Рішення № 130675289, 10.09.2025, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/2325/25

Номер провадження 2/556/847/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.09.2025 Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Котик Л.О.

при секретарі Соловей Г.С.

розглянувши у відкритомусудовому засіданні в селищі Володимирець цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за Договором про споживчий кредит № 3147081, у розмірі 20 000,00 грн.

Свої позовні вимоги мотивують тим, що 06.05.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладено Договір про споживчий кредит № 3147081, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит в сумі 20 000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом, що передбачені кредитним договором. ТОВ "Мілоан" умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надали відповідачу кредит на вказану суму. Відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору.

29.09.2021 ТОВ "Мілоан" та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» уклали договір про відступлення права вимоги №76- МЛ.

Відповідно до умов даного договору відбулось відступлення права вимоги за Договором про споживчий кредит № 3147081 від 06.05.2021. Сума та розрахунок заборгованості за Договором про споживчий кредит №№ 3147081від 06.05.2021 було передано позивачу від первинного кредитора ТОВ "Мілоан" згідно договору відступлення прав вимоги №76-МЛ від 29.09.2021.

Сума заборгованості відповідача становить 39578.25 грн., з них: прострочена заборгованість за тілом кредиту становить 16975 грн.; прострочена заборгованість за процентами 20603.25 грн.; заборгованість за комісією 2000 грн.

Відповідач заборгованість за кредитним договором, в добровільному порядку, первісному кредитору та позивачу не погасив. А тому позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Вказаний позов надійшов до суду 30 липня 2025 року.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 04 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримують повністю.

Належним чином повідомлений відповідач, в судове засідання не з`явився, надав відзив на позовну заяву, де зазначив, що позовні вимоги не визнає, оскільки у травні 2024 року закінчився строк позовної давності. В судове засідання з"Явитися не може, оскільки перебуває за межами України.

Згідно п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі, приходить до висновку про часткове задоволення позову з таких підстав:

Судом встановлено, що 06 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладено Договір про споживчий кредит № 3147081 від 06.05.2021, в електронній формі, відповідно до умов якого відповідач отримав кошти в розмірі 20 000 грн., та зобовязувалася повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.1.5 Договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Відповідно до п.1.5.1 кредитного договору комісія за надання кредиту становить 2000,00 грн., яка нараховується одноразово за ставкою 10 % від суми кредиту.

Згідно п.1.5.2 кредитного договору проценти за користування кредитом становлять 3750,00 грн., які нараховуються за ставкою 1.25 % від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом.

Разом з тим, згідно п.п.1.7, тип процентної ставки за цим договоромфіксована.

Відповідач прийняв умови кредитного договору та підписав зазначений кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора (пароля-смс) та отримав кредит в сумі 20 000 грн. на свою банківську платіжну картку, що підтверджується платіжним дорученням №45553487 від 06.05.2021.

Відповідно до п. 6.1, 6.2 вказаного договору він укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Розміщений в Особистому кабінеті позичальника проект цього Кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення Кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього Кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який генерується та надсилається Товариством електронним повідомленням на мобільний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор для підписання цього Кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту).

Згідно п.6.3 цього Договору, приймаючи пропозицію Товариства про укладення цього кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невідємними частинами договору в цілому.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами договору, що підтверджується платіжним дорученням №45553487 від 06.05.2021.

У порушення положень Кредитного договору та вимог ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач, користуючись коштами, наданими йому ТОВ «Мілоан», не виконав своєчасно та у повному обсязі свої зобов`язання - не вносив платежі, передбачені умовами договору, на повернення отриманих коштів, не сплачувалв процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка згідно Виписки з особового рахунку за Договором про споживчий кредит № 3147081від 06.05.2021 - становить 39578,25 грн.

29.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та TOB «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги № 76-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» приймає належні Кредиторові права грошової вимоги (права Вимоги) у Боржників за Кредитними Договорами, вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржником, включно і до ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит № 3147081від 06.05.2021.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно із ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається, що без ознайомлення з Правилами про порядок надання коштів у позику подальше укладення електронних договорів кредиту на сайті є неможливим. Даний висновок відповідає змісту постанови Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про належне укладення кредитних договорів шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 561/77/19.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.

Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, у якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, у порядку передбаченому умовами договору, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви.

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1054ЦК України,за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст.1048ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

За приписом статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до статті 518 ЦК України, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц, неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора.

Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Положеннями ст.ст.1077, 1078ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно із ст.1081ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

За приписами ст.ст.526,527,530Цивільного кодексуУкраїни зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

З наданих позивачем розрахунків вбачається, що станом на час звернення до суду відповідач має заборгованість перед позивачем заДоговором про споживчий кредит № 3147081від 06.05.2021 в сумі 39578.25 грн., з них: прострочена заборгованість за тілом кредиту становить 16975 грн.; прострочена заборгованість за процентами 20603.25 грн.; заборгованість за комісією 2000 грн.

Згідно з умовами Договору, ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.

Разом з тим, станом на день звернення до суду заборгованість за Договором про споживчий кредит № 3147081від 06.05.2021 в частині повернення тіла кредиту відповідачем у добровільному порядку не сплачено, а тому позовна вимога про стягнення із відповідача на користь позивача тіла кредиту в сумі - 16975 грн підлягає задоволенню повністю.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами, в розмірі 20603,25 грн.

Як вбачається з умов Договору про споживчий кредит № 3147081від 06.05.2021, відповідач отримав кредит в розмірі 20 000,00 грн. зі сплатою процентів, строком на 15 днів.

Відповідно до п. 1.5.2 кредитного договору передбачено, що розмір процентів за користування кредитом становить 3750,00 грн., які нараховуються за ставкою 3.00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

При цьому, як убачається з договору, сторони погодили, що кредит надається строком на 15 днів з 06.05.2021 по 21.05.2021 (п.1.3 кредитного договору).

Отже, за таких умов договору, які були погоджені сторонами, кредитор має право нараховувати відсотки за договором лише 15 днів, починаючи з дня укладення договору.

Даним договором не передбачено нараховування відсотків після закінчення терміну дії договору, який складає 15 днів.

Частиною першоюстатті 1048 ЦК Українивизначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, договором визначено розмір процентів за користування кредитом в розмірі 3750 грн. (п. 1.5.2), а також зазначено в додатку №1 до Договору про споживчий кредит №№ 3147081від 06.05.2021 (графік платежів), а тому суд приходить до висновку, що саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимоги про стягнення процентів в іншій частині, то суд вважає її безпідставною, з огляду на наступне.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Суд вважає, що відповідно до п. 1.4 Договору про споживчийкредит №101951817 від 28.10.2021 термін повернення кредиту визначено 12 листопада 2021 року.

При цьому позивачем не надано суду доказів, що строк кредитування відповідача за Договором про споживчий кредит № 3147081від 06.05.2021 був пролонгований кредитодавцем, відповідно до п. 2.3.1 договору, при цьому матеріали справи не містять розрахунку заборгованості за кредитним договором, що позбавляє можливості суд встановити розмір відсотків (заборгованості), тому правові підстави для стягнення заборгованості за простроченими відсоткам відсутні.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.

Відтак, наданий позивачем витяг з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги не може вважатися належним доказом наявності такої заборгованості.

Враховуючи узгоджені сторонами строки кредитування, а також враховуючи відсутність належних та допустимих доказів щодо пролонгації строку дії кредитного договору (сплати платежів згідно угод про пролонгацію), позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами підлягають частковому задоволенню в межах строку дії кредитного договору в розмірі 3750, 00 грн (20 000, 00 грн х 1,25% х 15).

Разом із тимп. 1.5.1 Договору про споживчий кредит № 3147081від 06.05.2021 передбачено комісію за надання кредиту 2000,00 грн.

Відповідно до умов кредитного Договору про споживчий кредит № 3147081 від 06.05.2021, ОСОБА_1 отримав в кредит грошові кошти зі сплатою комісії в розмірі - 2000.00 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Оскільки на даний час комісія, пов`язана з наданням кредиту ОСОБА_1 не сплачена, то і в цій частині позовні вимоги слід задовольнити.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, в межах заборгованості за тілом кредиту, відсотками за користування кредитом, в межах дії договору та комісії. Зокрема, підлягає до задоволення стягнення: 16975 грн. 00 коп. - заборгованості за тілом кредиту;3750 грн.- відсотків за користвання кредитом; 2000 грн. - комісія.

Також, відповідач скерував до суду клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно дост. 256 ЦК Українипозовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно дост. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Для обчислення давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.

Згідно ч. 3, ч. 4ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1ст. 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина другастатті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

ЗазначенийЗакон України від 30.03.2020 року №540-IXнабрав чинності 02.04.2020 року.

У постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року, прийнятій у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року, прийнятій у справі №728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Україниу редакціїЗакону України від 30 березня 2020 року №540-IXперелічені всістатті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2.

Крім того, відповідно до п. 19Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, чинного на момент звернення позивача до суду з позовом, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями257-259,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк його дії.

24.02.2022Указом Президента України № 64/2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації по відношенню до України, відповідно пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану»- на території України з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та затверджувався Верховною радою України та діє до цього часу.

Таким чином, враховуючи, що до введення воєнного стану загальний строк позовної давності не минув, на момент звернення позивача до суду з позовом діяв правовий режим воєнного стану, суд дійшов до висновку, що позовна заява, яка надіслана до суду 30.07.2025, подана в межах строку позовної давності.

Щодо судових витрат, то судом встановлено наступне.

Стосовно вимоги про стягнення 7000,00 грн витрат на професійну правову допомогу суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так, згідно з ч. 2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст.141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження факту понесених судових витрат та підтвердження повноважень адвоката, стороною позивача були надані для суду такі докази: Договір про надання правничої допомоги №0605 від 06.05.2025, Акт наданих послуг №1772 від 23.06.2025 та Детальний опис наданих послуг до Акту наданих послуг №0605 від 06.05.2025.

Так, у Акті наданих послуг №0605 від 06.05.2025та в Детальному описі наданих послуг до Акту наданих послуг №0605 від 06.05.2025 вказано, що адвокатом надано позивачу правову допомогу (послуги), які складаються з: усної консультації Клієнта, ознайомлення з матеріалами Кредитної справи, погодження правової позиції Клієнта, складення позовної заяви, подання позовної заяви до суду. Загальна вартість послуг 7000 грн.

Згідно із ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East\West Alliance Limited про ти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Між тим, надані позивачем до суду докази не були безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є необґрунтованим, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, є непропорційним до складності справи для адвоката і виконаних ним робіт.

Справа, незважаючи на ціну позову, є нескладною, обрання способу захисту порушеного права, аналіз адвокатом законодавства, яке регулює спірні правовідносини, вимагало лише незначного обсягу юридичної та технічної роботи.

Також суд зважає на те, що такі послуги, зазначені в Акті наданих послуг №0605 від 06.05.2025 та в Детальному описі наданих послуг до Акту наданих послуг №0605 від 06.05.2025 як: усна консультація Клієнта, ознайомлення з матеріалами Кредитної справи, погодження правової позиції Клієнта, складення позовної заяви, подання позовної заяви до суду - це сукупність адвокатської роботи, вчиненої на досягнення лише однієї процесуальної дії, тобто подання позовної заяви. Натомість адвокат для безпідставного збільшення вартості послуг зайво деталізував кожну дію, яка пов`язана виключно з пред`явленням позову.

Суд на підставі вищевикладеного вважає, що вказана сума в розмірі 7000 гривень є неспівмірною до витраченого адвокатом часу, і не потребувало від адвоката значних зусиль та витрати значної кількості часу, а тому підлягає зменшенню.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

Беручи до уваги вищевикладене, а також подані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням складності справи, малозначності спору, враховуючи те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи проводився у відсутності сторін, зважаючи на час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, значення справи для сторони та співмірність розміру витрат, а також часткове задоволення позовних вимог, суд приходить висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу до 3 000 грн., оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 39578.25 грн.

Судом задоволено позовні вимоги на суму 22725 грн., що становить 57.42 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1390.94 грн., що складає 57.42 % від 2422,40 грн.

Керуючись ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76- 79, 81, 89, 258, 259, 263-265, 274, 280-282, 284 ЦПК України, на підставі ст. 15, 16, 509, 524, 525, 526, 533, 536, 610, 611, 625, 629, 1049, 1050 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кредит-Капітал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 накористь Товаристваз обмеженоювідповідальністю ФінансоваКомпанія «Кредит-Капітал»(кодЄДРПОУ 35234236,IBAN: НОМЕР_2 в АТ«КРЕДІ АГРІКОЛЬБАНК»,МФО 300614)заборгованість заДоговором проспоживчий кредит№3147081 від 06.05.2021, в розмірі 22725 (двадцять дві тисячі сімсот двадцять п`ять) гривень 00 копійок, з них: 16975,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 3750,00 грн заборгованість за процентам, 2000,00 грн. - заборгованість по комісії.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) суму сплаченого судового збору в розмірі 1390 (одна тисяча триста дев`яносто) гривень 94 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Котик Л.О.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: 79018, м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, буд.1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .