Рішення № 130731672, 03.10.2025, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6159/24

Провадження № 2/369/2112/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

за участю секретаря судового засідання Іларіонова І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/6159/24 за позовною заявою Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом їх повернення, -

ВСТАНОВИВ:

15 квітня 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом їх повернення.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, що Київською обласною прокуратурою виявлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час набуття у власність земельних ділянок на території Обухівського району Київської області (на час вчинення правопорушення в адміністративних межах Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області), що полягає в наступному. На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30 вересня 2010 р. №4063 Про надання у власність земельних ділянок 13-ти громадянам України (згідно додатку) для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ходосівської сільської ради, окрім інших, право власності на земельні ділянки площею 4 га., для ведення особистого селянського господарства отримали: ОСОБА_2 , на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0963, площею 2 га., ОСОБА_3 , на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0965, площею 2 га. Надалі право власності на вказані земельні ділянки перейшло до ОСОБА_1 та на підставі розпоряджень Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 23 жовтня 2012 року № 2792 та № 2793 змінено їх цільове призначення з для ведення особистого селянського господарства на для ведення індивідуального садівництва. У подальшому за рахунок вказаних земельних ділянок, шляхом поділу та об`єднання, утворились 4 нові земельні ділянки, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 , а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0938, площею 0,2576 га., на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:1007, площею 0,6647 га.; на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:5966, площею 0,4186 га., на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:5967, площею 1,9265 га.

Вважає, що вищевказане розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30 вересня 2010 р. №4063 Про надання у власність земельних ділянок 13-ти громадянам України (згідно додатку) для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ходосівської сільської ради, прийнято всупереч вимогам земельного та лісового законодавства, оскільки спірні ділянки фактично перебували в постійному користуванні Києво-Святошинського державного агролісництва Державного підприємства Спеціалізоване лісогосподарське підприємство КИЇВОБЛАГРОЛІС.

Зазначає, що вказане розпорядження прийнято як неуповноваженим органом, а саме Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, позаяк належним розпорядником таких земель була Київська обласна державна адміністрація, та з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, у спосіб (оренда) та для потреб не передбачених законодавством, без попереднього припинення права користування землекористувача.

Прокурор зазначив, що за інформацією ВО Укрдержліспроект та наявних матеріалів лісовпорядкування вказані земельні ділянки на момент передачі їх у приватну власність відносились до земель лісогосподарського призначення та перебували в постійному користуванні Києво-святошинського державного агролісництва Державного підприємства Спеціалізоване лісогосподарське підприємство КИЇВОБЛАГРОЛІС (квартал № 30). На теперішній час вказані земельні ділянки також відносяться до земель лісогосподарського призначення. На підтвердження права Києво-Святошинського державного агролісництва Державного підприємства Спеціалізоване лісогосподарське підприємство КИЇВОБЛАГРОЛІС, квартал 30, на спірні земельні ділянки прокурор посилається на матеріали лісовпорядкування 2006 р.

Прокурор вважає, що оспорюваним розпорядженням порушено інтереси держави, адже фактично відбулася незаконна зміна цільового призначення землі, яку було безоплатно приватизовано первісним власником та в подальшому відчужено на користь відповідачів, що і призвело, до протиправного одержання у власність лісових земель.

З огляду на зазначене та з урахуванням заяви про зміну предмету позову, прокурор просив суд:

-витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022533) з незаконного володіння ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222487000:03:001:1048 площею 0,1441 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1049 площею 0,1135 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1026 площею 0,1195 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1042 площею 0,14 гa, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1043 площею 1,667 гa, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1040 площею 0,1 гa, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1041 площею 0,5647 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:5966 площею 0,4186 га, які розташовані в межах Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області;

-скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровим номером 3222487000:03:001:1048 площею 0,1441 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1049 площею 0,1135 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1026 площею 0,1195 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1042 площею 0,14 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1043 площею 1,667 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1040 площею 0,1 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1041 площею 0,5647 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:5966 площею 0,4186 га, які розташовані в межах Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області;

-судові витрати стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. від 16 квітня 2024 року відкрито провадження у справі в порядкузагального позовногопровадження і призначено підготовче судове засідання.

22 травня 2024 року надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Юзефовича А.О., в якому останній заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Зазначав, що заступником керівника Київської обласної прокуратури не надано жодного належного і допустимого доказу того, що земельні ділянки відповідача на момент їх передачі у приватну власність відносились до земель лісогосподарського призначення та перебували в постійному користуванні Києво-Святошинського державного агролісництва ДП СЛП КИЇВОБЛАГРОЛІС (квартал №30).

Так, представник відповідача зазначав, що застосуванню під час розгляду цієї справи підлягають положення п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу, чинних на дату подання позовної заяви заступником керівника Київської обласної прокуратури (на час розгляду і вирішення справи) згідно з яким планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є документом, що може підтвердити право ДП СЛП КИЇВОБЛАГРОЛІС на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які надані у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України (до 01 січня 2002 року). У зв`язку з цим, на думку представника відповідача, доказове значення по даній справі можуть мати лише планово-картографічні матеріали, виготовлені до набрання чинності Земельним кодексом України, тобто до 01 січня 2002 року. При цьому зазначив, що заступником керівника Київської обласної прокуратури надано листи, датовані більш пізніми датами, а саме листи УДПЛВО УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ від 15 квітня 2024 року №04-433 і ДП СЛП КИЇВОБЛАГРОЛІС від 19 січня 2022 року № 11, які право постійного користування не підтверджують.

Також представник відповідача зазначає, що твердження щодо того, що земельні ділянки відповідача і на даний час відносяться до земель лісогосподарського призначення є безпідставними та такими, що не підтверджуються у встановленому законом порядку. Окрім того, ставить під сумнів достовірність наданих позивачем доказів (листи УДПЛВО УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ від 15 квітня 2024 року № 04-433 і ДП СЛП КИЇВОБЛАГРОЛІС від 19 січня 2022 року № 11), вважає їх неналежними і недопустимими, та такими, на підставі яких неможливо достеменно стверджувати про те, що земельні ділянки відповідача відносяться до земель лісогосподарського призначення, та про те, що право постійного користування ними мало ДП СЛП КИЇВОБЛАГРОЛІС чи інша особа. Вказує, що не є належним і достовірним доказом і копія, погодженого в 2008 році, протоколу другої землевпорядної наради по розгляду перспективного плану ведення лісового господарства, оскільки вважає, що він не стосується предмету спору, і не доводить, що надані у власність фізичних осіб земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, зазначає, що позовна заява пред`явлена в інтересах неналежного органу.

Представник відповідача вказує, що відповідач є належним і добросовісним набувачем земельних ділянок, а у разі виявлення будь-яких порушень під час надання їх у власність, відповідальність за це мають нести відповідні службові особи органу, розпорядженням якого вони надавались у приватну власність (Києво-Святошинської районної державної адміністрації).

Окрім того, представник відповідача заявив про пропуск заступником керівника Київської обласної прокуратури позовної давності, про застосування якої подав відповідну заяву.

Прокурором подано та до матеріалів справи долучено відповідь на відзив від 28 травня 2024 року. У відповіді прокурор зазначає, що до позовної заяви долучено інформацію ВО УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ, за якою, згідно з матеріалами лісовпорядкування 2006 року, спірні земельні ділянки, станом на дату їх відведення у власність громадян, відносились до земель, які перебувають в постійному користуванні Києво-Святошинського державного агролісництва ДП СЛП Київоблагроліс, квартал 30. Зазначив, що відповідно до постанов Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року та Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №369/4557/22, судами не надавалась оцінка факту віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, оскільки відмова в задоволенні апеляційної та касаційної скарги мотивована неефективним обранням способу захисту, який не ґрунтується на вимогах законодавства. Вказував, що відповідно до редакції п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу, чинних на дату передачі у приватну власність спірних земельних ділянок, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, а тому, вважає, що докази, отримані від ВО «Укрдержліспроект» та ДП «СЛП «Київоблагроліс» є належними та допустимими. Також, вказував, що Київська обласна державна адміністрація є належним розпорядником земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту, а відтак у Київської обласної прокуратури наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави в особі вказаного органу. Зазначав, що відповідач не може бути добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, оскільки вони були відчужені поза волею власника. Крім того, вказував, що заява про застосування позовної давності є безпідставною, а окрім того перебіг строків позовної давності фактично зупинений з урахуванням вимог п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

07 червня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Юзефовича А.О. надійшли заперечення на відповідь на відзив, де наведені додаткові аргументи щодо недостовірності доказів, поданих прокурором. зокрема, вказував на те, що лист ВО УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ на ім`я начальника відділу Київської обласної прокуратури П. Шидловського від 15 квітня 2024 року №04-433 і додані до нього самостійно зроблені креслення, не є належними, допустимими і достовірними доказами. Вважає, що жодного підтвердження як замовлення, так і виготовлення і затвердження матеріалів лісовпорядкування як за 2006 рік, так і за 2019 рік, проведення лісовпорядних робіт, не існує, що унеможливлює твердження про те, що вказані матеріали дійсно були і вони доводять факт накладення спірних земельних ділянок за землі лісогосподарського призначення ДП СЛП КИЇВОБЛАГРОЛІС.

03 жовтня 2024 року прокурором подано заяву про зміну предмету позову, в якій останній просив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (вул. Івана Проскури, 24, смт Іванків, Київська область, 07201, код ЄДРПОУ 24219849); витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022533) з незаконного володіння ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222487000:03:001:1048 площею 0,1441 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1049 площею 0,1135 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1026 площею 0,1195 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1042 площею 0,14 гa, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1043 площею 1,667 гa, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1040 площею 0,1 гa, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1041 площею 0,5647 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:5966 площею 0,4186 га, які розташовані в межах Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області; скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровим номером 3222487000:03:001:1048 площею 0,1441 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1049 площею 0,1135 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1026 площею 0,1195 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1042 площею 0,14 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1043 площею 1,667 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1040 площею 0,1 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:1041 площею 0,5647 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:5966 площею 0,4186 га, які розташовані в межах Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області; судові витрати стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури; про дату, час і місце розгляду справи повідомити Київську обласну прокуратуру. Зазначав, що обласною прокуратурою до суду попередньо подано заяву про зміну предмету позову у зв`язку з поділом та об`єднанням спірних земельних ділянок, у якій викладено позовну вимогу про витребування земель з урахуванням ділянок, що утворилися. Разом з тим, у зв`язку з новими реєстраційними діями щодо поділу та об`єднання спірних земельних ділянок та у зв`язку з необхідністю додавання однієї позовної вимоги немайнового характеру про скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельних ділянок, що розташовані в межах Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, виникла необхідність у поданні заяви про зміну предмету позову.

Згідно розпорядження керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. щодо повторного автоматичного розподілу справи № 1475 від 10 жовтня 2024 року та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 10 жовтня 2024 року, який проведений відповідно до пунктів 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, дану справу передано для розгляду судді Фінагеєвій І.О.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Фінагеєвої І.О. від 16 жовтня 2024 року прийнято до провадження цивільну справу та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Фінагеєвої І.О. від 13 лютого 2025 року заяву прокурора про зміну предмету позову залишено без руху та надано прокурору строк для усунення недоліків.

Виявлені недоліки були усунуті, у зв`язку з чим ухвалою від 17 березня 2025 року заява про зміну предмету позову прийнята.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні прокурор заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити позов.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Юзефович А.О. проти позову заперечив в повному обсязі, просив відмовити в задоволенні.

Представник третьої особи у судовому засіданні позов підтримав просив задовольнити позовні вимоги.

У судові дебати учасники справи не з`явилися, про дату та час судового розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно довимог частинипершої,третьої статті223ЦПК Українинеявка усудове засіданнябудь-якогоучасника справиза умови,що йогоналежним чиномповідомлено продату,час імісце цьогозасідання,не перешкоджаєрозгляду справипо суті.Якщо учасниксправи абойого представникбули належнимчином повідомленіпро судовезасідання,суд розглядаєсправу завідсутності такогоучасника справиу разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України, кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні, а явка до суду не є обов`язковою.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виснував, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи зазначене, та те, що сторона позивача реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у позовній заяві, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

З огляду на викладене, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

У зв`язку з неявкою сторін в силу частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши письмові докази та матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення і заяви осіб, які беруть участь у справі, їх представників, оцінивши їх відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124Конституції України та статті 3ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30 вересня 2010 року №4063 Про надання у власність земельних ділянок 13-ти громадянам України (згідно додатку) для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ходосівської сільської ради, окрім інших, право власності на земельні ділянки площею 4 га., для ведення особистого селянського господарства отримали:

-ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0963, площею 2 га.,

-ОСОБА_3 , на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0965, площею 2 га.

На підставі розпорядження вказані громадяни отримали відповідні правовстановлюючі документи, а саме: ОСОБА_2 отримала державний акт ЯЛ №393893 від 11 листопада 2010 року, що підтверджує право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0963, площею 2 га., а ОСОБА_3 отримала державний акт ЯЛ№393894 від 11 листопада 2010 року, що підтверджує право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0965, площею 2 га.

У подальшому власником вказаних земельних ділянок став відповідач ОСОБА_1 , який на підставі розпоряджень Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 23 жовтня 2012 року № 2792 і №2793 змінив їх цільове призначення з для ведення особистого селянського господарства на для ведення індивідуального садівництва.

За рахунок вказаних земельних ділянок, шляхом поділу та об`єднання, утворились 4 нові земельні ділянки, власником яких є відповідач ОСОБА_1 :

-площею 0,2576 га., кадастровий номер 3222487000:03:001:0938 (на підставі рішення державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Ткаченко Д.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 72232929 від 25.03.2024);

-площею 0,6647 га., кадастровий номер 3222487000:03:001:1007 (на підставі рішення державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Ткаченко Д.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 72230588 від 25.03.2024);

-площею 0,4186 га., кадастровий номер 3222487000:03:001:5966 (на підставі рішення державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Тютюна Д.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 60892106 від 12.10.2021);

-площею 1,9265 га., кадастровий номер 3222487000:03:001:5967 (на підставі рішення державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Тютюна Д.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 60892236 від 12.10.2021).

В подальшому відповідачем ОСОБА_1 здійснено дії, направлені на поділ та об`єднання зазначених земельних ділянок. Так, земельна ділянка з кадастровим номером 3222487000:03:001:0938 за заявою ОСОБА_1 від 16.04.2024 поділена на земельні ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:001:1023 площею 0,1 га та з кадастровим номером 3222487000:03:001:1024 площею 0,1576 га. Надалі, земельні ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:001:1023 та з кадастровим номером 3222487000:03:001:1024 за заявою ОСОБА_1 від 20.05.2024 № 533 об`єднані у земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:1028 площею 0,2576 га. В свою чергу, земельна ділянка з кадастровим 3222487000:03:001:1028 на підставі заяви ОСОБА_1 від 30.05.2024 № 597 поділена на земельні ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:001:1048 площею 0,1441 та з кадастровим номером 3222487000:03:001:1049 площею 0,1135 га. Земельна ділянка з кадастровим номером 3222487000:03:001:5967 за заявою ОСОБА_1 від 10.04.2024 № 1683 поділена на земельні ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:001:1026 площею 0,1195 га та з кадастровим номером 3222487000:03:001:1027 площею 1,807 га. В подальшому земельна ділянка з кадастровим номером 3222487000:03:001:1027 на підставі заяви ОСОБА_1 від 20.05.2024 № 536 поділена на земельні ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:001:1042 площею 0,14 га та з кадастровим номером 3222487000:03:001:1043 площею 1,667 га. Крім того, земельна ділянка з кадастровим номером 3222487000:03:001:1007 на підставі заяви ОСОБА_1 від 20.05.2024 № 534 поділена на земельні ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:001:1040 площею 0,1 га та з кадастровим номером 3222487000:03:001:1041 площею 0,5647 га.

Листом № 11 від 13 січня 2022 року Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» повідомило Київській обласній прокуратурі про те, що згідно з матеріалами лісовпорядкування 2008 року землі 30 кварталу перебувають в постійному користуванні Києво-святошинського агролісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс».

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 травня 2025 року № 426035004, земельна ділянка з кадастровим номером 3222487000:03:001:1026 площею 0,1195 га, на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 1167 від 25 вересня 2024 року належить ОСОБА_4 . Земельна ділянка з кадастровим номером 3222487000:03:001:1043 площею 1,667 гa, на підставі акту приймання-передачі, серія та номер 6336,6337 від 17 вересня 2024 року належить ТОВ «БАГРАТ», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 травня 2025 року № 426035277.

З метою захисту прав та інтересів держави у сфері розпорядження землями лісового фонду Київська обласна прокуратура звернулася до Київської обласної державної адміністрації з повідомленням щодо намірів подавати позовну заяву в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

Щодо участі прокурора у справі слід зазначити таке.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються нездатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Особливості участі та статусу прокурора в цивільному процесі, а також порядок та підстави звернення прокурора до суду, визначено статтею 56 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру».

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.

Предметом спору зазначеної цивільної справи є поновлення порушеного права власності держави на землі лісового фонду, оскільки на земельні ділянки, які є предметом спору, було неправомірно зареєстроване право власності за відповідачем та змінено їх цільове призначення всупереч вимогам закону. Контроль за використанням та охороною спірної земельної ділянки знаходиться в межах повноважень Київської обласної державної адміністрації.

За приписами статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Відповідно до вимог частин третьої та п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно із частиною першою та пунктом а) частини другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Статтею 189 ЗК України встановлено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

У даному спорі органом, який здійснює захист інтересів держави самостійно є Київська обласна державна адміністрація, як орган виконавчої влади, до компетенції якого входить розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб відповідно до вимог пункту 5 статті 122, пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, а власником земельної ділянки держава Україна.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

На підтвердження підстав для звернення з цим позовом в інтересах Київської обласної державної адміністрації Київська обласна прокуратура надає лист від 15 квітня 2024 року № 12/2-357вих-24, за змістом якого повідомляла Київську обласну державну адміністрацію про намір звернутися до суду з позовом про витребування земельних ділянок на користь держави. У відповідь на цей лист Київська обласна державна адміністрація повідомила, що не володіє відомостями та підтверджуючими документами, що містять достатню інформацію щодо спірних земельних ділянок, як і необхідними доказами для підготовки позовної заяви.

Таким чином, суд визнає обґрунтованим належним чином потребу у зверненні прокурора з цим позовом в інтересах органу виконавчої влади, який не має можливості самостійно захистити свої права у суді.

Відповідно достатті 391 ЦПК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цьогоКодексу.

Згідно зістаттею 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Враховуючи наведене, ефективним способом захисту порушеного права на земельну ділянку, яка належить до земель лісового фонду, є віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядкустатті 387 ЦК України.

Прокурор, звертаючись до суду із позовними вимогами про витребування у відповідача спірних земельних ділянок, послався на те, що вказані земельні ділянки на момент передачі їх у приватну власність відносились до земель лісогосподарського призначення та перебували в постійному користуванні Києво-Святошинського державного агролісництва Державного підприємства Спеціалізоване лісогосподарське підприємство КИЇВОБЛАГРОЛІС (квартал № 30). А тому відчуження зазначених ділянок порушило інтереси держави, адже фактично відбулася незаконна зміна цільового призначення землі, яку було безоплатно приватизовано первісним власником та в подальшому відчужено на користь відповідачів, що і призвело, до протиправного одержання у власність лісових земель.

Відповідно до статті 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Статтею 387ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 ЦК України, в редакції звернення позивача із позовною заявою, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року. У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» зазначено, що метою запропонованих змін є: 1) вдосконалення правозастосування у правовідносинах щодо витребування майна у добросовісного набувача шляхом чіткого розмежування віндикаційного та негаторного позовів та можливості їх заявлення; 2) вирішення питання компенсації добросовісному набувачеві при витребуванні майна на користь держави чи територіальної громади та подальшого відшкодування шкоди за рахунок винних осіб на користь держави чи територіальної громади; 3) посилення правових засад захисту прав та інтересів добросовісного набувача у випадку вибуття майна з власності держави чи територіальної громади.

Зазначеним законом внесено зміни до статей 261, 388, 390, 391 ЦК України.

Зокрема статтю 388ЦК України викладено в такій редакції:

1.Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо:

1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень;

2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:

1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;

2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а)до об`єктів критичної інфраструктури; б)до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в)до об`єктів та земель оборони; г)до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ)до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Статтю 390ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду.

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Статтю 391ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

Відповідно допункту 2Прикінцевих таперехідних положеньЗаконуУкраїни «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:

-нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;

-нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Відповідно достатті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Добросовісний набувач - це особа, яка набула майно за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

За змістом частини п`ятої статті12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Відповідно достатті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами першою та шостою статті 81 ЦПК Українивизначено, щокожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 на підставі державного акту ЯЛ №393893 від 11 листопада 2010 року набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0963, площею 2 га., а ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0965, площею 2 га на підставі державного акту ЯЛ №393894 від 11 листопада 2010 року. У подальшому власником вказаних земельних ділянок став відповідач ОСОБА_1 , який на підставі розпоряджень Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 23 жовтня 2012 року № 2792 і №2793 отримав державні акти ЯЙ № 337436 та ЯЙ № 337437 відповідно, та змінив їх цільове призначення з для ведення особистого селянського господарства на для ведення індивідуального садівництва.

Отже, спірні земельні ділянки, були набуті у власність першого набувача у 2010 році, тобто у період до 01 січня 2013 року, щодо якого законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Так, з матеріалів справи та долучених до неї доказів, поданих сторонами, вбачається, що спірні земельні ділянки не належать до переліченого в абз. 3 ч. 3, ч. 4 ст.388ЦК України майна, на яке не розповсюджується заборона витребування від добросовісного набувача після спливу 10 років з моменту передачі у приватну власність першому власнику. Суду не надано доказів про те, що спірні земельні ділянки були продані або передані у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; були продані набувачам на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна; на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належали до об`єктів критичної інфраструктури, до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, до об`єктів та земель оборони, до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння, до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння, до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації, або набуті відповідачем безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати.

Водночас, за змістом статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини від20 жовтня 2011 року у справах «Rysovskyy v. Ukraine», заява № 29979/04; від 16 лютого 2017 року «Kryvenkyy v. Ukraine», заява № 43768/07).

Разом з тим, суд вважає, що суть цієї справи підпадає під дію норми щодо пропорційності зазначеноговтручання, зокрема, чи мали заявники можливість отримати компенсацію або будь-яку іншу форму відшкодування за позбавлення їхнього майна. У згаданому рішенні у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Drozdyk and Mikula v. Ukraine), яка стосувалася позбавлення майна за подібних обставин, суд встановив, що Уряд не навів жодних переконливих аргументів на підтвердження існування чіткого національного законодавства, яке б гарантувало грошову або будь-яку іншу форму відшкодування будь-якої шкоди (там само, пункт 49). У цьому зв`язку суд повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин (там само, пункт 48 з подальшими посиланнями).

Щодо положень національного законодавства, то відповідно до змін внесених доЦК Українивід 12.03.2025, які набули чинності 09.04.2025 та доповнили ст. 390 частиною п`ятою такого змісту: суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".

Отже, зважаючи на вище зазначені норми закону (зокрема ст. 390 ЦК України), обов`язковою умовою для задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки у добросовісного набувача є попереднє внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду, що позивачем виконано не було.

Тому з урахуванням приписів частини третьоїстатті 388 ЦК України, а також з урахуванням приписів пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача»щодо зворотної дії в часі цьогоЗаконув частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування нерухомого майна, прокурор не може витребувати земельні ділянки від добросовісного набувача ОСОБА_1 , оскільки на час звернення позивача до суду та розгляду справи з моменту передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Прокурором не доведено того, що ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем або набув спірні земельні ділянки безкоштовно, а відтак і не довів можливості застосування до спірних правовідносин ч. 4 ст. 388 УК України, відповідно до положень якої, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Із закінченням строку, який встановлений законом або договором на захист свого права, одна із сторін втрачає право на пред`явлення вимог, які б вона могла пред`явити в межах встановленого строку.

Суд враховує, що у цій справі граничний строк для витребування спірних земельних ділянок закінчився. Земельні ділянки не належать до переліку майна, на яке не поширюється дія частини третьоїстатті 388 ЦК України. Закінчення перебігу граничного строку для витребування для власника майна унеможливлює захист його права, тому виключає можливість задоволення позовних вимог.

Щодо позовних вимог в частині витребування земельних ділянок з кадастровим номером 3222487000:03:001:1026 площею 0,1195 га та з кадастровим номером 3222487000:03:001:1043 площею 1,667 гa, які на праві власності належать ОСОБА_4 та ТОВ «БАГРАТ» відповідно, суд дійшов такого висновку.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тлумачення вказаних норм процесуального права свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор у строк, визначений ст. 51ЦПК України, клопотань про залучення до участі у справі інших осіб як співвідповідачів не заявляв.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача суд першої інстанції вирішує у підготовчому засіданні (пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року в справі № 226/817/19 вказано, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222487000:03:001:1026 площею 0,1195 га, належить на праві власності ОСОБА_4 , а земельна ділянка з кадастровим номером 3222487000:03:001:1043 площею 1,667 гa ТОВ «БАГРАТ».

Отже, встановлені судом зміст і характер правовідносин між учасниками справи підтверджують, що спір у позивача в частині витребування вказаних вище земельних ділянок виник з новими їх власниками, тобто ОСОБА_1 є неналежним відповідачем, а тому у задоволенні вимог в цій частині позову слід відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача.

Водночас, суд зауважує, що відмова в позові у цій частині в зв`язку із пред`явленням вимог до неналежного відповідача не спростовує висновків суду, викладених вище, про неможливість витребування нерухомого майна від добросовісного набувача.

Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору у даній справі покладаються на прокурора.

На підставі вищевикладеного, керуючись 76-81, 89, 258, 259, 263,268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом їх повернення - відмовити.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Інна ФІНАГЕЄВА