Рішення № 130761547, 06.10.2025, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №489/1328/25

Провадження №2/487/1660/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

06.10.2025 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання Щербатюк М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» вказує, що 17.12.2021 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний Договір № 2038457237, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» надав позичальнику кредит в розмірі 38 815,00 грн. на споживчі цілі з відсотковою ставкою 0,01% річних. АТ «ОТП Банк» свої зобов`язання перед відповідачем виконало. У свою чергу відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів належним чином не виконав. У подальшому 21.06.2024 між АТ "ОТП Банк" та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено Договір факторингу №21/06/24 від 21.06.2024, на підставі якого відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним Договором №2038457237 від 17.12.2021. У зв`язку з тим, що первісний кредитор, виконав свої зобов`язання за кредитом перед відповідачем у повному обсязі, надавши кредитні кошти, а відповідач порушує свої зобов`язання за кредитним Договором, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», як правонаступник первісного кредитора, просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 2038457237 в розмірі 31 022,86 грн., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00грн та витрати на правову допомогу в розмірі 9200,00грн.

Ухвалою суду від 04.04.2025 року було відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання в якому просив про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач до суду не з`явився, про день розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у них даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явився, вказана ним причина повторної неявки визнається судом не поважною, відзив на позов не подав та позивач проти такого вирішення справи не заперечував.

Дослідивши матеріали справи і оцінивши отримані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 17.12.2021 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний Договір № 2038457237.

Згідно із істотних умов Договору, банк надає позичальнику кредит, а позичальник отримує його на наступних умовах: загальний розмір кредиту 38815,00 грн. на споживчі цілі; Дата остаточного повернення кредиту 17.10.2022; Процентна ставка фіксована у розмірі 0,01% річних; Річна база нарахування процентів: для розрахунку використовується фактична кількість днів у календарному місяці та у календарному році.

Також відповідачем під час укладання кредитного Договору № 2038457237, було підписано Паспорт споживчого кредиту та Графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту.

21.06.2024 між АТ "ОТП Банк"та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено Договір факторингу № 21/06/24, відповідно до якого АТ "ОТП Банк" відступило на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

Відповідно до п. 1.1. Договору, клієнт (первісний кредитор) передає, а фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитними договорами укладеними між клієнтом і боржниками, в розмірі портфеля заборгованості згідно Реєстру боржників.

Відповідно до ст. 55 Цивільного процесуального кодексу України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного пронесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. У відповідності до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, положеннями ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.

Отже не належне виконання кредитних зобов`язань зі сторони боржника не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. А стягнення заборгованості, у разі відсутності повідомлення боржника про зміну кредитора, підлягає на користь нового кредитора.

Згідно із Реєстру боржників, додатку № 1 до договору факторингу № 21/06/2024 від 21.06.2024, ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 2038457237. Загальний розмір заборгованості становить 31 022,86 грн.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно із ч. 1 та 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Отже підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Згідно із Договору АТ "ОТП Банк" зобов`язується надати кредит у розмірі та на умовах встановлених договором, а клієнт зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в Договорі.

З матеріалів справи убачається, що первинний кредитор АТ "ОТП Банк" свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі - надав відповідачу кредит в розмірі 38 815,00 грн. Однак відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів належним чином не виконала.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

Зміст статей 610, 612 ЦК України регламентує, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо договором установлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то при простроченні повернення чергової частини позикодавець має право зажадати дострокового повернення частини позики, що залишилася, й сплати відсотків, що йому належать.

За змістом ст. 611 ЦК України вбачається, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, підписанням кредитного Договору відповідач підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Оскільки, відповідачем порушене зобов`язання з повернення кредитних коштів, що встановлені умовами Договору, та внаслідок неналежного виконання зобов`язань у відповідача виникла заборгованість за кредитом в розмірі 31 022,86 грн.

Указаний розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору та підтверджений наданими до суду розрахунками.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із вказаної норми закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо-безпосередньо, після її закінчення.

Однак у п. 42 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 62 Положення вбачається, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.

Суд установив, що виписка по особовим рахункам є належним та достатнім доказом щодо отримання кредитних коштів та заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, оскільки відповідає вимогам первинних документів, в ній відображено виконання відповідачем кредитного Договору, шляхом внесення щомісячної сплати в рахунок погашення заборгованості, що підтверджує саме отримання кредитних коштів.

До того ж суд враховує висновки зазначені у Постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року по справі №464/4985/15-ц, №61-43538св18) а саме, що твердження заявника про те, що позивач не надав доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Аналізуючи викладене вище, а також приймаючи до уваги те, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала в зв`язку з чим утворилась заборгованість по сплаті коштів, тому суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд дійшов до такого.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі №569/17904/17, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/15063/18.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано договір № 03/07-24 від 03 липня 2024 про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024, згідно якого вартість надання первинної консультації складає 1000,00 грн. за 0,5 години, правовий аналіз документів 4000,00 грн. за 2 години, підготовка та подання позовної заяви 4200,00 грн. за 2,1 годину, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 9438/10, видане 18.09.2020 адвокату Литвиненко Оксані Ігорівні, платіжну інструкцію № 4947 від 01 жовтня 2024 року на суму 9200,00 грн.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п.268).

З матеріалів справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та тим, що справа розглядалась у відсутності представника позивача в судових засіданнях.

Тому суд врахував обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності, розумності судових витрат та критерії реальності цих витрат. Виходячи з конкретних обставин справи, взявши до уваги задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 4000,00 грн.

На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню документально підтверджений судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 280, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за договором №2038457237 від 17.12.2021 року в розмірі 31022,86 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн. та 4 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти вимог про стягнення витрат на професійну правову допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст. ст. 354, 355 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», місцезнаходження за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом`янська, 2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: С.М. Афоніна