Рішення № 130540979, 26.09.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2025 року місто Київ № 320/15587/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоус А.Ю. розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, відповідно до якого просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області №80114300024399 від 05.03.2025 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_3 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву, подану громадянкою Узбекистану ОСОБА_4 , і за результатами розгляду видати їй дозвіл на імміграцію в Україну.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що йому відмовлено у наданні дозволу на імміграцію відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію». Однак, у спірному рішенні не зазначено, які саме відомості, зазначені позивачем, є недостовірними, неправдивими. Позивачеві усно було повідомлено, що відмова зумовлена тим, що за вказаною у поданих документах адресою: АДРЕСА_1 позивач фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей.

На думку позивача, органами міграційної служби не було вжито необхідних дій з метою встановлення факту проживання позивача за наведеною в його заяві адресою, в тому числі не було перевірено наявність факту оренди, не проведено бесіду з сусідами, щодо фактичного проживання позивача, не складено акти, якими б було зафіксовано, що позивач не проживає за вказаною адресою, не вчинено інших дій на підтвердження інформації щодо відсутності фактичного проживання позивача за вказаною адресою.

Позивач вважає протиправним рішення про відмову особі у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 05.03.2025 № 80114300024399, оскільки ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області не надано належних доказів існування обставин, що передбачені статтею 10 Закону України «Про імміграцію», які б надавали йому підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін, встановлено строки для подання заяв по суті та доказів.

Відповідачем подано відзив про невизнання позову, в якому зазначено, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну та здійсненої перевірки, зокрема, отриману від Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області інформацію, відповідно до п.п. 4, 6, ч. 1 ст. 10 Закону №2491-III та Порядку №1983 обґрунтовано відмовлено у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами належні та допустимі докази окремо та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка Республіки Узбекистан, звернулася до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою від 06.09.2024 №40050330/167 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Згідно з висновкам за результатами розгляду заяви громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну їй було відмовлено. У висновку зазначено: « ОСОБА_6 має намір зареєструватись за адресою: АДРЕСА_2 , за згодою представника власниці житла. За надісланим запитом отримано відповідь від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 02.12.2024 № 51/1-11/121-485, у якій зазначено, що громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявленою адресою: АДРЕСА_2 , фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення неправдивих відомостей. За надісланим запитом отримано відповідь Управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 28.02.2025 №8010.8.2/14462-25, у якій зазначено, що працівниками вказаного управління здійснено перевірку адреси місця проживання громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_5 за вищевказаною адресою не мешкає. Таким чином, заявниця свідомо повідомила про себе завідомо неправдиві відомості, вказавши в заяві № 400050330 від 06.09.2024 про надання дозволу на імміграцію адресу, щодо фактичного місця проживання в Україні: АДРЕСА_2 , за якою, відповідно до результатів проведеної перевірки, вона фактично не проживає». Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку, що громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_5 при поданні заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну свідомо надала неправдиві відомості щодо місця свого проживання.

Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області прийнято рішення від 05.03.2025 № 80114300024399 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Узбекистану ОСОБА_3 на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».

Листом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 07.04.2025 №8010.6.1-10757/8010.6.1-75 позивача повідомлено про прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Вважаючи рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року №3773-VI (далі по тексту - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України "Про імміграцію" від 07.06.2021 № 2491-III (далі по тексту - Закон № 2491-III).

Статтею 1 Закону № 2491-III визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Закону № 2491-III).

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Підпунктом 1 частини третьої статті 4 Закону № 2491-III регламентовано, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону № 2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою (частина друга статті 9 Закону № 2491-III).

У той же час, положення частини п`ятої статті 9 Закону № 2491-III передбачають, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:

1) три фотокартки;

2) копія документа, що посвідчує особу;

3) документ про місце проживання особи;

4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);

5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 Закону № 2491-III, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України (пункт 4 частини сьомої статті 9 Закону № 2491-III).

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається (частина десята статті 9 Закону № 2491-III).

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання (частина одинадцята статті 9 Закону № 2491-III).

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту - Порядок №1983).

Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.

Згідно із пунктом 11 Порядку №1983 для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред`явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім`ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п`ятої статті 9 Закону України "Про імміграцію" (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію"). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов`язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.

Документи, визначені пунктами 1-10 частини сьомої статті 9 Закону України "Про імміграцію", додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.

У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України "Про імміграцію", а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону України "Про імміграцію", подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.

Пунктом 14 Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.

Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

За правилами пункту 16 Порядку №1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

При цьому рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття (пункт 19 Порядку №1983).

Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що територіальні органи ДМС України вправі витребувати в інших державних органів додаткову інформацію щодо осіб, які подали заяву про отримання дозволу на імміграцію, а також викликати таких осіб, а також інших, на бесіду. І лише за результатами аналізу цієї інформації, органи ДМС України приймають відповідне рішення.

У той же час, вичерпний перелік підстав для відмови у видачі дозволу на імміграцію викладено у частині першій статті 10 Закону № 2491-III.

Так, згідно із пунктом 4 частини першої статті 10 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 звернулася до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою від 06.09.2024 №40050330/167 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

В поданій заяві адресу фактичного проживання позивачем зазначено: АДРЕСА_2 .

У висновку, що передував ухваленню спірного рішення вказано, що у відповіді від Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області від 02.12.2024 № 51/1-11/121-485, зазначено, що громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявленою адресою: АДРЕСА_2 , фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення неправдивих відомостей.

Також зазначено, що відповідачем отримано відповідь Управління організації запобігання нелегальної міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 28.02.2025 №8010.8.2/14462-25, у якій зазначено, що працівниками вказаного управління здійснено перевірку адреси місця проживання громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами якої встановлено, що ОСОБА_5 за вищевказаною адресою не мешкає.

В позовній заяві позивачем зазначено, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_3 . На підтвердження факту проживання за адресою: АДРЕСА_1 долучено до позовної заяви копії Договору оренди квартири від 15.12.2024, Додатку №1 до Договору оренди від 15.12.2024, Акту приймання-передачі Квартири та додаткового майна 15.12.2024 та пояснення доньки ОСОБА_7 .

Суд не приймає до уваги надані вищевказані докази, оскільки договір оренди стосується квартири за адресою: АДРЕСА_1 та укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

Більше того, в заяві від 06.09.2024 про надання дозволу на імміграцію позивачем зазначалася адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , за якою і здійснювалось відповідачем підтвердження факту проживання. Позивачем не надано доказів повідомлення відповідача про зміну адреси фактичного проживання.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідь Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області датована 02.12.2024 щодо підтвердження факту проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 , тобто до укладення договору оренди від 15.12.2024 за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду викладеного, надані позивачем докази не спростовують інформацію правоохоронного органу щодо того, що позивач за вказаною у заяві про надання дозволу на імміграцію адресою ( АДРЕСА_2 ) не проживав.

Як було зазначено вище, у разі виявлення факту, що особа, яка подавала заяву про надання дозволу на імміграцію, зазначила свідомо неправдиві відомості чи подала підроблені документи, то у контролюючого органу наявні усі підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Відтак у день прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію особам або відмови у наданні такого дозволу ДМС аналізує отриману від уповноважених, відповідно до Порядку №1983, органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було дотримано вказаного порядку та прийнято спірне рішення з урахуванням всіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, аналізу положень законодавства України, прийшов до висновку, що в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Враховуючи відмову у задоволенні позову відсутні підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2-3, 5-15, 72-77, 90, 122, 132, 139, 242-246, 250-251, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.

Відомості про сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_5 (паспорт серія НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

відповідач: Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, 4-А).

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Білоус А.Ю.