Рішення № 13063362, 06.12.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2010 р. Справа № 57/192-10

вх. № 8398/4-57

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судового засідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача - Зінченко Ю.В., дов. №2214 від 03.07.2009р.

Представник відповідача - Малінка І.В., дов. від 10.01.2010р.

Третя особа - не з"явився;

Прокурор - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, м. Х-в

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша міжнародна юридична служба", м. Харків 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Земельний банк", м. Харків

про стягнення 89300000,00 грн.

за участю прокуратури Харківської області

ВСТАНОВИВ:

Позивач –Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача –ТОВ “Перша міжнародна юридична служба” ,в якій просить суд , з метою задоволення вимог Позивача за кредитним договором № 7 від 22.04.2009 у розмірі 60 001 248,70 грн., прострочених відсотків за користування кредитом в сумі 4 868 630,69 грн. та пені у сумі 843 639,47 грн. та вимог Позивача за кредитним договором № 15 від 06.11.2008 у розмірі 50000000,00 грн. за основним боргом, прострочених відсотків за користування кредитом в сумі 3569972,01 грн. та пені у сумі 58110,73 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 7/1 від 22.04.2009, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1176, а саме: нежитлову будівлю літера "А-3" площею 2.238,8 кв.м.; частину нежитлового приміщення .N"27 підвалу площею 453,3 кв.м. в літ. "А-3"; нежитлову прибудова в літ. "А-3" площею 593,7 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Енгельса, буд. 6, загальною площею 3542,6 кв.м., що оцінений (на дату укладення договору іпотеки) в розмірі 89 300 000,00 грн. (вісімдесят дев'ять мільйонів триста тисяч гривень 00 копійок), шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 вересня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05 жовтня 2010 року о 10:40 год. Також цією ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Земельний банк" .

Ухвалами господарського суду Харківської області від 05 жовтня 2010 року, 26 жовтня 2010 року, 18 листопада 2010 року та 01 грудня 2010 року, розгляд справи відкладався, в зв’язку з неявкою представника третьої особи в судове засідання та ненаданням сторонами витребуваних судом документів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 листопада 2010 року продовжено строк розгляду справи відповідно до ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу; задоволено клопотання прокурора про вступ у справу.

Представник позивача у призначеному судовому засіданні 06 грудня 2010 року позов підтримував та наполягав на його задоволенні, через канцелярію суду надав пояснення та додаткове обґрунтування заявлених позовних вимог (вх. № 30992) та додаткові документи, які судом долучені до матеріалів справи.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував частково, у відзиві на позов зазначив, що відповідач не є єдиним боржником за кредитним договором № 7 від 22.04.2009 року та за кредитним договором № 15 від 06.11.2008 року, у зв’язку з чим, просить суд позов задовольнити частково.

Прокурор та Третя особа у судове засідання не з’явились, витребувані судом документи не надали, про причини неявки у судове засідання не повідомили. .

Присутні у судовому засіданні представники сторін пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті, вважають за можливе розглянути справу по суті без участі прокурора та третьої особи.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу без участі прокурора та третьої особи, за наявними в ній матеріалами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 06 листопада 2008 року між Національним банком України, в особі Управління Національного банку України в Харківській області (позивач) та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Зембанк" - (третя особа) укладено Кредитний договір № 15 (далі- кредитний договір № 15), згідно умов якого, третій особі - ПАТ "Зембанк" надано кредит в сумі 50000000 грн. на термін з 06.11.2008 року по 26.08.2009 року з оплатою 17,0 відсотків річних.

Додатковим договором № 1 до кредитного договору № 15 пролонговано строк дії договору з 26.08.2009 року по 26.08.2010 року та підвищено процентну ставку до 18,0 % річних. Також сторони виклали п. 1.3 кредитного договору № 15 в іншій редакції, встановивши обов’язок позичальника (третьої особи) сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно в передостанній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим терміном погашення боргу за кредитом. Окрім того, даним додатковим договором № 1 сторонами внесено зміни до п. 1.2, 2.1.3, 2.2.2, 2.2.6, 2.2.8, 2.3.1, 3.3., 3.4, 3.5, кредитного договору № 15.

22 квітня 2009 року між Національним банком України, в особі Управління Національного банку України в Харківській області (далі - позивач) та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Зембанк" - далі - третя особа) укладено Кредитний договір № 7 (далі- кредитний договір № 7), згідно умов якого, третій особі - ПАТ "Зембанк" надано кредит для підтримки ліквідності шляхом відкриття кредитної лінії в сумі 70000000,00 грн. на термін з 22.04.2009 року по 21 квітня 2010 року з оплатою 16,5 відсотків річних та погашенням кредиту відповідно до графіка погашення кредиту (додаток № 1).

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитними договорами № 7, 15, 22 квітня 2009 року між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша міжнародна юридична служба" (відповідачем) та ПАТ “Зембанк” (третьою особою) укладено та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. договір іпотеки № 7/1 (далі – договір іпотеки).

Відповідно до пункту1.1. Договору іпотеки ( з урахуванням договору про внесення змін від 05.01.2010 р.), іпотекодавець (відповідач) передав в іпотеку позивачу: нежитлову будівлю літера "А-3" площею 2.238,8 кв.м.; частину нежитлового приміщення N 7 підвалу площею 453,3 кв.м. в літ. "А-3"; нежитлову прибудова в літ. "А-3" площею 593,7 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Енгельса, буд. 6, загальною площею 3542,6 кв.м., заставною вартістю 81500000,00 грн.

Відповідно до п. 1.2 договору іпотеки, дані нежитлові приміщення передавались в іпотеку з метою:

-забезпечення повернення кредиту наданого боржнику за кредитним договором № 7 від 22.04.2009 року, та будь-якими договорами до нього, за умовами якого боржник (третя особа)зобов’язався повернути позивачу кредит у сумі 70000000,00 грн. з кінцевим терміном повернення 21 квітня 2010 року і сплачувати проценти за користування ним у розмірі 16,5 відсотків річних та пеню, а також неустойки за основним зобов’язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочення платежів за основним зобов’язанням та відшкодуванням витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі.

- забезпечення повернення кредиту наданого боржнику за кредитним договором №15 від 06.11.2008 року, та будь-якими договорами до нього, за умовами якого боржник (третя особа)зобов’язався повернути позивачу кредит у сумі 50000000,00 грн. з кінцевим терміном повернення 26 серпня 2010 року і сплачувати проценти за користування ним у розмірі 18 відсотків річних та пеню, а також неустойки за основним зобов’язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочення платежів за основним зобов’язанням та відшкодуванням витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі..

Відповідно до п. 2.4.3, 2.4.6 договору іпотеки, сторони встановили право іптекодержателя (позивача), звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України, у разі, коли в момент настання терміну виконання боржником зобов’язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані. У разі виникнення права на звернення стягнення на предмет іпотеки реалізувати його відповідно до вимог чинного законодавства.

Пунктом 2.4.7 договору іпотеки встановлено, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, відповідно до чинного законодавства України, погасити наявну заборгованість боржника за основним зобов’язанням, а також проценти за користування кредитом, комісійну винагороду за основним зобов’язанням, неустойку за цим договором та основним зобов’язанням, збитки, завдані простроченням платежів, відшкодування витрат щодо зверненню стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 2.3.1 кредитного договору № 7 позичальник ПАТ «Зембанк» (третя особа), зобов’язався здійснювати погашення кредиту та процентів за користування ним шляхом перерахування коштів на рахунок позивача до 14,00 години передостаннього робочого дня поточного місяця та одночасно з кінцевим терміном погашення боргу за кредитом у розмірах визначених графіком погашення кредиту (додаток № 1), який є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.3.1 кредитного договору № 15 позичальник (ПАТ «Зембанк» (третя особа) зобов’язався здійснювати погашення кредиту та процентів за користування ним шляхом перерахування коштів на рахунок позивача до 14,00 години 26.08.2009 року.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, позичальник (третя особа) порушив умови кредитних договорів № 7 та № 15– припинив виконувати обов’язок щодо повернення наданих кредитів, а також сплати відсотків за їх користування, внаслідок чого, за розрахунком позивача, на дату подання позовної заяви заборгованість третьої особи складає: - за кредитним договором № 7 від 22.04.2009 р. основний борг у розмірі 60001248,70 грн., прострочені відсотки за користування кредитом в сумі 4868630,69 грн.; за кредитним договором № 15 від 06.11.2008: - основний борг у розмірі 50000000,00 грн., прострочені відсотки за користування кредитом в сумі 3569972,01 грн.

Позивач, у зв’язку з наявністю несплаченої суми заборгованості, третій особі як боржнику, відповідачу, як майновому поручителю, було надіслано повідомлення про порушення кредитного договору від 06.07.2010 року № 05192/6635, яким запропоновано погасити заборгованість третьої особи за кредитом, відсотки за користування кредитними коштами, проте зазначена вимога залишилися без відповіді, відповідач, як майновий поручитель, заборгованість не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення боржником – ПАТ «Зембанк» або відповідачем (майновим поручителем) заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори (кредитний та іпотечний), укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов’язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За користування кредитом сторонами за кредитним договором № 7 були встановлені проценти у розмірі 16,5 процентів річних; за кредитним договором № 15 були встановлені проценти у розмірі 18 процентів річних.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник (третя особа) в порушення домовленості сторін кредит не повернув, відсотки за користування ним не сплатив, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність", з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора строк виконання всіх грошових зобов'язань банку вважається таким, що настав. Постановою Правління Національного банку України від 30.07.2010р. № 375, починаючи з 02.08.2010р. відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації ПАТ "Зембанк".

Статтею 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Матеріали справи свідчать, що позивачем на адресу відповідача надіслано повідомлення про порушення позичальником кредитного договору від 06.07.2010 року № 05192/6635, яке отримано 09.07.2010 року, яким запропоновано погасити заборгованість третьої особи (позичальника) за кредитом, відсотками за користування кредитними коштами. Також, аналогічні листи були надіслані на адресу позичальника № 05-192/7477, № 05-192/6684. Проте, як свідчать матеріали справи та не спростовано третьою особою та відповідачем, позичальник та відповідач суму кредиту не повернули, відсотки за користування ним не сплатили, внаслідок чого, станом на 22 вересня 2010 року у позичальника (третьої особи) та відповідача перед позивачем склалась заборгованість за кредитним договором № 7 від 22.04.2009 за основним боргом - 60001248,70 грн., за відсотками за користування кредитом в сумі 4868630,69 грн.; за кредитним договором № 15 від 06.11.2008 р.: за основним боргом - 50000000,00 грн., за відсотками за користування кредитом в сумі 3569972,01 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, позичальник та відповідач визнаються судом такими, що прострочили виконання зобов’язання за кредитними договорами № 7, № 15 з урахуванням додаткових угод до них.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач або третя особа не надали суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по кредиту та відсоткам та не надали документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість нарахування позивачем відповідачу за кредитним договором № 7: заборгованості по кредиту – 60001248,70 грн., прострочених відсотків за користування кредитом - 4868630,69 грн.; за кредитним договором № 15: за основним боргом - 50000000,00 грн., прострочених відсотків за користування кредитом - 3569972,01 грн.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Відповідно до п.3.3 договору кредиту № 7 та п. 3.2 договору кредиту № 15 сторонами встановлена відповідальність за несплату кредиту та відсотків у визначені договорами строки, у вигляді пені у розмірі 0,5 відсотків від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення повернення кредитних коштів та прострочення сплати відсотків за користування кредитом, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кредитним договором № 7 в сумі 843639,47 грн., за кредитним договором № 15 в сумі 58110,73 грн.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені в загальній сумі 901750,20 грн.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека –це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 ст. З Закону України “Про іпотеку” встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку”, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ст.19 Закону України "Про іпотеку", за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Аналогічне за змістом правило передбачено і у ст.589 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено та не спростовано сторонами у судовому засіданні, що станом на дату подання позову загальна сума заборгованості третьої особи та відповідача перед позивачем складає 89300000,00 грн., з яких: за кредитним договором № 7 від 22.04.2009 у розмірі 60 001 248,70 грн., прострочених відсотків за користування кредитом в сумі 4 868 630,69 грн. та пені у сумі 843 639,47 грн. та вимог Позивача за кредитним договором № 15 від 06.11.2008 у розмірі 50000000,00 грн. за основним боргом, прострочених відсотків за користування кредитом в сумі 3569972,01 грн. та пені у сумі 58110,73 грн..

Пунктом 2.4.3 Договору іпотеки надано право позивачу звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання ПАТ "Зембанк" зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані.

Відповідно до умов п. 1.1 договору іпотеки, на забезпечення зобов’язань за договорами кредиту № № 7 від 22.04.2009 та № 15 від 06.11.2008 року, відповідач (Іпотекодавець) передав в іпотеку позивачу (Іпотекодержателю) наступне нерухоме майно: нежитлову будівлю літера "А-3" площею 2.238,8 кв.м.; частину нежитлового приміщення .N"27 підвалу площею 453,3 кв.м. в літ. "А-3"; нежитлову прибудова в літ. "А-3" площею 593,7 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Енгельса, буд. 6, загальною площею 3542,6 кв.м (предмет Іпотеки).

Частина 3 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” встановлює, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється і тому числі на підставі рішення суду.

Стаття 590 Цивільного кодексу України встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки є способом виконання присудженого боргу, а тому така заява розглядається у межах справи про присудження боргу.

Відповідно до п. 1.2. Іпотечного договору, за рахунок предмету іпотеки забезпечується виконання всіх зобов’язань за кредитними договорами № 7 та № 15.

Частиною 1 статті 594 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат або інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.

З аналізу статей 596,597 Цивільного кодексу України вбачається, що притримання речі, як спосіб забезпечення зобов’язання кредитором, передбачає задоволення його вимог за рахунок речі, що притримується, у тому ж порядку, як і реалізація предмета застави, яка врегульована ст. 591 Цивільного кодексу України. Вказаною правовою нормою також передбачено реалізація шляхом продажу з публічних торгів чи іншим передбаченим договором або законом способом предмету застави, на який звернене стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про іпотеку”, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

Відповідно до ст.ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" предмет застави, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення, може бути реалізований іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві, зокрема, шляхом застосування процедури продажу предмету застави, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

В зв’язку з невиконанням забезпечених іпотекою зобов’язань відповідно ст. 33 Закону України “Про іпотеку ” та п. 4.1. іпотечного договору банк (позивач), як іпотекодержатель, має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями п. 3.2 Договору іпотеки, за вибором позивача застосовується один із наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення його вимог: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку”;

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Керуючись статтею 33 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої у разі невиконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - суд вважає вимоги позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки у розмірі 893000000,00 грн. обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача, що викладені у відзиві на позов, стосовно того, що він є не єдиним боржником за кредитними договорами № 7 та № 15, у зв’язку з чим, просить позов задовольнити частково, з огляду на наступне.

Пунктом 2.4.7 договору іпотеки передбачено, що позивач, відповідач та третя особа дійшли згоди, що погасити заборгованість третьої особи за Кредитним договором, а також проценти за користування кредитом позивач має право за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки.

Згідно ст. 540 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька боржників, кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Кредитними договорами № 7, 15, та Договором іпотеки не передбачено дольову відповідальність боржника чи майнових поручителів. Так само й чинне законодавство не передбачає в даному випадку дольової відповідальності. Тобто, в даному випадку має місце субсидіарна відповідальність.

Відповідно до ст. 619 Цивільного кодексу України, договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Пунктом 2.4.3 Договору іпотеки передбачено, що позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі, коли в момент настання терміну виконання третьою особою зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані.

Статтею 572 Цивільного кодексу України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна.

Частина 4 статті 20 Закону України "Про заставу" зазначає, що якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей, стягнення може бути звернено на всі ці речі або на будь-яку з речей за вибором заставодержателя. Ідентичне положення відображено також в ч. 5 ст. 590 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи не містять доказів погашення заборгованості третьої особи іншими поручителями за кредитними договорами № 7 та № 15.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 33 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої у разі невиконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - суд вважає вимоги позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 39 Закону України "Про іпотеку" суд у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у своєму рішенні зазначає, окрім всього іншого, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, якою встановлено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, якщо це передбачено в рішенні суду. При цьому, ціна продажу предмету іпотеки встановлюється на підставі оцінки майна, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Реалізація Позивачем предмета іпотеки на підставі ст. 38 Закону України „Про іпотеку" та наступного прийняття його на баланс покупцем потребує здійснення Відповідачем певних дій щодо оформлення такого відчуження, як-то: оформлення відповідного Акту приймання-передачі як самого предмета іпотеки так і документації на нього (правоустановчої та бухгалтерської), виписку податкової накладної і т.п.

У відповідності до ст. 34 Закону України "Про іпотеку" предмет іпотеки на підставі рішення суду може бути переданий позивачу в управління на період до його реалізації, з метою отримання доходів від господарського використання предмету іпотеки та подальшого їх направлення на задоволення вимог позивача.

При цьому суд зазначає, що згідно статті 1 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 року N 979-ІV, що управитель - це фінансова установа, яка діє від свого імені, здійснюючи управління іпотечними активами в інтересах установника управління іпотечними активами.

Суд зазначає, що іпотечний договір забезпечує вимоги банку (позивача), що випливають з кредитних договорів.

Враховуючи викладене, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позову повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6,8,19,55,124,129 Конституції України,статтями 15, 16, 204, 525, 526, 546, 549, 598, 610, 611, 612, 628, 629, 1048, 1049,1050,1054, Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 179, 193, 216, 232, 258, 343, 345 Господарського кодексу України, статтями 1, 12, 19, 33, Закону України "Про іпотеку"ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

З метою задоволення вимог Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області (61057, м.Харків, пл.Театральна, 1; код ЄДРПОУ 09351445) за кредитним договором № 7 від 22.04.2009 у розмірі 60 001 248,70 грн., прострочених відсотків за користування кредитом в сумі 4 868 630,69 грн. та пені у сумі 843 639,47 грн. та вимог Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області (61057, м.Харків, пл.Театральна, 1; код ЄДРПОУ 09351445) за кредитним договором № 15 від 06.11.2008 у розмірі 50000000,00 грн. за основним боргом, прострочених відсотків за користування кредитом в сумі 3569972,01 грн. та пені у сумі 58110,73 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 7/1 від 22.04.2009, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1176, а саме: нежитлову будівлю літера "А-3" площею 2.238,8 кв.м.; частину нежитлового приміщення N 27 підвалу площею 453,3 кв.м. в літ. "А-3"; нежитлову прибудова в літ. "А-3" площею 593,7 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Енгельса, буд. 6, загальною площею 3542,6 кв.м., що оцінений (на дату укладення договору іпотеки) в розмірі 89 300 000,00 грн. (вісімдесят дев'ять мільйонів триста тисяч гривень 00 копійок), шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша міжнародна юридична служба" (61034, м.Харків, вул. Кашуби, 10; код ЄДРПОУ: 19358721 на користь Державного бюджету України (одержувач - УДК у м.Харкові, № рахунку 31110095700002 код ЄДРПОУ: 24134490, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011) - 25500,00 грн. державного мита.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша міжнародна юридична служба" (61034, м.Харків, вул. Кашуби, 10; код ЄДРПОУ: 19358721 на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - УДК у м.Харкові ГУДКУ у Харківській області, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011) - 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 13 грудня 2010 року

справа № 57/192-10