Рішення № 130745202, 06.10.2025, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3701/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2025 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Мруць І. С.,

за участю секретаря судового засідання Булавки Х.Н.

справа №462/3701/25

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою представника ТзОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» Пархомчука Сергія Валерійовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

представник позивача ТзОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» Пархомчук Сергій Валерійович звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №2174021 від 24.07.2021 року у розмірі 10482,50 грн. та понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 24.07.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №2174021. Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Лінеура Україна» взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 3500 грн; строк кредитування - 15 днів; дата надання крелиту -24.07.2021 року; відсоткова ставка 1.9% в день. Зазначає, що первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому в договорі. Відповідач свої зобов`язання по договору не виконав, не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості. 24.12.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №02-24122001 відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТзОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» право грошової вимоги до відповідача. У зв`язку з цим виникла вказана заборгованість, а тому просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 18 червня 2025року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу слухати у спрощеному порядку без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом неодноразового направлення поштової рекомендованої кореспонденції за зареєстрованим місцем його проживання. Також відповідач повідомлялася шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті судової влади.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо, відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові ВС від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18).

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (подібні висновки містить постанова Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 20 травня 2022 року у справі № 336/4796/18, від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19).

На підтвердження своїх позовних вимог ТзОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» надало суду копії документів, а саме: Договір №2174021 від 24 липня 2021 р., паспорт споживчого кредитування, довідку про ідентифікацію, договір факторингу «02-24122001 від 24 грудня 2021 року, лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення». (а.с.9-29)

В договорі №2174021 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.07.2021 року зазначено, що він підписаний позичальником з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Н430. Дана обставина також підтверджується довідкою про ідентифікацію. (а.с.11-17, 21)

Відповідно до умов кредитного договору сторони погодили, що позивач надає відповідачеві кредит в сумі 10 000 грн; строк кредитування - 42 днів; дата повернення - 12.05.2024; відсоткова ставка - 1% в день; комісія 15% від суми кредиту. (а.с.17,18)

Разом з цим, суд звертає увагу, що у долученому суду примірнику паспорту споживчого кредиту у полі підпис споживача відсутній одноразовий ідентифікатор підписання паспорту споживчого кредиту, натомість зазначено: «24 липня 2021, ОСОБА_1 , 24.07.2021 16:37:17 ОСОБА_1 » (а.с.9-10)

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Щодо посилань позивача, на підтвердження факту перерахування коштів відповідачу, первісним кредитором позивачем надано суду лише лист ТОВ «УПР», у якій зазначено про успішність перерахування коштів на платіжну карту клієнта:

«24.07.2021 16:40:07 на суму 3500.00 (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок) грн, макса картки НОМЕР_1 , номер транзакцій в системі iPay.ua- 99345990, призначення платежу: Зарахування 3500 грн на картку НОМЕР_1 .» (а.с.29)

Суд звертає увагу, що у поданому листі відсутні будь які дані ОСОБА_1 як отримувача грошових коштів на виконання умов договору, відсутні відомості, що зарахування 3500 грн на картку НОМЕР_1 здійснено на виконання умов Договору про надання коштів №2174021 від 24 липня 2021 р.

Окрім цього, відповідно до пункту 2.1 Договору №2174021 від 24 липня 2021 року (а.с.12), зазначено, що кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншої платіжної картки Клієнта, реквізити якої надані Клієнтом Товариству з метою отримання кредиту, однак у розділі 11 даного договору Реквізити та підписи сторін у полі клієнт відсутні відомості про реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншої платіжної картки Клієнта, дана інформація також відсутня і у долученому позивачем паспорті споживчого кредиту.

В матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, як зазначає позивач, здійснювалося перерахування коштів за договором, а також первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за кредитним договором №2174021 від 24 липня 2021 р.

Доказування неможе ґрунтуватисяна припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, однак позивачем не надано достатніх доказів які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про перерахування коштів відповідчу на виконання умов договору.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Водночас, відповідно до пунктів 4,8, 5.5,5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254), передбачено, що у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Згідно з пунктами 61,62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

При зверненні до суду з позовом позивачем не надано виписок з рахунку або інших платіжних документів, які б підтверджували перерахування на виконання умов договору коштів ОСОБА_1 та користування останнім ними.

Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Слід зазначити, що звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

У своїй заяві представник позивача просив розглянути справу при їх відсутності, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вище наведені положення законодавства, а також досліджені у справі докази, суд, оцінивши їх з точки зору достатності для встановлення фактичних обставин, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, дійшов остаточного висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю заявлених вимог.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.12,13,81,141,258-259,264-265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

у задоволенні позову представника ТзОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» Пархомчука Сергія Валерійовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Сплачений судовий збір залишити за позивачем.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (місце знаходження місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 82, офіс 7, код ЄДРПОУ 42228158);

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Судове рішення складено 06 жовтня 2025 року.

Суддя: І.С. Мруць