Рішення № 130818377, 08.10.2025, Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 936/1110/25

Провадження № 2/936/279/2025

08.10.2025 селище Воловець

Воловецький районний районний суд Закарпатської області у складі

головуючого судді Павлюка С.С.

присеретарі с/з Щербей А.Є.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в приміщенні суду у селищі Воловець цивільну справу за позовною заявою Товариства зобмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання,

в с т а н о в и в :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія "Дніпрофінансгруп" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позовні вимоги мотивовано тим, що між ОСОБА_2 та ВАТКБ «НАДРА»28.12.2005укладено кредитнийдоговір №839/12-2005на підставіякого ВАТКБ «НАДРА»надав відповідачукредитні коштина суму100000,00гривень.У зв`язкуз невиконаннямосновного зобов`язанняза вказанимкредитним договоромПАТ КБ«НАДРА» звернулосядо Воловецькогорайонного судуЗакарпатської областіз позовноюзаявою простягнення заборгованостіз відповідача.Рішенням апеляційногосуду Закарпатськоїобласті від14.03.2013стягнуто звідповідача заборгованістьу розмірі107301,93гривень,із яких:75377,66гривень непогашеногокредиту;16924,27гривень інфляційнихзбитків;15000,00гривень пені.Ухвалою Воловецькогорайонного судуЗакарпатської областівід 03.03.2021у справізамінено сторону(стягувача)з ПАТ«КБ «Надра»на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 25.12.2023 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» суму боргу за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 у розмірі 23 272,59 гривень і 2147,20 гривень судового збору. Стягнення проводилось за період з 23.02.2019 по 23.02.2022. Відтак позивач вважає, що кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення з 02.04.2017 до 23.02.2019. Згідно розрахунку 3% річних простроченої суми становлять 29555,59 грн.

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 20.08.2025 відкрито провадження у цивільній справі та вирішено розгляд цивільної справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, скерував на адресу суду клопотання в якому зазначив, що просить справу розглянути за його відсутності, щодо винесення заочного рішення не заперечує, а також подав до суду заяву про стягнення з відповідача 8500 грн витрат на правову допомогу.

Відповідач в судове засідання повторно не з?явилася, причини її неявки суду невідомі, про розгляд справи повідомлялася належним чином, зокрема, відповідач викликалася через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, заяв із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також жодних інших заяв та клопотань від відповідача не надійшло.

Оскільки відповідач була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, проте не з`явилася в судове засідання без поважних причин та не повідомила про причини свої неявки в судове засідання, відзиву не подала, а представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі статей 280-282 Цивільного процесуального кодексу України ухвалив про заочний розгляд справи, про що 08.10.2025 прийнята відповідна ухвала.

У відповідності до вимог ч. 2ст. 247 ЦПК Українив разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи івирішення спору по суті суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як н апідставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПКУкраїни).

Судом встановлено, що 28.12.2005 між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір №839/12-2005, згідно умов якого ВАТ КБ «Надра» надав ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі 100 000,00 гривень

У зв`язку з невиконанням основного зобов`язання за вказаним кредитним договором ПАТ КБ «НАДРА» звернулося до Воловецького районного суду Закарпатської області з позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідача. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 14.03.2013 стягнуто з відповідача заборгованість у розмірі 107 301,93 гривень, із яких: 75 377,66 гривень непогашеного кредиту; 16 924,27 гривень інфляційних збитків; 15 000,00 гривень пені. Ухвалою Воловецькогорайонного судуЗакарпатської областівід 03.03.2021замінено сторону(стягувача)з ПАТ«КБ «Надра»на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 25.12.2023 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» суму боргу за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 у розмірі 23 272,59 гривень і 2147,20 гривень судового збору

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Як встановлено судом, 30.07.2020 між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФКДніпрофінансгруп» укладено договір про відступлення прав вимоги №GL48N718070_I_6 відповідно до умов якого право вимоги ПАТ КБ «Надра» до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором №839/12-2005 від 28.12.2005 перейшло до ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп».

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено,що згіднорозрахунку інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке становить 107301,93 гривень, за період з 02.04.2017 по 23.02.2019 розмір нарахованих інфляційних витрат і 3% річних на суму боргу становить 29 555,59 гривень, що складається з: інфляційне збільшення - 23 443,79 гривень, 3% річних - 6111,80 гривень.

Відповідно до ч. 1ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у ч. 5 ст. 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Будь-яке зобов`язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов`язанням, незалежно від правових підстав його виникнення.

За змістом статей 524,533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №703/2718/16-ц від 19.06.2019.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Як встановленосудом,у зв`язкуз невиконаннямпозичальником умовдоговору,рішенням апеляційногосуду Закарпатськоїобласті від14.03.2013стягнуто звідповідача заборгованістьу розмірі107301,93гривень,із яких:75377,66гривень непогашеногокредиту;16924,27гривень інфляційнихзбитків;15000,00гривень пені.Ухвалою Воловецькогорайонного судуЗакарпатської областівід 03.03.2021у справізамінено сторону(стягувача)з ПАТ«КБ «Надра»на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 25.12.2023 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» суму боргу за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 у розмірі 23 272,59 гривень і 2147, 20 гривень судового збору.

Частиною 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, правонаступництва.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

На момент набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» права вимоги за вищевказаними договорами відповідачем (боржником) рішення суду виконано не було, а отже вимога є дійсною.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положеньстатті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Оскільки до позивача перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, до нього перейшло також і право кредитора на звернення до суду з вимогою про стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України.

За таких обставин позивач, як новий кредитор, має право на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача на його користь інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання останнім грошового зобов`язання.

Враховуючи ту обставину, що заборгованість, стягну та у 2013 з ОСОБА_2 рішенням суду, нею не погашена, факт чого відповідачем не оспорено, доказів зворотного суду не надано, а відтак наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, передбаченихст. 625 ЦК України.

Судом встановлена правомірність стягнення заборгованості з відповідача, та встановлено невиконня останнім рішення суду, яке набрало законної сили, що в свою чергу наділяє позивача, як кредитора, правом звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, як з боржника у простроченому зобов`язанні, адже відповідно до змістустатті 625 ЦК Українинарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбаченихстатті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За наведеного, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбаченихстаттею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставістатті 625 ЦК Українивиникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У постанові Верховного Суду від 20.09.2023 (справа №462/5025/20 викладений такий висновок щодо строку давності у спорі про стягнення коштів за ст.625 ЦК України: «Апеляційний суд не врахував, що з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося, тому кредитор має право на отримання сум, передбаченихстаттею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставістатті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.»

Отже, з ухваленням 22.11.2011 у справі №2-3054/11 рішення про стягнення заборгованості зобов`язання не припинилось (за положення мистатті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином); невиконання ОСОБА_2 грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, яке має наслідком відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК Україниу вигляді трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу в розмірі 107301,93 грн за час прострочення, який визначається з моменту порушення грошового зобов`язання до його усунення і обмежується останніми трьома роками, які перебували подачі позову.

Позивач як новий кредитор у зобов`язанні звернувся до суду із позовом про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України і просить стягнути кошти, які нараховані за період з 02.04.2017 по 23.02.2019, тобто у межах трьох років, які передували подачі позову.

Згідно наданого позивачем розрахунку:

3% річних від 107301,93 грн як суми прострочення грошового зобов`язання за період з 02.04.2017 по 23.02.2019 становлять 6111,80 грн;

інфляційні втрати від прострочення виконання грошового зобов`язання 107301,93 грн за період з 02.04.2017 по 23.02.2019 з урахуванням встановлених індексів інфляції становлять 23443,79 грн.

Даний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат відповідачем не спростований, хоча такий процесуальний обов`язок передбачений ст.ст.12, 13 ЦПК України.

Враховуючи викладене, cуд, перевіривши розрахунок 3% річних та розрахунок щодо інфляційних втрат, визнає їх арифметичновірними та обґрунтованими, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 23443,79 грн інфляційних втрат та 6111,80 грн 3% річних підлягають повному задоволенню.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати в межах трьох років, які передували подачі позову, в загальній сумі 29555,59 грн задовільняючи позовні вимоги.

Підстав для відмови у задоволенні позовних вимог судом не встановлено.

Щодо розподілу судових витрат

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовийзбір в розмірі 3028 грн (за подання позовної заяви).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати у розмірі 3028 грн сплаченого судового збору.

Щодо позовних вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8500,00 грн, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно достатті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги позивачем надано договір про надання правової допомоги №02/01-24 від 02.01.2024, додаток до договору, акт приймання-передачі виконаної роботи до договору про надання правової допомоги №02/01-24 від 02.01.2024.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, судом має братися до уваги досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг та чи відповідають вони ціні позову.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зважаючи на викладені норми, судом має братися до уваги досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг та чи відповідають вони ціні в розмірі 8500,00 грн.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Враховуючи викладене вище, суд вважає можливим зменшити їх розмір та стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 4000,00 грн, що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-89, 95, 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позовну заяву Товариства зобмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" до ОСОБА_1 простягнення інфляційних втрат ітрьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання - задовольнити .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства зобмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія "Дніпрофінансгруп" суму заборгованості за період з 02.04.2017 по 23.02.2019 у розмірі 29555,59 грн, з яких: інфляційні втрати в розмірі 23443,79 грн та 3% річних в розмірі 6111,80 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія "Дніпрофінансгруп" сплачений судовий збір в сумі 3028 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія "Дніпрофінансгруп" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного судушляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін:

позивач: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія "Дніпрофінансгруп" (місце знаходження: 49044, м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2,оф.205, код ЄДРПОУ 40696815);

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Суддя: Павлюк С.С.