Рішення № 130615505, 30.09.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2025 року місто Київ № 320/21082/25

Київський окружний адміністративний суд в складі судді Білоус А.Ю., розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 з позовом в якому просила:

- визнати протиправною викладену у листі від 17.03.2025 за вих. №С-37/6/8026-25/8026/21/32-25 Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Деснянського відділу відмову в оформленні і видачі ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Деснянського відділу оформити і видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, встановлено строки для подання заяв по суті.

Позов обґрунтовано тим, що позивач та її донька, звернувшись до відповідача із заявою про видачу паспорта у формі книжечки, отримала відмову з посиланням на те, що станом на дату звернення ОСОБА_2 не досягла 16-річного віку.

Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подано відзив про невизнання позову, у якому зазначено, що законодавством встановлено виготовлення паспорта громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, водночас підстави для оформлення ОСОБА_2 паспорта у формі книжечки відсутні. Також вказано, що станом на день звернення ОСОБА_2 не досягла 16-річного віку, а тому, на думку відповідача, звернення до суду є передчасним, так як ОСОБА_2 не досягла віку, встановленого законодавством, для отримання паспорту громадянина України зразка 1994 року.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами належні та допустимі докази окремо та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 01.04.2010, громадянин України ОСОБА_3 та громадянка України ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 звернулась в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Деснянського відділу із заявою про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-ХІІ.

За наслідками розгляду вказаної заяви, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Деснянського відділу листом від 17.03.2025 №С-37/6/8026.21/32-25 повідомило, що відповідно до п. 3 розділу І та п. 1 розділу ІІІ Наказу МВС України від 06.06.2019 №456 «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» оформлення паспорта вперше можливе лише після досягнення особою 16-річного віку. Станом на дату звернення ОСОБА_2 не досягла 16-річного віку.

Вважаючи дії щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки неповнолітній ОСОБА_2 протиправними, позивач звернулася з позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд ураховує таке.

Кодексом адміністративного судочинства України встановлено: зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановляння зразкового рішення (пункт 22 статті 4); рішення Верховного Суду у зразковій справі підлягає перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами перегляду рішень в апеляційному порядку, визначеному цим Кодексом (частина одинадцята статті 290); при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина третя статті 291).

Великою Палатою Верховного Суду розглянуто апеляційну скаргу у зразковій справі №806/3265/17, за наслідками розгляду якої прийнято постанову від 19.09.2018 про часткове задоволення позовних вимог: визнано протиправною відмову територіального органу ДМС у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ та зобов`язано оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

За змістом постанови Великої Палати від 19.09.2018 у справі №806/3265/17 ознаками цієї типової справи є:

- позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки згідно з "Положенням про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

- відповідач - територіальні органи ДМС України;

- предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 №2503-ХІІ.

Як установлено судом, ОСОБА_2 звернулася до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Деснянського відділу з заявою від 17.03.2025 про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Зі змісту позову вбачається, що така вимога обумовлена незгодою ОСОБА_2 на обробку її персональних даних, зокрема, біометричних.

Отже, з огляду на встановлені обставини, адміністративна справа №320/21082/25 є типовою справою, оскільки відповідає ознакам зразкової справи №806/3265/17.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 дійшла таких висновків.

Аналізуючи статтю 32 Конституції України, за якою ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя. При цьому Великою Палатою враховано Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012, яким надано тлумачення статті 32 Основного Закону України та зазначено, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Також Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою, в тому числі, гарантовано право на повагу до приватного та сімейного життя, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Аналізуючи положення Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованої Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI, Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2297-VI, "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 №2503-ХІІ, постанови Кабінет Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", практику Європейського суду з прав людини щодо виправданості втручання держави в права людини, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Нові технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи. Норми Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI, на відміну від "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 №2503-ХІІ, не лише звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З огляду на такі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій органу Державної міграційної служби України щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 №2503-ХІІ є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що самі по собі дії органу Державної міграційної служби України щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI.

Для належного захисту порушених прав особи Велика Палата Верховного Суду вирішила зобов`язати орган Державної міграційної служби України оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 №2503-ХІІ.

Відповідно до абзацу шостого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" Державна міграційна служба України до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Пунктом 1 Розділу VI "Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591 визначено, що для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого заявник подає, зокрема, рішення суду.

З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі №806/3265/17 та наведене правове регулювання, а також враховуючи, що позивачем до заяви від 17.03.2025 додано всі документи визначені пунктом 1 розділу VI Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 підлягають задоволенню в частині визнання протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області в особі Деснянського відділу, щодо оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки та зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області в особі Деснянського відділу оформити та видати ОСОБА_2 паспорт у вигляді книжечки.

Суд відхиляє посилання відповідача на недосягнення ОСОБА_2 шістнадцятирічного віку з огляду на таке.

Дійсно, у пункті 2 Положення №2503-XII зазначено, що паспорт громадянина України (далі-паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Разом з тим, частиною другою статті 21 Закону №5492-VI передбачено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією із ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

В свою чергу, постанови Верховної Ради приймаються з конкретних питань з метою здійснення її установчої, організаційної, контрольної та інших функцій

Питання застосування нормативно-правових актів, виданих одним і тим же органом, які мають різну юридичну силу та не узгоджуються між собою, відображені у листі Міністерства юстиції України від 26.12.2008 №758-0-2-08-19 "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії", у якому зазначено, що у разі існування неузгодженості між актами, виданими одним і тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили.

Аналогічний висновок викладений в рішенні Верховного Суду від 20.08.2019 у справі №9901/938/18.

Отже, в цьому випадку до спірних правовідносин застосуванню підлягає не пункт 2 Положення №2503-XII, а частина друга статті 21 Закону №5492-VI.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 7 частини першої статі 5 Закону України "Про судовий збір" судові витрати присудженню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 252, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області в особі Деснянського відділу щодо видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 992 року №2503-ХІІ.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області в особі Деснянського відділу оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Відомості про сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вулиця Березняківська, будинок 4-А).

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Білоус А.Ю.