Рішення № 130719860, 03.10.2025, Приморський районний суд м. Одеси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 522/17906/25-Е

Провадження № 2-а/522/433/25

03 жовтня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Науменко А.В.,

при секретарі судового засідання Зелінська К.Ю.,

розглянув у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України

ВСТАНОВИВ:

07.08.2025 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України.

Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі ГУ ДМСУ в Одеській області) 06 серпня 2025 року прийняло протиправне, на думку Позивача, рішення № 5101100100000512 про примусове видворення громадянина Таджикистану ОСОБА_1 .

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та принципу заборони вислання (non-refoulement), закріпленого також у статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивач, громадянин Таджикистану, вказує на реальний ризик для його життя, здоров`я та свободи, а також загрозу катування, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження у разі повернення до країни походження (Таджикистану) чи до Російської Федерації, де він проживав раніше. Ці ризики пов`язані з його мусульманським віросповіданням та активною участю батьків та родичів у діяльності організації «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі», що призвело до переслідувань та погроз з боку державних органів в обох країнах.

Також Позивач наголошує на порушенні процедури прийняття рішення, а саме:

Відповідач не обґрунтував належним чином наявність підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення. Навпаки, Позивач добровільно прибув до ГУ ДМСУ в Одеській області для подання повторної заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що було проігноровано, і замість реєстрації заяви було прийнято оскаржуване рішення.

Відповідач не здійснив належну оцінку ризиків ex nunc (станом на момент прийняття рішення) відповідно до вимог міжнародного законодавства та практики ЄСПЛ, зокрема не застосував принцип заборони вислання (non-refoulement principle), що є обов`язковим при будь-якій процедурі вислання. Рішення не містить жодного аргументу щодо проведення такої оцінки, попри надані Позивачем докази та пояснення щодо загроз.

На підставі викладеного, Позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМСУ в Одеській області № 5101100100000512 від 06.08.2025 року.

Також 07.08.2025до Приморськогорайонного судум.Одеси задопомогою електронноїсистеми «Електроннийсуд» надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Казнєвського Владислава Олеговича про забезпечення позову, в якій просить: зупинити дію рішення ГУ ДМСУ в Одеській області № 5101100100000512 від 06.08.2025 року про примусове видворення з України громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , до ухвалення рішення суду в справі.

Заява обґрунтована тим, що враховуючи те, що рішенням № 5101100100000512 від 06.08.2025, зобов`язано позивача примусово видворити з території України, а дія вказаної рішення перешкоджає йому взяти участь у розгляді цієї справи, вважають, що існують підстави для зупинення дії рішення про примусове видворення з території України №5101100100000512 на час судового розгляду справи.

Ухвалою суду від 12.08.2025 року судом вирішено у задоволеннізаяви представникапозивача ОСОБА_1 адвоката Казнєвського Владислава Олеговича про забезпечення позову по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України - відмовити.

Ухвалою суду від 12.08.2025 року вирішено провадження у справі відкрити та призначити до судового розгляду по суті.

15.08.2025 року від позивача надійшли додаткові пояснення.

У поданих додаткових поясненнях у справі № 522/17905/25-Е, Позивач, ОСОБА_1 , вимагає визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМСУ в Одеській області № 5101100100000512 від 06.08.2025 про його примусове видворення, посилаючись на грубе порушення його прав та норм міжнародного і національного законодавства. Головний аргумент полягає в тому, що рішення про видворення прийнято всупереч принципу non-refoulement (заборони вислання), закріпленому у статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Позивач є громадянином Таджикистану, і через членство його родичів в організації «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі?» він зазнає реальної загрози катування, нелюдського поводження та переслідувань як у країні походження, так і в Російській Федерації, де він раніше проживав.

При цьому, 06.08.2025 року, у день прийняття оскаржуваного рішення, Позивач особисто з дотриманням встановленої процедури звертався до ГУ ДМСУ в Одеській області з повторними усними та письмовими заявами про надання міжнародного захисту, надаючи нові обставини та докази, які не були досліджені в межах попереднього розгляду заяви. Стверджується, що співробітники Міграційної служби навмисно проігнорували та не зареєстрували ці заяви, щоб уникнути поширення на Позивача дії Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», чим порушили його право на звернення за захистом.

Відповідач, приймаючи рішення про видворення, не провів належної оцінки ризиків ex nunc, обмежившись лише посиланням на преюдиційні факти з попередніх судових рішень, що, на думку Позивача, є неприйнятним при одноособовому прийнятті рішення про примусове видворення. Крім того, Позивач відкидає загальні та необґрунтовані твердження Відповідача про те, що він «несе загрозу національним інтересам та безпеці України», оскільки це твердження не підкріплене жодними належними доказами. Також наголошується на тому, що Міграційна служба, звернувшись до Посла Таджикистану, порушила конфіденційність інформації про шукача захисту, що може мати невідворотні наслідки для нього та його родини. Таким чином, Позивач просить Суд, з огляду на всі обставини, скасувати рішення про примусове видворення, оскільки воно порушує його основні права і свободи.

18.08.2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (ГУ ДМСУ в Одеській області) заперечує проти задоволення позову громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення № 5101100100000512 від 06.08.2025 про примусове видворення з України.

Відповідач обґрунтовує свою позицію тим, що рішення про примусове видворення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства та на підставі факту незаконного перебування Позивача на території України. Встановлено, що ОСОБА_1 перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів та проживав без документів на право проживання (перебування), що є адміністративним правопорушенням за ч. 2 ст. 203 КУпАП, за яке його притягнуто до відповідальності зі штрафом. Крім того, у нього відсутні документи, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України, через що до нього не могло бути застосовано примусове повернення, а лише примусове видворення згідно з ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

ГУ ДМСУ в Одеській області вважає, що існують обґрунтовані підстави вважати, що Позивач ухилятиметься від виконання рішення про видворення, оскільки він тривалий час проживав незаконно, не вживав заходів для легалізації, має відсутність фінансового забезпечення та не має документів для виїзду, що відповідає підставам для примусового видворення, визначеним ст. 30 Закону № 3773-VI та ст. 289 КАС України.

Щодо посилань Позивача на принцип non-refoulement та загрозу переслідувань, Відповідач зазначає, що:

ОСОБА_1 не скористався правом звернутися в установленому законом порядку із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Документи справи не містять належних доказів того, що Позивач піддавався переслідуванням у країні походження.

ГУ ДМСУ в Одеській області розглянуло всю доступну інформацію і переконане, що виконання рішення про примусове видворення не створить для іноземця реальної загрози катування чи нелюдського поводження, а також, що Позивач не має жодної з обставин, що виключають примусове видворення відповідно до ст. 31 Закону.

Таким чином, Відповідач наполягає, що оскаржуване рішення прийняте в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції), і є законним та обґрунтованим.

15.09.2025 року від позивача до суду надійшли Додаткові пояснення у справі.

Позивач, ОСОБА_1 , у додаткових поясненнях наполягає на протиправності та необхідності скасування рішення ГУ ДМСУ в Одеській області № 5101100100000512 від 06.08.2025 про примусове видворення, акцентуючи на грубому порушенні його права на звернення за міжнародним захистом.

Позивач стверджує, що оскаржуване рішення було прийнято саме через те, що 06.08.2025 року, у день його виявлення та затримання, співробітники ГУ ДМСУ в Одеській області навмисно та без законних підстав відмовили у прийнятті та реєстрації його повторної заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, поданої як до уповноваженого підрозділу, так і через канцелярію. Цей факт, наголошує Позивач, мав місце за наявності нових обставин, які не розглядалися під час його першого звернення, що, відповідно до ч. 1 ст. 17 та ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців...», дає йому право на повторне звернення.

Відповідач не видав Позивачу письмового повідомлення про відмову у прийнятті заяви, як того вимагають Правила розгляду заяв, і не прийняв рішення про прийняття заяви до розгляду, що є порушенням Закону України «Про біженців...» як закону спеціальної дії. Позивач підтверджує факт свого звернення свідченнями юриста ГО «Десяте Квітня» та вимагає долучити докази відвідування приміщення ДМСУ, які можуть бути зафіксовані камерами відеоспостереження, тоді як Відповідач заявив про відсутність доступу до цих записів.

Таким чином, Позивач наполягає, що рішення про примусове видворення не могло бути прийняте, оскільки, ігноруючи його звернення, Відповідач перешкодив йому отримати довідку про звернення за захистом, яка б унеможливила видворення, і діяв поза межами наданих йому повноважень. Позивач знову посилається на статтю 3 Європейської конвенції та просить скасувати рішення про примусове видворення.

17.09.2025 року від відповідача до суду надійшли Додаткові пояснення по справі в яких зазначає що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (ГУ ДМСУ в Одеській області) вважає адміністративний позов громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 про скасування рішення про примусове видворення необґрунтованим, наполягаючи на правомірності своїх дій. Відповідач стверджує, що Позивач був виявлений 06.08.2025 року у м. Одеса та затриманий на підставі ч. 2 ст. 263 КУпАП, оскільки порушив міграційне законодавство, перевищивши встановлений термін перебування та проживаючи без документів, що є ознаками нелегального мігранта (п. 14 ст. 1 Закону).

Міграційна служба підкреслює, що після набрання законної сили постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 року у справі № 420/37107/24, якою йому відмовлено у міжнародному захисті, ОСОБА_1 свідомо перебував в Україні незаконно та не вчинив жодних спроб згідно встановленої процедури легалізувати своє становище або добровільно залишити країну до 06.08.2025 року. З огляду на те, що у Позивача відсутній дійсний паспортний документ, що дає право на виїзд, до нього не могло бути застосовано примусове повернення (ч. 8 ст. 26 Закону), а лише примусове видворення, яке було реалізовано шляхом прийняття рішення 06.08.2025 року та подальшого затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення за рішенням Приморського районного суду від 08.08.2025 року, залишеним без змін апеляційною інстанцією.

Відповідач не спростував сам факт відвідування позивачем приміщення з адвокатом, але тільки з метою отримання консультації.

ГУ ДМСУ вважає, що тривале та свідоме порушення міграційного законодавства, відсутність документів та легальних джерел існування дають обґрунтовані підстави вважати, що Позивач ухилятиметься від виконання рішення про видворення, що, з урахуванням загроз національній безпеці в умовах воєнного стану та необхідності посиленого міграційного контролю, робить рішення про примусове видворення пропорційним, виправданим та таким, що відповідає легітимній меті й нормам чинного законодавства. Згідно з позицією Відповідача, доводи Позивача ґрунтуються лише на усних твердженнях і не підтверджені належними доказами.

29.09.2025 року від позивача до суду надійшли Додаткові пояснення в яких зазначає про наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , у додаткових поясненнях заперечує доводи Відповідача про його звернення до неповноважної особи та порушення порядку подання повторної заяви про міжнародний захист, наголошуючи на нерозривному зв`язку між неприйняттям його заяви та незаконністю рішення про видворення.

Позивач стверджує, що внутрішня службова записка ГУ ДМСУ підтверджує, що заступник начальника ГУ ДМС Максименко А.В. мав повноваження на «здійснення всього комплексу питань у сфері міжнародного захисту». Звернення Позивача та його родини 06.08.2025 року відбулося саме до службового приміщення Управління з питань шукачів захисту (кабінет № 5 на вул. Преображенська, 64), де працюють повноважні особи, що спростовує аргумент Відповідача про звернення до неповноважної особи.

Позивач вказує, що Відповідач не надав доказів, що Позивач 06.08.2025 року знаходився у приміщені ГУ ДМС звертався за консультацією, а не із повторною заявою про захист, і що така відмова була вмотивована лише хибною позицією про відсутність права на повторне звернення. Позивач наголошує, що повторна заява була подана на підставі нових обставин, а також після відмови у продовженні Довідки про звернення за захистом, і до моменту прийняття рішення про видворення.

Крім того, Позивач стверджує, що процедура судового оскарження рішення про відмову у захисті не була завершена станом на 06.08.2025, оскільки його представник 04.08.2025 року повторно надіслав касаційну скаргу до Верховного Суду (після повернення першої скарги 30.07.2025). Оскільки ГУ ДМСУ в Одеській області має електронний кабінет у ЄСІТС, воно було обізнане про ініціювання повторного касаційного оскарження. Таким чином, ГУ ДМСУ, не продовживши дію Довідки та відмовивши у прийнятті повторної заяви про захист, створило умови для визнання Позивача «нелегальним мігрантом» та прийняття рішення про примусове видворення, що суперечить принципу non-refoulement та забороні видворення осіб, на яких поширюється дія Закону «Про біженців...».

У судове засідання призначене на 03.10.2025 року з`явились. Сторона позивача наполягали на позові, позивач підтримав позицію свого адвоката. Безпосередньо адвокат позивача заявив, що не міг будь-яким чином, ані він, ані інший адвокат зафіксувати та отримати докази факту бездіяльності посадової особи ГУ ДМС щодо неприйняття повторної заяви. Позивач пояснив, що його побоювання гуртуються на тому, що сина брата його батька катували в Таджикистані, з метою отримання інформації щодо батька та використання його як важіль впливу на батька з метою його повернення в Таджикистан.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Оскаржуване рішення вважає повністю законним. Додав, що оскаржуване рішення стосується виключно видворення за межі України, а тому позивач має вільно обирати державу в яку виїхати.

Додатково зазначив, що бездіяльність посадової особи ГУ ДМС мала бути зафіксована належними та допустимими доказами, тим більш, що відвідування позивачем управління ГУ ДМС відбувалось у присутності адвоката.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що Рішення № 5101100100000512 про примусове видворення громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 було прийнято Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області 06 серпня 2025 року.

Суд бере до уваги, що в обґрунтування цього рішення Відповідач зазначає, що Позивач перебував на території України незаконно з 20.05.2025 року, перевищивши встановлений термін після набрання законної сили постановою суду апеляційної інстанції від 20.05.2025 року (справа №420/37107/24), якою залишено без змін відмову у наданні міжнародного захисту за його першим зверненням. Підставою прийняття оскаржуваного рішення стало те, що Позивач є нелегальним мігрантом, не має дійсного паспортного документа та ухиляється від виїзду, що створює підстави для примусового видворення з метою захисту національної безпеки.

Детального дослідження потребує факт та правомірність повторного звернення Позивача за міжнародним захистом саме 06 серпня 2025 року, тобто до моменту прийняття оскаржуваного рішення про видворення.

Позивач стверджує, що він особисто подав заяву до уповноважених осіб Управління з питань шукачів захисту ГУ ДМСУ (вул. Преображенська, 64), посилаючись на нові обставини та своє законне право на таке звернення.

Позивач наполягає, що йому було відмовлено в усному порядку у прийнятті та реєстрації заяви, а замість виконання обов`язку прийняти рішення про прийняття чи відмову у прийнятті заяви, його було затримано та стосовно нього було прийнято рішення про примусове видворення, що, на його думку, є протиправною бездіяльністю та порушенням Закону України «Про біженців...», який забороняє видворення осіб, на яких поширюється його дія.

Відповідач, у свою чергу, заперечує факт належного звернення із заявою-анкетою, стверджуючи, що Позивач звертався лише за консультацією, а також, що він не мав права на повторне звернення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI).

Статтею 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

З листа ГУ ДМС в Одеській області від 12.08.2025 адвокату ОСОБА_2 вбачається, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (ГУ ДМСУ в Одеській області) у відповідь на лист адвоката Латіпова І.К. відкидає звинувачення у невиконанні чи перевищенні повноважень, а саме у неприйнятті заяв про міжнародний захист, посилаючись на відсутність у родини ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) права на повторне звернення за захистом відповідно до чинного законодавства.

ГУ ДМСУ стверджує, що стаття 17 Закону України «Про біженців...» (Закон № 3671-VI) та підзаконні акти не поширюють право повторного звернення на шукачів захисту, яким всебічно відмовлено органом ДМСУ та таке рішення підтримано судовими органами влади. Оскільки усім членам родини Латіпових, зокрема ОСОБА_1 , було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону), і ця позиція підтримана судовими рішеннями Одеського окружного та П`ятого апеляційного адміністративних судів, право на повторне звернення не виникло.

Міграційна служба наголошує, що закон не передбачає перебування шукачів захисту в декількох процедурах одночасно і що дії адвоката та громадської організації, які супроводжували родину 06.08.2025 року, є незрозумілими, оскільки того ж дня (06.08.2025 року) було надано доступ до ухвали Верховного Суду від 04.08.2025 року про повернення касаційної скарги у справі члена родини. Таким чином, ГУ ДМСУ дійшло висновку, що через відсутність права на повторне звернення, порушення у контексті недопущення заяв до реєстрації не виявлені, а його дії відповідають статті 19 Конституції України.

Згідно зі Службовою запискою від 24.09.2025 р. (вих. № 5100.5/19596-25), ГУ ДМСУ підтвердило, що Заступник начальника Головного управління має повноваження на здійснення всього комплексу питань у сфері міжнародного захисту.

Ця ж записка підтверджує факт відвідування 06.08.2025 року Позивачем ОСОБА_1 (та його родиною) Управління з питань шукачів захисту (за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 64) у супроводі представника.

ГУ ДМСУ стверджує, що метою відвідування було отримання консультації з приводу повторного звернення за захистом, а не подання заяви.

Службова записка від 19.09.2025 р. (вих. № 5100.7/19328-25) підтверджує, що Позивач особисто не звертався із заявою-анкетою до Відділу документального забезпечення (канцелярії) 06.08.2025 року.

Копії заяв-анкет ОСОБА_1 та його родичів були додані до листа адвоката ГО «Десяте квітня», який надійшов на електронну адресу ГУ ДМСУ та був зареєстрований 07.08.2025 року.

ГУ ДМСУ вважає некоректним питання щодо відмови у прийнятті заяви 06.08.2025 року, оскільки, згідно зі Службовою запискою від 24.09.2025 р., родина ОСОБА_3 перебувала у правовому статусі шукачів захисту, які нелегально перебували на території України через закінчення строку дії довідок.

У відповіді від 29.07.2025 р. ГУ ДМСУ відмовило у продовженні строку дії довідки, оскільки станом на цю дату були відсутні необхідні підстави, визначені пп. «б» п. 6.9. Правил (копія позовної заяви з відміткою суду, ухвала про відкриття провадження або судова повістка), хоча Позивач мав право на повторне звернення до адміністративного суду.

ГУ ДМСУ фіксувало, що представником Позивачів неодноразово здійснювалося надіслання касаційних скарг (зокрема, 19.06.2025 р. та 30.07.2025 р.), які поверталися з правом на повторне звернення.

ГУ ДМСУ також зафіксувало, що 20.08.2025 року Верховний Суд ухвалив рішення про відмову у відкритті касаційного провадження у судовому провадженні, що стосувалося одного з членів родини.

Суд, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та підтверджує законність оскаржуваного Рішення про примусове видворення.

Суд встановив, що 06 серпня 2025 року, на момент прийняття Рішення № 5101100100000512 про примусове видворення, Позивач ОСОБА_1 перебував на території України незаконно, що підтверджується послідовністю судових рішень. Позивачу було відмовлено у наданні міжнародного захисту, і ця відмова була остаточно підтверджена постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року. Відповідно, після закінчення строку, наданого для добровільного виїзду, або закінчення терміну дії його документів (довідок про звернення за захистом), Позивач втратив правові підстави для законного перебування, що є прямим порушенням міграційного законодавства та підпадає під дію частини 2 статті 203 КУпАП. Враховуючи, що у Позивача був відсутній дійсний паспортний документ, ГУ ДМСУ цілком правомірно застосувало більш суворий захід примусове видворення, відповідно до частини 8 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Ключові доводи Позивача про незаконність видворення ґрунтуються на твердженні, що 06.08.2025 року він повторно звернувся із заявою про захист на підставі нових обставин, що мало б автоматично заборонити його видворення.

Представник позивача під час судового засідання звернув увагу суду, що обов`язок доказування у вказаній справі цілком лежить на стороні відповідача, а тому збирати докази на підтвердження правомірності дій їх працівника під час приймання звернення позивача з заявою про захист.

Однак суд критично сприймає вказане обґрунтування виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, предметом вказаного позову є визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України.

В даному випадку, виходячи з наданих суду доказів і обґрунтувань, відповідач виконав свій обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом детально досліджувалось питання щодо бездіяльності посадової особи ГУ ДМС при виконанні своїх повноваженнь, що полягали у неприйнятті заяви на захист. Однак на переконання суду, вказані обставини не входять прямо в предмет спору та доказування, а тому доведення вказаних обставин повинно відбуватись відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України, а саме: Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Однак, Позивач не надав суду достатніх і беззаперечних доказів на підтвердження саме належного особистого подання заяви уповноваженій особі відповідача. Хоча ГУ ДМСУ у Службовій записці від 24.09.2025 р. підтвердило факт відвідування Позивачем уповноваженого підрозділу (вул. Преображенська, 64), ця ж записка однозначно визначає мету візиту як «отримання консультації» з приводу повторного звернення, а не як подання заяви. Свідчення представника Позивача про усну відмову є недостатніми для спростування офіційної позиції державного органу.

Суд враховує, що відвідування відбулося у присутності адвоката, але відсутні будь-які докази фіксування неправомірних дій посадової особи ДМС.

На додаток до вже викладених правових міркувань щодо недостатності доказів Позивача, Суд вважає за необхідне застосувати принципи, сформульовані у провідних європейських правових системах, зокрема, стандарт доказування «баланс ймовірностей» (або «перевага доказів»), з урахуванням серйозності висунутого Позивачем твердження.

Ключовим твердженням Позивача є те, що посадова особа державного органу (ГУ ДМСУ) свідомо відмовила у прийомі заяви про надання міжнародного захисту, чим неправомірно позбавила його процесуального захисту від видворення. Застосовуючи стандарт «балансу ймовірностей», Суд виходить із принципу: чим серйозніше твердження (по суті, звинувачення у зловживанні владою), тим більш вагомими мають бути докази на його підтвердження, перш ніж факт буде встановлено.

Суд встановив, що 06.08.2025 року Позивач, його родина та кваліфікований адвокат (який представляє ГО «Десяте квітня», що є багаторічним партнером ДМСУ) були на прийомі в уповноваженому підрозділі ГУ ДМСУ. За версією Позивача, посадова особа ДМСУ ( ОСОБА_5 ) усно відмовила у прийнятті та реєстрації заяви, що стало критичною обставиною, яка прямо передувала його затриманню та видворенню.

У Суду виникає розумний, обґрунтований сумнів щодо цієї версії. При всій серйозності ситуації та її наслідків, є вкрай малоймовірним, що досвідчений адвокат та його клієнти, усвідомлюючи правові наслідки такої усної відмови, не вжили жодних негайних процесуальних чи фіксуючих заходів:

не розпочали відео- чи аудіофіксацію відмови на місці;

не звертались зі зверненням на гарячу лінію ГУ ДМС України;

не звернулися письмово зі скаргою на дії працівника негайно після виходу з кабінету, що підтверджується Службовою запискою від 19.09.2025 р. про відсутність звернення до канцелярії.

З іншого боку, версія ГУ ДМСУ, викладена у Службовій записці від 24.09.2025 р., про те, що Позивач з адвокатом зверталися саме за «консультацією», а не для подання належно оформленої заяви, видається Суду більш вірогідною та менш обтяженою сумнівами.

Таким чином, у контексті «балансу ймовірностей», твердження про умисне зловживання владою посадовою особою ДМСУ, яке не підкріплене жодними об`єктивними доказами фіксації, є набагато менш імовірним за версію Відповідача про надання консультації або відсутність належного оформлення заяви з боку Позивача та його представника. Позивач не виконав тягаря доказування, оскільки не надав тих вагоміших доказів, які вимагаються для підтвердження його версії.

Службова записка від 19.09.2025 р. від Відділу документального забезпечення засвідчує, що Позивач не звертався із заявою-анкетою до канцелярії 06.08.2025 року. Той факт, що копії заяв надійшли лише 07.08.2025 року електронною поштою, вже після прийняття оскаржуваного Рішення, не може слугувати доказом порушення процедури видворення, оскільки на момент 06.08.2025 р. заява не була належним чином зареєстрована.

Суд погоджується з позицією Відповідача, викладеною у Службовій записці від 24.09.2025 р. (вих. № 5100.5/19596-25) та відповіді від 12.08.2025 р., що дії ГУ ДМСУ щодо відмови у прийнятті (реєстрації) заяви були правомірно вмотивовані.

Відповідь від 29.07.2025 р. підтверджує, що Позивач не надав ГУ ДМСУ необхідних судових документів (копії позовної заяви з відміткою суду тощо) для продовження терміну дії його довідки, що ще раз підтверджує обґрунтованість висновку про його нелегальне перебування на момент прийняття рішення про видворення.

Також суд враховує пояснення безпосередньо позивача в судовому засіданні, що він не є учасником будь-якої політичної партії. Доводи щодо його побоювання та загрози життю за наслідком участі в зазначеній вище партії його батьком не знаходять свого підтвердження у справі.

Таким чином, Рішення ГУ ДМСУ про примусове видворення ОСОБА_1 ґрунтується на законних підставах його незаконному перебуванні на території України після вичерпання усіх судових механізмів оскарження первинної відмови в захисті та відсутності у нього документів, необхідних для примусового повернення. Доводи Позивача про порушення його права на повторний захист є недоведеними та спростовуються матеріалами справи та свідчить про дотримання ним встановленої процедури та дію у межах власних повноважень.

Згідно з ч. 2ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2ст. 77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Відповідно дост. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 72-79, 90, 241-246, 250, 268-271, 288 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Науменко А.В.