Рішення № 130765448, 03.10.2025, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 640/4393/21

категорія 112010000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Розгляд вказаної справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін).

13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі по тексту Закон України № 2825-ІХ), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.

На підставі статті 1 Закону України № 2825-ІХ ОАСК ліквідований.

На виконання положень п.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-ІХ та відповідно Порядку передачі судових справ нерозглянутих Окружним адміністративним судом м. Києва, затвердженого наказом ДСА України від 16.09.2024 №399, дана адміністративна справа скерована до Житомирського окружного адміністративного суду.

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями Житомирського окружного адміністративного суду адміністративну справу передано на розгляд головуючому судді Нагірняку М.Ф.

Ухвалою суду від 14.03.2025 року справу прийнято до провадження та продовжено її судовий розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін).

Як зазначено в позові (з урахуванням заяви від 04.03.2021 року про усунення недоліків позовної заяви), Позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпусток за період роботи з 04.05.1999 року по 16.05.2017 року;

- стягнути з Апарату Верховної Ради України грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпусток в сумі 99 950,97 грн.;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 14.05.2002 року по день фактичного розрахунку; з 04.03.2005 року по день фактичного розрахунку; з 20.12.2007 року по день фактичного розрахунку; з 12.12.2012 року по день фактичного розрахунку; з 27.11.2014 року по день фактичного розрахунку; з 16.05.2017 року по день фактичного розрахунку;

- стягнути з Апарату Верховної Ради України 5 000,00 грн. моральної шкоди.

Як зазначено в позові, Позивач працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України і за період з 04.05.1999 року по 14.05.2002 року не використала 31 календарний день щорічної відпустки. За період з 15.05.2002 року по 04.03.2005 року - не використала 84 календарні дні щорічної відпустки. За період роботи на цій же посаді з 01.06.2006 року по 20.12.2007 року Позивач не використала 46,5 календарних днів щорічної відпустки. За період з 21.12.2007 року по 12.12.2012 року - 149 календарних днів основної та 21 календарний день додаткової відпустки. За період з 13.12.2012 року по 27.11.2014 року - 59 календарних днів щорічної відпустки, а за період роботи на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з 11.10.2016 року по 16.05.2017 року - 18 календарних днів щорічної відпустки.

15.01.2021 року Позивач звернулася до Відповідача про надання довідок щодо невикористаних відпусток та виплати належних їй сум компенсацій за них. Листом від 22.01.2021 року Відповідач відмовив у такій виплаті.

На думку Позивача, така відмова Відповідача є протиправною, так як право на компенсацію невикористаної відпустки гарантовано чинним трудовим законодавством. Крім того, Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні. На підтвердження доводів Позивача, в позовній заяві наведені висновки Верховного Суду в аналогічних справах.

Представник Відповідача, Апарату Верховної Ради України, направив до суду відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечується і зазначається, що відповідними розпорядженнями Керівника Апарату Верховної Ради України Позивач призначалася на посади помічника-консультанта народних депутатів України відповідних скликань. Відповідач також підтверджує факт невикористання Позивачем відповідних календарних днів щорічної да додаткової відпусток за період роботи на посадах помічника-консультанта народних депутатів України, але зазначає, що така компенсація підлягала виплати виключно в межах наявної економії фонду оплати праці народних депутатів та фонду оплати праці його помічника-консультанта.

У відзиві зазначається, що на момент звільнення Позивача із займаної посади економії фонду оплати праці помічників-консультантів конкретних народних депутатів було недостатньо для того, щоб здійснити виплату компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток.

Відповідач вважає, що Апарат Верховної Ради України ніколи не був роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народних депутатів України відповідних скликань, в тому числі Позивача, так як вони не є працівниками Апарату Верховної Ради України. У відповідача відсутня вина щодо невиплати спірної компенсації, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за невиплату Позивачу спірної компенсації.

Представник Відповідача зазначає про необхідність врахування при вирішенні даного спору цілого ряду правових висновків Верховного Суду, викладених в перелічених у відзиві постановах.

У відповіді на відзив представник Позивач зазначає про безпідставність доводів Відповідача, наведених у відзиві на позов, та про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою працівникові належних йому при звільненні сум регулюються правовими нормами Кодексу законів про працю України та Закону, що були чинні на день виникнення таких відносин.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Позивач з 04.05.1999 року по 16.05.2017 року працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України відповідних скликань.

Так, згідно розпорядження по Секретаріату Верхової ради України №927 від 26.05.1999 року Позивач з 04.05.1999 року була зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 .

Як зазначено в даному розпорядженні, копія якого долучена до позову та досліджена судом, Позивачу присвоєно відповідний ранг державного службовця, встановлено розмір заробітної плати, включаючи доплату за ранг державного службовця, набавку з вислугу років та премію (а.с.73).

Згідно розпорядження Керівника Апарату Верхової ради України №1230 від 31.05.2002 року Позивач з 15.05.2002 року була зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 .

Як зазначено в даному розпорядженні, копія якого долучена до позову та досліджена судом, Позивачу присвоєно відповідний ранг державного службовця, встановлено розмір заробітної плати, включаючи доплату за ранг державного службовця, набавку з вислугу років та премію (а.с.76).

Розпорядженням Керівника Апарату Верхової ради України №1083 від 23.02.2005 року Позивач з 04.03.2005 року була звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 (а.с.78).

Згідно розпорядження Керівника Апарату Верхової ради України №2686 від 21.06.2006 року Позивач з 01.06.2006 року була зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 .

Як зазначено в даному розпорядженні, копія якого долучена до позову та досліджена судом, Позивачу присвоєно відповідний ранг державного службовця, встановлено розмір заробітної плати, включаючи доплату за ранг державного службовця, набавку з вислугу років та премію (а.с.81).

Розпорядженням Керівника Апарату Верхової ради України №9939 від 22.12.2007 року Позивач з 20.12.2007 року була звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 (а.с.82).

Згідно розпорядження Керівника Апарату Верхової ради України №277 від 17.01.2008 року Позивач з 21.12.2007 року була зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 ..

Як зазначено в даному розпорядженні, копія якого долучена до позову та досліджена судом, Позивачу присвоєно відповідний ранг державного службовця, встановлено розмір заробітної плати, включаючи доплату за ранг державного службовця, набавку з вислугу років та премію (а.с.85).

Розпорядженням Керівника Апарату Верхової ради України №5205 від 12.12.2012 року Позивач з 12.12.2012 року була звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 (а.с.86).

Згідно розпорядження Керівника Апарату Верхової ради України №6213 від 26.12.2012 року Позивач з 13.12.2012 року була зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 .

Як зазначено в даному розпорядженні, копія якого долучена до позову та досліджена судом, Позивачу встановлено розмір заробітної плати без поширення дії Закону України "Про державну службу" (а.с.89).

Розпорядженням Керівника Апарату Верхової ради України №4744 від 16.04.2013 року Позивач з 08.04.2013 року була переведена на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 з поширенням дії Закону України "Про державну службу" (а.с.92).

Розпорядженням Керівника Апарату Верхової ради України №5600 від 15.09.2014 року Позивач з 01.09.2014 року була переведена на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 без поширення дії Закону України "Про державну службу" (а.с.94).

Розпорядженням Керівника Апарату Верхової ради України №7212 від 26.11.2014 року Позивач з 27.11.2014 року була звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 (а.с.95).

Згідно розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верхової ради України №3172-к від 07.10.2016 року Позивач з 11.10.2016 року була зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 .

Як зазначено в даному розпорядженні, копія якого долучена до позову та досліджена судом, Позивачу встановлено розмір заробітної плати (а.с.98).

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верхової ради України №667-к від 16.05.2017 року Позивач з 16.05.2017 року була звільнена з помічника-консультанта народного депутата України у зв`язку з достроковим припиненням повноважень (а.с.100).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Позивач на посаді помічника-консультанта народних депутатів України за період з 04.05.1999року по 14.05.2002 року не використала 31 календарний день щорічної відпустки. За період з 15.05.2002 року по 04.03.2005 року - не використала 84 календарні дні щорічної відпустки. За період роботи на цій же посаді з 01.06.2006 року по 20.12.2007 року Позивач не використала 46,5 календарних днів щорічної відпустки. За період з 21.12.2007 року по 12.12.2012 року - 149 календарних днів основної та 21 календарний день додаткової відпустки. За період з 13.12.2012 року по 27.11.2014 року - 59 календарних днів щорічної відпустки, а за період роботи на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з 11.10.2016 року по 16.05.2017 року - 18 календарних днів щорічної відпустки.

Вказані обставини підтверджуються копією довідки Управління кадрів Апарату Верхової ради України від 27.04.2021 року, яка долучена до позову та досліджена судом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 78 КС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Суть спору між сторонами в даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності права Позивача на компенсацію невикористаних відпусток за період роботи на посаді помічника-консультанта народних депутатів України і за період з 04.05.1999 року по 16.05.2017 року та наявності обов`язку саме у Відповідача на виплату такої компенсації та відшкодування моральної шкоди.

Безспірно, приписами статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР працівникам, гарантовано право на грошову компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Суд враховує, що відповідно до вимог статті 4.4 Положення про помічника-консультанта народного депутата України затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки".

Як вже зазначалося судом, під час перебування Позивача на посаді помічника-консультанта народного депутата України на неї поширювалася дія Закону України "Про державну службу".

Відповідно до вимог статей 57 та 58 Закону України "Про державну службу" державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

За кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Приписами пункту 4 Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 р. № 270, прямо зазначено, що додаткова відпустка, яка надається державним службовцям, належить до щорічних відпусток.

Зазначене діє підстави суду зробити висновок, що невикористані Позивачем календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток під час перебування на посаді помічника-консультанта народного депутата України відповідних скликань за період з 04.05.1999 року по 16.05.2017 року є підставою для нарахування та виплати Позивачу відповідної грошової компенсації.

Суд вважає безпідставними та помилковими доводи Відповідача, наведені відзиві на позов, що Позивач не перебувала в трудових відносинах з Апаратом Верховної Ради України, а тому витрати, пов`язані із звільненням Позивача не підлягають фінансуванню за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.

Відповідач не врахував, що відповідно до вимог статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року № 2790-XII народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Результати дослідження судом копії розпоряджень Відповідача щодо призначення Позивача на посаду помічника-консультанта народного депутата, переведення та звільнення з такої посади беззаперечно підтверджують, що Позивач протягом спірного періоду перебувала на кадровому та фінансовому обслуговуванні Апарату Верховної Ради України, Відповідача у справі.

Відповідач не врахував, що відповідно до вимог статті 4.4 Положення про помічника-консультанта народного депутата України розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

Відповідач не розмежував та помилково ототожнив витрати, пов`язані з діяльністю помічника-консультанта народного депутата України, та їх відшкодування з витратами щодо захисту трудових прав помічника-консультанта народного депутата України, зумовлених звільненням.

Так, приписами частини другої статті 4.6. Положення про помічника-консультанта народного депутата України прямо передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги помічнику-консультанту народного депутата України в разі звільнення в розмірі його тримісячної заробітної плати здійснюється за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Суд зазначає, що те чи інше недбале стилістичне викладення окремих положень статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" та Положення про помічника-консультанта народного депутата України не можуть нівелювати право Позивача як працівника на нарахування та виплату відповідної грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, яке гарантоване приписами Кодексу законів про працю України та Законів України "Про відпустки" і "Про державну службу".

Таким чином, позовні вимоги Позивача про протиправну бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпусток за період роботи з 04.05.1999 року по 16.05.2017 року відповідають обставинам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Порушене право Позивача в цій частині позову підлягає судовому захисту та поновленню шляхом стягнення з Апарату Верховної Ради України грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпусток в сумі 99 950,97 грн.

Суд враховує, що в розумінні вимог стаття 237-1 Кодексу відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом з тим, всупереч вказаним вимогам Кодексу у позові не наведено жодних обґрунтувань того, що невиплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпусток за період роботи з 04.05.1999 року по 16.05.2017 року призвели до моральних страждань Позивача, втрати Позивачем нормальних життєвих зв`язків і вимагають від Позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначене свідчить, що позовні вимоги Позивача в цій частині позову є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Одночасно суд погоджується і доводами Позивача, що статтею 117 Кодексу встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові у разі затримки розрахунку при звільненні його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як вже зазначалося судом Позивач розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верхової ради України №667-к від 16.05.2017 року Позивач з 16.05.2017 року була звільнена з помічника-консультанта народного депутата України у зв`язку з достроковим припиненням повноважень, а з даним позовом в частині виплати середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку звернулася до суду лише 22.02.2021 року, тобто з порушенням трьохмісячного строку.

На виконання ухвали суду представником Позивача в заяві про усунення недоліків не наведено жодних конкретних обставин, які перешкоджали та унеможливлювали своєчасне звернення Позивача з даним позовом.

Суд ще раз наголошує, що виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є видом відповідальності роботодавця і не є складовою заробітної плати працівника.

За статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Судом встановлено, що суми заробітної плати, які виплачувалися Позивачу відображені в її особових рахунках за спірні періоди та в розрахункових листах, в тому числі за 2017 рік (рік звільнення) , які долучені до справи (а.с.164-183).

Тобто, при звільненні з служби Позивачу достовірно було відомо про виплачені їй суми заробітної плати та про проведений розрахунок. З даним позовом до суду Позивач звернулася лише 22.02.2021 року, тобто з пропуском трьохмісячного строку.

В зв`язку з цим позовні вимоги Позивача в цій частині ухвалою суду від 02.10.2025 року залишено без розгляду.

Таким чином, позовні вимоги Позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Порушене право Позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення з Апарату Верховної Ради України грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпусток в сумі 99 950,97 грн.

Підстави, передбачені ст.ст.139-143 КАС України для стягнення або відшкодування судових витрат по даній справі відсутні.

На підстав викладеного, керуючись вимогами ст.ст.2,77,90,139-143,242-246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського Михайла, 5, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ: 20064120) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпусток в сумі 99 950,97 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Ф. Нагірняк

03.10.25