Вирок № 130564557, 19.06.2025, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 370/816/23

Провадження № 1-кп/369/994/25

В И Р О К

іменем України

19.06.25 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарях: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження кримінальне провадження № 22022101110000277 від 04.08.2022 за обвинуваченням ОСОБА_9 (російською ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Республіки Бурятія, РФ, громадянина Російської Федерації, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , заступника командира бойової машини навідника-оператора ІНФОРМАЦІЯ_4 збройних сил Російської Федерації, єфрейтора,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 438, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 та ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України (далі - КК України),

встановив:

Відповідно до ст.ст. 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

У зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади російської федерації та службових осіб з числа керівництва збройних сил російської федерації, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону в порушення порядку встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і збройних сил російської федерації як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам російської федерації, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту російської федерації на території України - в АР Крим та м. Севастополі.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та збройних сил російської федерації вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил російської федерації, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та російської федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території російської федерації службові особи генерального штабу збройних сил російської федерації, на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб збройних сил російської федерації, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей російської федерації, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

У подальшому, починаючи з 20.02.2014, на виконання свого злочинного плану військово-політичне керівництво російської федерації з використанням військовослужбовців російської федерації та інших спецпідрозділів розпочало здійснювати агресію та військові дії щодо України у відношенні її територіальної цілісності та забезпечення правопорядку. Зокрема здійснено окупацію території АР Крим, створено терористичні організації «ДНР» та «ЛНР». При цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади російської федерації під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації російської федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління частинами територій Донецької та Луганської областей України на місцевому рівні.

З огляду на викладене, між російською федерацією та Україною з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.

В подальшому 22 лютого 2022 року президентом російської федерації, діючи згідно злочинного плану, до ради федерації направлено звернення про використання збройних сил російської федерації за межами держави, яке було задоволено.

24 лютого 2022 року о 05.00 год президентом російської федерації оголошено про початок військової операції на території України.

Після цього, підрозділами збройних сил російської федерації, на виконання злочинного наказу представників влади російської федерації, всупереч вимог міжнародного законодавства, зокрема: частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року; резолюцій- № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, та здійснено широкомасштабне військове вторгнення на територію України, яке триває до цього часу.

Так, громадянин російської федерації ОСОБА_9 , перебуваючи у військовій формі встановленого зразка, маючи вогнепальну зброю, обіймаючи посаду заступника командира бойової машини навідника-оператора ІНФОРМАЦІЯ_4 збройних сил російської федерації, маючи звання єфрейтора, тобто є комбатантом у розумінні статті 44 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) з невстановлених мотивів, за попередньою змовою групою осіб з іншими особами, усвідомлюючи, що агресія проти України та її жителів організована і здійснюється представниками влади рф та ЗС рф, які діють в порушення вищевказаних нормативних правових актів, виконуючи злочинні накази, здійснив незаконний перетин державного кордону та приймав безпосередню участь у актах збройної агресії на території України, зокрема села Гавронщина Бучанського району Київської області.

Так, з 26 лютого 2022 року по 31 березня 2022 року (точну дату та час встановити не виявилось за можливе), внаслідок збройної агресії російської федерації територія села Гавронщина Бучанського району Київської області фактично перейшла під владу армії російської федерації, тобто була окупована.

У період часу з 27 лютого 2022 року по 30 березня 2022 року військовослужбовець РФ ОСОБА_9 , перебуваючи на території окупованого представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації села Гавронщина Бучанського району Київської області, вчиняв жорстоке поводження з цивільним населенням, імітацію розстрілу цивільних осіб, незаконне, довільне привласнення майна цивільного населення села Гавронщина Бучанського району Київської області та вчиняв жорстоке поводження з цивільним населенням, поєднане з умисним вбивством.

При цьому, військовослужбовець рф ОСОБА_9 , був обізнаний із законами та звичаями війни, передбаченими та закріпленими в положеннях міжнародного законодавства, нормативно-правових актах рф, тобто виконуючи накази, останній чітко усвідомлював їх злочинність.

Так, 03 березня 2022 року, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, військовослужбовець рф ОСОБА_9 , перебуваючи неподалік будинку АДРЕСА_2 , зупинив ОСОБА_10 , який йшов по вулиці та з метою подавлення волі та спроможності останнього до опору, направив на нього автоматичну зброю та наказав лягти на землю, лицем донизу, після чого наніс ряд ударів в різні ділянки тіла, ставлячи питання про приналежність потерпілого ОСОБА_10 до Збройних сил України та інших військових та громадських формувань супротиву військовій агресії.

Після нанесення ударів та погроз зброєю, військовослужбовець рф ОСОБА_9 , застосовуючи фізичну силу до ОСОБА_10 , перемістив останнього за будівлю, розташовану за адресою АДРЕСА_2 та вистрілив з автоматичної зброї в голову потерпілого ОСОБА_10 .

При цьому, ОСОБА_10 завдано наступні тілесні ушкодження: на бічній поверхні шиї справа рана (вхідна) діаметром приблизно 1,2 см, на волосистій частині голови в лівій тім`яній області рана 5?2 см з нерівними краями. Від рани йде раневий канал справа наліво та знизу вгору, ушкоджуючи кістки черепа, проникає у порожнину його і закінчується раною. При дослідженні раневого каналу виявлено ушкодження м`яких тканин шиї та голови, кісток черепа, мозкових оболонок, тканини головного мозку. Смерть потерпілого ОСОБА_10 настала від вогнепального крізного кульового поранення голови та перебуває у прямому причиновому зв`язку між отриманими ушкодженнями та настанням смерті потерпілого ОСОБА_10 .

Вказаними діями, обвинувачений ОСОБА_9 - військовослужбовець рф, вчинив інші порушення законів та звичаїв війни, що виразилось у незаконному затриманні та завданні тілесних покарань (ушкоджень) потерпілому ОСОБА_10 , поєднане з умисним вбивством останнього, чим порушив вимоги ст.ст. 3, 27, 31, 32, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, підписаній у м. Женева 12.08.1949 та ст. ст. 43, 44, 51, 75 додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I).

Таким чином, ОСОБА_9 вчинив інше порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, поєднаному з умисним вбивством, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 438 КК України (в редакції Закону від 05.01.2001 року).

Крім того, 06 березня 2022 року, в обідній час, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, громадянин російської федерації єфрейтор ОСОБА_9 , перебуваючи на посаді заступника командира бойової машини навідника-оператора ІНФОРМАЦІЯ_4 збройних сил російської федерації, перебуваючи поряд з будинком АДРЕСА_3 , разом з іншим невстановленим військовослужбовцем збройних сил російської федерації, зайшли на територію домоволодіння за вищевказаною адресою, де знаходилась потерпіла ОСОБА_11 , та у порушення вимог статей 27, 31, 32, 33, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, статей 51, 52, 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977, погрожуючи останній застосуванням зброї, незаконно заволодів ключами від автомобіля марки «Volkswagen», моделі «Jetta» з номерним знаком НОМЕР_1 , належного потерпілій ОСОБА_11 на праві приватної власності, який перебував на території домоволодіння, при цьому військовослужбовець РФ ОСОБА_9 не виконав вимоги ст. 97 Конвенції щодо надання відповідної детальної розписки потерпілій.

Після чого, військовослужбовець РФ ОСОБА_9 підійшов до вказаного вище автомобіля, відчинив дверцята ключем від автомобіля та замка запалювання, сів за кермо та, продовжуючи свій злочинний намір, скориставшись ключем від замка запалювання, привів у дію двигун та рушив за кермом автомобіля, тобто вчинив незаконне, довільне привласнення майна (пограбування цивільного населення), що не викликане військовою необхідністю, після чого на вказаному автомобілі залишив територію домоволодіння АДРЕСА_3 , яким користувався для власних потреб, а не у військових цілях, тобто заволодіння яким відбулося виключно з корисливою метою, що є порушенням статті 33 Конвенції, чим завдано матеріального збитку потерпілій на суму 314 108, 48 грн.

Вказаними діями, ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцем ЗС рф, за попередньою змовою з невстановленим на даний час військовослужбовцем ЗС рф, здійснив незаконне заволодіння майном (пограбування цивільного населення), що не викликане військовою необхідністю, тобто порушив ст. ст. 3, 27, 33, 97, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, підписаній у м. Женева 12.08.1949 та ст. ст. 43, 44, 51, 75 додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I).

Таким чином, ОСОБА_9 вчинив інше порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, за попередньою змовою групою осіб, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України.

Крім того, 26 березня 2022 року, в обідній час, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, громадянин російської федерації єфрейтор ОСОБА_9 , будучи на посаді заступника командира бойової машини навідника-оператора ІНФОРМАЦІЯ_4 збройних сил російської федерації, перебуваючи поряд з будинком АДРЕСА_4 , разом з іншим невстановленим військовослужбовцем збройних сил російської федерації, зайшли на територію домоволодіння за вищевказаною адресою, де знаходився потерпілий ОСОБА_12 , та у порушення вимог статей 27, 31, 32, 33, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, статей 51, 52, 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977, погрожуючи останньому застосуванням зброї, незаконно заволодів ключами від автомобіля марки «ЗАЗ», моделі «Таврія» з номерним знаком НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_12 на праві приватної власності та перебував на території домоволодіння, при цьому військовослужбовець рф ОСОБА_9 не виконав вимоги ст. 97 Конвенції щодо надання відповідної детальної розписки потерпілому.

Після чого, військовослужбовець рф ОСОБА_9 віддав наказ підлеглому військовослужбовцю підійти до вищевказаного автомобіля, відчинити дверцята ключем від автомобіля та замка запалювання, сісти за кермо та, скориставшись ключем від замка запалювання, привести у дію двигун та рушити за кермом автомобіля. Після виконання наданого наказу та виїзду автомобіля за межі домоволодіння, військовослужбовець рф ОСОБА_9 , разом з іншим невстановленим військовослужбовцем збройних сил російської федерації, на автомобілі марки «ЗАЗ», моделі «Таврія» з номерним знаком НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_12 на праві приватної власності, залишили територію домоволодіння АДРЕСА_4 , тобто вчинив незаконне, довільне привласнення майна, яким користувався для власних потреб, а не у військових цілях, тобто заволодіння яким відбулося виключно з корисливою метою, що є порушенням статті 33 Конвенції, чим завдано матеріального збитку потерпілому на суму 41 703,48 грн.

Вказаними діями, ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцем ЗС рф віддав наказ невстановленим на даний час військовослужбовцям ЗС рф на пограбування цивільного населення, що не викликане військовою необхідністю, чим порушив ст. ст. 3, 27, 33, 97, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, підписаній у м. Женева 12.08.1949 та ст. ст. 43, 44, 51, 75 додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I).

Таким чином, ОСОБА_9 вчинив інше порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, за попередньою змовою групою осіб, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України.

Окрім цього, у подальшому 27 березня 2022 року, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_9 в с. Гавронщина Бучанського району Київської області, розпочав обшуки будівель села з метою виявлення українського населення, військовослужбовців Збройних сил України, співробітників правоохоронних органів та воїнів АТО.

Зокрема, 27 березня 2022 року, в обідній час, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, під час проведення обшуку у вказаному домоволодінні, де в цей час перебували потерпілі: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , у військовослужбовця рф ОСОБА_9 виник умисел на їх незаконне затримання.

Так, військовослужбовець рф ОСОБА_9 , для реалізації свого злочинного умислу, в порушення ст. 31, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни» від 03.07.1954 та ст. 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 08 червня 1977 року, будучи озброєним автоматичною вогнепальною зброєю, одягнений у камуфляжну військову форму зеленого кольору, з метою подавлення волі та спроможності потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 до опору, здійснив незаконне затримання останніх, а саме умисно позбавив їх можливості вільно пересуватись, протиправно перешкоджаючи йому обирати за своєю волею місце знаходження, погрожуючи вбивством, а саме навівши на потерпілих зброю в область тулуба, повідомив потерпілих про готовність застосувати вогнепальну зброю відносно них у разі неотримання інформації на користь окупованих військ, а саме щодо розташування позицій ЗСУ, місцезнаходження колишніх учасників АТО та працівників правоохоронних органів, чим вчинив катування останніх.

Після цього, військовослужбовець рф ОСОБА_9 наказав потерпілим перейти до приміщення кухні зазначеного вище домоволодіння з метою проведення незаконних допиту щодо отримання інформації на користь окупаційних військ, а саме щодо розташування позицій ЗСУ, місцезнаходження колишніх учасників АТО та працівників правоохоронних органів, де вони не мали можливості вільно залишити вказане приміщення, тобто незаконно затримав.

Перебуваючи у приміщенні кухні, військовослужбовець рф ОСОБА_9 , у порушення ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп`яніння, вчинив жорстоке поводження з цивільним населенням, а саме впродовж тривалого часу, тримаючи цивільних осіб під прицілом, проводив допит потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , імітував розстріл, виставляючи потерпілих у шеренгу та погрожував вбивством, направляючи на них автоматичну зброю, після чого з автоматичної зброї здійснив одиночний постріл у стелю кухні, чим вчиним жорстоке поводження з цивільним населенням.

Своїми умисними діями, які виразились в погрозі вбивством, незаконному затриманні та катуванні потерпілих, жорстокому поводженні із цивільним населенням з метою отримання інформації на користь окупаційних військ, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, військовослужбовець рф ОСОБА_9 , порушив вимоги ст.ст. 3, 31, 32, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни та ст.ст. 51, 52, 75 Додаткового протоколу І були спрямовані на незаконне затримання та жорстоке поводження з цивільним населенням, тобто діяв з прямим умислом.

Вказаними діями, військовослужбовець рф ОСОБА_9 здійснив щодо ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , незаконне затримання цивільного населення, що перебувають під захистом, погрозу вбивством та жорстоке поводження, чим порушив вимоги ст. 3, 27, 31, 32, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та ст. ст. 51, 52, 75 додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I).

Таким чином, ОСОБА_9 вчинив жорстоке поводження з цивільним населенням та інше порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 438 КК України.

Згідно з ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2024 року провадження у справі щодо ОСОБА_9 (російською ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця Республіки Бурятія, РФ, громадянина російської федерації, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , заступника командира бойової машини навідника-оператора ІНФОРМАЦІЯ_4 збройних сил російської федерації, єфрейтора, ухвалено здійснювати за його відсутності (in absentia) відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України, як спеціальне судове провадження, а тому відповідно до ч. 4 ст. 349 КПК України допит обвинуваченого ОСОБА_9 не здійснювався.

Поряд з цим, потерпілі ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_11 , а також представник потерпілих ОСОБА_16 і ОСОБА_17 - ОСОБА_18 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку. При цьому, до початку судового засідання надіслали заяви, в яких просили проводити судовий розгляд за їх відсутності, у зв`язку з чим, враховуючи думку учасників судового розгляду, судом ухвалено рішення про проведення судового розгляду за відсутності потерпілих та представника потерпілих.

Винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 438, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 та ч. 2 ст. 438 КК України, підтверджується наступними зібраними у кримінальному провадженні та безпосередньо дослідженими у судовому засіданні належними та допустимими доказами, а саме даними, що містяться в:

-витязі з ЄРДР у кримінальному провадженні № 42022112200000238 від 10.04.2022 року за ч. 2 ст.438, ч. 1 ст. 438 (а.п. 220-223 т.1);

-рапорті від 09.04.2022 слідчого Бучанського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_19 про те, що в ході відпрацювання території с. Гавронщина, на території домоволодіння по АДРЕСА_2 виявлене поховання тіл ОСОБА_10 та ОСОБА_20 (а.п. 116 т.2);

-рапорті від 26 травня 2022 року ст. о/у в ОВС ДЗІСД НП України та довідці про те, що в ході оперативного супроводження кримінального провадження встановлено особу військовослужбовця Збройних Сил РФ ОСОБА_9 , його військове звання, місце проживання, контактний номер телефону, який зареєстрований в соціальній мережі ВКонтакте (ІНФОРМАЦІЯ_5), під нік-неймом « ОСОБА_9 » та мессенджері «Viber» (а.п. 192. 193 т.1);

-висновку експерта № 159 від 11.04-02.06.2022, складеного на підставі постанови слідчого від 11.04.2022 про призначення судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , згідно якої на тілі вбитого виявлені наступні тілесні ушкодження: а) крізне вогнепальне кульове поранення голови з вхідною раною на задньо-бічній поверхні шиї справа з переходом на потиличну область, та вихідною раною на волосистій частині голови в лівій тім`яній області. Від рани №1 відходить раневий канал у напрямку справа на ліво та знизу вгору, з ушкодженням кісток черепа, мозкових оболонок, тканини головного мозку і закінчується раною № 2. Дане вогнепальне порання утворилось прижиттєво, незадовго до настання смерті, від дії вогнепальної зброї, а саме кулі, має ознаки тяжких тілесних ушкоджень (за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння) та перебуває в прямому причинному зв`язку з настання смерті; б) закритий перелом кісток носа (патологічна рухомість кісток носа, кров у носових ходах, синець на переніссі, синці на повіках обох очей), що утворився прижиттєво, незадовго до настання смерті, від дії тупого предмета, має ознаки тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості. Смерть ОСОБА_10 настала внаслідок вогнепального крізного кульового поранення голови (а.п. 118-119 т.2);

-протоколі огляду автомобіля від 24.05.2022 в ході якого оглянуто транспортний засіб авто ЗАЗ д.н.з. НОМЕР_2 , що має значні технічні пошкодження, а саме відсутнє скло та сидіння салону, зі всіх боків на автомобілі містіться написи «v», з фототаблицею до нього (а.п. 121, 122-126 т.2);

-протоколі проведення слідчого експерименту від 24.05.2022 за участю потерпілого ОСОБА_12 в ході якого він показав, що в березні 2022 року точної дати він не пам`ятає до його домоволодіння прийшли 3 військовослужбовці рф, які під погрозою застосування зброї відібрали ключі від належного йому автомобіля ЗАЗ та в подальшому заволоділи ним. Через кілька днів один з цих військово службовців прийшов до місця його проживання, погрожував розстрілом та здійснив постіл в стелю кухні (а.п. 128-131, 132)

-протоколі впізнання від 25.05.2022 за участю ОСОБА_13 в ході якого вона впізнала ОСОБА_22 , який приходив за місцем її проживання, погрожував вбивством та здійснив постріл в стелю (а.п. 133-134 т.2)

-протоколі впізнання від 26.05.2022, з довідкою за участю свідка ОСОБА_23 в ході якого він впізнав ОСОБА_22 , як особу, що наносила тілесні ушкодження молодому чоловіку, після чого завела останнього за магазин в с. Гавронщина, де пролунав постріл (а.п. 135-136, 137 т.2);

-протоколі впізнання від 22.02.2023 за участю потерпілого ОСОБА_12 в ході якого він упізнав ОСОБА_22 , як особу яка у березні 2022 року в його будинку за адресою АДРЕСА_4 утримувала його та декількох інших осіб в приміщенні кухні, та будучи в стані алкогольного сп`яніння, погрожуючи зброєю проводила допит присутніх, а після здійснив одиночний постріл в стелю кухні. Також дана особа в березні 2022 року в стані сильного алкогольного сп`яніння, погрожуючи зброєю відібрала у потерпілого належний йому автомобіль ЗАЗ д.н.з. НОМЕР_2 (а.п. 138-140 т.2);

-протоколі огляду від 24.05.2022. з фототаблицею до нього, домоволодіння за адресою АДРЕСА_5 , що здійснений на підставі дозволу власника ОСОБА_12 . В ході огляду зі стелі кухні вилучено металевий предмет схожий на кулю, на території домоволодіння, а саме подвір`ї знаходиться автомобіль Таврія д.н.з. НОМЕР_2 в якому заднє скло та сидіння відсутні, на момент з огляду з усіх боків містяться написи чорною і червоною фарбою «v» (а.п. 141, 142-143, 144-157 а т.2);

-протоколі впізнання від 25.05.2022 за участю ОСОБА_24 , з довідкою в ході якого вона упізнала ОСОБА_22 , як особу, що пройшов на територію домоволодіння по АДРЕСА_3 , та під погрозою зброї відібрав автомобіль її сестри ОСОБА_11 (а.п.158-159, 160 т.2);

-протоколах проведення слідчого експерименту від 24.05.2022 за участю потерпілих ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , з додатками, в ході якого потерпілі повідомили, що 26 березня 2022 року з ранку близько 10 години приїхали військовослужбовці зі збройних сил росії, зайшли і повідомили їх, що з їх двору було зафіксовано телефонні дзвінки. Сказали принести телефони всім, телефони вони забрали, записали паролі і сказали, що хтось телефонував. Потерпілі відповіли, що ніхто не телефонував від них, адже світла не було вже близько трьох тижнів, телефони розряджені і вони точно не телефонували. Військові сказали, що добре, позабирали телефони, сказавши, що повернуть потім і поїхали. Це було зранку, десь в годин 10, точніше сказати не можуть. Приїжджали вони, на машині, яку забрали у ОСОБА_25 ( ОСОБА_25 ), перед цім дня за два. Ввечері, ще було видно в чотири, пів четвертого, приїхав військовий-бурят, за званням сержант, зайшов в двір, а потім в будинок. Всіх хто був у будинку покликали, військовий сидів на стільці, був в стані алкогольного сп`яніння, в руках тримав автомат, пересмикуючи перемикач. Вистроївши всіх в ряд він сказав, що з їх домоволодіння дзвонили, на пояснення щодо відсутності дзвінків, сказав, що всіх розстріляє, адже в нього є наказ все перевірити. Неодноразово казав, що всіх розстріляє або ж в кухні, де всіх утримував, або ж виведе на вулицю. Кілька разів з цими погрозами наводив зброю на них, а потім трохи підвівшись вистрілив в стелю. Крім того, у якийсь з моментів цієї розмови вистроїв всіх в ряд, сказавши знову що розстріляє, і не бажає витрачати на всіх патрони, а взагалі зможе приїхати і завтра, щоб це зробити, тому вони мають молитись, аби він не приїхав наступного дня. Адже тікати їм нікуди, і якщо він приїде то вмерти вони мають достойно. Зазвичай коли темніло російські військові їхали на свої бази, вважають, що настання темряви врятувало їх того вечора, адже коли зовсім стемніло, названий бурят залишив їх домоволодіння, проте повторив що може повернутись аби їх розстріляти (а.п.161-164, 165 т.2);

-протоколі впізнання від 22.02.2023 за участю потерпілого ОСОБА_14 в ході якого він впізнав ОСОБА_22 , який 27.03.2022 приходив за місцем його тимчасового проживання у будинку ОСОБА_12 , незаконно утримував його - ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 в приміщенні кухні, та будучи в стані алкогольного сп`яніння погрожував вбивством, проводив впродовж тривалого часу їх допит та здійснив постріл в стелю кухні (а.п.166-168 т.2);

-протоколі впізнання від 25.05.2022 за участю ОСОБА_27 в ході якого він упізнав ОСОБА_22 як особу, що в кінці лютого на початку березня 2022 року пройшов на території домоволодіння по АДРЕСА_3 , та незаконно заволодів автомобілем ОСОБА_11 , який в подальшому розбив (а.п. 169-170 т.2);

-протоколі впізнання від 22.02.2023 за участю потерпілої ОСОБА_15 в ході якого вона впізнала ОСОБА_22 , який 27.03.2022 приходив за місцем її тимчасового проживання у будинку ОСОБА_12 , незаконно утримував її, ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 в приміщенні кухні, та будучи в стані алкогольного сп`яніння погрожував вбивством, проводив впродовж тривалого часу їх допит та здійснив постріл в стелю кухні (а.п. 171-173 т.2);

-протоколі проведення слідчого експерименту від 26.05.2022 за участю свідка ОСОБА_28 , з додатком в ході якого остання повідомила, що 03 березня 2022 року перебувала у себе в квартирі, ролети на вікнах були опущені, але не до кінця, щоб спостерігати за тим що відбувається на вулиці, вікна її квартири виходили на проїзджу частину вулиці, живе вона на першому поверсі. Того дня бачила місцевого жителя ОСОБА_29 , який йшов з-за клубу від себе. Він йшов по доріжці із-за паркану, пішов площею, обійшов. Потім крізь ОСОБА_30 , обійшов поза стовпом і до куща. Потів став на асфальті і щось дивиться. Від магазину йшли двоє військових рф, їх вона розпізнала по нашивка і формі, один з них був бурят. Побачивши ОСОБА_29 вони підбігли до нього, один з військових вдарив його під коліно. ОСОБА_29 став на коліна, руки за голову і обличчям до лісу. Військовий його штовхав, потім поклав лицем в землю і руки за головою. ОСОБА_29 лежав, а той на нього ногою наступив. Потім другий військовий підійшов ближче і теж почав наносили тілесні ушкодження потерпілому. Підняли його, поставили стоячи. ОСОБА_29 дістав з куртки телефон, вони його почали перевіряти, і знову почали бити. Згодом поштовхали його туди, куди їй вже не було видно. Пішли вони вздовж парканів до будівлі біля паркану священника, і там його застрелили. Самого пострілу не бачила, але через короткий проміжок часу після пострілу бачила як бігла до цього місця матір ОСОБА_29 , а згодом як чоловіки разом зі священником переносили тіло вбитого (а.п. 174-177, 177 а т.2);

-протоколі впізнання від 26.05.2022 за участю свідка ОСОБА_28 , з довідкою, в ході якого вона впізнала ОСОБА_22 як особу, що наносила тілесні ушкодження ОСОБА_10 , після чого завела останнього за магазин в с. Гавронщина, де пролунав постріл. Після цього бачила як місцеві мешканці з-за магазину несли тіло вбитого ОСОБА_10 (а.п. 178-179, 180 т.2);

-протоколі впізнання від 25.05.2022 за участю потерпілої ОСОБА_11 , з довідкою, в ході якого вона упізнала ОСОБА_22 як особу, що в кінці лютого на початку березня 2022 року пройшла на територію домоволодіння по АДРЕСА_3 , де вона проживає, та під погрозою зброї відібрав ключі від належного їй автомобіля, незаконно заволодів ним та в подальшому розбив (а.п.181-182, 183 т.2);

-протоколі впізнання від 24.05.2022 за участю свідка ОСОБА_32 в ході якого вона впізнала ОСОБА_22 як особу, що проходила 26.03.2022 до її сусідів по АДРЕСА_4 та під погрозою зброї відібрав їх авто, яке в подальшому розбив (а.п.184-185 т.2);

-протоколі огляду від 24.05.2022 автомобіля Volkswagen Jetta д.н.з. НОМЕР_3 , який належить на праві власності потерпілій ОСОБА_11 , в ході якого зафіксовані наявні ушкодження механічні пошкодження транспортного засобу: скла, бамперу та салону, з фототаблицею до нього (а.п.186-189, 190-191, 192-200 т.2);

-висновку експерта від 06.09.2022 № 199/6, виконаним на підставі постанови слідчого від 04.08.2022, згідно якого металевий предмет вилучений зі стелі кухні домоволодіння за адресою АДРЕСА_5 в ході огляду від 24.05.2022 - є кулею «ПС» з стальним осердям 5,45 мм. Проміжного патрону калібру 5,45х39 до 5,45 мм автоматів Калашникова (наприклад АК 74) та іншої зброї відповідного калібру, що виготовлений промисловим способом, з довідкою про витрати на залучення експерта становлять 755,08 гривень (а.п. 205-207, 208 т.2);

-висновку експерта від 06.09.2022 № 198/6, виконаним на підставі постанови слідчого від 04.08.2022, в ході якого досліджувався металевий предмет наданий потерпілим ОСОБА_12 , що він знайшов в кухні свого домоволодіння, та який згідно висновку не є бойовим припасом, а лише його частиною, з довідкою про витрати на залучення експерта становлять 755,08 гривень (а.п. 214-216, 217 т.2);

-висновку експерта від 08.02.2023 за № СЕ-19-23/6960-АВ, складним на підставі постанови слідчого від 03.02.2023, згідно якого вартість матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу Volkswagen Jetta д.н.з. НОМЕР_3 , унаслідок його пошкодження складає 330457,17 гривень, з довідкою про витрати на залучення експерта становлять 1132,68 гривень та фототаблицею до нього (а.п.223, 224-234,235-241, 242-245 т.2);

-висновку експерта від 09.02.2023 № СЕ-19-23/6959-АВ, складним на підставі постанови слідчого від 03.02.2023, згідно якого вартість матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу ЗАЗ д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок його пошкодження становить 25160 гривень, з довідкою про витрати на залучення експерта становлять 1132,68 гривень та фототаблицею до нього (а.п. 5, 6-13, 14-19, 20-23 т.3).

Суд звертає увагу, що прокурор будь-яких клопотань про виклик в судове засідання свідків, які були допитані під час досудового розслідування та потерпілих не заявляв, а сторона захисту на цьому не наполягала, відповідно з метою запобігання повторної віктимізації жертв та свідків, судом ухвалено дослідити письмові докази надані стороною обвинувачення у цьому кримінальному провадженні та перейти до судових дебатів.

У судових дебатах прокурор просив визнати обвинуваченого ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 438, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 та ч. 2 ст. 438 КК України та призначити на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. При цьому, стверджувала, що матеріали провадження містять достатню кількість належних і допустимих доказів, які поза розумним сумнівом доводять винуватість обвинуваченого в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, а також про відсутність обставин, що пом`якшують його покарання.

Захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 в судових дебатах просив виправдати обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки вважав, що надані стороною обвинувачення матеріали кримінального провадження не доводять, що саме його підзахисний вчинив кримінальні правопорушення про які йде мова в обвинувальному акті. При цьому, звернув увагу суду, що особа обвинуваченого ОСОБА_9 встановлена на підставі рапорту, протоколів огляду Інтернет-сторінок та протоколами пред`явлення осіб для впізнання. Разом з тим, стороною обвинувачення не доведено, що сторінки в Facebook, ВКонтакте, Instagram належать саме обвинуваченому ОСОБА_9 та відповідно не можуть бути належними та допустимими доказами у кримінальному провадженні.

Разом з тим, судом встановлено, що надані стороною обвинувачення вищезазначені докази в їх сукупності, які безпосередньо досліджені судом, є належними, допустимими та достатніми з огляду на положення чинного Кримінального процесуального кодексу України.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності та сукупності зібраних доказів - з точки зору їх достатності й взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, вважає доведеною винуватість обвинуваченого ОСОБА_9 у: - іншому порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, поєднаному з умисним вбивством; - іншому порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, за попередньою змовою групою осіб (епізоди від 06 та 26 березня 2025 року); - жорстокому поводженні з цивільним населенням та іншому порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, поза розумним сумнівом та кваліфікує його дії відповідно за ч. 2 ст. 438 КК України (в редакції Закону від 05.01.2001 року), ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 та ч. 1 ст. 438 КК України.

Доводи сторони захисту про те, що в ході судового розгляду надані стороною обвинувачення докази є неналежними і недопустимими та у своїй сукупності не доводять винуватість його підзахисного є необґрунтованими.

Посилання сторони захисту на помилку в суб`єкті злочину, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та спростовуються матеріалами кримінального провадження, зокрема даними, що містяться в протоколах пред`явлення осіб для впізнання за фотознімками, з довідками, з яких чітко вбачається, що потерпілі та свідки впізнали ОСОБА_9 , як особу, яка вчинила інкриміновані йому кримінальні правопорушення та якому пред`явлено обвинувачення.

Також, суд бере до уваги рапорт ст. о/у в ОВС ДЗІСД НП України та довідку від 26 травня 2022 року, згідно з якими в ході оперативного супроводження кримінального провадження встановлено особу військовослужбовця Збройних Сил РФ ОСОБА_9 , його військове звання, місце проживання, контактний номер телефону, який зареєстрований в соціальній мережі ВКонтакте (ІНФОРМАЦІЯ_6), під нік-неймом « ОСОБА_9 » та мессенджері «Viber», які в розумінні ст. 99 КПК України є джерелом доказів та відповідають вимогам ст. 87 КПК України.

При цьому, твердження сторони захисту про те, що особу обвинуваченого ОСОБА_9 встановлено у тому числі на підставі протоколів огляду Інтернет-сторінок в соціальних мережах Facebook, Instagram, однак їх приналежність обвинуваченому прокурором не доведено є надуманими, оскільки такі докази стороною обвинувачення суду не надавались та відповідно судом не досліджувались.

Судом достеменно встановлено, що злочини, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_9 містять усі елементи складів закінчених злочинів, передбачених ч. 1 ст. 438, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 та ч. 2 ст. 438 КК України, у тому числі такий елемент, як суб`єкт (обвинувачений ОСОБА_9 ), на чому акцентувала увагу суду, сторона захисту.

Звідси, підстав вважати, що органом досудового розслідування допущено процесуальні порушення при проведенні процесуальних дій та відповідно складанні документів, які б в подальшому могли б вплинути на належність та допустимість доказів у цьому кримінальному провадженні, у суду немає.

При цьому, вирішуючи питання про можливе застосування правил ст. 87 КПК до наданих стороною обвинувачення доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті. Зазначаючи про недопустимість доказу, відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК України, сторона має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо подібне має місце, то має бути зазначено, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, має бути посилання на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.

Разом з тим, жодне з посилань сторони захисту на недопустимість доказів не містить подібних заяв і тверджень.

Під час ухвалення рішення судом враховано правову позицію викладену у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 756/10060/17 від 31 серпня 2022 року щодо допустимості доказів у кримінальному провадженні.

Таким чином, підстав для ухвалення виправдувального вироку щодо обвинуваченого ОСОБА_9 за результатами судового розгляду, як того просила сторона захисту, судом не встановлено.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 374 КПК України, у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав ОСОБА_9 , як підозрюваного та обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.

Ухвалюючи рішення щодо проведення спеціального досудового розслідування та проведення розгляду за процедурою in absentia, суд виходив із того, що інкримінований обвинуваченому злочин та його поведінка підпадали під вимоги, зазначені у ч. 2 ст. 297-1 КПК України.

04.11.2022 ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 22022101110000277 від 04.08.2022 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 438 КК України, у тому числі здійснено переклад підозри російською мовою.

04.08.2022 з кримінального провадження № 42022112200000238 від 10.04.2022 виділено матеріалами досудового розслідування за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 438 КК України.

Об`єднаному кримінальному провадженню присвоєно № 22022101110000277.

22.02.2023 ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 22022101110000277 від 04.08.2022 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 438, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438, та ч. 2 ст. 438 КК України, у тому числі здійснено переклад підозри російською мовою.

Повістки про виклик ОСОБА_9 надсилались та публікувались відповідно до вимог КПК України шляхом публікування на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на стадії судового розгляду - на офіційному веб-сайті Києво-Святошинського районного суду Київської області, а також у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газеті «Урядовий кур`єр» в рубриці «Оголошення». Будь-які клопотання від обвинуваченого на адресу суду не надходили. Згідно з інформацією наданою начальником ІНФОРМАЦІЯ_7, головним управлінням у ході здійснення оперативно-розшукових заходів за оперативно-розшуковою справою №25, отримано оперативні дані, які свідчать про те, що громадянин РФ ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на даний час перебуває на території країни-агресора, а саме в м. Кяхта, РФ, продовжує проходити військову службу в НОМЕР_4 окремій мотострілецькій бригаді РОВ (ВЧ № НОМЕР_5 ), яка дислокується в АДРЕСА_6 , в списах військовополонених ОСОБА_9 не значиться та на територію України законним шляхом не потрапляв.

Після постановлення ухвали, якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_9 відповідно до вимог ч. 4 ст.46 КПК України, ст. 42 КПК України, п. 8 ч. 2 ст. 52 КПК України та ч. 2 ст. 297-5 КПК України реалізацію прав підозрюваного (обвинуваченого) здійснював його захисник, який отримував необхідні процесуальні документи, знайомився з матеріалами кримінального провадження.

Крім цього, згідно з ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2024 року відносно ОСОБА_9 здійснювалось спеціальне судове провадження. У судовому засіданні брав участь захисник ОСОБА_8 , який був захисником на стадії судового розгляду і обізнаний з матеріалами кримінального провадження.

Важливо звернути увагу, що судом також вживалися заходи про виклик обвинуваченого для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим на кожне судове засідання останній викликався у порядку ст. 323 КПК України. Повістки про виклик опубліковані у газеті «Урядовий кур`єр» та його електронній версії на сайті у розділі «Оголошення: виклики в суд», а також на офіційному сайті Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Захисник обвинуваченого здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: брав участь у дослідженні доказів, звертав увагу суду на роль обвинуваченого у вчиненому кримінальному правопорушенні, виступав у дебатах та заперечував стосовно наявності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, що йому інкримінують.

При цьому згідно позиції, викладеної в рішенні ЄСПЛ «Кононов проти Латвії» констатовано, що звичайний солдат не може не знати про певні обмеження у війні, а його ставище у військовій ієрархії посилювало його здатність передбачити наслідки власних дій у вигляді кримінального переслідування.

Тому враховуючи наведене, суд вважає, що стороною обвинувачення вживалися достатні заходи щодо дотримання прав ОСОБА_9 , як підозрюваного та обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.

У свою чергу суд звертає увагу на те, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений був поінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_9 суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжкими злочинами, їх характер та ступінь суспільної небезпеки, наслідки які настали від них, а також відомості про особу обвинуваченого.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України судом не встановлено.

Обставиною, що обтяжує покарання відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 67 КК України суд визнає вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою.

Враховуючи наведене вище, а також підвищений ступінь суспільної небезпечності злочинів, а саме їх належність до кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, поведінку обвинуваченого під час вчинення злочинів та обстановку їх вчинення, дані про особу вбитого, який був беззбройний не створював жодної небезпеки для представників збройних формувань російської федерації, не мав статусу комбатанта, суд вважає, що виправлення і перевиховання обвинуваченого неможливе без призначення покарання, яке слід відбувати у місцях позбавлення волі, оскільки в іншому випадку мета покарання не може бути досягнута.

Звідси, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 438, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 та ч. 2 ст. 438 КК України покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій статей, які йому інкримінують, а саме: за ч. 1 ст. 438 КК України у виді позбавлення волі на певний строк, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України у виді позбавлення волі на певний строк, та за ч. 2 ст. 438 КК України у виді довічного позбавлення волі, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначає обвинуваченому ОСОБА_9 до відбування остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Обираючи розмір покарання за ч. 2 ст. 438 КК України, суд вважає за можливе обрати обвинуваченому ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, яку йому інкримінують та яке дорівнює його максимальній межі. Тобто, в даній конкретній справі суд не вважає за можливе застосувати до обвинуваченого покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

При цьому, суд звертає увагу, що в ході судового розгляду, обставин визначених ч. 2 ст. 64 КК України, які б могли вплинути на розмір покарання, не встановлено.

Призначене обвинуваченому ОСОБА_9 покарання у виді реального позбавлення волі у вказаному розмірі є необхідним і достатнім для його виправлення, запобігатиме вчиненню нових кримінальних правопорушень в майбутньому та є домірним скоєному.

Поряд з цим, на переконання суду, призначення обвинуваченому саме вказаного покарання буде справедливим, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Також, суд звертає увагу, що з огляду на положення ст. 5 КК України, застосовує положення ч. 2 ст. 438 КК України в редакції Закону від 05.01.2001 року, тобто на час вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з положеннями п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити цивільний позов.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

У відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній та юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити такі відомості: 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Відповідно до ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У відповідності до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля необхідні для відновлення.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

Так, відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, на відміну від загальної норми ст. 1167 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Так, відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, передбачено, що цивільний відповідач Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, Якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Крім того, у відповідності до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Повертаючись до обставин цієї справи, як вбачається з матеріалів кримінального провадження представника потерпілих ОСОБА_18 в інтересах потерпілих ОСОБА_16 та ОСОБА_17 звернулась з позовною заявою - цивільним позовом до обвинуваченого ОСОБА_9 та Російської Федерації в особі уряду РФ про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням на загальну суму 4 000 000 (чотири мільйони) грн солідарно та просила стягнути з обвинуваченого ОСОБА_9 та Російської Федерації в особі уряду РФ солідарно в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди: 2 000 000 (два мільйони) грн на користь потерпілої ОСОБА_16 та 2 000 000 (два мільйони) грн - потерпілої ОСОБА_17 .

В обґрунтування понесених витрат представник зазначила, що військовослужбовець РФ ОСОБА_9 вчинив інші порушення законів та звичаїв війни, а саме незаконно затримав та завдав тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , поєднавши їх з умисним вбивством останнього. ОСОБА_10 є єдиним сином ОСОБА_16 та чоловіком ОСОБА_17 . Від шлюбу у нього на утриманні була малолітня донька ОСОБА_33 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У ході досудового слідства по кримінальному провадженню ОСОБА_16 була визнана потерпілою від злочину. В ході підготовчого розгляду справи ОСОБА_17 була визнана потерпілою від злочину.

Передчасна смерть ОСОБА_10 стала важкою психологічною травмою для його рідних та близьких, зокрема: для матері ОСОБА_16 , дружини ОСОБА_17 та малолітньої доньки ОСОБА_34 .

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_9 , що спричинили смерть ОСОБА_10 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , було завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у їх житті: щоденні думки та спогади про загиблого, страх за своє життя, негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість.

У момент коли мати та дружина дізналися про трагедію, вони перенесли значний фізичний біль, переживають й досі емоційний стрес, шок, який супроводжується почуттям розгубленості, образи, обурення і тривоги.

Наслідки перенесеної травми призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін: швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, чутливість, фіксованість на негативних переживаннях, насторога, невпевненість в собі, тривога з приводу майбутнього. Також звістка про смерть батька вразила дитину, в наслідок чого вона також отримала моральну та психологічну травми.

Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу, обумовили необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання.

Суд бере до уваги доводи представника потерпілих та погоджується з тим, що в результаті дій обвинуваченого, завдано моральну шкоду потерпілим ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у розмірі зазначеному в цивільному позові, яка підлягає стягненню солідарно з обвинуваченого та Російської Федерації в особі уряду РФ.

Суд зазначає, що в судовому засіданні доведено, що в результаті вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим, потерпілим ОСОБА_16 та ОСОБА_17 завдано моральну шкоду, саме такого розміру, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей або позбавлення можливості їх реалізації, що є підставою для відшкодування моральної шкоди у розмірі вказаної в цивільному позові.

Таким чином, внаслідок суспільно-небезпечних дій обвинуваченого ОСОБА_9 , які проявилися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2. ст. 438 КК України потерпілій ОСОБА_16 були заподіяні психологічні (моральні) страждання, розмір відшкодування яких, враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань, характеру немайнових втрат суд оцінює у 2 000 000,00 (два мільйона) грн, та потерпілій ОСОБА_17 були заподіяні психологічні (моральні) страждання, розмір відшкодування яких, враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань, характер немайнових втрат суд оцінює у 2 000 000,00 (два мільйона) гривень, які підлягають відшкодуванню (компенсації) цивільним відповідачем у повному обсязі.

Вирішуючи питання про відшкодування потерпілим моральної шкоди з Російської Федерації, суд виходить з такого.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 року у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782 св21) викладено правову позицію відповідно до якої у такій категорії справ (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава - відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російської Федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже і направляти до посольства цієї крани запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

У кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_9 встановлено, що шкоду потерпілим - цивільним позивачам спричинено на території України та обвинувачений, який її спричинив також в момент її заподіяння перебував на території України.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, дії цивільного відповідача - держави РФ за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України.

Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і розстріл беззбройного цивільного - потерпілого ОСОБА_10 , здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Як установлено судом, дії обвинуваченого, який входив до складу Збройних Сил держави РФ, призвели до умисного вбивства громадянина України, з числа цивільних осіб, який був беззбройним і не чинив опору, а тому держава РФ як воююча сторона є відповідальною за шкоду спричинену внаслідок порушення законів і звичаїв війни особою, що входить до складу її збройних сил.

3 огляду на викладене, суд вважає цивільний позов представника потерпілих обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Строк покарання обвинуваченому ОСОБА_9 обраховувати з моменту його затримання.

Запобіжний захід, обраний ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.09.2024 у виді тримання під вартою до набрання цим вироком законної сили залишити без змін, у вигляді тримання під вартою.

Арешт на майно в рамках цього кримінального провадження не накладався.

На підставі ст. 124 КПК України судові витрати підлягають стягненню з обвинуваченого.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст.124, 128-129, 369-371, 373-374, 376, 395 КПК України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438, ч. 1 ст. 438, ч. 2 ст. 438 КК України (в редакції Закону від 05.01.2001 року) та призначити покарання за:

-ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років;

-ч. 1 ст. 438 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 років;

-ч. 2 ст. 438 КК України (в редакції Закону від 05.01.2001 року) у виді довічного позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_9 ), остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Строк покарання обраховувати з моменту затримання обвинуваченого ОСОБА_9 .

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_9 до набрання цим вироком законної сили залишити без змін, у вигляді тримання під вартою.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов представника ОСОБА_18 в інтересах потерпілих ОСОБА_16 та ОСОБА_17 до обвинуваченого ОСОБА_9 і Російської Федерації в особі уряду РФ про стягнення моральної шкоди на загальну суму 4 000 000 (чотири мільйони) грн задовольнити.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_9 та Російської Федерації в особі уряду РФ солідарно в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди: 2 000 000 (два мільйони) грн на користь потерпілої ОСОБА_16 та 2 000 000 (два мільйони) грн на користь потерпілої ОСОБА_17 .

Стягнути з ОСОБА_9 ), в дохід держави судові витрати на залучення експертів на загальну суму 3775 (три тисячі сімсот сімдесят п`ять) гривень 52 (п`ятдесят дві) коп.

Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Київській області забезпечити здійснення офіційного перекладу цього вироку російською мовою.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області, в порядку, передбаченому ст. 393 КПК України, у строки, встановлені ст. 395 КПК України.

Вирок набирає законної сили по закінченню строку на його апеляційне оскарження, якщо він не був оскаржений, в інакшому випадку - після його перегляду апеляційним судом.

Головуюча суддя ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3