Рішення № 130564206, 29.09.2025, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/2320/25

Провадження № 2/357/2368/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Ярмола О. Я. ,

при секретарі Вдовика А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И В :

20.02.2025 року позивач ОСОБА_1 , в особі свого представника адвоката - Маліцького О.О., звернулася до суду з вказаним позовом та просить стягнути з відповідача в примусовому порядку грошові кошти за договором позики від 29.04.2024 року в розмірі 48 000 доларів США.

І. Позиція сторін у справі.

Позов мотивований тим, що 29.04.2024 року позивач передала в борг відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 48 000 доларів США, при цьому відповідач зобов`язався повернути борг до 30.12.2024 року, про що надав позивачу власноручно написану розписку. Відповідач не виконав свого зобов`язання, кошти не повернув, на звернення позивача не реагує, а тому ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Відповідач позов не визнав та представник відповідача адвокат Плюснін М.В. у відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідач не заперечує факт написання 29.04.2024р. розписки на ім`я ОСОБА_1 про отримання в борг 48 000 дол. США, але будь-яких коштів від неї відповідач не отримував. Написав розписку на прохання свого знайомого ОСОБА_3 , бо з ним мав відносини та реальний договір позики на суму 52 000 дол. США, з урахуванням процентів. ОСОБА_3 передавав відповідачу в борг не свої кошти, а гроші ОСОБА_1 . Але відповідач повертав ОСОБА_3 кошти, а останній не передав ці кошти ОСОБА_1 , витративши їх на свої потреби. ОСОБА_3 мав добрі відносини з ОСОБА_1 та хотів повернути їй кошти, попросив відповідача написати відповідну розписку і пообіцяв самостійно погасити борг. Сторона відповідача стверджує, що саме між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 були відносини з позики коштів, усні домовленості про відсотки, ОСОБА_3 ввів відповідача в оману, повідомив, що поверне кошти позивачу та вмовив відповідача написати боргову розписку на ім`я позивача про позику. Відповідач стверджує, що кошти від позивача не отримував.

Представник відповідача адвокат Килівник Р.С., заперечуючи позов, повідомив, що відповідач не отримував кошти за борговою розпискою від 29.04.2024 р. в сумі 48 000 дол. США, саме, від позивача, особисто з нею не знайомий та розписку склав на прохання ОСОБА_3 , який і брав кошти у позивача, а тому зобов`язання щодо позики існують між позивачем і ОСОБА_3 . Після отримання від ОСОБА_2 коштів у рахунок погашення боргу, ОСОБА_3 не повернув їх ОСОБА_1 . Оскільки, ОСОБА_3 переконав відповідача написати боргову розписку, обіцяючи швидко врегулювати самостійно ситуацію, а отже розписка від 29.04.2024 року не є наслідком дійсного правочину між сторонами, а була складена із морально-людських міркувань на прохання третьої особи. Сторони ніколи особисто не контактували і це визнає сама позивач. Договір позики є неукладеним, бо сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передачі грошей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути гроші.

Заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, показання свідка, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.

ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою від 27.02.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче судове засідання (а.с. 19).

10.03.2025 представник відповідача ОСОБА_4 подав заяву про ознайомлення із матеріалами справи (а.с. 22-25).

24.03.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 28-33).

Ухвалою суду від 02.04.2025, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника відповідача про допит свідка ОСОБА_3 , закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до розгляду по суті (а.с. 41-43).

Ухвалою суду від 07.05.2025, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про долучення до матеріалів справи докази направлення ОСОБА_3 повістки, зобов`язано позивача надати оригінал розписки (а.с. 48-50).

22.05.2025 представник позивача ОСОБА_5 на електронну адресу суду направив клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 52-55).

24.06.2025 представник відповідача ОСОБА_4 подав клопотання про призначення судової психологічної експертизи з застосуванням комп`ютерного поліграфа (а.с.60-64), заяву про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 65).

31.07.2025 представник відповідача ОСОБА_6 через систему «Електронний суд» подав заяву про вступ у справу як представника (а.с. 70-72).

04.08.2025 представник відповідача ОСОБА_6 через систему «Електронний суд» подав клопотання про призначення судової психологічної експертизи з застосуванням комп`ютерного поліграфа (а.с. 73-78).

Ухвалою суду від 04.08.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про призначення судової психологічної експертизи з застосуванням комп`ютерного поліграфа.

16.09.2025 представник відповідача ОСОБА_6 через систему «Електронний суд» подав клопотання про відкладення розгляду справи.

19.09.2025 представник відповідача ОСОБА_6 через систему «Електронний суд» подав пояснення по справі.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 29.04.2024 року відповідач ОСОБА_2 власноручно написав розписку, якою підтвердив, що взяв у позивача ОСОБА_1 в борг грошові кошти в розмірі 48 000 доларів США, які зобов`язався повернути їй в повному обсязі до 30.12.2024 року. Відповідач написав, що зазначені кошти він отримав, перерахував, претензій до стану банкнот не має. Наведене підтверджено розпискою, оригінал якої було оглянуто в судовому засіданні 04.08.2025 року, а копія приєднана до матеріалів справи (а.с.8)

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є боржником у чисельних виконавчих провадженнях, що підтверджено даними з АСВП, станом на 27.03.2025 р. (а.с.40).

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 суду дав показання, що давно товаришує з відповідачем ОСОБА_2 , раніше позичав відповідачу кошти, мав ділові і дружні відносини з ним. А також, свідок перебував в гарних відносинах з позивачем і її чоловіком. Відповідач звернувся до ОСОБА_3 за позикою коштів, потребував 50 тисяч доларів США, але ОСОБА_3 не мав таких коштів і запропонував взяти ці кошти у своєї знайомої ОСОБА_1 . Вона позичила 48 тисяч доларів США. ОСОБА_3 передав ці кошти відповідачу і запропонував йому написати розписку, що той і зробив. Позивач знала, що позичає кошти ОСОБА_2 , але передав йому ці кошти свідок. Відповідач казав, що поверне борг через 2 тижні, але не повернув. Кошти передавалися весною 2024 року. Кошти належать позивачу. В машині відповідач перерахував гроші, які були купюрами по 100 дол. США. Не відразу, а пізніше, приблизно через місяць, відповідач написав розписку про отримання 48 тис. доларів в борг. Позика була безпроцентна, але відповідач обіцяв віддячити. Свідок брав у позивача кошти для відповідача, про що повідомив відразу, а розписку про позику передав позивачу пізніше. Свідок не отримував від відповідача кошти в рахунок погашення боргу перед позивачем, а тому за цією розпискою ніякої суми не було повернуто.

Позивач суду пояснила, що на прохання свого знайомого ОСОБА_3 позичила для його давнього знайомого, який є порядним чоловіком, гроші на розвиток бізнеса. Позивач мала намір отримувати відсотки, щоб мати гроші на лікування, доповнення до пенсії. Позивач отримала від ОСОБА_7 близько 8 000 грн. і більше позивач не отримувала ні від ОСОБА_3 , ні від ОСОБА_2 ніяких сум відсотків, ніякої вдячності не було. Позивачу дали розписку. Позивач, передаючи гроші, відразу була обізнана, що позичає їх саме ОСОБА_2 , але особисто в руки не передавала йому гроші. ОСОБА_3 сказав, що кошти передав відповідачу, який і склав розписку про отримання цієї позики. Позивач неодноразово просила повернути їй борг, неодноразово телефонувала, додзвонилася до дружини відповідача, пропонувала зустрітися з відповідачем, все обговорити та дружина відповідача повідомила, що не цікавиться справами свого чоловіка, завірила, що з позивачем зв`яжуться.

Відповідач суду пояснив, що з 2018 року періодично позичав у ОСОБА_3 кошти, які вчасно повертав, між ними були фінансові стосунки. ОСОБА_3 хотів познайомити відповідача із позивачем, яка хвилювалася через позичені кошти. І для того, щоб позивач заспокоїлася, на прохання ОСОБА_3 , відповідач написав розписку про позику у ОСОБА_1 48 тис. доларів США. Розписка написана на дружнє прохання ОСОБА_3 , з яким у відповідача давно склалися фінансові відносини. Відповідач не брав у позивача кошти в день написання розписки 29.04.2024 року. Кошти позичав раніше у ОСОБА_3 та йому і повертав борг. Розписку про позику у позивача коштів ОСОБА_2 писав самостійно, добровільно, без тиску, на довірі, не оскаржував даний правочин. Але то була фіктивна розписка, бо позивач не передавала відповідачу гроші. Відповідач склав розписку, бо ОСОБА_3 запевнив його, що негативних наслідків по даній розписці для відповідача не буде.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст.11 ЦК України).

За ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

В даному випадку, відповідно до вимог ст.1047 ЦК України договір позики повинен бути укладеним у письмовій формі.

Згідно п.2 вказаної статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц.

Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суду надана позивачем розписка в підтвердження того, що відповідач взяв у неї в борг кошти в сумі 48 000 доларів США. Хоча зазначена вище розписка і не є належною письмовою формою договору позики в такій сумі, як вважає суд, але згідно законодавства може прийматися до уваги, і приймається судом, для підтвердження укладення договору позики між сторонами.

Згідно приписів ст. 1047 ЦК України розписка є одночасно документом, який підтверджує й передачу грошей позикодавцем позичальнику, й укладення договору позики.

Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник надає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Суд, також, виходить з того, що у наданій до суду розписці зазначені: сторони зобов`язання, грошова сума, яку заборгував відповідач, особистий підпис боржника, дата складання розписки. Відповідач не заперечує власноручного написання тексту розписки.

Той факт, що кошти безпосередньо передавав гр. ОСОБА_3 , як посередник, та в інший час, ніж зазначив відповідач в своїй розписці, не скасовує обов`язку відповідача виконати свої зобов`язання за борговою розпискою.

При цьому, відповідач не надав доказів в підтвердження факту повернення коштів за даною розпискою ні позивачу, ні гр. ОСОБА_3 . Відповідач не був обмежений в праві скласти розписку на ім`я іншого кредитора, або підтвердити інші зобов`язання. Крім того, факт існування рішень суду та різних виконавчих проваджень, де ОСОБА_2 є боржником, саме за договорами позики вказують на обізнаність відповідача щодо природи укладення та виконання договору позики.

Суд також бере до уваги той факт, що на час розгляду даної справи, відповідач ні в який спосіб не оскаржив договір позики від 29.04.2024 р.

Вище наведене дає можливість стверджувати, що між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст.1046 ЦК України. Відповідач, на час складання розписки, визнавав, що кошти бере у позивача та повернути борг зобов`язувався саме позивачу, а не іншим особам.

Отже, суд критично оцінює пояснення сторони відповідача щодо неотримання 48 000 доларів США у позивача. Оскільки відповідач самостійно написав боргову розписку, добровільно взяв на себе зобов`язання з повернення коштів, не надав доказів про повернення боргу, чи про вчинення відносно нього шахрайських дій, не звертався до правоохоронних органів зі скаргами на дії інших осіб.

Мета складання та сам текст розписки вказують про отримання боргу у позивача, а не у ОСОБА_3 , в інший період, з іншими зобов`язаннями. Крім того, відсутні дані, що за даною борговою розпискою до ОСОБА_2 пред`являють вимоги інші особи, або іншим особам відповідач повернув кошти за цією розпискою.

Твердження відповідача, що він не отримував гроші за розпискою від 29.04.2024 року, судом до уваги не беруться за їх голослівністю, так як не мають доказової сили відповідно до положень ч.2 ст. 76 ЦПК України та спростовуються самою розпискою від 29.04.2024р, яка не має відміток про повернення (часткове) коштів. Дана розписка є належним та допустимим письмовим доказом у справі.

Рішення суду не може ґрунтуватися на поясненнях сторони для підтвердження того, що гроші насправді не були позичені. Договір позики так само, як і його виконання може бути підтверджено лише належними і допустимими доказами.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов`язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання /неналежне виконання/.

Так, за ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику /грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем/ у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на положення ч.1 ст. 1046 ЦК України, а також ч.1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України, тому, у межах заявлених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за Договором позики у доларах, в сумі 48 000 доларів США.

Висновок про можливість стягнення боргу в іноземній валюті висловлено ВП ВС у постанові від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16-ц.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Таким чином, з огляду наведеного, суд вважає, що позивачем доведено факт укладення договору позики, отримання відповідачем коштів та порушення ним свого зобов`язання щодо їх повернення. Жодних належних доказів, які б спростовували такий висновок, суду не було надано.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Висновок ВС викладений у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).

Таким чином, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини та досліджені докази, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення боргу за договором позики є обґрунтованими, а тому, підлягають до задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

V. Судові витрати.

На підставі ст. 141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір 15 420,52 грн., що підтверджено відповідною квитанцією (а.с. 7), підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 524,526, 610, 1046, 1047,1049 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258- 265, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти за розпискою від 29.04.2024 року в розмірі 48 000 (сорок вісім тисяч) доларів США та судові витрати по справі в сумі 15140 гривень (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень).

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду

Повний текст рішення виготовлено та підписано 29.09.2025 року.

Суддя О. Я. Ярмола