Рішення № 130578011, 29.09.2025, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/1102/25

Провадження №: 2/343/615/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2025 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

головуючого судді - Керніцького І. І.,

секретаря - Оленюк Т.В.

розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог органу опіки і піклування служби в справах дітей Вигодської селищної ради про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про позбавлення батьківських прав, посилаючись на те, що відповідачка є матір`ю їх неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , який проживає разом з ним та перебуває на його утриманні. Відповідачка як мати дитини безвідповідально відноситься до своїх батьківських обов`язків та ухиляється від виховання дитини. Просив суд позбавити відповідачку батьківських прав щодо малолітньої дитини.

Представник позивача - адвокат Комарницький Е.Г. подав до суду заяву, в якій позов підтримав, просив розгляд даної справи провести за його та позивача відсутності, оскільки в зв`язку з перебуванням на лікуванні він не може з`явитися до суду.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не прибула, незважаючи на те, що про час та місце розгляду справи судом повідомлялася у встановленому Законом порядку.

Представник органу опіки та піклування подав до суду заяву про визнання позову, в якій також просив розглянути справу у його відсутності.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Суд, дослідивши матеріали справи та враховуючи, що відповідачка позов визнала та сторони додаткових заяв та клопотань не заявили, просили розглянути справу по суті під час підготовчого судового засідання, вирішення справи не стосується прав та обов`язків окрім учасників по справі, вважає за необхідне ухвали рішення у даній справі за результатами підготовчого провадження, що відповідає положенням ч. ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України.

З`ясувавши правові позиції сторін та обставини, на які сторони посилаються учасники судового розгляду як на підставу своїх вимог та заперечень, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, суд дійшов висновку про відмову у позові з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 23.06.2010 року.

Шлюб між сторонами розірваний рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області в справі № 343/625/18 та було вирішено неповнолітнього сина залишити на проживання з батьком.

Позивач в позовній заяві стверджує, що відповідачка як мати дитини тривалий час ухиляється від виховання дитини. Перебуває на диспансерному обліку в Долинській ЦРЛ з діагнозом: розлад психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, стан асистенції неускладнений.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування - Комісії з питань захисту прав дитини Вигодської селищної ради, відповідачку доцільно позбавляти батьківських прав щодо своєї дитини, оскільки органом опіки встановлено злісне ухилення від виконання нею батьківських обов`язків.

Статтею дев`ятою Конвенції ООН про права дитини 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно правовим положенням, викладених у третьому розділі Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Відповідно до ст. 164 СК України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав у тому разі, коли вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

З роз`яснень Пленуму Верховного Суду України викладених в п.п. 15, 16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" встановлено, що розглядаючи справи даної категорії, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування вирішується лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи та характеру ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Згідно ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 25 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Згідно пунктів 25 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та /або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у міжнародному праві та національному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Враховуючи наведене, позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини.

Позбавлення батьківських прав завжди є результатом протиправної, винної поведінки. Відібрання ж дитини не пов`язується з протиправною поведінкою: загроза життю та здоров`ю дитини може бути результатом психічної хвороби, відкритої форми туберкульозу чи інших небезпечних хвороб, скрутних житлових умов тощо.

Відібрання дитини можливе тоді, коли умови проживання дитини суд оцінить як небезпечні для неї. Оцінювання умов проживання дитини є виключно компетенцією суду.

Батьки, від яких відібрана дитина, не втрачають щодо неї прав та обов`язків, обумовлених походженням. Вони надалі залишаються носіями обов`язку щодо виховання дитини, мають право на особисте її виховання та спілкування з ними. Проте та обставина, що дитина передана іншій особі або начальному закладу, означає, що саме їх напрямок та умови виховання одержали перевагу над тим, що здатні створити батьки, й з цим напрямком батьки повинні будуть узгоджувати свою поведінку.

Відтак, основними підставами для відібрання дитини зазначені у ч. 1 ст. 164 СК України. Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній ч. 1 ст. 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Таким чином, суд констатує безумовне право батьків на виховання дітей, однак, вважає, що у даному випадку неможливо надати перевагу саме цьому праву, оскільки воно суперечить інтересам дитини, яке має першочергове значення при вирішенні справи.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 170 СК України, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 164, 243 СК України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 259, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Винести заочне рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог органу опіки і піклування служби в справах дітей Вигодської селищної ради про позбавлення батьківських прав задоволити.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне рішення суду складено 29 вересня 2025 року.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПК НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Служба в справах дітей Вигодської селищної ради Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 44352383.

Суддя: