Рішення № 130575964, 29.09.2025, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4875/25

29 вересня 2025 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якій просить:

визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, щодо прийняття рішення №191950030006 від 24.07.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком та не зарахування до страхового стажу періодів роботи: з 01.01.1992 по 26.10.2015.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії за віком.

За результатами розгляду заяви, за принципом екстериторіальності, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №191950030006 від 24.07.2025 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Відмовляючи позивачці у призначенні пенсії, відповідач вказав про відсутність необхідного страхового стажу. До стажу роботи позивачки не зараховано період роботи на підприємстві російської федерації з 01.01.1992 по 26.10.2015 згідно трудової книжки від 25.09.1984 серії НОМЕР_1 , у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Позивачка вважає відмову у призначенні пенсії протиправною, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 19.08.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 29.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 КАС України встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

23.09.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, у якій представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що розглянувши заяву позивачки та додані до неї документи, 24.07.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення про відмову №191950030006 у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки позивачка не набула необхідного страхового стажу. Вік позивачки на момент звернення 63 роки. Страховий стаж становить 19 років 4 місяці 6 днів.

До страхового стажу позивачці не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки АТ-ІV за 1992-2015 роки на території Російської Федерації, оскільки відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що позивачка 28.05.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області.

За результатами розгляду вказаної заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №191950030006 від 04.06.2025 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком, з підстав відсутності необхідного стажу роботи (арк.справи 20).

При цьому, у рішенні вказано, що такий стаж позивачки становить 16 років 10 місяців 06 днів. До страхового стажу позивачки не враховано:

- періоди роботи на підприємстві російської федерації з 19.09.1984 по 01.07.1985, з 09.12.1987 по 31.12.1991 згідно трудової книжки від 25.09.1984 серії НОМЕР_2 , у зв`язку з відсутністю документів, що видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат, або інформації про неможливість отримання відповідних документів; - період роботи на підприємстві російської федерації з 01.01.1992 по 26.10.2015 згідно трудової книжки від 25.09.1984 серії НОМЕР_2 , у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачка 17.07.2025 повторно звернулась до територіального органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви від 17.07.2025 за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

За результатами розгляду вказаної заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №191950030006 від 24.07.2025 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком (арк.справи 23).

Відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач вказав про відсутність необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивачки становить 19 років 4 місяці 06 днів. До страхового стажу не враховано період роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 26.10.2015 згідно трудової книжки від 25.09.1984 серії НОМЕР_2 , у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Про прийняття зазначеного рішення позивачку проінформовано листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 28.07.2025.

Не погодившись із відмовою у призначенні пенсії, позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії. громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29.07.1993, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 25.09.1984 (арк.справи 14-18), позивачка працювала в наступні періоди роботи:

з 19.09.1984 по 01.07.1985 на посаді старшого лаборанта кафедри біоорганічної та біологічної хімії Кубанського державного медичного інституту;

з 29.08.1985 по 15.05.1986 на посаді техніка лабораторії фізико-хімічних методів дослідження санітарного відділу Тернопільської обласної санітарно-епідеміологічної станції;

з 16.05.1986 по 20.07.1986 у виробничому об`єднанні «Ватра» м. Тернопіль (спочатку на посаді середнього лаборанта, а з 20.07.1986 на посаді лікаря-лаборанта). 12.10.1987 звільнена з посади за власним бажанням;

з 09.12.1987 по 24.08.1989 на посаді лікаря-лаборанта лабораторного відділення міської лікарні №5 м. Тольятті;

з 15.03.1988 переведена на посаду лікаря лаборанта лабораторного відділення міської лікарні №5 м. Тольятті;

з 25.08.1989 по 24.08.1992 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

після виходу з відпустки по догляду за дитиною після досягнення нею трирічного віку 01.10.1997 переведена на посаду завідуючої лабораторії міської дитячої лікарні м. Тольятті;

01.01.2000 переведена на посаду завідуючої лабораторії-лікарем клінічної лабораторної діагностики Муніципальної установи охорони здоров`я міської дитячої лікарні №1 м. Тольятті;

з 16.09.2015 по 26.10.2015 на посаді лікаря в клінічно-діагностичній лабораторії клінічної лабораторної діагностики Тольятгінської міської дитячої лікарні № 1.

Частиною четвертою статті 1 Закону № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди Про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Водночас суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Як зазначено вище, фактично єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 1992 по 2015 роки у російській федерації є те, що з 01 березня 2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992.

Суд вважає, що вищевказані покликання пенсійного органу є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача, а тому такі обставини як повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України та військова агресія по відношенню до громадян України, не може бути підставою для відмови пенсійним органом у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.

Суд звертає увагу на те, що право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування документів з російської федерації.

Отже, припинення участі рф в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивачки, адже такий стаж нею набутий до ухвалення відповідних рішень.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно не враховано інформацію, яка міститься в трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_2 від 25.09.1984.

За наведених вище мотивів, суд дійшов висновку, що оскаржуване у справі рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №191950030006 від 24.07.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено повноваження суду у разі задоволення позову прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту прав позивачки позовні вимоги слід задовольнити шляхом прийняття судом рішення про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області врахувати до страхового стажу, позивачки періоди роботи з 01.01.1992 по 26.10.2015. А також з огляду на наявність дискреційних повноважень при прийнятті рішень про призначення чи відмову в призначенні пенсії, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву позивачки від 17.07.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області понесені позивачкою витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №191950030006 від 24.07.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 26.10.2015 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 25.09.1984.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.07.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 29 вересня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: вул. Варшавська, 3Б, с-ще Макарів, Бучанський р-н, Київська обл., 08001, код ЄДРПОУ 22933548).

Головуючий суддяМірінович У.А.