Рішення № 130429715, 22.09.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13809/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправною бездіяльності зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення органу ГУ ПФУ 15605 (відділу обслуговуваний громадян № 17) за № 156050019693 від 21.01.2025 року про відмову у призначенні пенсії;

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 14.02.2025 року № 156050019693;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо незарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу періодів роботи з 15.07.1981 р по 04.04.1982 року на заводі Автогенмаш, та з 23.05.1986 року по 16.06.2000, 16.06.2000 по 30.04.2002 року, 30.04.2002 р по 07.10.2002, з 08.10.2002 по 31.12.2003 року;

зобов`язати Головне Управління пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , 30.08.1963 рн, період роботи з 15.07.1981 року по 04.04.1982 року(Одеський завод Автогенмаш), 23.05.1986 р по 16.06.2000 р (ВАТ Одестрансавто), з 16.06.2000 по 30.04.2002 (ООО ИВТ - Авто), з 30.04.2002 по 07.10.2022 ( ООО Алекстранс), з 08.10.2002 по 31.12.2003( ООО Ман-Сервис);

зобов`язати Головне управління пенсійного Фонду України в Одеській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пенсію за віком з дня звернення за призначенням, а саме з 30.08.2023 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалами суду:

- від 12.05.2025 року позовну заяву залишено без руху;

- від 28.05.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (ст.262 КАС України) без повідомлення сторін; витребувано Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , що стосуються предмету та підстав позову.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23.08.2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до відділу обслуговування громадян №17 Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області у Суворовському районі з заявою про призначення пенсії за віком. 13.09.2023 року отримав від органу ГУПФУ протокол 156050019693 від 30 серпня 2023 року про те, що у нього відсутнє право на пенсію у зв`язку з неповним страховим стажем. На час звернення не зарахували до стажу роботи наступні періоди: з 15.07.1981 року до 04.04.1982 року робота на заводі Автогенмаш; з 23.05.1986 року до 01.01.1998 року робота у ВАТ Одестрансавто. 12.12.2023 року позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії". 15 квітня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд постановив рішення, яким відмовлено у задоволенні позову до ГУПФ України в Одеській області. П`ятий апеляційний адміністративний суд 07.01.2025 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року скасував, та ухвалив нове рішення: визнано протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви від 23.08.2023 року про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 31.01.2025 надійшов лист від ГУПФУ в Одеській області, в якому зазначалося, що "на виконання Постанови суду відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 23.08.2023 року про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003р з урахуванням висновків, викладених у цій постанові та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 21.01.2025 № 156050019693". 17 лютого 2025 року надійшов лист від ГУ ПФУ в Одеській області в якому йшлося про те, що "головним управлінням уточнено текст рішення про відмову у призначенні пенсії від 21.01.2025 № 156050019693 та його заміну прийнято нове рішення про відмову у призначенні пенсії від 14.02.2025 року № 156050019693. Під час повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії та доданих до неї документів, до страхового стажу не враховано періоди роботи з 15.07.1981 по 04.04.1982, з 23.05.1986 по 16.06.2000, з 16.06.2000 по 30.04.2002, з 30.04.2002 по 07.10.2002, з 08.10.2002 по 31.12.2003, оскільки дубликат трудової книжки від 30.07.2004 НОМЕР_1 оформлено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України та Міністерства Соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58." Вважає, що рішення ГУ ПФУ В Одеській області від 21.01.2025 року та від 14.02.2025 за № 156050019693 є незаконними, необгрунтованими та такими, що порушують його право на призначення пенсії за віком.

11.06.2025 року відповідач на виконання ухвали суду надав копії матеріалів пенсійної справи позивача.

13.06.2025 року представник ГУ ПФ України в Одеській області подав відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, та, зокрема, зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про попередній прорахунок пенсії, а не про призначення, про що поставив власноруч підпис у заяві в графі вид перерахунку. За заявою від 30.08.2023 Головним управлінням було проведено попередній розрахунок пенсії за віком за нормами Закону України №1058-ІV від 09.07.2003 року Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. За наслідками проведеного перерахунку пенсії Головним управлінням було встановлено, що страховий стаж Позивача який дає право на призначення пенсії за віком становить - 25 років 7 місяців 23 дні. Рішення територіальним органам Пенсійного фонду України про призначення чи відмову у призначенні пенсії не приймалось. Щодо рішення про відмову у призначенні пенсії від 14.02.2025 року № 156050019693 зазначає, що на підставі Закону № 1058, рішенням Головного управління від 14.02.2025№ 156050019693 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутній необхідного страхового стажу роботи - 30 років. Щодо незарахування стажу стажу роботи вказує на відсутність підстави для врахування до страхового стажу періоду роботи з 15.07.1981 по 04.04.1982, з 23.05.1986 по 16.06.2000, з 16.06.2000 по 30.04.2002, з 30.04.2002 по 07.10.2002, з 08.10,2002 по 31.12.2003 згідно трудової книжки (дублікат) НОМЕР_2 від 30.07.2004, оскільки форма зразку трудової книжки містить герб України, а трудова діяльність розпочата з 15.07.1981.

Розглянувши наявні матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.24), та на дату звернення за призначенням пенсії йому виповнилося 59 років.

23.08.2023 року позивач звернувся до ГУ ПФ України в Одеській області із заявою про попередній розрахунок пенсії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року у справі №420/34492/23 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській про визнання протиправним та скасування протоколу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 року у справі №420/34492/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року скасовано.

Ухвалено у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.08.2023 про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.08.2023 про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В матеріалах справи міститься лист відповідь від 31.01.2025 року на запит представника позивача, в якому зазначено, що постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 року по справі №420/34492/23, виконано. На виконання постанови суду відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 23.08.2023 про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 з урахуванням висновків, викладених у цій постанові та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 21.01.2025 №156050019693 (а.с.35).

Відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 по справі №420/34492/23, повторно розглянуто заяву про попередній розрахунок страхового стажу від 23.08.2023 ОСОБА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №156050019693 від 21.01.2025 року.

У рішенні зокрема зазначено (а.с.96-97), що страховий стаж позивача становить 25 років 8 місяців 24 дні при необхідному - 30 років згідно ст.26 Закону України №1058:

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

періоди роботи з 15.07.1981 по 04.04.1982, з 23.05.1986 по 16.06.2000, з 16.06.2000 по 30.04.2002, 3 30.04.2002 по 07.10.2002, з 08.10.2002 по 31.12.2003 згідно трудової книжки (дублікат) НОМЕР_2 від 30.07.2004, оскільки форма зразку трудової книжки містить герб України, що неможливо, враховуючи дату видачі 1981 рік. Для зарахування вище зазначених періодів на підставі первинних документів необхідно надати уточнюючі довідки.

Періоди роботи з 01.01.1998 зараховано по відомості про сплачені страхові внески у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5.

Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення №156050019693 від 21.01.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону у зв`язку за відсутності необхідного страхового стажу 30 років.

Заявник працює.

Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 31.08.2026.

14.02.2025 року відповідач надіслав лист-відповідь представнику позивача на запит та зазначив, що: « на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 року по справі №420/34492/23 відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління повторно розглянуто заяву ОСОБА_2 від 23.08.2023 про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 з урахуванням висновків, викладених у цій постанові та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 21.01.2025 №156050019693.

Головним управлінням уточнено текст рішення про відмову у призначенні пенсії від 21.01.2025 року №156050019693 та на його заміну прийнято нове рішення про відмову у призначенні пенсії від 14.02.2025 року №156050019693.

Під час повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії та доданих до неї документів, до страхового стажу не враховано періоди роботи з 15.07.1981 по 04.04.1982, з 23.05.1986 по 16.06.2000, з 16.06.2000 по 30.04.2002, з 30.04.2002 по 07.10.2002, з 08.10.2002 по 31.12.2003, оскільки дублікат трудової книжки від 30.07.2004 НОМЕР_2 оформлено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58», оскільки форма зразку трудової книжки містить герб України, а трудова діяльність розпочата 15.07.1981 року. Для зарахування вищезазначених періодів необхідно надати уточнюючі довідки (а.с.61).

Страховий стаж особи становить 25 років 8 місяців 24 дні при необхідному 30 років.

Отже рішення відповідача від 21.01.2025 року втратило чинність після прийняття ГУПФ України в Одеській області рішення від 14.02.2025 року, у якому викладені нові мотиви неврахування стажу роботи позивача до його страхового стажу, який на його думку надає йому право на призначення пенсії за віком за ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Спір в даній справі виник у зв`язку з тим, що ГУПФ України в Одеській області не зарахував до страхового стажу позивача певні періоди його роботи та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.

Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:д о 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Починаючи з 1 січня 2028 року, у разі наявності 40 і більше календарних років страхового стажу, пенсія за віком призначається незалежно від віку.

За правилами ст.44 Закону №1058-ІV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктами 17-18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Щодо правомірності незарахування позивачу періоду роботи з 15.07.1981 р по 04.04.1982 року, та з 23.05.1986 року по 16.06.2000, 16.06.2000 по 30.04.2002 року, 30.04.2002 р по 07.10.2002, з 08.10.2002 по 31.12.2003 року, суд враховує наступне.

З копії дубліката трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 (дата заповнення трудової книжки 30.07.2004 року) періоди роботи за записами:

№2-№3 з 15.07.1981 року по 04.04.1982 року судом встановлено, що позивач, зокрема працював на посаді токаря в «котельно-сварочному цеху» (мовою оригіналу) (а.с.69);

№7-№11 з 23.05.1986 року по 16.06.2000 року судом встановлено, що позивач, зокрема працював на посаді водієм-експедитором (а.с.70-71);

№12-№14 з 16.06.2000 року по 30.04.2002 року судом встановлено, що позивач працював на посаді водія грозового автомобіля (а.с.72);

№15-№16 з 30.04.2002 року по 07.10.2002 року судом встановлено, що позивач працював на посаді водія грозового автомобіля (а.с.72);

№17-№18 з 08.10.2002 року по 31.12.2003 року судом встановлено, що позивач працював на посаді водія грозового автомобіля (а.с.73).

В матеріалах справи міститься архівна довідка Департаменту архівної справи та діловодства від 12.10.2023 року ОСОБА_3 з 15.07.1981 року працював на посаді токаря ЗССТІ; з 08.04.1982 року звільнений з посади токаря (а.с.38).

З цього приводу суд зазначає, що на час первинного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірного періоду роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутнім страховий стаж позивача за спірний період.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі № 687/975/17.

На дату вирішення питання призначення пенсії позивачу ГУПФ України в Одеській області діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110.

Згідно п. 2.11., п. 2.12., п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників: зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові, дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтв про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) із посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, однією рискою закреслюється, наприклад колишнє прізвище, ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.

Щодо періодів не зарахованих відповідачем до страхового стажу позивачу із підстав того, що ці записи зроблені до дати видачі трудової книжки, суд наголошує, що відповідачем не враховано, що трудова книжка видана як дублікат 30.07.2004 року (а.с.16).

Відповідно до пп. 5.1-5.3 вказаної Інструкції особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.

Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).

Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.

Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.

Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.

У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.

Відповідно до пп. 2.11- 2.12 вказаної інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що при заповнені як трудової книжки так і дублікату трудової книжки на першій сторінці в графі «дата заповнення» проставляється дата заповнення, актуальна сааме на день заповнення відповідно трудової книжки або дубліката, оскільки після заповнення титульного аркушу трудової книжки записи в ній засвідчуються підписом особи, відповідальної за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому заповнювалася трудова книжка.

Дата заповнення, підпис особи, відповідальної за видачу трудових книжок та печатка підприємства проставлена станом на дату заповнення саме дубліката трудової книжки, а відтак відповідає вимогам чинного законодавства.

Суд зазначає, що відповідачем не зазначено, а нормами чинного законодавства України не встановлено обов`язку підприємства-роботодавця зазначати в дублікаті трудової книжки в графі «Дата заповнення» саме дату заповнення первинної трудової книжки, яку було втрачено працівником, крім того, такий підхід не є обґрунтованим, з огляду на те, що графа «дата заповнення» в сукупності з даними про підприємство та його відповідальну особу, яка підписує трудову книжку, має на меті зазначення даних щодо осіб які вносили відповідні записи саме у дублікаті трудової книжки на момент його видачі.

Отже, за встановлених обставин та наявного правового регулювання, суд робить висновок, що незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи, зазначених у його трудовій книжці, є протиправним.

Суд зазначає, що рішення органу ГУ ПФУ (відділу обслуговуваний громадян №17) за №156050019693 від 21.01.2025 року про відмову у призначенні пенсії не призводить до негативних правових наслідків для позивача, оскільки було змінене рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 14.02.2025 року № 156050019693.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання рішення ГУПФ України в Одеській області від 14.02.2025 року № 156050019693 протиправним та таким, що належить до скасування.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Веуеіег v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (ОпегуэЫэг v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, и. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal V. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румуни (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

У даному випадку суд дійшов до висновку, що позивач набув право на призначення пенсії за віком за ст.26 Закону України №1058, оскільки його страховий стаж з урахуванням усіх незарахованих періодів його роботи перевищив 30 років, відтак відповідача слід зобов`язати призначити позивачу пенсію за віком у розмірі згідно підрахунку стажу.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем законність оскаржуваного рішення від 14.02.2025 року не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

Відмова у призначенні пенсії ОСОБА_1 виключно з тих підстав, що форма зразку трудової книжки містить герб України, що неможливо, враховуючи дату видачі 1981 рік, є незаконною, інших мотивів це рішення не містить.

Суд відмовляє у задоволенні вимог про скасування рішення від 21.01.2025 року та визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незарахування позивачу до страхового стажу спірних періодів роботи, оскільки ці вимоги не є ефективним способом захисту його порушених прав, скасуванням рішення від 14.02.2025 року та зобов`язанням відповідача зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди роботи є належним способом захисту його прав.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково.

Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у сумі 1211,20 грн., ці витрати суд покладає відповідача згідно ч.1 ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправною бездіяльності зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії від 14.02.2025 року № 156050019693 ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.07.1981 року по 04.04.1982 року, 23.05.1986 року по 16.06.2000 року, з 16.06.2000 року по 30.04.2002 року, з 30.04.2002 року по 07.10.2022 року, з 08.10.2002 року по 31.12.2003 року та прийняти рішення за результатами підрахунку страхового стражу про призначення йому пенсії за віком за його заявою від 23.08.2023 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1211(одна тисяча двісті одинадцять)грн. 20коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст.293,295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул.Канатна, буд.83, м.Одеса, 65012).

Суддя М.М. Аракелян