Рішення № 130639470, 23.09.2025, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/12462/25

Провадження № 2/357/5385/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Кошель Б. І. ,

при секретарі - Кардаш О. Р.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні в залі суду № 6 в м. Біла Церква цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з її батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , за місцем реєстрації/проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 самостійно виховує та утримує малолітню дитину, дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з відповідачем 12.04.2013 зареєстрували шлюб, який рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області шлюб від 31.08.2023 було розірвано. Шлюбні відносини між ними фактично припинені з 2019 року, а з вересня місяця 2022 року він з відповідачем проживають окремо, спільне господарство не ведеть. ІНФОРМАЦІЯ_4 від шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 . Донька після фактичного припинення шлюбних відносин так і після розірвання шлюбу залишилась проживати та проживає з позивачем у належній йому квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на його утриманні та вихованні. Відповідач з 04 листопада 2022 року призвана на військову службу під час мобілізації до лав ЗСУ, тривалий час з дитиною не проживає, безпосередньої участі у її вихованні, утриманні не приймає, не має можливості виконувати батьківські обов`язки в силу об`єктивних обставин, а саме через службу у Збройних Силах України. Стан війни вносить корективи у повсякденне життя військовослужбовців, зокрема і включаючи певні обмеження щодо розпорядження часом, постійну фізичну присутність на службі, виконання поставлених (бойових) задач. Відповідач приїздить у відпустку лише декілька разів на рік на нетривалий час, привозить дитині подарунки. Участь матері у житті дитини є періодичною та нетривалою. Близько п`яти років він як батько зі всякою постійністю здійснюю догляд та утримання доньки, готує їжу, збирає до школи, забирає зі школи, приводить до гуртків, дбає про щоденні потреби дитини. Всі життєво необхідні рішення щодо лікування, обстеження дитини приймати змушений він, тоді як мати є фізично відсутньою в житті дитини, в телефонному режимі не завжди може вийти на зв`язок, повноцінно не може утримувати та виховувати дитину, здійснювати догляд з поважної причини, а саме в силу того, що проходить службу у Збройних Силах України. Позивач зазначає, що з донькою має тісний емоційний зв`язок та багато часу вони проводять разом. Все своє свідоме життя дитина проживає разом із батьком у м.Біла Церква, що для неї є стійким, безпечним середовищем. Дитина потребує повсякденного догляду, щоденного захисту, в т. ч. і під час повітряних тривог, систематичного утримання, контролю, що при обставинах описаних вище в змозі робити лише він як батько. Ним створено належні умови для проживання, навчання, розвитку дитини. Дитина відвідує Білоцерківський ліцей-гімназію №12, забезпечена усі необхідним, тоді як мати проживає з 2022 року окремо. Він належним чином виконую свої батьківські обов`язки, забезпечує дитину усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про її фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров`я та успіхами, виявляє інтерес до внутрішнього світу. Він, як батько, відповідальний в питаннях здоров`я дитини. Він жодних перешкод щодо зустрічей матері та доньки не чинить. Позивач невбачає підстав для позбавлення матері батьківських прав, однак відсутність матері ускладнює можливість реалізації ним прав щодо дитини, тому він обрав такий спосіб захисту свого права та прав дитини, щоб у повній мірі реалізувати батьківські права в її інтересах. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визначення місця проживання дитини з батьком, що має юридичне значення, оскільки позивач з відповідачем розлучені, та з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину, що може вплинути на його права на отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, права дитини - реєстрації місця проживання дитини, і пересування з нею без документальної згоди матері, можливості забезпечити відпочинком та оздоровленням, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, одноосібне вирішення питання лікування дитини, отримання відстрочки від мобілізації, звільнення з військової служби за для виконання свого батьківського обов`язку з метою забезпечення як найкращих інтересів дитини, тощо.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 серпня 2025 року головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 14 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі за правила загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Сторони у підготовче засідання не з`явилися, представників не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом 23.09.2025 р. за вх..№54369 отримано заяву, в якій позивач просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити позов.

Відповідач направила до суду заяву, яка була зареєстрована канцелярією суду 18.09.2025 р. за вх..№53516, в якій просила розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги визнає у повному обсязі. У заяві зазначила, що в силу того, що вона мобілізована до лав ЗСУ і проходить військову службу, повноцінно доглядати та утримувати доньку не має можливості. Донька проживає постійно з батьком, всі життєво необхідні рішення щодо лікування, навчання, розвитку дитини приймає батько, самостійно виховує та утримує доньку батько.

Судом 23.09.2025 р. за вх..№54349 отримано рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради «Про надання до суду висновку щодо вирішення судового спору про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 » від 18.09.2025 р. за №738.

За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України за умов неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що позивач з відповідачем 12 квітня 2013 року зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис №262, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2023 року по справі №357/7033/23, було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади від 23.06.2025 р. за №15.2-03/14110 та актом №57 від 09.07.2025 р.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 17 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області, зареєстрованого в реєстрі за №74, ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

З характеристики, виданої директором Білоцерківського ліцею-гімназії №12 Білоцерківської міської ради Київської області, вбачається, що малолітня ОСОБА_3 є ученицею 6 класу, проживає у неповній родині, основним вихованням та фінансовим забезпеченням займається батько. Він постійно підтримує зв`язок зі школою, регулярно відвідує батьківські збори та завжди адекватно реагує на зауваження та рекомендації класного керівника, що свідчить про його відповідальне ставлення до виховання доньки.

Відповідач ОСОБА_2 призвана на військову службу під час мобілізації та направлена для проходження військової служби 04.11.2022 до військової частини НОМЕР_4 , що підтверджується довідкою від 12.06.2023 за №СЗ/729.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області «Про надання до суду висновку щодо вирішення судового спору про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 » від 18.09.2025 р. за №738, орган опіки та піклування - виконавчий комітет міської ради вирішив вважати доцільним визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із її батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, § 102).

Кожна сторона, згідно з вимогами частини першої статті 81 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною (зазначене викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження №14-327цс18).

Сам по собі малолітній вік дитини не свідчить про наявність підстав для визначення її місця проживання саме з матір`ю, якщо дитина вже тривалий час проживає з батьком, який сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, що узгоджується з правовою позицією, яка була викладена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 608/190/18, провадження № 61-1612св19.

Крім того, як встановлено під час розгляду даної справи, дитина проживає з батьком в атмосфері любові, турботи, захисту, батько сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, що було підтверджено з боку відповідача.

В свою чергу, суд зазначає, що батько/мати дитини, який/яка, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про її здоров`я, стан розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2021 року у справі № № 542/1428/1.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на оцінці всіх обставин у сукупності.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі N 404/3499/17, провадження N 61-9074св20.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Стаття 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які, зокрема, самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду, диспозиція частини дванадцятої якої містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини слід задовольнити.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 258, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст. ст 7, 19, 141, 157, 160 СК України, Законом України «Про охорону дитинства» суд,-

У Х В А Л И В :

Позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини, - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з її батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем реєстрації/проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_5 .

Третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради; адреса: вул. Скоропадського Павла, буд. 8, м. Біла Церква, Київська обл.; ЄДРПОУ: 35615529.

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_4 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_6 .

Суддя Б. І. Кошель