Ухвала суду № 130505414, 23.09.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№ 380/16985/25

У Х В А Л А

з питань закриття провадження у справі

23 вересня 2025 року

у складі головуючої - судді Потабенко В.А.,

за участю секретаря судових засідань Согор А.Н.,

за участю представника позивача Левандовського Ч.Ч., згідно договору,

представника відповідача Думич І.А., згідно наказу,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції клопотання відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ДРОГ» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, податкового повідомлення-рішення та визнання протиправним акту,

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ДРОГ» до Головного управління ДПС у Львівській області у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Львівській області №1878-ПП від 21.03.2025 про проведення позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ДРОГ» (код ЄДРПОУ 41226144);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 19797/13-01-07-10 від 05.05.2025, яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 3529899,10 грн.;

- визнати акт перевірки №15252/13-01-07-10/41226144 від 04.04.2025 та його висновки щодо порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 3529899,10 грн. неправомірними.

Ухвалою суду від 25.08.2025 було залишено позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ДРОГ» без руху.

02.09.2025 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 08.09.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою суду від 23.09.2025 задоволено заяву представника позивача та прийнято заяву про збільшення позовних вимог у справі №380/16985/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ДРОГ» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу до розгляду.

18.09.2025 від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі (вх. №74917). Заява мотивована тим, що Головним управлінням ДПС у Львівській області винесено наказ від 21.03.2025 № 1878-ПП «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки», копію наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 21.03.2025 № 1878-ПП «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» вручено 24.03.2025 довіреній особі ТОВ «ВЕСТ ДРОГ» Королюк Олені Вікторівні (довіреність від 03.03.2025 № 03032025) і ознайомлено з направленнями від 24.03.2025 № 3517 та № 3518 на право проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Отже, Головним управлінням ДПС у Львівській області проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТзОВ «ВЕСТ ДРОГ» з питань, визначених у рішенні ДПС України про результати розгляду скарги від 19.02.2025 № 4755/6/99-00-06-01-03-06, у порядку контролю за правильністю висновків акта документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ДРОГ» від 30.10.2024 № 44045/13-01-07-10/41226144. За результатами перевірки складено акт від 04.04.2025 № 15252/13-01-07 10/41226144 та прийнято податкове повідомлення-рішення №19797/13-01-07-10 від 05.05.2025. У зв`язку із тим, що контролюючий орган провів перевірку на підставі наказу про її проведення, та наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому, на думку представника відповідача, його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права, відтак спір у справі №380/6468/25 не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому, представник відповідача просить суд закрити провадження у справі.

В підготовчому засіданні суд поставив на обговорення питання про закриття провадження у справі.

Представник відповідача клопотання про закриття провадження підтримав, просив задовольнити.

Представник позивача проти закриття провадження у справі заперечив.

Вирішуючи клопотання про закриття провадження у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За змістом ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасники справи мають право подавати заяви та клопотання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Підстави для закриття провадження у справі визначені ст. 238 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили; 7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили; 8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За визначенням, наведеним в ч. 1 ст. 4 КАС України:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (п. 1);

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7);

індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено його права, свободи чи інтереси.

Як вже було зазначено вище, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Водночас, право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих ст. ст. 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis, п. 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Отже, з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу.

В абз. 4 п. 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У п. 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17: « 70. … що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі позивачу (на це вказує слово «її»);

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

74. З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

85. … ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

87. … Позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу територіальної громади, частиною якої він є, і для якої цей інтерес має значення. ...».

Як зазначає у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.03.2021 у справі № 640/21611/19, суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.

Суд в цій справі зазначає, що право на доступ до правосуддя, а також на захист прав та інтересів в суді є основоположними конституційними правами особи та регламентовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема ст. 6.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Беллет проти Франції» («Bellet vs. France») Європейський Суд з прав людини зазначив, що ст. 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Таким чином, між позивачем та відповідачем наявний юридичний спір, що, своєю чергою, породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

При цьому, судом враховується, що позивач заперечує проти закриття провадження у справі, обґрунтовуючи свою позицію захистом майнового інтересу.

Суд також вказує, що той факт, що оскаржуваний наказ про проведення перевірки вичерпав свою дію внаслідок проведення такої перевірки і прийняття за її наслідками податкового повідомлення-рішення, може бути підставою для відмови в позові, однак аж ніяк не для закриття провадження у справі.

Крім цього, суд не приймає до уваги покликання представника відповідача про те, що в провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа №380/6468/25 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що на думку представника є ще однією підставою для закриття провадження у справі.

Суд зауважує, що у справі №380/6468/25 за позовом ТзОВ «ВЕСТ ДРОГ» до ГУ ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу від 21.03.2025 №1878-ПП, ухвалою суду від 07.04.2025 лише відкрито провадження у справі, водночас, не прийнято рішення за наслідками розгляду справи, а також не закрито провадження у справі. А, відтак, відсутні правові підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі не підлягає задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 2, 5, 6-9, 238, 241, 243, 248, 250, 255, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі № 380/16985/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ДРОГ» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, податкового повідомлення-рішення та визнання протиправним акту відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи по суті.

Повний текст ухвали складено 24.09.2025.

Суддя Потабенко В.А.