Ухвала суду № 130528525, 26.09.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

26.09.2025Справа № 911/2746/25

Господарський суд міста Києва в складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши матеріали позовної заяви Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспіль-7, ідентифікаційний код 20572069)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мах Трейд» (02099, м. Київ, вул. Ялтинська, буд. 5Б, оф. 3, ідентифікаційний код 44278745)

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою вих. № б/н від 27.08.2025 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мах Трейд», в якому просить визнати недійсним договір поставки № 14/3.1-00032 від 27.01.2022 та застосувати наслідки недійсності даного договору.

01.09.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про непідсудність позову Господарському суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2025 матеріали позовної заяви № 35-28/7-64 від 27.08.2025 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

25.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про зловживання процесуальними правами, в якій останній зазначає, що у даному позові вказано, що спочатку його було подано, як зустрічний позов, в межах справи № 911/1849/25, проте, після повернення його без розгляду, Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» вирішило подати його, як новий позов, проте, з невідомих причин, про які не зазначено у позові, подало його до Господарського суду Київської області. Також, відповідач зазначає, що у даному випадку позов подано з порушенням територіальної юрисдикції не помилково, а свідомо, з єдиною метою використати платіжну інструкцію про сплату судового збору від 20.08.2025, яку було додано до зустрічного позову, та що вказана платіжна інструкція перебуває у справі № 911/1849/25, в якій її було додано до зустрічного позову з тим самим предметом та підставами. Також, у заяві відповідач зазначив, що ухвалою Північного апеляційного суду від 08.09.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на ухвалу про повернення зустрічного позову. Крім того, відповідач зазначив, що крім немайнової вимоги про визнання договору недійсним, Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» висуває майнову вимогу про застосування реституції.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд зазначає, що позовну заяву подано без додержання вимог ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, також суд дійшов висновку, що заяву слід залишити без руху та надати заявнику час для усунення недоліків, встановлених при подані заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.1981 N R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, що має беззаперечно виконуватись сторонами в разі необхідності реалізації цього права.

Положеннями ст. 1, 2 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, у відповідності до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3 028,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так, судом встановлено, що в матеріалах позовної заяви наявна платіжна інструкція № 566 від 20.08.2025 на суму 3 028,00 грн з призначенням платежу: КВСДІЗ.

Водночас, суд позбавлений можливості самостійно встановити, за яким платіжним дорученням було сплачено судовий збір за подачу до Господарського суду Київської області зустрічного позову у справі № 910/1849/25 та порівняти їх реквізити.

Крім того, вимоги щодо форми та змісту позовної заяви закріплені у статті 162 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ч. 3 ст. 162, ч. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що позивачем не дотримано вимог п. 4 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Суд відзначає, що предмет позову, тобто, певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, повинен бути чітко визначений позивачем у прохальній частині позовної заяви, оскільки резолютивна частина рішення суду, по суті, відображає позовні вимоги, викладені у прохальній частині позовної заяви, та повинна викладатися чітко й безумовно.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Приписами статті 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Спосіб захисту суб`єктивних цивільних прав це закріплені законом матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких провадиться відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 5 ГПК України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Викладене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором.

При цьому позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може обирати між кількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.

Якщо ж законом або договором не передбачено способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ГПК України).

Наведене з урахуванням положень ч. 1 ст. 2 ГПК України означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення у порушених правах.

Отже, обираючи спосіб захисту, позивач насамперед повинен перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захисту.

Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, позивач повинен обрати саме цей спосіб.

Якщо у зазначеному випадку позивач обрав інший спосіб захисту, суд має відмовити у задоволенні позову, крім випадку, коли з урахуванням положень ч. 2 ст. 5 ГПК України дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушені права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи.

Якщо ефективного способу захисту законом або договором не передбачено і позивач обирає інший ефективний спосіб захисту його прав, свобод чи інтересів, у позовній заяві має бути наведено відповідне обґрунтування необхідності застосування такого способу захисту, інакше суд залишає позовну заяву без руху на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України.

Суд не має права виходити за межі позовних вимог для визначення ефективного способу захисту права замість позивача.

Отже, позивач звернувся до суду, серед іншого, з такою вимогою:

- застосувати наслідки недійсності договору поставки № 35.1-14/3.1-00032 від 27.01.2022. Проте, відповідачем не вказано яким саме шляхом застосувати наслідки недійсності вказаного договору.

Втім, суд зазначає, що за умови, що позовну вимогу заявлено про визнання правочину недійсним без застосування наслідків такої недійсності, судовий збір сплачується як з немайнового спору. За позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину судовий збір сплачується залежно від вартості майна (суми коштів), стосовно якого (якої) заявлено вимогу. У випадку об`єднання відповідних вимог судовий збір підлягає сплаті з вимог як немайнового, так і майнового характеру (така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 916/368/18 та ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2022 у справі № Б-39/159-10).

Подана позовна заява містить майнову вимогу (застосування наслідків недійсності правочину).

Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову, що відповідає висновку викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17.

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 року у справі № 910/13737/19.

Таким чином, вимога позивача про застосування наслідків недійсності договору є майновою вимогою.

Звертаючись із позовною заявою, всупереч пункту 3 частини 2 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, позивач не визначив ціну позову, що позбавляє суд визначити дійсний розмір судового збору за подання відповідної позовної заяви.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому суд зазначає, що враховуючи принцип диспозитивності господарського судочинства, суд не може замість позивача визначати ціну позову, крім випадку, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи (частина 2 статті 163 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, заявником не виконано вимог приписів статті 162 Господарського процесуального кодексу України, оскільки подана позовна заява не містить ціну позову.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене, позовна заява Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» підлягає залишенню без руху.

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Керуючись ст. 162, 164, 174, ч. 2 ст. 232, ст. 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» залишити без руху.

2. Встановити Державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду:

- заяви із визначенням ціни позову та доказів сплати судового збору у встановленому Законом України Про судовий збір розмірі, розрахованого виходячи із визначеної позивачем ціни позову;

- належним чином засвідченої копії платіжної інструкції, яка підтверджує сплату судового збору за подання зустрічної позовної заяви у справі № 910/1849/25;

- доказів направлення заяви про усунення недоліків позовної заяви з доданими документами відповідачу.

3. Встановити Державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Дата підписання ухвали 26.09.2025

Суддя І.О. Андреїшина