Рішення № 130528542, 16.09.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2025Справа № 910/16308/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Менаполіс"

до Київської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: Безносик А.О.;

від відповідача: Перепелицін К.М.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Менаполіс" (надалі- позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради (надалі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 12.12.2024 за №573/10381 «Про скасування пункту 8 рішення Київської міської ради від 08.02.2024 № 7772/7813, рішення Київської міської ради від 16.12.2021 № 4149/4190 та врегулювання спірних питань між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «ДОМАШНІЙ ЗАТИШОК» і Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «ГОЛОСІЇВСЬКА ФОРТЕЦЯ».

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 19, 140 Конституції України, ст. 26, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 72 Закону України «Про адміністративну процедуру», ст. 1, 2, 24, 25, 31 Закону України «Про оренду землі», ст. 134, 172 Земельного кодексу України, ст. 792 Цивільного кодексу України мотивовані тим, що позивачу на підставі договорів купівлі-продажу № 109, 110, 111, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю «Міськбуджитло» належить наступне нерухоме майно: нежитлова будівля - будівля складу матеріалів (літ. «Д'»), загальною площею 11,4 кв.м, за адресою: м. Київ, вулиця Голосіївська, будинок 13-Д; нежитлова будівля - виробнича ремтехмайстерня (літера «Д'''»), загальною площею 39,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вулиця Голосіївська, будинок 13-Д; нежитлова будівля - будівля трансформаторної підстанції (літера «Д''»), загальною площею 2 кв.м, за адресою: м. Київ, вулиця Голосіївська, будинок 13-Д. Позивач зазначає, що рішенням Київської міської ради від 16.12.2021 № 4149/4190 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» в оренду земельної ділянки для реконструкції будівель і споруд під житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення на вулиці Голосіївській, 13-д у Голосіївському районі міста Києва» йому було передано, строком на 15 років, земельну ділянку площею 0,5483 га, кадастровий номер 8000000000:79:241:0034, для реконструкції будівель і споруд під житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця Голосіївська, 13-д, у Голосіївському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно. Зазначена земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва. На виконання вказаного рішення 17.06.2024 між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки. Разом з тим, позивач звертає увагу на те, що 12.12.2024 відповідачем було прийнято рішення № 573/10381 «Про скасування пункту 8 рішення Київської міської ради від 08.02.2024 № 7772/7813, рішення Київської міської ради від 16.12.2021 № 4149/4190 та врегулювання спірних питань між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «ДОМАШНІЙ ЗАТИШОК» та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «ГОЛОСІЇВСЬКА ФОРТЕЦЯ». Позивач вважає, що рішення відповідача № 573/10381 від 12.12.2024 прийнято з порушенням норм законодавства, порядку прийняття рішень визначеного нормами Регламенту Київської міської ради та висновків Конституційного Суду України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 позовну заяву залишено без руху.

16.01.2025 від позивача надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.02.2025.

24.01.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Менаполіс» про відвід судді Мандичева Д.В. від розгляду справи № 910/16308/24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Менаполіс» про відвід судді Мандичева Д.В. від розгляду справи № 910/16308/24 визнано необґрунтованою заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Менаполіс» про відвід судді Мандичева Д.В. від розгляду справи №910/16308/24 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч.1 ст.32 ГПК України.

За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/16308/24 для розгляду заяви про відвід передано судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 (суддя Трофименко Т.Ю.) у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Менаполіс» про відвід судді Мандичева Д.В. від розгляду справи № 910/16308/24 відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 самовідвід судді Мандичева Д.В. від розгляду справи №910/16308/24 задоволено, а матеріали справи передано уповноваженій особі для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.

05.02.2025 за результатом автоматизованого розподілу справа №910/16308/24 передана судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 прийнято справу №910/16308/24 до свого провадження, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.03.2025.

05.03.2025 від представника відповідача надійшла заява про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/1412/25.

05.03.2025 від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про зупинення провадження в справі.

10.03.2025 від представника позивача надійшла заява про зміну предмета позову, в якій позивач заявляє додаткову вимогу про зобов`язання відповідача відновити становище, яке існувало до порушення права, а саме: зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки по вул. Голосіївська, 13Д у Голосіївському районі м. Києва за позивачем, яке виникло на підставі договору оренди земельної ділянки від 17.06.2024 № 502, укладений між відповідачем та позивачем для реконструкції будівель і споруд під житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення на вул. Голосіївській, 13-Д у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:79:241:0034; площа 0,5483 га; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; код виду цільового призначення - 02.10).

Отже, з урахування заяви від 10.03.2025 позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасування рішення відповідача від 12.12.2024 за №573/10381 «Про скасування пункту 8 рішення Київської міської ради від 08.02.2024 № 7772/7813, рішення Київської міської ради від 16.12.2021 № 4149/4190 та врегулювання спірних питань між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «ДОМАШНІЙ ЗАТИШОК» і Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «ГОЛОСІЇВСЬКА ФОРТЕЦЯ»;

- зобов`язати відповідача відновити становище, яке існувало до порушення права, а саме: зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки по вул. Голосіївська, 13Д у Голосіївському районі м. Києва за позивачем, яке виникло на підставі договору оренди земельної ділянки від 17.06.2024 № 502, укладений між відповідачем та позивачем для реконструкції будівель і споруд під житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення на вул. Голосіївській, 13-Д у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:79:241:0034; площа 0,5483 га; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; код виду цільового призначення - 02.10).

У підготовче засідання 11.03.2025 з`явилися представники сторін, представник відповідача в засіданні просив суд задовольнити подану заяву про зупинення провадження в даній справі, представник позивача заперечувала проти задоволення такої заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 клопотання відповідача про зупинення провадження в справі задоволено, зупинено провадження в справі № 910/16308/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/1412/25.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 скасовано, а матеріали справи №910/16308/24 передано Господарському суду міста Києва для продовження розгляду.

26.06.2025 матеріали справи №910/16308/24 повернулися до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 підготовче засідання у справі №910/16308/24 призначено на 30.07.2025.

У підготовче засідання 30.07.2025 з`явилися представники сторін. Суд протокольною ухвалою прийняв заяву позивача про зміну предмета позову від 10.03.2025 та подальший розгляд справи постановив здійснювати з її урахуванням. Також суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 16.09.2025 о 15:10 год.

У судове засідання 16.09.2025 з`явилися представники сторін.

У судовому засіданні 16.09.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІСЬКЖИТЛОБУД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» було укладено договір купівлі-продажу будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А., за реєстровим номером № 109 згідно умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» набуло право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю - будівлю трансформаторної підстанції (літера «Д''»), загальною площею 2 кв.м, за адресою: м. Київ, вулиця Голосіївська, будинок 13-Д.

06.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІСЬКЖИТЛОБУД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» було укладено договір купівлі-продажу будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А., за реєстровим номером № 110 згідно умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» набуло право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю - виробничу ремтехмайстерню (літера «Д'''»), загальною площею 39,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вулиця Голосіївська, будинок 13-Д.

06.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІСЬКЖИТЛОБУД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» було укладено договір купівлі-продажу будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А., за реєстровим номером № 111, згідно умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» набуло право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю - будівлю складу матеріалів (літ. «Д'»), загальною площею 11,4 кв.м, за адресою: м. Київ, вулиця Голосіївська, будинок 13-Д.

Як убачається з Державного реєстру речових прав сформованого 28.07.2025 за номером 437146877 відповідачу на праві власності належить земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:79:241:0034, площею 0,5483 га, для житлової та громадської забудови, за цільовим призначенням - для реконструкції будівель і споруд під житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця Голосіївська, 13-д.

Рішенням ІІ сесії ІХ скликання Київської міської ради від 16.12.2021 №4149/4190 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» в оренду земельної ділянки для реконструкції будівель і споруд під житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення на вулиці Голосіївській, 13-д у Голосіївському районі міста Києва» вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» для реконструкції будівель і споруд під житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення на вулиці Голосіївській, 13-д, у Голосіївському районі міста Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ - 02.10, заява ДЦ від 27.05.2021 №50386-005808505-031-03, справ № 383999802) та передано Товариству з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС», за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,5483 га (кадастровий номер 8000000000:79:241:0034, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.06.2021 № НВ-0007039422021) для реконструкції будівель і споруд під житловий комплекс с приміщеннями громадського призначення, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення (код КВЦПЗ - 02.10, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури) на вулиці Голосіївській, 3-д у Голосіївському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно (договори купівлі-продажу нерухомого майна від 06.02.2019 № 109, від 06.02.2019 № 110, від 06.02.2019 № 111, право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2019, номери записів про право власності 30176745, 30176701, 30176771).

17.06.2024, на підставі рішення Київської міської ради від 16.12.2021 №4149/4190, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Менаполіс" (позивачем) та Київською міською радою (відповідачем) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київської міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М., за реєстровим № 502, згідно умов якого Київська міська рада передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» отримало у користування земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:79:241:0034, площею 0,5483 га, з цільовим призначенням - для реконструкції будівель і споруд під житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення (02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури), розташованої за адресою: місто Київ, вулиця Голосіївська, 13-д у Голосіївському районі міста Києва, строком на 15 років.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав №383208542 від 17.06.2024 речове право оренди щодо вищевказаної земельної ділянки зареєстровано за позивачем 17.06.2024 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 73685945 від 17.06.2024 (номер запису про інше речове право 55484106).

Рішенням ІV сесії ІХ скликання Київської міської ради від 12.12.2024 №573/10381 «Про скасування пункту 8 рішення Київської міської ради від 08.02.2024 № 7772/7813, рішення Київської міської ради від 16.12.2021 № 4149/4190 та врегулювання спірних питань між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС», Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «ДОМАШНІЙ ЗАТИШОК» та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «ГОЛОСІЇВСЬКА ФОРТЕЦЯ» згідно якого вирішено: скасувати рішення Київської міської ради від 16.12.2021 №4149/4190 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» в оренду земельної ділянки для реконструкції будівель і споруд під житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення на вул. Голосіївській, 13-Д у Голосіївському районі міста Києва»; розірвати договір оренди земельної ділянки від 17.06.2024 № 502, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕНАПОЛІС» для реконструкції будівель і споруд під житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення на вул. Голосіївській, 13-Д у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:79:241:0034; площа 0,5483 га; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; код виду цільового призначення - 02.10).

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що рішення відповідача № 573/10381 від 12.12.2024 щодо скасування рішення Київської міської ради від 16.12.2021 № 4149/4190, на підставі якого йому було передано у строкове користування спірну земельну ділянку є незаконним, оскільки було прийнято з порушенням вимог діючого законодавства України, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасування як незаконне, а право позивача підлягає відновленню, шляхом реєстрації за ним речового права оренди.

Отже, предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про визнання незаконним рішення відповідача № 573/10381 від 12.12.2024 та відновлення становища, яке існувало до порушення права, шляхом реєстрації речового права оренди, яке виникло на підставі договору оренди від 17.06.2024 № 502.

Підставами позову є порушення норм законодавства при прийнятті відповідачем рішення № 573/10381 від 12.12.2024.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений в пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу (далі - ЗК України) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

У постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки: "Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення". Тобто у цій справі Велика Палата Верховного Суду спростувала висновки суду апеляційної інстанції про необхідність пред`явлення позову, де були би об`єднанні вимоги про визнання скасування рішення ради та про скасування правовстановлюючих документів, виданих на підставі цього рішення, і виснувала про те, що розгляд позову про визнання рішення ради недійсним без заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цього рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки.

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, в яких самостійно оскаржується рішення органу місцевого самоврядування без оскарження правовстановлюючих документів, складених на підставі цього рішення.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 68)). Велика Палата Верховного Суду не може формулювати свої висновки абстрактно, а лише в контексті конкретних обставин справи, яка розглядається (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 149)).

Згодом позиція Великої Палати Верховного Суду, що сформульована у постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, була вдосконалена і за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц). Вимога ж про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору оренди, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (постанови від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 та від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).

У постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що: "незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду".

Як убачається з обставин справи, що переглядається, позивач прагне відновити становище, що передувало його розірванню та фактично відновити договір оренди земельної ділянки. Разом з тим, задоволення вимоги про визнання нечинним та скасування рішення Київської міської ради від 12.12.2024 за №573/10381 не призведе до відновлення такого договору і не забезпечить відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових заходів захисту, а лише у поєднанні з позовною вимогою про визнання прав оренди за позивачем.

Тому за встановлених судом обставин цієї справи не відповідає критерію ефективності обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та законного інтересу, оскільки самостійне оспорення рішення Київської міської ради від 12.12.2024 за №573/10381 як окремий спосіб захисту у цій справі без заявлення вимог щодо визнання права оренди на земельну ділянку укладену на підставі попереднього рішення Київської міської ради від 16.12.2021 № 4149/4190, не призведе до поновлення порушених прав позивача, оскільки фактично спірна земельна ділянка повернулася у власність Київської міської ради (відповідача) про що внесено відповідні записи до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, враховуючи наведене та приймаючи до уваги те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту в задоволені позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 12.12.2024 за №573/10381 необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача відновити становище, яке існувало до порушення права, а саме: зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки по вул. Голосіївська, 13Д у Голосіївському районі м. Києва за позивачем, яке виникло на підставі договору оренди земельної ділянки від 17.06.2024 № 502, укладений між відповідачем та позивачем для реконструкції будівель і споруд під житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення на вул. Голосіївській, 13-Д у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:79:241:0034; площа 0,5483 га; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; код виду цільового призначення - 02.10), суд зазначає таке.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 Цивільного кодексу України).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельний кодексом, Цивільним кодексом України, а також законами України, зокрема Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також конкретним договором оренди землі.

Так, власники земельних ділянок мають право передавати земельну ділянку в оренду (ст.90 Земельного кодексу України).

Частиною третьою статті 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте, саме Законом України «Про оренду землі» врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку із передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату укладання договору оренди) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Особа, яка відповідно до закону може бути орендодавцем земельної ділянки, може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Статтею 17 Закону України «Про оренду землі» визначено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

За змістом частини другої статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час підписання договору оренди), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до положень статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі - у редакції, чинній на дату укладання договору оренди) державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації (ч.2 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно з п.1, 9 ч.1 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, у тому числі, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованим 04.02.2025 № 411402828, за позивачем 17.06.2024 було зареєстроване речове право оренди на земельну ділянку площею 0,5483 га, кадастровий номер 8000000000:79:241:0034, для реконструкції будівель і споруд під житловий комплекс з приміщеннями громадського призначення, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця Голосіївська, 13-д, у Голосіївському районі міста Києва, строком на 15 років. Однак, 28.01.2025 речове право оренду на вказану вище земельну ділянку було припинено на підставі рішення відповідача № 573/10381 від 12.12.2024.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)).

Отже, відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення позовних вимог та визнання права оренди за позивачем є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних відомостей.

З огляду на викладені вище висновки та за урахуванням обставин цієї справи суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідача відновити становище, яке існувало до порушення права, у зазначений позивачем спосіб, не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення будь-яких прав позивача чи осіб в інтересах яких він звертається, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Менаполіс".

Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 26.09.2025.

Суддя Я.А.Карабань