Вирок № 130449342, 24.09.2025, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/1925/25

Номер провадження 1-кп/573/306/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року Білопільський районнийсудСумської областіу складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопіллі кримінальне провадження, що зареєстроване в ЄРДР 10 червня 2025 року за №12025205530000245, по обвинуваченню

ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Шевченківка Білопільського району Сумської області, з базовою середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, без реєстрації, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

- за ч. 2 ст. 197-1 КК України,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 в першій декаді червня 2025 року, точні дата та час не встановлені, маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки в санітарно-захисній зоні, достовірно для себе розуміючи, що ним не отримано відповідного рішення уповноваженого органу та державної реєстрації про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки в санітарно-захисній зоні, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливого мотиву самовільно зайняв частину земельної ділянки з кадастровим номером 5920681800:02:006:0126, а саме 0,0737 га державної форми власності з цільовим призначенням 12.01 для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту, яка розташована за межами населеного пункту Білани в межах Річківської ТГ Сумської області та перебуває у постійному користуванні АТ «Українська залізниця», здійснивши її розорювання для подальшого засадження сільськогосподарською культурою, тим самим фактично незаконно використав її у власних потребах.

Розмір шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття частини вказаної земельної ділянки, становить 7441 грн 11 коп.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість визнав повністю, щиро розкаявся та дав показання, які відповідають обставинам, викладеним в обвинувальному акті. Зокрема, пояснив, що в перших числах червня 2025 року, точної дати не пам`ятає, неподалік від залізничної колії біля села Білани зорав земельну ділянку площею близько 7 соток, але посіяти ще нічого не встиг. Документи, які б підтверджували його право користування чи власності на цю земельну ділянку, у нього відсутні.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

При цьому встановлено, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а тому в суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій.

Також судом обвинуваченому роз`яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують його особу, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю.

За таких обставин суд дії ОСОБА_4 кваліфікує за ч. 2 ст. 197-1 КК України, оскільки він вчинив самовільне зайняття земельної ділянки щодо земель у санітарно-захисних зонах.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує таке.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимоги ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

За місцем проживання ОСОБА_4 характеризується задовільно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не знаходиться.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, оскільки він критично оцінив вчинений ним злочин, своєю поведінкою під час досудового розслідування та судового провадження прагнув зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки; активне сприяння розкриттю злочину, бо він правдиво повідомив про обставини його вчинення; добровільне відшкодування завданого збитку; вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_4 згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлені.

При обранні виду та міри покарання для ОСОБА_4 суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

З урахуванням особи обвинуваченого та наведених вище обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, суд дійшов висновку, що йому необхідно призначити покарання більш м`яке, ніж передбачено санкцією ч. 2 ст. 197-1 КК України, на підставі ст. 69 КК України у виді штрафу в доход держави.

Запобіжний захід обвинуваченому не застосовувався.

Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Тому з обвинуваченого підлягають стягненню в доход держави процесуальні витрати в сумі 2674,20 грн за залучення експерта.

Речові докази у провадженні відсутні.

Керуючись статтями 370, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, і призначити йому покарання на підставі ст. 69 КК України у виді штрафу в доход держави в розмірі 450 (чотириста п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 7650 (сім тисяч шістсот п`ятдесят) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 процесуальні витрати в доход держави в сумі 2674 грн 20 коп.

На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя