Рішення № 130706819, 23.09.2025, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" вересня 2025 р.Cправа № 902/101/25

за позовом: Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури (пров. Цегельний, 8, м. Вінниця, 21020)

до: Літинської селищної ради (вул. Соборна, 32, с-ще Літин, Вінницького р-ну, Вінницька обл., 22300)

до: Фізичної особи-підприємця Сабашука Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 )

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та про встановлення особистого сервітуту, зобов`язання повернути земельну ділянку

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.О.

за участю представників сторін:

прокурора: Кравчук О.Л.

відповідача 1: не з`явився

відповідач 2: Попадюк І.В.

В С Т А Н О В И В :

29.01.2025 Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Літинської селищної ради до Фізичної особи-підприємця Сабашука Володимира Васильовича про:

- визнання незаконним та скасувати рішення Селищенської сільської ради Літинського району Вінницької області № 348 від 22.03.2018 «Про затвердження технічної документації» в частині укладення з ФОП Сабашуком В.В. договору про встановлення особистого сервітуту, встановлення плати за нього та його реєстрації;

- визнання недійсним договору про встановлення особистого сервітуту №1 від 03.04.2018, укладений між Селищенською сільською радою та ФОП Сабашуком Володимиром Васильовичем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522486200:04:001:0614, розташованої по вул. Центральна, с. Селище Літинської територіальної громади Вінницького району Вінницької області. Зобов`язати ФОП Сабашука В.В. ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

- зобов`язати повернути земельну ділянку площею 0,1930 га, з кадастровим номером 0522486200:04:001:0614, розташовану по вул. Центральній в с. Селище Літинської територіальної громади Вінницького району Вінницької області у стані, в якому вона була одержана, Літинській селищній раді (вул. Соборна,32 с-ще Літин Вінницького району Вінницької області, код ЄДРПОУ 04325963).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 29.01.2025 справу № 902/101/25 передано для розгляду судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 03.02.2025 відкрито провадження у справі № 902/101/25. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 04.03.2025. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, Вінниця, Вінницька область, 21000) надати Господарському суду Вінницької області до 03.03.2025 належним чином засвідчену копію технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0522486200:04:001:0549 розташованої в с. Селище, Літинської територіальної громади Вінницького району, Вінницької області.

24.02.2025 від представника відповідача 1 Літинської селищної ради надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/1873/25 від 24.02.2025), який долучений судом до матеріалів справи.

26.02.2025 головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надало на адресу Господарському суду Вінницької області лист щодо виконання ухвали суду від 03.02.2025.

27.02.2025 від заступника керівника Вінницької окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх. № канц. 01-34/2048/25 від 27.02.2025), яка долучена судом до матеріалів справи.

03.03.2025 від представник відповідача 1 Літинської селищної ради до суду надійшов лист (вх. № канц. 01-34/2150/25 від 03.03.2025) за підписом селищного голови А. Бичка, зі змісту якого слідує, що останній проти позовних вимог заперечує та просить суд врахувати позицію викладену у відзиві на позовну заяву.

03.03.2025 від представника відповідача 2 Фізичної особи-підприємця Сабашука В.В. надійшла заява (вх. № канц. 01-34/2145/25 від 03.03.2025) про залишення позову без розгляду.

03.03.2025 від представника відповідача 2 фізичної особи-підприємця Сабашука В.В. надійшло клопотання (вх. № канц. 01-34/2086/25 від 03.03.2025) про відкладення розгляду справи.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор. Представники відповідачів 1, 2 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 03.02.2025.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання з огляду на задоволення клопотання представника відповідача 2, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 04.03.2025 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання у справі, що відбудеться 18.03.2025.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача 2.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання з огляду на задоволення клопотання представника відповідача 2 про відкладення розгляду справи, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 18.03.2025 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання у справі, що відбудеться 10.04.2025.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача 2.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, при цьому судом взято клопотання останнього про розгляд справи за його відсутності.

Судом розглянуто клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, за наслідками якого в задоволенні відмовлено про що винесена протокольна ухвала.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 10.04.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 01.05.2025.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явились, при цьому про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 10.04.2025.

Крім того, судом взято до уваги клопотання відповідача 1 про розгляд справи за його відсутності.

Поряд з цим, суд зазначає, що від представника відповідача 2 надійшло клопотання (вх. № канц. 01-34/4444/25 від 28.04.2025) про відкладення розгляду справи, в зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Прокурор проти даного клопотання заперечив, позиція останнього викладена у запереченні на клопотання (вх. № канц. 01-34/4500/25 від 25.04.2025), яке долучене судом до матеріалів справи.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення судового розгляду справи по суті з урахуванням задоволення клопотання представника відповідач 2 про відкладення розгляду справи, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 01.05.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 22.05.2025.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача 2.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, при цьому про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 01.05.2025.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення судового розгляду справи по суті на 26.06.2025, в зв`язку із оголошеною "повітряною тривогою", про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 22.05.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 26.06.2025.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача 2.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, при цьому про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 22.05.2025.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про оголошення перерви в судовому засіданні на 19.08.2025, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 26.06.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 19.08.2025.

Судове засідання призначене на 19.08.2025 не відбулось, у зв`язку із технічною несправністю системи відеоконферецзв"язку ЄСІТС, що стверджується службовою запискою № 237/2025 від 19.08.2025.

Ухвалою суду від 19.08.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 23.09.2025.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача 2.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 19.08.2025, при цьому ухвала суду від 19.08.2025 у справі доставлена відповідачу 2 22.08.2025 о 08:47 до Електронного кабінету ЄСІТС, про що в матеріалах справи містяться відповідна довідка.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідач 1 належним чином був повідомлений про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі. Представник відповідача 2 проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що 03.04.2018 між Селищенською сільською радою (власником земельної ділянки) в особі сільського голови Бевза Михайла Григоровича та фізичною особою-підприємцем Сабашуком Володимиром Васильовичем укладено договір № 1 про встановлення особистого сервітуту відносно земельної ділянки загальною площею 0,1930 га кадастровий номер 0522486200:04:001:0614, цільове призначення якої - землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована за адресою с. Селище вул. Центральна, на право розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, згідно з планом меж сервітуту, строком на 49 років із встановленням плати за сервітутне користування 10690,00 грн в рік (відповідно до п. 3.1 договору), що становить 5% від розрахунку по орендній платі від нормативної грошової оцінки; згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права власності №297990785, державним реєстратором Морозюк Н.А., Літинської селищної ради, Літинського району, Вінницької обл. (рішення №41309174), здійснено державну реєстрацію права користування (сервітут) на спірну земельну ділянку, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Прокурор вказує, що дану земельну ділянку надано за рішенням селищної ради № 348 від 22.03.2018 «Про затвердження технічної документації» в частині укладення з ФОП Сабашуком В.В. договору про встановлення особистого сервітуту для здійснення підприємницької діяльності в порушення вимог законодавства, зокрема, порядку та підстав надання земельних ділянок, без проведення земельних торгів; зазначає, що земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту, отже, на підставі вимог ст. 98, 99 ЗК України, ст. 401 ЦК України відповідач не є ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки, відсутні докази того, що потреби суб`єкта господарювання, а саме здійснення підприємницької діяльності не могли бути задоволені іншим способом; враховуючи категорію та цільове призначення спірної земельної ділянки, мету укладення спірного договору, а також його оплатний характер, між сторонами договору склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності, що відповідає оренди землі, наведеному у ст. 1 Закону України «Про оренду землі», отже правом земельного сервітуту було підмінено право оренди земельної ділянки, яке відповідно до ч. 2 ст. 124 та ч. 1 ст. 134 ЗК України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів; вказаний правочин суперечать вимогам закону, тому є підстави для визнання його недійсним та повернення земельної ділянки селищній територіальній громаді в особі Літинської селищної ради.

Представник відповідача 1 проти позову заперечує, позиція останнього викладена у відзиві на позовну заяву в якому зазначено, що рішення № 348 від 22.03.2018 «Про затвердження технічної документації» в частині укладення з ФОП Сабушуком В.В. договору про встановлення особистого сервітуту, встановлення плати за нього та його реєстрації прийнято правомірно на законних підставах в межах повноважень Селищної ради. Крім того зазначає, що в даному випадку це особистий сервітут, який належить власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Крім того, відповідачем 1 зазначається, що в даному ж випадку, ФОП Сабашук В.В. є ще і володільцем сусідньої земельної ділянки, на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна - кафе-готель «Корона» АДРЕСА_3 . Щодо вимоги визнати недійсним договір про встановлення особистого сервітуту №1 від 03.04.2018, укладений між Селищенською сільською радою та ФОП Сабашуком Володимиром Васильовичем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522486200:04:001:0614, розташованої по вул. Центральна, с. Селище Вінницького району Вінницької області зазначає, що Літинська селищна рада не згодна з даними вимогами прокурора, а саме щодо визнання недійсним договору № 1 про встановлення особистого сервітуту оскільки, сервітут може бути припинено шляхом відмови від права особою, в інтересах якої він був встановлений та коли сервітут встановлювався на певний строк, то наслідком спливу цього строку буде його припинення. Підставою припинення особистого сервітуту, у тому числі особистих земельних сервітутів, є смерть особи, на користь якої було встановлено цей сервітут. За наявності обставин, які мають істотне значення, сервітут може бути припинений за рішення суду на вимогу власника майна. Поряд з цим умовами договору погоджено, що «Умови зміни, припинення і дострокового розірвання договору слідує наступне, що зміна умов цього договору, його дострокове розірвання можливі за взаємною згодою. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору чи його дострокове розірвання, спір вирішується у судовому порядку (розділ 5). Відповідачем 1 зазначається, що на час подання позову у сторін, Літинської селищної ради (Власника) та ФОП Сабашука В.В. (Сервітуарія) не виникали непорозуміння щодо умов зміни, припинення чи дострокового розірвання даного договору та також не виникало питання звернення до суду, оскільки на даний час відсутній спір.

Прокурор не погоджується із доводами відповідача 1 викладеними у відзиві на позовну заяву, з поміж іншого зазначає, що незаконне надання земельної ділянки ФОП Сабашуку В.В. на підставі земельного сервітуту порушує встановлений державою порядок надання земельних ділянок, у зв`язку із чим порушуються інтереси держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів. Окрім того вказує, що відповідач у відзиві зазначає, що ФОП Сабашуку В.В. оспорюваним рішенням і договором встановлено особистий, а земельний сервітут, тому ст. 98 ЗК України у даних правовідносинах застосуванню не підлягає, при цьому за доводами прокурора дане твердження відповідача є хибним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужого земельною ділянкою (ділянкою).

Відповідач 2 ФОП Сабашук В.В. проти позовних вимог заперечує доводи останнього зводяться до наступного: так, за доводами відповідача 2 прокурор не надав доказів, на підставі яких могло би бути встановлено можливість, доцільність та наявність наміру органу місцевого самоврядування передати земельну ділянку в оренду на конкурсних засадах, тому така обставина позивачем жодним чином не обґрунтована та не доведена. Звертає увагу суду, що договором було встановлено саме особистий сервітут, тому його відмінність полягає в тому, що особистий сервітут за договором належить відповідачу 2, який є власником сусідньої земельної ділянки, що відповідає положенням частина 2 статті 401 Цивільного кодексу України. Спірна Земельна ділянка межує (від В до А згідно умовних позначень до Кадастрового плану, який міститься в матеріалах справи) із земельною ділянкою з кадастровим номером 0522486200:04:001:0043, яка належить відповідачу 2 на праві власності. На цій ділянці розташовані об`єкт нерухомого майна - кафе «Корона». У вказаному об`єкті нерухомого майна відповідач 2 здійснює підприємницьку діяльність. Фактично, внаслідок особливостей рельєфу, земельна ділянка є єдиним під`їзним шляхом із західної сторони до належної відповідачу 2 земельної ділянки 2 та необхідна для обслуговування будівлі, благоустрою, розміщення тимчасових споруд (дровника, складу тощо) з метою здійснення підприємницької діяльності. Таким чином, відповідач 2 позбавлений можливості задовольнити свої потреби (зокрема в обслуговуванні об`єкт нерухомого майна - кафе «Корона», влаштування під`їзду та облаштування тимчасових споруд) окрім як встановлення особистого сервітуту Земельної ділянки.

За доводами відповідача 2 прокурором не доведено відсутності повноважень Селищенської сільської ради на передання відповідачу 2 спірної земельної ділянки у сервітутне користування для визначених в сервітуті цілей, оскільки право розпорядження земельною ділянкою, зокрема, і щодо надання на неї речового права (сервітуту) іншій особі належить власнику такої земельної ділянки, яким є територіальна громада в особі Селищенської сільської ради, яка в подальшому була об`єднана в Літинську об`єднану територіальну громаду. Зокрема зазначає, що укладений договір не є удаваним правочином у розумінні статті 235 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачі його виконують з дотриманням вимог чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні. Зокрема заперечує проти доводів прокурора, що оплатний характер спірного договору та призначення спірної земельної ділянки не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, а є орендою землі. Так, відповідачем 2 зазначається, що згідно частини 1 статті 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або неоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Отже, право встановлення оплати за встановлення сервітуту прямо передбачено Земельним кодексом. України. Вказане підтверджує безпідставність та надуманість аргументів прокурора.

Прокурор проти доводів відповідача 2 заперечує, доводи останнього викладені у відповіді на відзив, де останнім зазначено, що відповідач у відзиві зазначає, що спірна земельна ділянка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0522486200:04:001:0043, яка перебуває у його власності і на цій ділянці розташований об`єкт нерухомого майна - кафе «Корона», де відповідач здійснює підприємницьку діяльність. Разом з тим, внаслідок особливостей рельєфу спірна земельна ділянка є єдиним під`їзним шляхом із західної сторони до належної відповідачу земельної ділянки та необхідна для обслуговування будівлі, благоустрою, розміщення тимчасових споруд (дровника, складу тощо) з метою здійснення підприємницької діяльності. Однак зазначені твердження відповідача не відповідають дійсності з огляду на наступне: так, як вбачається з інформації, яка міститься в мережі Інтернет на вебсайті належного Відповідачу кафе-готелю «Корона» на території кафе є літній майданчик, на якому розташовані бесідки з мангалами та міститься запрошення для проведення гарного відпочинку, днів народження тощо. Також на вказаному вебсайті (за посиланням https://koronalt.com.ua/index.php/litne-kafe») наявна фотогалерея вказаного літнього майданчика. Прокурором стверджується що дійсною метою укладення оспорюваного договору є володіння і користування спірною земельною ділянкою з метою розміщення літнього відпочинкового майданчика для кафе; разом з тим, за обставинами цієї справи не вбачається, що потреба у встановлені строкового сервітуту для встановлення тимчасових споруд для комерційного використання на спірній земельній ділянці не могла бути задоволена іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, зокрема шляхом надання земельної ділянки в оренду; мету договору, що яка в сукупності з іншими обставинами свідчить про те, що реальною потребою відповідача є не задоволення потреб, обумовлених статтею 404 ЦК України (проходу, проїзду через чужу земельну ділянку), а отримання права володіння та користування земельною ділянкою для розташування на ній тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності; рішенням про встановлення земельного сервітуту та укладанням оспорюваного договору без проведення торгів порушено інтереси держави щодо раціонального та ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом, що утруднює належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій.

Щодо твердження відповідача про те, що прокурором не дотримано вимоги частин 3 і 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки наявні інші компетентні органи, які могли звернутися до суду для захисту інтересів держави, зазначає наступне: Держгеокадастри не наділені повноваженнями звертатись до суду з позовами про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування, визнання недійсними договорів про встановлення особистого сервітуту та застосування наслідків такої недійсності у виді зобов`язання повернути земельну ділянку. Оскільки у даній справі Селищенська сільська рада, правонаступником якої є Літинська селищна рада, будучи органом місцевого самоврядування, у даному випадку сама ж і допустила порушення вимог земельного законодавства, що виразилось у прийнятті незаконного рішення та укладенні незаконного договору, вона повинна виступати відповідачем у справі, що процесуально позбавляє її можливості бути позивачем. З огляду на вказане прокурор звертається з даним позовом самостійно в якості позивача.

Із наявних доказів в матеріалах справи судом встановлено наступне: Селищенська сільська рада Вінницької області Літинського району розглянувши заяву ФОП Сабашука В.В., на 17 сесії Селищенської сільської ради від 22.03.2018 було прийнято рішення № 348 «Про затвердження технічної документації», яким:

- затвердила технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 0522486200:04:001:0549 площею 0,2272 га, яка знаходиться в межах с. Селище по вул. Центральна, Ялтинського району Вінницької області на дві земельні ділянки 0,1930 га із кадастровим номером ділянки 0522486200:04:001:0614 та 0,0342 га із кадастровим номером ділянки 0522486200:04:001:0615, розробленої ПП «Землевпорядник»;

- доручено сільському голові укласти з ПП Сабашуком В.В. договір про встановлення особистого сервітуту на земельну ділянку, кадастровий номер 0522486200:04:001:0614, загальною площею 0,1930га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в с. Селище, по вул. Центральна терміном на строк дев`ять років;

- встановлено плату за договором про встановлення особистого сервітуту в розмірі орендної плати 10 690 в рік, що становить 5 % від розрахунку по орендній платі від нормативної грошової оцінки;

- ПП Сабашуку В.В. зареєструвати договір про встановлення особистого сервітуту в установленому законом порядку.

03.04.2018 між Селищенською сільською радою (власником земельної ділянки) в особі сільського голови Бевза Михайла Григоровича та фізичною особою-підприємцем Сабашуком Володимиром Васильовичем укладено договір № 1 про встановлення особистого сервітуту.

Розділом 1 визначено предмет договору, а саме, Особистий сервітут встановлюється відносно земельної ділянки: загальною площею 0,1930 га, кадастровий номер 0522486200:04:001:0614, цільове призначення якої - землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована за адресою с. Селище, вулиця Центральна, в інтересах Сервітуарія на право розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності площею 0,1930га згідно з планом меж сервітуту.

Власник (розпорядник) повинен попередити Сервітуарія про будь-які права третіх осіб на належну йому земельну ділянку, в тому числі про укладений договір оренди земельної ділянки.

У випадку, коли земельна ділянка, відносно якої встановлюється особистий сервітут, надана в оренду, то укладання цього договору можливе виключно з письмової згоди орендаря на умовах цього договору з обов`язковим попереднім внесенням змін до договору оренди.

Відповідно до п. 3.1. договору між сторонам погоджено, що плата за сервітутне користування вноситься у такі строки: оплатою в розмірі 10 690,00 грн в рік, але не більше ніж за один календарний рік на рахунок сільської ради банк ГУДКУ м. Вінниця код 04326460 МФО 802015 Селищенська сільська рада код податку 180109 рахунок 33212815700319, Рахунок на момент сплати уточнюється Сервітуарієм.

Передача продукції та надання послуг в рахунок плати за сервітутне користування не допускається (п.3.1.1. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору зміна умов договору, його дострокове розірвання можливі за взаємною згодою сторін. Зміна умов договору оформлюється додатковою угодою до цього договору і підлягає державній реєстрації. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору чи його дострокового розірвання спір вирішується у судовому порядку. Дострокове розірвання договору має здійснюватись за умови письмового попередження іншої сторони за один місяць. Договір підлягає припиненню за умов і в порядку, передбачених ст. 406 ЦК України.

Суть обґрунтувань прокурором позовних вимог зводиться до тверджень, що рішення Селищенської сільської ради в частині встановлення особистого сервітуту є незаконним, а сам договір сервітуту укладено з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим він підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка поверненню територіальній громаді.

За результатами розгляду справи суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ст. 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів. а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Частиною першою статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктами 34, 35 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин.

Чинне законодавство не містить обов`язку виключної передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності, а передбачає також інші способи землекористування.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Так, у зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою для виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Таким чином, позов, предметом якого є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яким передбачено укладення договору особистого строкового сервітуту, не може бути задоволено, з огляду на те, що таке рішення є ненормативним актом, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Крім того, вказане рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для користувача земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 916/187/15-г та в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16.

Слід зазначити, що оспорюване рішення Селищенської сільської ради Літинського району Вінницької області № 348 від 22.03.2018 «Про затвердження технічної документації» в частині передачі фізичній особі-підприємцю Сабашуку В.В. у користування земельної ділянки з кадастровим номером 0522486200:04:001:0614, загальною площею 0,1930 га, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі в с. Селище по вул. Центральна строком на 49 років, вичерпало свою дію фактом його реалізації, відтак, визнання незаконним та скасування вищезгаданого рішення не є засобом поновлення інтересів держави.

З огляду на вищевикладене, в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасуваня рішення Селищенської сільської ради Літинського району Вінницької області № 348 від 22.03.2018 «Про затвердження технічної документації» в частині укладення з ФОП Сабашуком В.В. договору про встановлення особистого сервітуту, встановлення плати за нього та його реєстрації, суд відмовляє із зазначених вище підстав.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору про встановлення особистого сервітуту № 1 від 03.04.2018, укладеного між Селищенською сільською радою та ФОП Сабашуком Володимиром Васильовичем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522486200:04:001:0614, розташованої по вул. Центральній в с. Селище Літинської територіальної громади Вінницького району Вінницької області, суд зазначає наступне.

Зміст права земельного сервітуту унормований статтею 98 Земельного кодексу України. Зазначеною нормою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 Земельного кодексу України.

Згідно статті 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Отже, у частині другій статті 100 Земельного кодексу України, право вимоги земельного сервітуту у формі особистого сервітуту належить не лише власникам (володільцям) земельних ділянок, але - і іншим особам. При цьому, такий особистий сервітут встановлюється договором.

Статтею 401 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до статті 402 цього ж Кодексу, земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Статтею 403 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо (частина перша статті 404 Цивільного кодексу України).

З правового аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення спірного договору відповідач ФОП Сабашук В.В. є володільцем сусідньої земельної ділянки (кадастровий номер 0522486200:04:001:0043), на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна - кафе-готель «Корона» вул. Центральна, с. Селище Вінницького району, Вінницької області, що не заперечується сторонами, що відповідно до якого об`єктом особистого строкового сервітуту є територія по вул. Центральна, с. Селище, Вінницького району, Вінницької області.

Отже, другий відповідач як власник суміжної земельної ділянки має право на укладення оспорюваного прокурором договору про встановлення особистого строкового сервітуту і він відповідно не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом, оскільки на суміжній земельній ділянці розміщено нежитлову споруду кафе-готель «Корона» для здійснення підприємницької діяльності, разом з тим земельна ділянка площею 0,1930 га, кадастровий номер 0522486200:04:001:0614, на яку встановлено особистий строковий сервітут відведена для підприємницької діяльності на право розміщення та обслуговування тимчасових споруд.

У відповідності до положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (статті 28 Закону), тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Порядок, встановлений Мінрегіонбудом України, визначає механізм розміщення тимчасових споруд, проте не регулює відносини, пов`язані із використанням відповідної земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3 вищевказаного Порядку, підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди. Замовник, який має намір встановити тимчасову споруду, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди. До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування тимчасової споруди, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів тимчасової споруди з прив`язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація). Зазначений перелік документів є вичерпним.

Відповідно до пункту 2.11 Порядку, паспорт прив`язки включає: схему розміщення тимчасової споруди, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою прилеглої території; ескізи фасадів тимчасової споруди у кольорі М 1:50 (для стаціонарних тимчасової споруди); технічні умови щодо інженерного забезпечення тимчасової споруди, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація). Цей перелік документів є вичерпним.

Відповідно до пункту 2.13 Порядку, при оформлені паспорта прив`язки тимчасової споруди забороняється вимагати від замовника додаткові документи та отримання ним погоджень, не передбачених законом та цим Порядком.

Отже, наявність у особи, яка має намір встановити тимчасову споруду, документів, що посвідчують землекористування Порядком не вимагається.

Виходячи з аналізу норм Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінрегіонбуду України № 244 від 21.10.2011 року, а також вищезгаданих норм Земельного та Цивільного кодексів України, враховуючи те, що відсутність документа на землекористування не є підставою для відмови у видачі паспорта прив`язки і, відповідно до пункту 2.20 Порядку, встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив`язки, беручи до уваги заборону вимагати інші, крім визначених Порядком, документи і погодження - складається ситуація передбачена статтею 401 Цивільного кодексу України і під встановленою тимчасовою спорудою іншого способу врегулювання земельних відносин крім встановлення сервітуту, визначеного пунктом «в» статті 99 Земельного кодексу України в редакції Закону України № 191-VІІІ від 12.02.2015 року, чинним законодавством України не передбачено.

Статтею 25 Закону України «Про землеустрій» передбачено такий вид документації із землеустрою як технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.

З урахуванням вищенаведеного, в межах повноважень визначених статтею 12 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», відповідачем-1 прийнято оскаржуване рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зауважує, що спірний договір сервітуту є удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину - договору оренди землі.

Вказане обґрунтування не знайшло свого підтвердження у суді, враховуючи наступне.

Згідно із частиною першою статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Частиною першою статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що спірна земельна ділянка передана ФОП на право розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Питання щодо оренди землі регулює Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Земельний кодекс України та Закон України "Про оренду землі".

Поняття "оренди" для господарюючих суб`єктів регулюється ст. 283 Господарського кодексу України, де зазначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно (до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України).

Згідно ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно із ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ст. 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

У відповідності до ст. ст. 98, 99 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору):

- право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками); земельні сервітути можуть бути постійними і строковими; встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею; земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений;

- власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; в-3) право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу) г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; г-1) право розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Згідно ст. 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

З вищевказаних законодавчих визначень сервітутів та оренди землі слідує, що для ідентифікації правової природи відповідних правовідносин необхідні такі обставини:

для сервітуту: сервітут це право користування чужою земельною ділянкою; таке право може бути або платне, або безоплатне; сервітут може бути постійним і строковим; право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом; сервітут може бути встановлений, як на основі договору, так і на основі заповіту, рішення суду, закону.

для оренди: оренда має відбуватись за договором; земельна ділянка передається у володіння та користування; земля передається за плату; земля передається для проведення підприємницької та інших видів діяльності (вказана умова за спеціальним законом); земля передається на визначений строк.

Таким чином, вказані вище відмінності підтверджують, що оренда землі та земельний сервітут - різні за своєю правовою сутністю інститути земельного права, які не можуть бути ототожнені.

Договір земельного сервітуту за своєю природою, відповідно до чинного земельного законодавства, не є і не може бути прирівняним до договору оренди землі. До договору земельного сервітуту не може застосовуватись порядок укладення договору оренди землі, не може застосовуватись норма щодо обов`язкового проведення земельних торгів, оскільки порядок встановлення земельних сервітутів (стаття 100 ЗКУ) земельних торгів не передбачає.

При цьому, умовами договору сторонами наголошено, що даний договір є договором особистого сервітуту.

Як уже зазначалось судом, відповідно розділу 5 договору "Умови зміни, припинення і дострокового розірвання договору" слідує наступне, що зміна умов цього договору, його дострокове розірвання можливі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору чи його дострокове розірвання, спір вирішується у судовому порядку.

Як слідує із матеріалів справи між Літинською селищною радою (Власником) та ФОП Сабашуком В.В. (Сервітуарієм) не виникали розбіжності щодо умов зміни, припинення чи дострокового розірвання даного договору. Також не виникало питання звернення до суду, оскільки на даний час відсутній спір. Протягом періоду використання земельної ділянки відповідно договору особистого сервітуту до Селищенської сільської ради та в подальшому до Літинської селищної ради щодо оформлення інших речових прав (оренда, суперфіцій, емфітензісу та щодо викупу у приватну власність) на дану земельну ділянку, заяв не надходило. Відповідно до довідки про рух коштів бюджету Літинської селищної територіальної громади з 01.01.2020 по 17.02.2025 ФОП Сабашук В.В. систематично вносить плату за сервітутне користування і заборгованості по сплаті немає (код доходів 18010900 - орендна плата з фізичних осіб, в тому числі сервітут, суперфіцій, емфітензіс).

Відтак, укладений між відповідачами договір не є удаваним правочином в розумінні ст. 235 ЦК України, оскільки відповідачі його виконують з дотриманням вимог чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Враховуючи вказані законодавчі умови, а також встановлений судом факт вчинення відповідачами договору (спірного), зміст якого відповідає фактичним правовідносинам, в які вступили відповідачі, суд не погоджується з доводами прокурора, що спірний договір є удаваним (фактично договором оренди). Таким чином, правовідносини за таким договором мають регулюватися правилами щодо правочину, який насправді вчинено (тобто сервітуту).

У зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог прокурора щодо визнання незаконним та скасування рішення Селищенської сільської ряди Літинського району Вінницької області № 348 від 22.03.2018 «Про затвердження технічної документації» в частині укладення з ФОП Сабашуком В.В. договору про встановлення особистого сервітуту, встановлення плати за нього та його реєстрації, визнання недійсним договору про встановлення особистого сервітуту № 1 від 03.04.2018, укладений між Селищенською сільською радою та ФОП Сабашуком Володимиром Васильовичем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522486200:04:001:0614, розташованої по вул. Центральній в с. Селище Літинської територіальної громади Вінницького району Вінницької області - позовна вимога прокурора щодо зобов`язання ФОП Сабашука В.В. ( АДРЕСА_2 , В РНОКПП НОМЕР_2 ) повернути земельну ділянку, площею 0,1930 га, з кадастровим номером 0522486200:04:001:0614, розташовану по вул. Центральній в с. Селище, Літинської територіальної громади Вінницького району, Вінницької області, у стані в якому вона була одержана, Літинській селищній територіальній громаді в особі Літинської селищної ради (вул. Соборна, 32, с-ще Літин, Вінницького району, Вінницької області, код ЄДРПОУ 04325963) - задоволенню не підлягає.

Визначаючись щодо наявності підстав представництва прокурором суд враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначила, що сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з цим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці європейського суду з прав людини.

У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначено зокрема про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такому повідомленню передувало ряд запитів окружної прокуратури на отримання інформації з метою з`ясування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.

Суд також враховує, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати па предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункти 40 - 43)).

Критерій "законності" означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Кожній стороні судом була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При постановлені цього рішення, суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з вищенаведених мотивів. .

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на прокурора.

Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. В позові відмовити.

2. Понесені судові витрати залишити за прокуратурою.

3. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам та до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 03 жовтня 2025 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи