Ухвала суду № 130738342, 02.10.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про заміну сторони виконавчого провадження

02 жовтня 2025 року Справа №200/6784/23

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні,

УСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) у якій просив:

визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 10.12.2022 по 11.01.2023, з 22.01.2023 по 13.03.2023 з урахуванням фактично виплачених сум;

зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах, у період здійснення зазначених заходів, за період з 10.12.2022 по 11.01.2023, з 22.01.2023 по 13.03.2023 з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.01.2024 у справі №200/6784/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 22.01.2023 по 31.01.2023 та 01.03.2023 по 13.03.2023.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах, у період здійснення зазначених заходів, за період з 22.01.2023 по 31.01.2023 та 01.03.2023 по 13.03.2023 з урахуванням фактично виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі № 200/6784/23 визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.01.2023 по 11.01.2023 з урахуванням фактично виплачених сум.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах, у період здійснення зазначених заходів за період з 01.01.2023 по 11.01.2023 з урахуванням фактично виплачених сум.

Вказані рішення набрали законної сили 09.02.2024 та 01.03.2024 відповідно, а 26.03.2024 позивачу видано виконавчий лист.

03 липня 2025 року до суду через електронну систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про заміну сторони виконавчого провадження, де заявник просить суд замінити боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду у справі № 200/6784/23, а саме: з ВЧ НОМЕР_1 на Міністерство оборони України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Вказана заява мотивована таким.

Представником позивача 04.03.2024 направлено заяву до ВЧ НОМЕР_1 про виконання рішення суду у справі № 200/6784/23, однак відповіді на таку надано не було. У зв`язку із ненаданням відповіді на заяву від 04.03.2024 направлено скаргу на бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 до Міністерства оборони України у результаті чого листом ВЧ НОМЕР_1 від 07.07.2024 повідомлено, що вказана військова частина не має статусу юридичної особи та перебуває у підпорядкуванні ВЧ НОМЕР_4 . Після надання ВЧ НОМЕР_4 роз`яснень ВЧ НОМЕР_1 негайно виконає рішення суду у справі № 200/6784/23.

У подальшому ВЧ НОМЕР_4 повідомлено, що виконання вказаного судового рішення є неможливим у зв`язку із запланованим апеляційним оскарженням.

Водночас отримана від Міністерства оборони України відповідь свідчить, що ВЧ НОМЕР_1 припинила своє існування. Правонаступника такої не визначено.

Тому позивач, вважаючи свої права порушеними, у зв`язку із невиконанням рішення суду, яке набрало законної сили, звернувся до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07.07.2025 прийнято до провадження заяву про заміну сторони виконавчого провадження у справі №200/6784/23.

Заяву призначено до розгляд у порядку письмового провадження.

Витребувано у Міністерства оборони України пояснення із документальним підтвердженням щодо належного правонаступника ВЧ НОМЕР_1 .

Копію ухвали та заяви з додатками направлено на офіційну електронну адресу Міністерства оборони України - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості електронного відправлення свідчать, що повідомлення прочитано адресатом 08 липня 2025 року о 15:41.

Ухвалою суду від 18.08.2025 повторно витребувано у Міністерства оборони України письмові докази, а саме: пояснення із документальним підтвердженням щодо належного правонаступника ВЧ НОМЕР_1 .

Вказана ухвала отримана Міністерством оборони України 25.08.2025, про що свідчить зворотне повідомлення про отримання рекомендованого поштового відправлення №0601183742675.

Станом на час розгляду цієї заяви вимоги ухвали суду від 18.08.2025 Міністерством оборони України не виконано.

Разом із тим, 10.09.2025 військовою частиною НОМЕР_4 на адресу суду за результатами розгляду ухвали суду від 18.08.2025 спрямовано пояснення № 1604/8380 такого змісту: «На підставі рішень відповідних органів військового управління було проведено організаційні заходи та з 20.02.2025 ВЧ НОМЕР_1 припинила своє існування. Правонаступника зазначеної військової частини не визначено.».

Позивачем на виконання ухвали суду від 11.09.2025 надано матеріали виконавчого провадження № ВП 75807455.

Ухвалою суду від 24.09.2025 заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні призначено до розгляду у судовому засідання з повідомленням (викликом) учасників на 02.10.2025 о 10:00 год.

Представник позивача та Міністерство оборони України про час та дату проведення судового засідання повідомлені належним чином (дата доставки повідомлення 24.09.2025), про що свідчать відомості підсистеми «Електронний суд».

У судове засідання представники учасників провадження не з`явились, що розгляду заяви не перешкоджає, у силу припису ч. 2 ст. 379 КАС України.

Фактичні обставини установлені судом.

04 березня 2024 року представник позивача адвокат Мандрик В.В. звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із заявою за змістом якої просив виконати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.01.2024 та додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі № 200/6784/23.

24 червня 2024 року представник позивача адвокат Мандрик В.В. звернувся до Міністерства оборони України за змістом якої зазначив про бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 через ненадання відповіді на заяву про виконання рішення суду та просив, серед іншого, вжити заходів щодо забезпечення розгляду вказаної заяви та надання відповіді на таку.

Листом від 04.07.2024 № 1599/1076 ВЧ НОМЕР_1 повідомила представника позивача адвоката Мандрика В.В. про розгляд його скарги від 24.06.2024 та проінформувала про те, що вказана ВЧ НОМЕР_1 не має статусу юридичної особи та перебуває у підпорядкуванні ВЧ НОМЕР_4 . Після надання ВЧ НОМЕР_4 роз`яснень ВЧ НОМЕР_1 негайно виконає рішення суду у справі № 200/6784/23.

У подальшому представник позивача адвокат Мандрик В.В. звернувся до начальника першого відділу ДВС у Баштанському районі Миколаївської області Південного МУМЮ (м. Одеса) із заявою про примусове виконання рішення суду у справі № 200/6784/23.

Постановою від 15.08.2024 ВП № 75807455 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду від 26.03.2024 № 200/6784/23.

24 травня 2025 року ВЧ НОМЕР_5 , розглянувши запит представника позивача адвоката Мандрика В.В. від 22.05.2025 № б/н про результати виконання рішення суду у справі № 200/6784/23 повідомила, що не є стороною у цій справі і судом на неї не покладено виконання жодних обов`язків, а тому підстав для виконання рішення суду у справі № 200/6784/23 у ВЧ НОМЕР_5 не виникло.

Виконання рішення суду можливе лише після перегляду вказаного рішення в апеляційному порядку.

14 червня 2025 року ВЧ НОМЕР_5 листом № 1604/4740 у відповідь на запит представника позивача адвоката Мандрика В.В. повідомила, що ВЧ НОМЕР_2 припинила своє існування з 20.02.2025, правонаступника такої не визначено.

Аналогічне повідомлено ВЧ НОМЕР_5 суду на виконання вимог ухвали суду від 18.08.2025.

Правова позиція суду.

Згідно із частиною першою статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404) виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частинами першою та другою статті 15 Закону №1404 сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону № 1404 у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частини першої статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

З наведеного нормативного визначення слідує, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка його завершує. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов`язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. При цьому законодавством установлено головну умову, за якої обов`язки боржника може бути перекладено на іншу особу, - це вибуття сторони виконавчого провадження.

За приписами статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на зміст наведеної норми процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Отже, ухвала про здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід`ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов`язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (стаття 52 КАС України). Оскарження такої ухвали варто розуміти як оскарження судового рішення.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №905/1956/15 та Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.10.2019 у справі №812/1408/16.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

Статтею 9 Конституції України унормовано, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, серед іншого, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Чуйкіна проти України» (заява №28924/04, остаточне рішення 13.04.2011) дійшов таких висновків:

«п.50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

51. У цій справі національні органи покладалися на той факт, що орган державної влади було ліквідовано без правонаступництва, що стало підставою для закриття провадження щодо цього органу. Суд встановив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих» (рішення від 15 липня 2010 року у справі «Нікітіна проти Росії» (Nikitina v. Russia), заява № 47486/07, п. 19)».

Суд звертає увагу, що у справі № 200/6784/23 предметом спору було зобов`язання військової частини нарахувати та виплатити військовослужбовцю належне йому за виконання обов`язків військової служби грошове забезпечення.

Стаття 17 Конституції України передбачає таке.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII (далі Закон № 1934)

Стаття 1. Функції Збройних Сил України

Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Стаття 3. Структура Збройних Сил України

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Стаття 8. Керівництво Збройними Силами України

Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.

Військово-політичне керівництво Збройними Силами України - діяльність, спрямована на забезпечення реалізації політики держави у Збройних Силах України, політичних та стратегічних цілей у сфері оборони, принципів і напрямів розвитку Збройних Сил України.

Адміністративне керівництво Збройними Силами України - діяльність, спрямована на всебічне забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування та розвитку в межах виконання основних завдань державної політики у сфері оборони.

Стаття 10. Повноваження Міністерства оборони України у сфері управління Збройними Силами України

Міністерство оборони України:

здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України;

реалізує політику держави у Збройних Силах України, розробляє принципи їх будівництва, визначає напрями розвитку Збройних Сил України і підготовки їх у мирний та воєнний час;

забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України;

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671 затверджено Положення про Міністерство оборони України, (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 р. № 905) (далі Положення № 671)

1. Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує:

державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період;

3. Основними завданнями Міноборони є:

1) забезпечення формування та реалізація державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період щодо:

організації в силах оборони заходів оборонного планування;

воєнної політики;

військової кадрової політики;

військово-технічної політики у сфері оборони;

4) здійснення військово-політичного та адміністративного керівництва Збройними Силами;

14) здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами, управління процесами під час прийняття та реалізації рішень;

17) виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів.

Висновки суду.

Основним питанням, яке ставить заявник перед судом, є заміна сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду у справі № 200/6784/23 у зв`язку із ліквідацією боржника ВЧ НОМЕР_1 без правонаступника, що унеможливлює виконання рішення суду зобов`язального характеру, яке набрало законної сили.

Суд двічі ухвалами від 18.08.2025 та від 11.09.2025 витребував у Міністерства оборони України пояснення із документальним підтвердженням щодо правонаступника ВЧ НОМЕР_1 . Однак вимоги вказаної ухвали Міністерством оборони України не виконано. Натомість 10.09.2025 ВЧ НОМЕР_4 на адресу суду за результатами розгляду ухвали суду від 18.08.2025 спрямовано пояснення № 1604/8380, де повідомлено, що на підставі рішень відповідних органів військового управління було проведено організаційні заходи та з 20.02.2025 ВЧ НОМЕР_1 припинила своє існування. Правонаступника зазначеної військової частини не визначено.

Отже, склалася ситуація за якої рішення суду, що набрало законної сили, не виконується у зв`язку із ліквідацією боржника (військової частини) відповідача у справі без визначення правонаступника.

Вказане, на переконання суду, є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції права на справедливий суд у його невід`ємній складовій частині отримати остаточне «вирішення» спору судом, про що також вказано у п.40 рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі Hornsby v. Greece (справа "Горнсбі проти Греції"), а саме: «Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року ( 980_086 ), серія А, N 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Суд також бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у п. 51 постанови від 04.12.2024 у справі № 805/1516/16-а про те, що публічне правонаступництво ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність. Та те, що разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

Таким чином, суд вважає, що ліквідація військової частини боржника у відповідному виконавчому провадженні, не є та не може бути у світлі ст. 6 Конвенції підставою для невиконання рішення суду, яке набрало законної сили Поряд із цим виконання функцій із забезпечення суверенітету та незалежності України є конституційним обов`язком держави, як і обов`язок щодо соціального захисту військовослужбовців, від яких така відмовитися не може.

Водночас, зважаючи на те, що Міністерство оборони України належить до органів військового управління та виконує функції, зокрема адміністративного керівництва Збройними Силами України та є головним розпорядником бюджетних коштів, суд вважає за належне замінити боржника у виконавчому провадженні ВЧ НОМЕР_2 на Міністерство оборони України.

Керуючись ст.ст. 248, 256, 379 КАС України суд,

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача про заміну боржника у виконавчому провадженні задовольнити.

Замінити боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 200/6784/23, який виданий Донецьким окружним адміністративним судом 26.03.2024, в особі військової частини НОМЕР_1 на Міністерство оборони України.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 02 жовтня 2025 року.

Суддя І.В. Буряк