Рішення № 130835653, 06.10.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2025 року Справа№200/6739/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33608, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та зобов`язання призначити пенсію,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Позивач просить суд: 1) визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.07.2025 року № 104250023000 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № 1- р/2020, із зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи з 06.01.2004 року по 02.02.2004 року; з 19.02.2004 року по 01.06.2017 року; з 01.06.2017 року по 19.10.2018 року; з 19.10.2018 року по 24.03.2022 року та із зарахуванням до загального страхового стажу для призначення пенсії: періоду навчання з 01.09.1987 року по 23.06.1990 року - 2 роки 9 місяців і 23 дні; періоду отримання допомоги по безробіттю з 30.10.2001 року по 24.10.2002 року (11 міс.24 дні); періоду отримання допомоги по безробіттю з 26.11.2022 року по 17.01.2023 року (1 міс.23 дні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25 липня 2025 року № 104250023000 їй було відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах, у зв`язку із відсутністю відповідного пільгового стажу за Списком № 2 та не досягненням пенсійного віку.

ОСОБА_1 вважає вказане вище рішення відповідача протиправним, у зв`язку із чим звернувся із даним позовом до суду.

05 вересня 2025 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

ПредставникГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, був повідомлений про розгляду справи судом засобами електронної пошти, своїм правом не скористався та не надав суду відзив на позовну заяву.

У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

17 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2).

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду у Рівненській області від 25.07.2025 року № 104250023000 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу та необхідного пенсійного віку».

Зазначено що страховий стаж позивача становить 19 років 0 місяців 3 дні, а пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 становить 17 років 3 місяці 16 днів.

До страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1987 року по 23.06.1990 року, згідно диплому серії НОМЕР_3 від 23.06.1990 року, оскільки ім`я позивачки не відповідає паспортним даним; період безробіття з 30.10.2001 року по 24.10.2002 року згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 08.07.1991 року, оскільки відсутній наказ про призначення виплати.

Отже, позивач вважає такі дії посадових осіб Пенсійного фонду незаконними, у зв`язку із чим звернулась до суду із даним позовом.

Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з таких підстав.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(далі Закон № 1058-IV)на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До цих змін порядок призначення пенсій на пільгових умовах визначавсяст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Так, п. бст. 13 цього законув редакції, чинній до 01.04.2015 року передбачала, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовамипраці, -засписком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатамиатестаціїробочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і пристажіроботине менше 25 років, з них не менше 12 років 6місяцівназазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII (далі Закон № 213-VІІІ), який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б»статті 13 Закону № 1788-ХІІ, зокрема, пенсійний вік жінкам до 55 років.

Рішенням Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020визнані такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), стаття13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону № 1788-XIIзі змінами, внесенимиЗаконом № 213-VIII(пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеногорішеннязастосуванню підлягають стаття13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону № 1788-XIIв редакції до внесення змінЗаконом № 213-VIIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином,Рішенням Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020визнано неконституційними окремі положенняЗакону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змінЗаконом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсіїЗакон № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; для жінок після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормамиЗакону № 1788-ХІІ зурахуваннямРішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 зодного боку, таЗаконом № 1058-ІV, з іншого в частині пенсійного віка для жінок. Перший із цих законів визначав такий вік на рівні 55, тоді як другий - 50.

Положення зазначеним нормативно-правових актів суперечать один одному.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

В рішенні у зразковій справі № 360/3611/20 Велика палата Верховного суду зазначила, що суперечність положеньЗаконів України«Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якостізакону», передбаченуКонвенцією про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика палата Верховного суду в межах зразкової справи № 360/3611/20 дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме нормиЗакону № 1788-ХІІ, зурахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим ля особи, а неЗакону № 1058-ІV. Під час ухвалення рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3статті 291Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, умовою для призначенні пільгової пенсії позивачу є досягнення віку50 років, наявність стажу роботи більшим ніж 20 років, а пільговий стаж роботи за умови зайнятості повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України є більшим ніж 10 років, що відповідає вимогам п. «б»ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В той же час, як вбачається зі спірного рішення: вік ОСОБА_1 53 роки 0 місяців 3 дні; страховий стаж: 19 років 0 місяців 3 дні, пільговий стаж становить 17 років 3 місяці 16 днів.

Як вже було зазначено вище, у рішенні Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії позивачу № 104250023000, зазначено, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано: період навчання згідно диплому НОМЕР_5 від 01.07.1994 року, оскільки відсутня інформація про початок навчання та по батькові не відповідає паспортним даним; період навчання з 01.09.1987 року по 23.06.1990 року згідно диплому НОМЕР_3 від 23.06.1990 року, оскільки ім`я не відповідає паспортним даним; період безробіття з 30.10.2001 року по 24.10.2002 року згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 08.07.1991 року, оскільки відсутній наказ про призначення виплати.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі Закон № 1058) страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Зазначена норма Закону № 1058 набрала чинності з 1 січня 2004 року.

Отже, за період до 01.01.2004 страховий стаж враховується на підставі документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Відповідно до п. «д» ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788 до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58, передбачено внесення окремим рядком запису, зокрема, про час навчання у вищих навчальних закладах з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів.

Якщо в записах трудової книжки відсутні вищезазначені відомості про періоди навчання, то відповідно до п. 8. Порядку № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних, навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі № 174/658/16-а (провадження № К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

Згідно паспортних даних (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 ) ім`я позивача вказано як « ОСОБА_2 » (укр. мов.), а у дипломі серії НОМЕР_3 від 23.06.1990 року зазначено, що диплом вручено позивачу, як « ОСОБА_2 » (укр. мов.), що не відповідає паспортним даним

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 8 Порядку № 637 визначено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За приписами п.п. 2 п.2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.

Як вбачається із запису № 1 трудової книжки серії НОМЕР_6 , ОСОБА_1 з 01.09.1987 року по 23.06.1990 року навчалась в професійно-технічному училище № 40 м. Донецька.

Отже, період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1987 року по 23.06.1990 року підлягає до зарахування до страхового стажу і такий період підтверджено як дипломом, так і відповідним записом у трудовій книжці (запис № 1), в якому зазначені як період навчання (відповідно до диплому) так і відомості про серію та номер самого диплома « НОМЕР_3 від 23.06.1990 року».

Суд зазначає, що розбіжність у написанні імені у дипломі позивача виникла в наслідок допущеної помилки та відхилення від правописних норм української мови і зумовлені впливом російської орфографії в ситуації контактного білінгвізму (поперемінного використання двох мов). Написання в зазначених документах імені українською мовою зумовлені впливом російської орфографії при написанні патронімічної частини від імені.

Таким чином, встановлена невідповідність не може бути підставою для відмови у зарахуванні цього періоду навчання до страхового стажу, оскільки диплом заповнювався відповідальними працівниками навчального закладу, що не залежало від волі та дій позивачки, а тому допущені помилки при заповненні диплома, зокрема не правильне зазначення імені - не можуть обмежувати її права на соціальний захист.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а висловив правову позицію, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що період навчання позивача з 01.09.1987 року по 23.06.1990 року згідно з дипломом серії НОМЕР_3 від 23.06.1990 року, а саме: 2 роки 9 місяців і 23 дні - безпідставно не врахований відповідачем до страхового стажу для призначення пенсії, що не може бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду отримання нею допомоги по безробіттю з 30.10.2001 року по 24.10.2002 року та з 26.11.2022 року по 17.01.2023 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_7 , ОСОБА_1 з 30.10.2001 року по 24.10.2002 року була призначена виплата допомоги по безробіттю відповідно до п. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_8 , ОСОБА_1 з 26.11.2022 року по 17.01.2023 року була призначена виплата допомоги по безробіттю відповідно до п. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Відповідно до ст. 56 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу для обчислення пенсії зараховується період одержання допомоги по безробіттю. Підставою для зарахування періоду до 1 січня 2004 року є записи у трудовій книжці, внесені органом державної служби зайнятості населення.

До страхового стажу зараховуються ті періоди, протягом яких людина підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а з дати набрання чинності Закону України від 9 липня 2003 року № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (з 1 січня 2004 року) враховуються місяці, в яких сплачено страхові внески.

Після 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються періоди, коли людина перебувала на обліку в центрі зайнятості і отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) або матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації (стаття 24 зазначеного Закону).

Отже, періоди отримання ОСОБА_1 виплати допомоги по безробіттю відповідно до п. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 30.10.2001 року по 24.10.2002 року та з 26.11.2022 року по 17.01.2023 року мають бути зараховані до страхового стажу позивача.

Щодо не зарахування до пільгового стажу за Списком 2 ОСОБА_1 періодів її роботи 06.01.2004 року по 02.02.2004 року; з 19.02.2004 року по 01.06.2017 року; з 01.06.2017 року по 19.10.2018 року; з 19.10.2018 року по 24.03.2022 року, суд зазначає наступне.

Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_9 від 08.07.1991 року містить наступні відомості стосовно її пільгового стажу, а саме: запис № 8: 06.01.2004 року прийнята учнем машиніста конвеєра, звільнена 02.02.2004 року; запис № 10: 19.02.2004 року - прийнята машиністом конвеєра 3 розряду; запис № 11: 01.06.2017 року - переведена машиністом насосних установок для проходження виробничої практики; запис № 12: 19.10.2018 року переведена машиністом насосних установок 3 розряду. Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» виведено у простій з 24.02.2022 року.

Як вбачається з записів РС-право позивачу не враховано до її пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 06.01.2004 року по 31.01.2004 року, з 22.12.2006 року по 31.12.2006 року, 31.12.2011 року, з 27.06.2016 року по 30.06.2016 року, з 27.08.2016 року по 31.08.2016 року, з 27.10.2016 року по 31.10.2016 року, з 28.04.2018 року по 30.04.2018 року, з 01.10.2018 року по 18.10.2018 року, з 24.03.2020 року по 31.03.2020 року, з 10.04.2020 року по 30.04.2020 року, з 19.07.2020 року по 31.07.2020 року, з 24.07.2021 року по 31.07.2021 року.

Відповідно п. 3 Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, при визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати її внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Отже, записи у трудовій книжці підтверджують роботу позивачки за професіями в особливих умовах праці - роботи у шахти з видобутку вугілля.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.2 Постанови КМУ від 27.04.1992 року «Про трудові книжки працівників» при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання (п. 4 Постанови).

Згідно із вимогами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України 29.07.1993 року № 58, особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні пред`явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку (п. 2.2). Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року за № 22-1 (надалі по тексту також - Порядок № 22-1), встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, серед яких, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за № 637.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту Порядок № 637) згідно з пунктом 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 12.08.1993 року № 637 встановлено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників.

Вищевказаний Порядок, як вбачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у трудовій книжці.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383) передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Пунктом 10 зазначеного Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Відповідно до положень Порядку відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Комплексний аналіз норм Закону № 1788-ХІІ та Порядку дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для пільгового стажу є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Зазначена позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 17 березня 2015 року у справі №21-585а14, від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1203а15, яка підлягає обов`язковому застосуванню відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 244-2 КАС України, згідно якого, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

В пункті 4.2 зазначеного Порядку застосування списків йдеться про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Таким чином, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено на керівників підприємств, а тому у випадку її не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є неправомірним.

Позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про відповідний трудовий стаж із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію.

За таких обставин, позивач має право на зарахування до пільгового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах усіх періодів роботи за професіями за списком № 2, зазначених у її трудовій книжці.

Також суд зазначає, що Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» виведено у простій з 24.02.2022 року.

Відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України, простій це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 8 лютого 2016 року № 713/039/161-16 час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони буди пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місця в календарному році.

Також, Верховний Суд у постанові від 19.03.2019 року у справі № 295/8979/16-а та постанові від 26.03.2020 року у справі № 423/2860/16-а зазначив, що час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше одного місяця в календарному році.

Отже, час простою на «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» з 24.02.2022 року по 24.03.2022 року також має бути зараховані до пільгового стажу позивача для призначення пенсії.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, що дані, які містяться в трудовій книжці позивача, містять неправдиві або недостовірні дані.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 104250023000 від 25 липня 2025 року є протиправним та таким що підлягає скасуванню.

Суд під час розгляду справи також дійшов висновку, що позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б»статті 13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змінЗаконом № 213-VIII) з урахуваннямрішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020посправі 1-5/2018 (746/15).

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № 1- р/2020, суд зазначає наступне.

Так, згідно з частиною четвертоюстатті 245 КАС Україниу випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну узаконіне свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізузаконуна предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановленіКодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності передзаконом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначенимистаттею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положеньКАС Українищодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дійзаконуй принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

З огляду на наведене, зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах при цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що належним захистом порушених прав позивача є зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 липня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15).

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та зобов`язання призначити пенсію, є таким що підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн (квитанція № 3942-8818-0517-3269 від 30.08.2025 року).

Отже, враховуючи вищевикладене, та співмірність заявлених та задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 600 грн.

Керуючись ст.ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33608, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та зобов`язання призначити пенсію задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33608, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076) від 25.07.2025 року № 104250023000 про відмову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33608, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076) зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за Списком № 2 періодів роботи 06.01.2004 року по 31.01.2004 року, з 22.12.2006 року по 31.12.2006 року, 31.12.2011 року, з 27.06.2016 року по 30.06.2016 року, з 27.08.2016 року по 31.08.2016 року, з 27.10.2016 року по 31.10.2016 року, з 28.04.2018 року по 30.04.2018 року, з 01.10.2018 року по 18.10.2018 року, з 24.03.2020 року по 31.03.2020 року, з 10.04.2020 року по 30.04.2020 року, з 19.07.2020 року по 31.07.2020 року, з 24.07.2021 року по 31.07.2021 року та час простою на «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» з 24.02.2022 року по 24.03.2022 року; до загального страхового стажу для призначення пенсії: періоду навчання з 01.09.1987 року по 23.06.1990 року; періоди отримання допомоги по безробіттю з 30.10.2001 року по 24.10.2002 року та з 26.11.2022 року по 17.01.2023 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33608, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 17 липня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № 1- р/2020

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33608, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 600 (шістьсот) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.М. Тарасенко