Рішення № 130550508, 24.09.2025, Нововолинський міський суд Волинської області

справа № 165/2782/25

провадження №2/165/854/25

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого судді Ференс-Піжук О.Р.,

за участю секретаря Король І.С.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні суду в місті Нововолинську справу за позовом ОСОБА_1 доНововолинської міськоїради Волинськоїобласті користуванняжитловим приміщенням,

встановив:

31.07.2025представник позивача ОСОБА_1 адвокатУлибіна-ВельгусМ.В.звернулася досуду вінтересах позивача зпозовом доНововолинської міськоїради Волинськоїобласті користуванняжитловим приміщенням.Свої вимогиобґрунтовує тим,що напочатку 2025року позивачзвернулася доприватизаційного відділувиконавчого комітетуНововолинської міськоїради,оскільки маєнамір приватизуватикімнату вгуртожитку № НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 . Позивачем було виготовлено технічний паспорт на кімнату 3, а також кімнату 3А, що по АДРЕСА_2 . Окрім того, є загальний технічний паспорт усього будинку АДРЕСА_2 , з якого вбачається наявність кімнати № НОМЕР_1 і №3А. Зазначає, що позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 17 липня 2001 року і по 18 квітня 2013 року, із зміною прізвища через одруження з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » була знята з реєстрації і відразу ж того дня зареєстрована знову і до сьогодні за тією ж адресою.

17 липня 2001 року кімнату № 3 було отримано матір`ю позивача - ОСОБА_4 , і саме вона була наймачем вказаного помешкання до 24 липня 2019 року. З того часу саме позивач є квартиронаймачем.

Оскільки сім`я ОСОБА_2 була багатодітною, то на збільшення площі, їм було виділено ще одну кімнату, який присвоїли № 3А, яка в подальшому була об`єднана одним особовим рахунком з кімнатою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою № 384 від 24.04.2025. Наголошує, що у рахунку на оплату комунальних послуг, позивачу йде нарахування за загальну площу обох кімнат - № 3 та № 3А.

Зазначає, що у вказаних кімнатах ніхто, окрім позивача не проживає, та не є зареєстрованим. Стверджує, що інших претендентів на участь в приватизації вищевказаних кімнат - немає.

Позивач не брала участі у приватизації, що підтверджується доданою довідкою з AT «Державний ощадний банк України» від 08.04.2025 року.

Іншого майна, яким позивач володіє чи користується - немає.

Позивач вважає, що набула право на користування кімнатою АДРЕСА_1 , оскільки постійно там проживає, робить поточні ремонти, оплачує комунальні платежі, та має намір приватизувати обидві кімнати відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», хоча й зареєстрована лише за адресою: АДРЕСА_3 .

Просить визнати за позивачем, ОСОБА_1 , право на користування житловою кімнатою, загальною площею 13,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Судові витрати просить залишити за позивачем.

У підготовче засідання позивач ОСОБА_1 та її представник Улибіна-Вельгус М.В. не з`явилися, представник позивача подала суду заяву, в якій просять справу розглядати у їхню відсутність, позовні вимоги підтримують, просять їх задовольнити.

Представник Нововолинської міської ради Волинської області в підготовче засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просить справу розглядати у його відсутності. Не заперечує щодо задоволення позову та ухвалення рішення на підставі ч. 4 ст. 206 ЦПК України.

Згідно з ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до ст.65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків & неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому Пленум Верховного Суду України роз`яснив в п.15 постанови від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Відповідно до ч. 4 ст.10 ЦПК суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою, та практику ЄСПЛ як джерело права. Згідно з п.1 ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.

Згідно з п. 4 ст. 31 ЦК фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, установлених законом.

У свою чергу, відповідно до ст.1 Першого протоколу до конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання у право на повагу до житла має бути «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення зазначеної мети.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 2.12.2010 у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на повагу до житла.

Приймаючи рішення, суд враховує, що позивач проживає та користується у вищевказаному житлі, іншого житла не має.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи визнання позову відповідачем, що визнання позову відповідачем не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку, що право позивача є порушеним і підлягає судовому захисту шляхом визнання права позивача на користування житловою кімнатою, загальною площею 13,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

За клопотанням позивача судовий збір слід залишити за нею.

Керуючись ст. 12, ст. 13, ст. 141, ст. 206, ст. 263, ст. 264 ЦПК України, на підставі ст. 310 Цивільного кодексу України, ст.ст. 64, 65 ЖК України, ст. 310 ЦК України, - суд,

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) право на користування житловою кімнатою, загальною площею 13,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Судовий збір залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Нововолинський міський суд Волинської області до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Представник позивача: ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5 .

Відповідач: Нововолинська міська рада Волинської області, юридична адреса: проспект Дружби, 27, м. Нововолинськ Волинської області, ЄДРПОУ: 35055268.

Головуючий підпис Орися ФЕРЕНС-ПІЖУК