Рішення № 130600086, 30.09.2025, Сахновщинський районний суд Харківської області

Справа № 634/683/25

Номер провадження 2/634/270/25

Категорія 40

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2025 року сел. Сахновщина Харківська область

Сахновщинський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Єрьоміної О.В.,

при секретаріЛитвиненко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с. Сахновщина Харківської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №508031-КС-002 від 04.10.2024 року в розмірі 38022,80 грн. та судовий збір2422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 04.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (надалі по тексту ТОВ «БІЗПОЗИКА») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №508031-КС-002 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію».

ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало відповідачу грошові кошти в розмірі 15000,00 грн, під фіксовану процентну ставку, строком 24 тижні.

Оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, станом на 22.06.2025 року утворилась заборгованість в розмірі 38022,80 грн., з яких: 14895 грн.суми прострочених платежів по тілу кредиту; 14597,80 грн.суми прострочених платежів по процентах; 1030 грн.суми прострочених платежів за комісією; 7500 грн суми заборгованості по штрафам.

У судове засідання представник позивача не з`явився, просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з"явився, повідомлявся належним чином про час, дату та місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомив. Відзив до суду не надав.

Згідно ч. 1ст. 280 ЦПК Українисуд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне задовольнити позов частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 04.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (надалі по тексту ТОВ «БІЗПОЗИКА») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №508031-КС-002 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію».

ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало відповідачу грошові кошти в розмірі 15000,00 грн, під фіксовану процентну ставку, строком 24 тижні.

Згідно інформації АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у банку було емітовано карту № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ). Надано виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період 04.10.2024 року до 21.03.2025 року, яка містить підтвердження щодо зарахування на картковий рахунок грошових коштів 04.10.2024 року у розмірі 15000 грн.

Оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, станом на 22.06.2025 року утворилась заборгованість в розмірі 38022,80 грн., з яких: 14895 грн.суми прострочених платежів по тілу кредиту; 14597,80 грн.суми прострочених платежів по процентах; 1030 грн.суми прострочених платежів за комісією; 7500 грн суми заборгованості по штрафам.

З урахуванням викладеного вважаю, що доказів, які б свідчили про наявність підстав для звільнення відповідача від виконання зобов`язань за кредитними договорами, суду не надано.

Однак, суд не може в повному обсязі погодитися з розрахунками, наданими позивачем, виходячи з наступного.

Правовідносини у цій справі регулюються положеннями Цивільного кодексу України, а також Закону України «Про електронну комерцію».

За змістом ст.525,526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

У відповідності до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За положеннями ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч.6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Ч.5 цієї статті передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Ст.12 Закону визначає, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач своїх зобов`язань вчасно не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за вищевказаними грошовими зобов`язаннями, що підтверджується належними й допустимими доказами.

Відповідно дост. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені позовні у частині стягнення заборгованості за кредитним договором за сумою прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 14985 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Що стосується стягнення 14597,80 суми прострочених платежів по процентах, то вказана вимога підлягає частковому задоволенню, так як згідно умов договору орієнтована вартість наданого кредиту становить 30659,36 грн, при цьому згідно п. 4.2.2 Договору, який погоджено з відповідачем, сума процентів за користування кредитом становить 12659,36 грн.

Інших доказів щодо збільшення суми платежів по процентах позивачем не надано, як і не обгрунтовано підстав для стягнення процентів у розмірі 14597,80 грн.

З урахуванням викладеного вважаю, що сума прострочених платежів по процентах доведена та обгрунтована позивачем у розмірі 12659,36 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.

Водночас, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 1030 грн та штрафом у розмірі 7500 грн, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2ст. 215 ЦК Українинедійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок, що за змістом частини п`ятої статті11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті18 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зіст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3ст. 13 ЦК Українине допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першоїстатті 1054 ЦК Україниє обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь позивача винагороди за надання фінансового інструменту, тобто за дії, які позивач здійснює на власну користь є несправедливим, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Відтак, суд доходить висновку щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту.

При цьому, згідно Прикінцевих таперехідних положеньЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625цього Кодексу,а такожвід обов`язкусплати накористь кредитодавця(позикодавця)неустойки (штрафу,пені)за такепрострочення.Установити,що неустойка(штраф,пеня)та іншіплатежі,сплата якихпередбачена відповіднимидоговорами,нараховані включноз 24лютого 2022року запрострочення виконання(невиконання,часткове виконання)за такимидоговорами,підлягають списаннюкредитодавцем (позикодавцем).

За таких обставин, позивачем без належних на те правових підстав нараховано штраф у розмірі 7500 грн, а відтак, позовні вимоги до відповідача у цій частині є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір в розмірі 1755,46 грн пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.263-265,280 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, оф. 411) суму заборгованості за договором про надання кредиту в розмірі 27554,36 грн., а також судовий збір у сумі 1755,46 грн.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданої протягом тридцяти днів з дня складання його проголошення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання його проголошення.

Суддя: