Рішення № 130491791, 23.09.2025, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 вересня 2025 року Справа № 903/729/25

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: Пивоваров В.І. довіреність №10821 від 17.03.2025

від відповідача: н/з

від третьої особи: н/з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/729/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор Плюс» до Територіальної громади міста Нововолинська в особі Нововолинської міської ради Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про звернення стягнення на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

17.07.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю ФК Вектор Плюс сформував в системі Електронний суд позовну заяву до Територіальної громади міста Нововолинська в особі Нововолинської міської ради Волинської області в якій просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , власником якого є територіальна громада міста Нововолинська в особі Нововолинської міської ради Волинської області, шляхом продажу на прилюдних торгах з визначенням початкової ціни на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, в рахунок оплати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФК ВЕКТОР ПЛЮС, код ЄДРПОУ 38004195 заборгованості за Кредитним договором № 0203/0408/88-006 від 30 квітня 2008 року у розмірі 21478,59 дол. США (двадцять одна тисяча чотириста сімдесят вісім дол. США 59 цнт. США), з яких:

- заборгованість по основній сумі кредиту 10 718,62 дол. США;

- заборгованість за процентами 4 785,93 дол. США;

- заборгованість по комісії 0,00 дол. США;

- заборгованість по пені 5 974,04 дол. США.

Ухвалою суд від 23.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.09.2025 року о 10:00 год. Запропоновано позивачу подати обґрунтоване клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, у якому вказати та обґрунтувати необхідність залучення до участі у справі третьої особи.

30.07.2025 представник позивача сформував в системі Електронний суд заяву, в якій просить залучити до участі у справі №903/729/25 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 .

В обгрунтування зазначає, що договір про надання споживчого кредиту №0203/0408/88-006 від 30 квітня 2008 року був укладений з позичальником ОСОБА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю ФК ВЕКТОР ПЛЮС набуло право вимоги за вказаним кредитним договором до ОСОБА_1 .

Наразі, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором не погашена та складає 21478,59 дол. США (двадцять одна тисяча чотириста сімдесят вісім дол. США 59 цнт. США), з яких:

- заборгованість по основній сумі кредиту 10 718,62 дол. США;-

- заборгованість за процентами 4 785,93 дол. США;

- заборгованість по комісії 0,00 дол. США;

- заборгованість по пені 5 974,04 дол. США.

Саме в рахунок погашення вказаної заборгованості позивач просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , власником якого є територіальна громада міста Нововолинська в особі Нововолинської міської ради Волинської області, шляхом продажу на прилюдних торгах.

Отже, ухвалення рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки позичальника за договором про надання споживчого кредиту №0203/0408/88-006 від 30 квітня 2008 року ОСОБА_1 , оскільки, звернення стягнення на іпотечне майно безпосередньо може вплинути на визначення розміру заборгованості за вказаним кредитним договором, а тому безпосередньо може вплинути на майнові права та обов`язки ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу.

В даному випадку, приймаючи до уваги визначену вище процесуальну дію, суд вважає за необхідне в порядку, визначеному ст. 50 ГПК України, залучити до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

27.08.2025 представник відповідача сформував в системі Електронний суд заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги ТзОВ "Вектор Плюс" визнає в повному обсязі та просить розгляд справи здійснювати без участі Нововолинської міської ради Волинської області.

В судовому засіданні представник позивача просив заяву про залучення третьої особи задовольнити.

Ухвалою суду від 02.09.2025 заяву представника позивача про залучення третьої особи задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 . Зобов`язано позивача направити на адресу третьої особи копію позовної заяви з додатками, про що докази надати суду. Запропоновано третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 подати пояснення стосовно предмету спору протягом трьох днів з моменту отримання копії позовної заяви з додатками. Розгляд підготовчого засідання відкладено на 23 вересня 2025 року о 10:00 год. в режимі відеоконференції за заявою представника позивача.

05.09.2025 представник позивача сформував в Системі «Електронний суд» клопотання, яким долучив докази надіслання позовної заяви з додатками на адресу третьої особи.

Ухвалою суду від 02.09.2025 надіслана на адресу ОСОБА_1 та повернута з відміткою поштового відправлення «Адресат відсутній за вказаною адресою».

Разом з цим, у відповідності до відповіді №1722272 від 01.09.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному демографічному реєстрі, у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 911/3309/17).

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача та третьої особи в призначене судове засідання не з`явилися.

Згідно п.3, 4 ст.185, п.4 ст. 191 ГПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, 30.04.2008 між ОСОБА_1 , як позичальником та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» укладено Договір про надання споживчого кредиту №0203/0408/88-006 (Кредитний договір).

30.04.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2 («Іпотекодавець»), який є майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 , позичальника за Кредитним договором № 0203/0408/88-006 від 30 квітня 2008 року, укладено Іпотечний договір.

За вказаним Іпотечним договором Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві особистої приватної власності майно: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та має наступні характеристики: загальна площа: 41,3 кв.м. (Сорок одна ціла три десятих) кв.м., житлова площа: 24,6 кв.м. (Двадцять чотири цілих шість десятих) кв.м.

28 листопада 2012 року між ПАТ «СВЕДБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС» (далі ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС»/Товариство) укладено Договір факторингу №15, згідно умов якого банком на користь ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» відступлено право вимоги, зокрема, за Кредитним договором № 0203/0408/88-006 від 30 квітня 2008 року.

У вересні 2023 року на підставі Рішення Єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС», повну назву Товариства змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК«ВЕКТОР ПЛЮС».

На даний час заборгованість за вищевказаним Кредитним договором не погашена та складає 21478,59 дол. США.

Кредитором зроблено запит до Мінюсту та 04.10.2024 року отримано відповідь, з якої вбачається, що 23.09.2021 складено запис про смерть ОСОБА_2 .

Відтак, про смерть іпотекодавця кредитор дізнався 04.10.2024 з відповіді Південного міжрегіонального управляння Міністерства юстиції (м. Одеса).

22.10.2024 ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» направило до Нововолинської державної нотаріальної контори Волинської області вимогу (претензію) кредитора до спадкоємців ОСОБА_2 .

28.10.2024 Нововолинська державна нотаріальна контора на адресу ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» направила повідомлення про те, що на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , заведено спадкову справу №135 за 2024 рік згідно вимоги (претензії кредитора) Приватного акціонерного товариства «Волиньобленерго» від 26.08.2024 року. Заяви від спадкоємців не надходили.

Отже, незважаючи на те, що ОСОБА_2 помер ще ІНФОРМАЦІЯ_2 , по сьогоднішній день ніхто зі спадкоємців не прийняв спадщину та не оформив за собою спадкові права на іпотечну квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» звернулося до Нововолинського міського суду Волинської області з заявою та просило визнати спадщину: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_2 - відумерлою та передати її у власність територіальної громади міста Нововолинська в особі Нововолинської міської ради Волинської області.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 31 січня 2025 року у справі №165/5564/24 заяву ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» задоволено. Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до складу якої входить квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Передано у власність територіальної громади міста Нововолинська в особі Нововолинської міської ради Волинської області спадщину, до складу якої входить квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , як відумерлу спадщину.

Відповідно до ч. 4 ст. 1277 ЦК України територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. До спадкоємця переходить обов`язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. До спадкоємця переходить обов`язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.

Отже, територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до ст. 1231 цього Кодексу.

Між тим ця стаття встановлює, що до спадкоємців переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем; моральну шкоду, завдану спадкодавцем, яку було присуджено судом зі спадкодавця за його життя; та обов`язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за його життя.

Стаття 1231 ЦК України не визначає обов`язок спадкоємця виконувати договірні зобов`язання, боржником за якими був спадкодавець, а частина 4 ст. 1277 ЦК України не відсилає до інших статей, які передбачають обов`язок спадкоємців задовольнити інші вимоги кредитора, зокрема до ст.1282 ЦК України.

ВС у складі КГС в постанові від 29.09.2022 №916/2583/21 дійшов висновку про те, що несплата споживчого кредиту не є майновою шкодою, а отже заборгованість за кредитним договором не підпадає під положення ст. 1231 ЦК України.

Одночасно, в цій же постанові Верховний Суд зазначив, що оскільки територіальна громада міста набула право власності на майно, яке було предметом іпотеки, то на підставі ст. 23 Закону України «Про іпотеку» територіальна громада набула статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором.

У подібній справі №916/2583/21 рішенням господарського суду Одеської області від 18.04.2023 зі справи, яке залишено без змін згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023, позов задоволено повністю: стягнуто на користь АТ "УкрСиббанк" з Територіальної громади в особі Ради 50 000 доларів США шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та на праві власності належить Територіальній громаді в особі Ради як відумерла спадщина після смерті ОСОБА_2, в рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 25.09.2007 № 11222630000, шляхом продажу з прилюдних торгів за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Вказані рішення залишені без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 грудня 2023 року.

Верховний Суд вказав, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Верховний Суд звернув увагу, що оскільки Територіальна громада в особі Ради набула право власності на майно, яке було предметом іпотеки, то на підставі статті 23 Закону України "Про іпотеку" територіальна громада в особі Ради набула статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором.

Отже, висновок Верховного Суду, зокрема, щодо застосування правових норм, які регулюють питання відумерлості спадщини в аспекті подальшого задоволення Територіальною громадою, яка набула право власності на майно, вимог кредиторів, існує (аналогічна правова позиція була висловлена Верховним судом також й у постанові від 30.06.2022 зі справи № 924/692/21) і суд апеляційної інстанції у новому розгляді справи переглянув судове рішення місцевого господарського суду у справі № 916/2583/21 відповідно до таких висновків.

У постанові від 05 червня 2024 року у cправі № 922/2728/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що відповідно до частини 4 статті 1277 ЦК України територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.

Так, статтею 1231 ЦК України встановлено, що до спадкоємців переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем; моральну шкоду, завдану спадкодавцем, яку було присуджено судом зі спадкодавця за його життя; та обов`язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за його життя.

Водночас стаття 1231 ЦК України не визначає обов`язок спадкоємця виконувати договірні зобов`язання, боржником за якими був спадкодавець, а частина 4 статті 1277 ЦК України не відсилає до інших статей, які передбачають обов`язок спадкоємців задовольнити інші вимоги кредитора, зокрема до статті 1282 ЦК України.

Заборгованість за кредитним договором не підпадає під положення статті 1231 ЦК України, тому у цьому випадку до спірних правовідносин слід застосовувати норми спеціального Закону, а саме статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 916/2583/21.

Отже, територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради є спадкоємцем Квартири у порядку частини 3 статті 1277 ЦК України й частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та для неї як до набувача відповідного нерухомого майна іпотека є дійсною на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Відтак, у даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати норми спеціального Закону, а саме ст. 23 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Оскільки у власність територіальної громади міста Нововолинська в особі Нововолинської міської ради Волинської області передано як відумерлу спадщину квартиру, яка була предметом іпотеки, то на підставі ст. 23 Закону України «Про іпотеку» територіальна громада міста Нововолинська в особі Нововолинської міської ради Волинської області набула статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором.

Відповідно до частин 1 статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Та обставина, що міська рада не прийняла у комунaльну власність вищевказану відумерлу спадщину та не зареєструвaла за собою право на відумерлу спадщину у встановленому законом порядку, не спростовує того факту, що міська рада є власником вищевказаної відумерлої спадщини, так як право власності на відумерлу спадщину перейшло до цього органу місцевого самоврядування в силу норми ст. 1277 ЦК України. Адже, відповідно до приписів ч.3 ст.1277 ЦК України спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

У частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підставі викладеного, 28.04.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС» зверталося до Нововолинської міської ради Волинської області та вимагало сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС» заборгованість за кредитним договором №0203/0408/88-006 від 30 квітня 2008 року у розмірі 21478,59 дол. США (двадцять одна тисяча чотириста сімдесят вісім дол. США 59 цнт. США), що еквівалентно в національній валюті за офіційним курсом НБУ 887 980,75 грн. Іпотекодавця було попереджено, що у разі невиконання даної вимоги у тридцятиденний строк, Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» буде прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитор зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно ст.23 закону «Про іпотеку» - у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. (Положення частини першої статті 23 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 8-р/2020 від 14.07.2020). Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, зміна власника предмету іпотеки не припинила іпотеку, не припинило дію договору іпотеки. До набувача перейшли всі обов`язки іпотекодавця за вказаним договором іпотеки. Права іпотекодержателя збережені, зміни відбулись на стороні іпотекодавця.

Отже, враховуючи фактичні обставини та норми чинного законодавства України, відсутні будь-які перешкоди для звернення стягнення на вказаний об`єкт нерухомості як на предмет іпотеки за даним договором іпотеки.

Згідно із ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Таке стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 цього ж Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону).

Згідно з частиною першою статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону):

1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону;

2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є:

1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону);

2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).

Згідно ч.1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

Відповідно ч.2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц (п.33) зазначено: «На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону».

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів є належним способом захисту порушених прав позивача.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога підтверджена матеріалами справи, відповідачем визнана та підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Разом з тим, згідно ч.1 ст.130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3552,84 грн (50% судового збору, сплаченого при поданні позову) відповідно до ст. 129, 130 ГПК України слід віднести на нього.

Враховуючи вищевикладене, визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, судовий збір у сумі 3552,84 грн (50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову), підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2. Звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру №15 (П`ятнадцять), що знаходиться у будинку №15 (П`ятнадцять), по вулиці Винниченка у місті Нововолинську Волинської області, власником якого є територіальна громада міста Нововолинська в особі Нововолинської міської ради Волинської області (пр.Дружби, 27, м.Нововолинськ, Волинська обл, 45400, код ЄДРПОУ 35055268), шляхом продажу на прилюдних торгах з визначенням початкової ціни на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, в рахунок оплати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» (пр.Степана Бандери,28-А, м.Київ, 04073, код ЄДРПОУ 38004195) заборгованості за Кредитним договором № 0203/0408/88-006 від 30 квітня 2008 року у розмірі 21478,59 дол. США (двадцять одна тисяча чотириста сімдесят вісім дол. США 59 цнт. США), з яких:

- заборгованість по основній сумі кредиту 10 718,62 дол. США;

- заборгованість за процентами 4 785,93 дол. США;

- заборгованість по комісії 0,00 дол. США;

- заборгованість по пені 5 974,04 дол. США.

3. Стягнути з територіальна громада міста Нововолинська в особі Нововолинської міської ради Волинської області (пр.Дружби, 27, м.Нововолинськ, Волинська обл, 45400, код ЄДРПОУ 35055268) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» (пр.Степана Бандери,28-А, м.Київ, 04073, код ЄДРПОУ 38004195) 3552,84 грн (три тисячі п`ятсот п`ятдесят дві гривні 84 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути із Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» (пр.Степана Бандери,28-А, м.Київ, 04073, код ЄДРПОУ 38004195) судовий збір в сумі 3552,84 грн (три тисячі п`ятсот п`ятдесят дві гривні 84 коп.), що сплачений згідно платіжної інструкції №12444 від 16.07.2025 на суму 7105,68 грн (копія міститься в матеріалах справи).

5. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення суду підписано 25.09.2025.

СуддяІ. О. Гарбар