Ухвала суду № 130490812, 24.09.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/10/24-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2025 р. Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Соколова О.М.,

при секретарі судових засідань - Фаренюку М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві заяву представника відповідача адвоката Шеїн Ксенії Олександрівни про залишення позову без розгляду у цивільній справі №757/10/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙНС ПРАЙД» про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва надійшов вищевказаний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙНС ПРАЙД» (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів, який згідно з реєстру судових справ був переданий судді Соколову О.М. 08.01.2024 року.

Відповідно до ст. ст. 14, 33 ЦПК України справу було розподілено до розгляду судді Печерського районного суду Соколова О.М.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.01.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙНС ПРАЙД» про стягнення грошових коштів - залишено без руху.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.02.2024 року відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.

27.02.2024 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду.

У обґрунтування вказано, що зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення позивача до суду стало нібито неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Генерального договору про надання послуг від 05.04.2023 та Технічного завдання від 05.04.2023 до нього.

Проте у Генеральному договорі сторонами було узгоджено право якої держави має застосовуватись до нього (норми матеріального та процесуального права Англії та Уельсу), і якому суду підсудні всі спори, які виникають за Генеральним договором (відповідні суди Англії та Уельсу).

Наведене свідчить про те, що вирішення даного спору не належить до підсудності Печерського районного суду м. Києва, а тому наявні достатні правові підстави для залишення позовної заяви Позивача без розгляду на підставі п. 12 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася про місце, день і час розгляду справи повідомлялася належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася про місце, день і час розгляду справи повідомлялася належним чином, подала заяву про розгляд справи без участі представника відповідача, заяву про залишення позову без розгляду підтримала, просила задовольнити.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення позивача до суду стало нібито неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Генерального договору про надання послуг від 05.04.2023 та Технічного завдання від 05.04.2023 до нього.

Як вбачається з умов Генерального договору, сторонами останнього є іноземець (позивач) та юридична особа, зареєстрована за законодавством України (відповідач).

Отже, враховуючи, що один з учасників правовідносин є іноземцем, то правовідносини, що виникли на підставі Генерального договору, є правовідносинами з іноземним елементом.

У свою чергу, правовідносини з іноземним елементом регулюються, в тому числі, Законом України «Про міжнародне приватне право».

Статтею 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини.

У той же час, вибір права - право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до абзацу 2 розділу 10 «Вирішення спорів» Генерального договору сторони погодили, що будь-які невирішені суперечки чи претензії за цим Договором або пов`язані з ним, або його порушення, мають бути вирішені у відповідному суді Англії та Уельсу відповідно до його матеріальних та процесуальних норм.

Сторони Генерального договору погодили, що при вирішенні буд-яких суперечок, які можуть виникнути при його виконанні чи пов`язані з ним, мають застосовуватися норми матеріального та процесуального права Англії та Уельсу.

Таким чином, в розумінні положень Закону України «Про міжнародне приватне право», позивачем та відповідачем при укладенні Генерального договору було самостійно здійснено вибір права, що підлягає застосуванню до його змісту та наслідків виконання/невиконання такого договору, а саме - сторони погодили, що до правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем застосовується право Англії та Уельсу.

При цьому вибір права сторонами був явно виражений та закріплений в умовах Генерального договору, які, в свою чергу, недійсними не визнавалась, а тому є чинними.

Цитування позивачем положень ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 10, ч. ч. 1, 2 ст. 14 Закону України «Про міжнародне приватне право» жодним чином не спростовує правомірність визначення сторонами у Генеральному договорі права Англії та Уельсу, саме яке й має застосовуватись при виконані цього правочину.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.

Тобто для того, щоб застосувати положення, про яке стверджує позивач («застосування права, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами») необхідною умовою є неможливість визначення права, яке підлягає до застосування до даних правовідносин згідно з колізійними нормами Закону України «Про міжнародне приватне право».

Однак, у даному випадку, сторонами було чітко погоджено норми права якої держави мають застосовуватись до їх правовідносин, що повністю відповідає колізійним нормам Закону України «Про міжнародне приватне право».

Так, колізійні норми, що мають застосовуватися до спірних правовідносин, закріплені у Розділі III. Колізійні норми щодо правочинів, довіреності, позовної давності та Розділі VI. Колізійні норми щодо договірних зобов`язань Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 32 Розділу III Закону України «Про міжнародне приватне право» зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином.

Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України (ч. 1 ст. 43 Розділу VI Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Стаття 44 Розділу VI Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає право якої держави застосовується до договору за відсутності згоди сторін про вибір права.

З аналізу наведених норм вбачається, що Закон України «Про міжнародне приватне право» дозволяє сторонам правочину самостійно обрати право якої держави буде застосовуватися до змісту договору. При цьому лише у випадку відсутності такої згоди сторін про вибір права може застосовуватися положення ч. 2 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право», на яке посилається Позивач.

Проте у даній справі сторони самостійно обрали право Англії та Уельсу, яке має застосовуватися до будь-яких спорів, що виникають між сторонами в межах Генерального договору.

При цьому жодної заборони щодо вибору такого права до даного спору Закон України «Про міжнародне приватне право» не містить.

Таким чином, висновок Позивача про те, що «до правовідносин сторін застосовується право України оскільки таке має більш тісний зв`язок з цими правовідносинами» є безпідставним та таким, що суперечить ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 2 ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до норм Закону України «Про міжнародне приватне право» правило щодо визначення права через найбільш тісний зв`язок з відповідними правовідносинами, які виникли на підставі договору, застосовується лише у випадку, якщо сторонами правочину самостійно не здійснено вибір права.

Проте у даній справі сторони такій вибір права погодили та обрали право Англії та Уельсу, що повністю спростовує твердження позивача про необхідність застосування до даних правовідносин права України.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що до правовідносин сторін, що виникли на підставі Генерального договору та є предметом даного спору, має застосовуватися вибране самостійно Позивачем та Відповідачем право Англії та Уельсу.

Право вибору суду у правовідносинах з іноземним елементом передбачено ст. 4і Закону України «Про міжнародне приватне право».

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 4і Закону України «Про міжнародне приватне право» учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з такими правовими відносинами.

Так, як зазначалось вище, у абзаці 2 розділу 10 «Вирішення спорів» Генерального договору сторони погодили, що будь-які невирішені суперечки чи претензії за цим Договором або пов`язані з ним, або його порушення, мають бути вирішені у відповідному суді Англії та Уельсу відповідно до його матеріальних та процесуальних норм.

Варто звернути увагу, що ч. З ст. 4і Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що угода про вибір суду не може передбачати зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України.

Проте дана справа не відноситься до спорів з виключною підсудністю судам України, які передбачені Законом України «Про міжнародне приватне право», що свідчить про відсутність правових підстав для застосування іншої підсудності ніж яка була погоджена сторонами у Генеральному договорі.

При цьому безпідставними є твердження Позивача про нібито поширення на спірні правовідносини положень ст. 45 Закону України «Про міжнародне приватне право» (щодо вибору права до договорів споживання про одержання послуг особою (споживачем) не для цілей підприємницької діяльності).

Зі змісту пункту 12 «Представники» та пункту «Підписи» Генерального договору вбачається, що «кожна сторонам є юридичною особою...», ОСОБА_1 є «Засновником та Генеральним директором»;

Зі змісту положень пункту 2 «Послуги» Технічного завдання вбачається, що відповідач надавав позивачу послуги, що включали в себе: «Кампанію із залучення ресурсів. Створення інформаційного тексту та подальших текстів для приватних інвесторів, меценатів, венчурних капіталів. Налаштування охоплення електронною поштою для венчурних капіталів (технічна обкладинка, розігрів домену, виключення слів спаму, знання щоденних лімітів розсилки для підтримки чистоти домену тощо). Створення короткого охоплення та подальших дій для приватних повідомлень інвесторів соціальної мережі Linkedl. Встановлення програмно-технічних налаштувань (ліміт запитів, кількість повідомлень, час). Встановлення мережевих пріоритетів (300-400 інвесторів, обраних вручну на основі критеріїв проекту). Доступ до мережі інвесторів і венчурних капіталістів (близько 4000 підключень, 80% з них - криптоінвестори та особи, які приймають рішення); Щоденні повідомлення інвесторам про стартап та ринкові тенденції, які відповідають галузі стартапу. Розвиток бізнесу шляхом залучення ресурсів. Постійний супровід стартапу в процесу комунікації з приватними інвесторами, меценатами, венчурними капіталістами та консалтинг у період проведення комплексної оцінки. Ми не обмежуємо себе в кількості необхідних консультацій, Ви маєте повний доступ до нашої команди розвитку бізнесу. Ми робимо все можливе, щоб досягти залучення ресурсів».

Отже, наведене вище спростовує твердження позивача про нібито укладення Генерального договору з метою, не пов`язаною з підприємницькою діяльністю, оскільки послуги за Генеральним договором замовлялись позивачем саме з метою супроводу стартапу позивача, тобто з метою розвитку його бізнесу, залучення нових інвесторів та моніторингу тенденцій у галузі такого бізнесу (стартапу).

Таким чином, наведе вище виключає поширення на спірні правовідносини положень ст. 45 Закону України «Про міжнародне приватне право» та законодавства щодо захисту прав споживача, оскільки з умов Генерального договору та Технічного завдання вбачається, що останні укладено саме з метою розвитку підприємницької діяльності (бізнесу) позивача.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Між сторонами фактично укладено угоду про передачу даного спору на вирішення суду Англії та Уельсу, право на укладення якої передбачено Законом України «Про міжнародне приватне право». Вказана угода недійсною не визнавалась, є чинною та відсутні будь-які перешкоди для її виконання.

Враховуючи наведене вище та те, що сторонами Генерального договору було самостійно визначено як право Англії та Уельсу, яке має застосовуватись для вирішення спору у даній справі, так і погоджено, що будь-який спір за Генеральним договором має вирішуватись у відповідному суді Англії та Уельсу, суд приходить до висновку, що наявні достатні правові підстави для постановлення ухвали про залишення позову без розгляду.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заява представника відповідача адвоката Шеїн Ксенії Олександрівни про залишення позову без розгляду у цивільній справі №757/10/24-ц підлягає задоволенню.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 257, 260,352.353 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву представника відповідача адвоката Шеїн Ксенії Олександрівни про залишення позову без розгляду у цивільній справі №757/10/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙНС ПРАЙД» про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙНС ПРАЙД» про стягнення грошових коштів - залишити без розгляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.М. Соколов