Рішення № 130699008, 02.10.2025, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 жовтня 2025 року м. РівнеСправа №460/11136/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративної справи за позовом:

ОСОБА_1 доУправління Державної міграційної служби України в Рівненській області в особі Костопільського відділу УДМС у Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області в особі Костопільського відділу УДМС у Рівненській області (далі Костопільський ВУДМС в Рівненській області, відповідач), у якому просить:

визнати протиправною відмову відповідача у формі надання відповіді № 5621-280/5621.1-25 від 09.05.2025 щодо оформлення позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки взамін втраченого паспорта громадянина України у формі ID картки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII;

зобов`язати відповідача оформити та видати позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки взамін втраченого паспорта громадянина України у формі ID картки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, без передачі будь яких даних про громадянина, до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь яких засобів ЄДДР.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулася до Костопільського ВУДМС в Рівненській області для оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року у зв`язку з втратою паспорта громадянина України у формі книжечки та у формі ID-картки. Також у заяві повідомлено про відмову від оформлення і отримання паспорта у формі картки. Проте, відповідачем відмовлено у видачі такого паспорта. Позивач зазначила, що будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість оформити новий паспорт громадянина України зразка 1994 року замість втраченого, законодавством не передбачено. Позивач вважає, що відмова відповідача порушує його права та законні інтереси.

Ухвалою від 03.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що права позивача не порушено рішеннями, діями або бездіяльністю відповідача, оскільки заяву розглянуто у строки та в порядку, що передбачені чинним законодавством. Крім того, на момент звернення позивача до відповідача з вимогою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ, позивачу у встановленому порядку було оформлено паспорт громадянина України у формі ID-картки, який був оформлений за допомогою засобів ЄДДР та на підставі самостійно поданої заяви-анкети за № 9976435 від 21.12.2023, у якій позивач надала згоду на отримання відцифрованих відбитків пальців рук та внесення до контактного електронного носія відцифрованих відбитків пальців рук, скріпленої власноручним підписом. Позивачу присвоєно унікальний номер запису 1941033001109. 09.02.2024 позивач зверталася до відповідача із заявою-анкетою № 10177376 у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України та було оформлено паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 . Таким чином, відповідач вважає безпідставним покликання позивача на його небажання присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, як на правомірну підставу відмови в отриманні паспорта у вигляді ID-картки, оскільки даний номер є незмінним та вже присвоєний при оформленні позивачеві паспорта громадянина України у формі ID картки. Отже, вважаємо, що використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон та ID-картки, при виготовленні яких позивач надала згоду на обробку персональних даних з присвоєнням унікального номеру запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя. Отже, на даний час у відповідача відповідно до Порядку № 302 відсутні правові підстави оформлення позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.11.2014 отримала паспорт громадянина України у формі книжечки серії НОМЕР_2 .

21.12.2023 позивач звернулася до органу УДМС України із заявою-анкетою №9976435 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про себе у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України замість втраченого, за наслідками розгляду якої позивачу 08.01.2024 за допомогою засобів ЄДДР було оформлено паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_3 , а також присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР 1941033001109.

09.02.2024 позивач знову звернулася до органу УДМС України із заявою-анкетою №10177376 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про себе у зв`язку з обміном паспорта громадянина України з підстав зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації), за наслідками розгляду якої позивачу за допомогою засобів ЄДДР було оформлено паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 .

Позивач вказаних обставин не заперечила.

15.04.2025 позивач звернулася до Костопільського ВУДМС в Рівненській області із заявою щодо оформлення та видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року у зв`язку із втратою паспорта громадянина України у формі ID-картки.

Листом Костопільського ВУДМС в Рівненській області від 09.05.2025 повідомлено позивача, що враховуючи той факт, що на ім`я позивача вже було оформлено паспорт громадянина України у формі ID-картки, відповідно до п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, правові підстави для оформлення їй паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року - відсутні.

Не погоджуючись з такою відмовою органу міграційної служби, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Враховуючи вимоги частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Законом України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус (далі - Закон № 5492-VI) визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

В розумінні частини першої статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до частин 1-2 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Відповідно до частин 1-2 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина четверта вказаної статті Закону № 5492-VI регламентує, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Водночас, за змістом пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі -Положення № 2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 13 Положення №2503-XII для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

Громадянин повинен надійно зберігати паспорт. Про втрату паспорта громадянин зобов`язаний терміново повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, який видає тимчасове посвідчення, що підтверджує його особу. Форма тимчасового посвідчення та порядок його видачі встановлюються Міністерством внутрішніх справ України (п.19 Положення №2503-XII).

Водночас, пунктом 16 Положення №2503-XII визначено, що обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (далі - Порядок № 302), паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Пунктом 5 Порядку №302 визначено, що у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.

Пункт 6 Порядку № 302 визначає, що обмін паспорта здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).

Відповідно до п. 10 Порядку №302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Головний обчислювальний центр Реєстру) у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства Поліграфічний комбінат Україна по виготовленню цінних паперів (далі - Центр).

Згідно з пунктами 12, 13 Порядку № 302 внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр) здійснюється з використанням відомчої інформаційної системи ДМС. Для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 21.08.2020 під час розгляду адміністративної справи № 260/99/19 вказав, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.

Предметом спору у цій справі є оцінка наявності чи відсутності підстав для зобов`язання відповідача видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ.

Здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1-3 ст.90 КАС України).

У справі, що розглядається, судом встановлено, що на момент звернення позивача до органу міграційної служби з вимогою про видачу їй паспорта у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ з підстав втрати паспорта, ОСОБА_1 у встановленому порядку було оформлено паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_3 , оформлений за допомогою засобів ЄДДР та на підставі поданої позивачем заяви-анкети за №9976435 від 21.12.2023, який був обміняний на паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 (оформлений за допомогою засобів ЄДДР) на підставі поданої позивачем заяви-анкети за №10177376 від 09.02.2024 (в подальшому втрачений позивачем).

У зазначених заявах-анкетах позивач просила внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про особу, зокрема, й відбитків пальців рук, а також присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР 1941033001109.

Позивач вказаних обставин не заперечила.

В контексті наведеного, суд зауважує, що подана позивачем заява щодо видачі паспорта у формі книжечки (вх.№ К-7/6/5621-25 від 15.04.2025) за своєю суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України, процедура якого визначена Положенням № 2503-XII.

Крім того, позивач у позовній заяві посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 у зразковій адміністративній справі №806/3265/17.

У зв`язку з цим суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи (п.47 постанови Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 640/18748/19).

Суд враховує, що у постанові від 19.09.2018 у зразковій адміністративній справі № 806/3265/17 Великою Палатою Верховного Суду були визначені наступні ознаки типової справи, за наявності яких адміністративна справа відноситься до вказаної зразкової справи, а саме:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ.

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами частин п`ятої, шостої статті 13 вказаного Закону, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №806/3265/17 належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення №2503-ХІІ.

Разом з тим, в адміністративній справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою відповідача за заявою позивача здійснити видачу йому паспорт громадянина України у формі книжечки у зв`язку з втратою паспорта у формі ID-картки, а також внесення про нього інформації до ЄДДР за його згодою у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Проаналізувавши правові позиції суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та правовим регулюванням спірних правовідносин у цій справі на предмет їх подібності, суд зазначає, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 806/3265/17 (зразкова справа), стосуються інших правовідносин, а саме при їх прийнятті суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів.

Таким чином, вказана адміністративна справа не має ознак типової справи №806/3265/17, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 в цьому випадку застосуванню не підлягають.

Слід зазначити, що згідно з абз. 2 частини першої статті 10 Закону № 5492-VI у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 5492-VI для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.

Згідно пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 21 Закону № 5492-VI встановлено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.

Отже, паспорт громадянина України оформлюється виключно із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, до якого вноситься інформація щодо ідентифікації осіб, які звернулися для оформлення такого паспорта (автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі).

Судом встановлено, що отриманий ОСОБА_1 08.01.2024 паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_3 , який в подальшому обміняний на паспорт у формі ID-картки № НОМЕР_1 , були оформлені за допомогою засобів ЄДДР внаслідок її волевиявлення, яке виражене у поданих нею заявах-анкетах за №9976435 від 21.12.2023 та за №10177376 від 09.02.2024. Тобто позивач при оформленні таких паспортів надала згоду на обробку її персональних даних, що й зумовило оформлення їй паспорта громадянина України у формі ID-картки та внесення в установленому порядку відповідних відомостей про неї до ЄДДР.

За таких обставин, покликання позивача на те, що вона у зв`язку зі своїми переконаннями виявляє бажання отримати паспорт лише у формі паспортної книжечки та забороняє передавати будь-які дані про нього до ЄДДР з присвоєнням УНЗР, є безпідставними та не узгоджуються із встановленими судом фактичними обставинами справи.

Чинним законодавством не передбачено можливість обміну паспорта у формі ID-картки на паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року.

З огляду на зміст спірних правовідносин та їх правове регулювання, суд зазначає, що сам факт втрати паспорта громадянина України у формі ID-картки не зумовлює підстав для видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки особі, яка попередньо в установленому порядку надала згоду на обробку її персональних даних за допомогою засобів ЄДДР.

Відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 6 Закону України Про захист персональних даних від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон №2297-VI) суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Пунктом 2 частини другої статті 15 Закону №2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі: припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом 4 частини другої статті 15 цього ж Закону передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі набрання законної сили рішення суду щодо видалення або знищення персональних даних.

Крім того, стаття 8 Закону №5492-VI встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Реєстру, що унеможливлює вчинення будь-яких незаконних дій з персональними даними осіб, інформація щодо яких внесена до Реєстру.

В справі, що розглядається, судом не встановлено жодних підстав для висновку про необхідність видалення або знищення персональних даних щодо позивача з Реєстру.

Нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З`ясувавши доводи та аргументи учасників справи та оцінивши надані ними докази, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки замість втраченого паспорта громадянина України у формі ID-картки, суб`єкт владних повноважень діяв обґрунтовано і розсудливо, з урахуванням всіх фактичних обставин, не порушуючи прав та законних інтересів позивача. Судом не встановлено ознак протиправного втручання держави у право особи, що виключає підстави для застосування засобів судового захисту.

З огляду на встановлені обставини, наведені позивачем аргументи не підтверджують протиправності поведінки відповідача, а тому позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи результати судового розгляду справи, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області в особі Костопільського відділу УДМС у Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 .

Відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області в особі Костопільського відділу УДМС у Рівненській області (вул. 16-го Липня, 6, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 37829784)

Повний текст рішення складений 02 жовтня 2025 року.

Суддя Н.О. Дорошенко