Ухвала суду № 130807845, 06.10.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ПОВЕРНЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ

06 жовтня 2025 року Справа № 280/8097/25 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді КалашникЮ.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Вільнянська виправна колонія (20)» (70002, Запорізька область, м.Вільнянськ, вул. Каштанова, буд.1; код ЄДРПОУ 08563493) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної установи «Вільнянська виправна колонія (20)" (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати не в повному обсязі позивачу додаткової винагороди відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану" за період з 24 лютого 2022 року до 07 листопада 2025 року;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, відповідно до п, 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період з 24 лютого 2022 року до 07 листопада 2025 року в розмірі 30000,00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою суду від 22.09.2025 позовну заяву залишено без руху на підставі ст.ст. 160-161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) та позивачу було надано 10-денний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви (із доказами надіслання відповідачу), оформленої відповідно до вимог ст.ст. 160, 161 КАС України, в якій уточнити прохальну частину позовної заяви (уточнити період за який позивач просить нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду) відповідно до фактичних обставин та наданим до позовної заяви доказами на обґрунтування позовних вимог; оформленої відповідно до ст.167 КАС України заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом.

30.09.2025 від представника позивача до суду надійшла уточнена позовна заява, в якій останній просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати не в повному обсязі позивачу додаткової винагороди відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям піт час дії воєнного стану" за період з 24 лютого 2022 року по 08 липня 2025 року;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28,02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за період з 24 лютого 2022 року по 08 липня 2022 року, у фіксованому розмірі 30000,00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

30.09.2025 від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення процесуального строку (вх.№48771), в якій зазначає, що позивач отримував додаткову винагороду, але не у фіксованому розмірі 30 000 грн. на місяць, як це передбачено Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 (у редакціях, чинних на відповідний період), а погодинно (по часах). Однак, позивач не мав об`єктивної можливості перевірити правомірність та правильність її нарахування, оскільки: відповідач не надавав позивачу жодних розрахунків грошового забезпечення, копій наказів чи нормативно-правових актів, якими він керувався, а також не надавав письмових пояснень щодо підстав та методики визначення розміру додаткової винагороди. Розмір додаткової винагороди визначається складною системою нормативно-правових актів, які не є загальновідомими, мають численні зміни та виключення і потребують спеціальних юридичних знань для адекватної правової оцінки. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит та ознайомлення з документами, наданими відповідачем, позивач отримав інформацію, що свідчить про можливе порушення її прав, а саме про невідповідність здійснених нарахувань вимогам чинного законодавства. Таким чином, позивач вважає, що про порушення своїх прав йому стало відомо лише після отримання відповіді на адвокатський запит, яка була надіслана відповідачем електронною поштою у липні 2025 року.

Разом з цим, представник позивача посилається на постанову Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 та просить поновити строк звернення до суду із вказаним позовом.

Розглянувши клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до положень п.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України №2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відповідно до позиції Верховного суду України у постанові від 25.04.2023 №380/15245/22 до 19 липня 2022 р. КзпП України не обмежував будь яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належності йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22.

Разом з тим, Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину..

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 по справі № 380/14039/22.

Враховуючи дату закінчення карантину 01.07.2023, також можливе застосувати пропущений процесуальний строк визначений ст. 233 КЗпП з дати вручення наказу або отримання грошового атестата Позивачем.

Відповідачем до матеріалів справи було долучено грошовий атестат №6/15-114 від 03.02.2025, згідно якого позивача 30.01.2025 було ознайомлено зі складовими грошового забезпечення, про що свідчить особистий підпис позивача.

Таким чином, позивач на період звільнення достеменно знав розмір нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення. На період звільнення позивач не оспорював ані розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, ані порядок та методику його нарахування. Також від нього не надходило заяв з приводу роз`яснення порядку нарахування грошового забезпечення. Тим самим позивач, при звільнені зі служби, проявив байдужість, небажання перевірити дотримання своїх прав, які на його думку були порушені з цього питання, під час проходження служби та на момент звільнення.

Посилання позивача на те, що про порушення його прав він дізнався лише після отримання відповіді на адвокатський запит, судом до уваги не приймається, оскільки отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки грошове забезпечення позивач отримував щомісяця, тому не був позбавлений права дізнатися про його розмір та порядок нарахування, розміру розрахункової величини, з якого воно нараховується.

За таких обставин, позивачем не наведено причини пропуску строку звернення до суду, які були об`єктивно непереборними, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 зазначено, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України […] суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, […] може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст.ст.55,124,129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права таст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.» (п. 81).

При цьому у вказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків (п. 49);

причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначенийзакономстрок; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування (п. 30);

поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом (п. 31).

В пункті 58 постанови від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленогозакономстроку".

Отже, введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.

Суд зазначає, що введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку, якщо це пов`язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.

Разом з тим, посилаючись на режим воєнного стану на території України як об`єктивну і поважну причину пропуску строку звернення до суду, представником позивача не наведено жодних обґрунтувань та не надано відповідних доказів на підтвердження того, що воєнний стан вплинув на обов`язок позивача своєчасно звернутися до суду з цим позовом.

Отже, доводи представника позивача щодо введення воєнного стану суд вважає незмістовними та не підтвердженими жодними доказами.

Відповідно до ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За наведених обставин, суд не знаходить підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачу.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись ст.ст. 169, 241, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Вільнянська виправна колонія (20)» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Вільнянська виправна колонія (20)» (70002, Запорізька область, м.Вільнянськ, вул. Каштанова, буд.1; код ЄДРПОУ 08563493) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - повернути.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.ст.251, 256, 295 КАС України.

Ухвала суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.251, 295,297 КАС України.

СуддяЮ.В.Калашник