказ №3-к від 23.05.2023 року, яким скасував наказ № 7 від 12.10.2023 року та вніс зміни, зокрема змінив підставу звільнення та дату звільнення позивача.

Надаючи оцінку правомірності скасування наказу № 7-К від 12.10.2023 року та в подальшому внесення змін до Наказу № 3-К від 23.05.2025 року, суд зауважує наступне.

Відповідно до пункту 3 глави 1 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 (далі - Правила) організаційно-розпорядча документація, що є одним з класів управлінської документації, поділяється, зокрема, на розпорядчу, що фіксує рішення нормативно-правового або організаційно-розпорядчого характеру з основних питань діяльності установи, адміністративно-господарських або кадрових (особового складу) питань (постанови, рішення, накази, розпорядження).

Згідно з пунктом 6 глави 1 розділу ІІ зазначених Правил розпорядчий документ може бути відмінено (змінено, доповнено) лише новим розпорядчим документом.

Отже, наказ з кадрових питань як різновид розпорядчого документа може бути змінено і доповнено новим розпорядчим документом, та є його невід`ємною частиною первісного наказу.

У постанові Верховного Суду від 29.03.2023 року у справі № 305/2278/19 зроблено висновок про те, що внесення роботодавцем змін до наказу з метою виправлення помилки чи дати звільнення не є підставою для визнання такого наказу незаконним. Трудове законодавство не містить імперативних норм, які б забороняли роботодавцю вносити зміни до наказу із зазначеною вище метою. В свою чергу, Верховний Суд зауважив, що необхідною умовою для правильного вирішення трудового спору є оцінка дій роботодавця та встановлення реальних підстав для внесення змін до оспорюваного наказу.

В даному випадку, відповідач наказом від 23.05.2023 року № 3-К не змінив, а скасував наказ № 7-К від 12.10.2023 року, що не відповідає вищевказаним Правилам, змінивши, при цьому, підставу звільнення. Водночас, видання зазначеного наказу беззаперечно вказує на намагання виправлення відповідачем порушень трудового законодавства, допущених при звільненні позивача, оскільки вочевидь підстав для звільнення працівника за п. 3 ч. 1 ст. 40 та п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України роботодавець не мав.

В подальшому, відповідачем було внесено зміни до Наказу № 3-К від 23.05.2023 року шляхом видачі Наказу № 4-К від 09.07.2025 року.

Судом встановлено порушення роботодавцем вимог чинного законодавства при прийнятті наказу від 23.05.2025р., оскільки зазначеним наказом змінено підстави розірвання трудового договору.

За сталою практикою Верховного Суду наказ роботодавця про внесення змін до наказу про звільнення, з урахуванням фактичних обставин справи, може бути визнаний незаконним, якщо він змінює підстави розірвання трудового договору.

Вказаний висновок містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24.05.2022 року у справі № 703/3231/20, від 29.03.2023 року у справі №305/2278/19.

Окрім того, в ході розгляду справи, відповідачем було визнано частково наявність заборгованості із виплати заробітної плати позивачу.

Таким чином, суд знаходить обгрунтованою вимогу позивача щодо визнання її звільненою 11.09.2023 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг Інвест» з причин порушення підприємством законодавства про працю.

З приводу вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, суд вказує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Тобто, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 242/3051/18 про стягнення заборгованості по заробітній платі встановив, що «Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків).

Суди, установивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог про розмір заробітної плати та по її заборгованості за спірний період, унаслідок чого є непідтвердженим і розрахунок про стягнення заробітної плати з урахуванням індексу інфляції та компенсації у зв`язку з порушенням термінів її виплати, дійшли правильних висновків щодо відмови у позові за недоведеністю». Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень ч.2ст.233 КЗпП України, ст.1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій стані 233КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Вищенаведене зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18), в якій також йдеться про відсутність чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця у механізмі компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що слід мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, звернула увагу, що у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Звертаючись до суду, позивач вказала про наявність у відповідача перед нею заборгованості із заробітної плати за період з 01.01.2018 року по 11.09.2023 року, яка в загальному розмірі становить 409 358, 38 грн., що виникла в результаті заниження та несвоєчасної виплати їй відповідачем заробітної плати у вказаний період.

На підтвердження вказаних обставин позивач надала в якості доказу копію Наказу N? 61 від 31 липня 2017 року «Про підвищення окладу бухгалтера» (далі - Наказ N? 61), а також складену на основі наказу Відомість нарахування заробітної плати за 2018-2023 роки, достовірність яких відповідач категорично заперечував.

На спростування тверджень позивача відповідачем надано податкову фінансову звітність за звітний період з січня 2018 року по жовтень 2023 року (т. 1 а.с. 116-247).

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб?єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об?єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов?язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов?язок довести заявлені позовні вимоги.

Суд забезпечив сторонам рівні можливості надання доказів та доведеності їх перед судом.

Виходячи з того, що спірні правовідносини виникли з трудових, саме на роботодавця покладено обов?язок довести виконання вимог законодавства щодо оплати праці.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов?язків.

Водночас, суду не було надано доказів того, що Наказ № 61 було реалізовано, оскільки як встановлено судом на підставі досліджених доказів, з наданої податкової звітності за період часу з 01.01.2018 по 01.09.2023 року позивачу виплачено заробітну плату, а саме: за 2018 рік в загальному розмірі - 88 301, 40 грн., 2019 рік - 98098, 25 грн., 2020 рік - 187305, 25 грн., 2021 рік - 193200,00 грн., 2022 рік - 96779,00 грн., 2023 рік - 51090,61 грн.

Згідно наданих позивачем виписок за картковим рахунком клієнта позивачу було виплачено заробітну плату у наступному розмірі: за період з 01.01.2018 по 01.01.2019 - 88 301, 40 грн., з 01.01.2019 по 01.01.2020 - 98 098, 50 грн., з 01.01.2020 по 01.01.2021 - 187 305, 25 грн., з 01.01.2021 по 01.01.2022 - 193 200, 00 грн., з 01.01.2022 року по 01.01.2023 - 96 779, 00, з 01.01.2023 по 03.10.2023 (останнє зарахування 24.07.2023р.) - 16 422, 00 грн., з 01.10.2023 по 04.10.2023 - 10 948, 00 грн. вбачається, що позивачу була виплачена заробітна плата у тому ж розмірі, який зазначений у фінансовій звітності відповідача.

Вирішуючи питання щодо допустимості доказів у вигляді відомостей нарахування заробітної плати позивачу за спірний період за підписом позивача, які долучені до матеріалів справи та містять інформацію про заборгованість заробітної плати за спірний період в розмірі 546 951, 47 грн., суд звертає увагу на наявність невідповідності розміру посадового окладу позивача, зазначеного у вказаних відомостях та у поданій відповідачем податковій звітності, однак вказана невідповідність не може слугувати беззаперечним доказом наявності заборгованості із виплати заробітної плати з огляду на наступне.

Положеннями ч. 2, 3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Позивачем не доведено та не надано доказів, що протягом перебування з відповідачем у трудових відносинах нею було заявлено вимоги до керівництва підприємства щодо заборгованості по заробітній платі, так само як і не надано доказів, що вона зверталась до відповідних органів зі скаргами щодо невиплати їй заробітної плати, безпідставного її зниження чи виплати у неналежному розмірі, адже з наданих позивачем відомостей вбачається систематичність щодо невиплати заробітної плати починаючи з 01.01.2018 року.

Наведені відомості податкової звітності та інформація про рух коштів по картковому рахунку позивача підтверджують нарахування та виплату у повному обсязі заробітної плати ОСОБА_1 за період з січня 2018 року по серпень 2023 року та спростовують обставини, на які посилається позивач (зокрема, нібито підвищення заробітної плати ОСОБА_1 у 2017 році).

Позивач в судовому засіданні неодноразово вказувала на ту обставину, що їй нараховувалась заробітна плата згідно Наказу № 61, а у звітах відповідача відображався зовсім інший її розмір, однак суд констатує, що остання самостійно готувала податкову звітність, а отже була достеменно обізнана про дійсний розмір її заробітної плати, про розмір заробітної плати, який вказувався у податковій звітності, а також про те, що згідно даної звітності розмір заробітної плати зменшився з лютого 2022 року, при цьому, остання не ставила питання про невідповідність розміру заробітної плати, яка їй нараховувалась і виплачувалась.

Факт періодичного подання фінансової звітності до податкового органу із зазначенням певного розміру заробітної плати свідчать про те, що під час таких здійснення таких дій позивач, перебуваючи на посаді бухгалтера відповідача, діяла цілеспрямовано, свідомо, з певним волевиявленням, що свідчить про те, що теперішня поведінка позивача не відповідає її попередній поведінці, а тому є суперечливою.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Будь-яких інших документів, які б містили інформацію про розмір заробітної плати позивача та розмір якої би нараховувався згідно Наказу № 61, суду надано не було.

Під час розгляду справи про стягнення з відповідача заборгованості з заробітної плати, 04.10.2023 відповідач остаточно сплатив заборгованість з виплати заробітної плати за період з 01.05.2023 по 11.09.2023, вихідну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку при звільненні у загальному розмірі 66 882, 01 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції № 305 від 28.05.2025 року (т. 2, а.с. 169).

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до частини 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частинами 1, 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2018 року по 11 вересня 2023 року (включно) у розмірі 409 358, 38 грн. (чотириста дев?ять тисяч гривень триста п?ятдесят вісім гривень тридцять дев?ять копійок), компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 126 645, 09 грн. (сто двадцять шість тисяч шістсот сорок п?ять гривень дев?ять копійок), усього на загальну суму 536 003,47 грн. (п?ятсот тридцять шість тисяч три гривні сорок сім копійок) без відрахування обов?язкових платежів та внесків з нарахованої заробітної плати не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

У постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №6-1121цс16 зроблено висновок, що починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

З урахуванням наведеного, позивач не звільнена від сплати судового збору за заявленими позовними вимогами про визнання її звільненою 11 вересня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та про зобов?язання відповідача видати ОСОБА_1 копію наказу про звільнення, проте, при поданні позову судовий збір позивач помилково не сплатила.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне у відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 2 147, 20 грн. (дві вимоги немайнового характеру про визнання позивача звільненою за власним бажанням та зобов`язання видачі копії наказу про звільнення).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 258, 263, 265, 352-355, 420 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕТРОХОЛДИНГ-ІНВЕСТ», третя особа: ОСОБА_2 про зобов?язання вчинити дії, стягнення заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги, - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_1 , бухгалтера за сумісництвом, звільненою 11 вересня 2023 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест» з причин порушення підприємством законодавства про працю.

Зобов?язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест» видати ОСОБА_1 копію наказу про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест» на користь держави судовий збір в розмірі 2 147, 20 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 : рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг - Інвест»: код ЄДРПОУ 36798719, 03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 154.

Повне судове рішення складено 08.10.2025р.

СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА