Рішення № 130425769, 22.09.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2025 рокуСправа №160/159/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі відповідач), в якій позивач просить:

-визнати протиправними дії уповноважених посадових осіб територіального органу ДМС, що знайшли вираз у формальному ставленні до перевірки усіх обставин, викладених ОСОБА_1 в процесі попереднього розгляду заяви про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження;

-визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 181 від 25.12.2024 про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

-зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти рішення щодо громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є громадянином Російської Федерації та 12.12.2024 його було зареєстровано відділом з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, оформлена особова справа № 2024 DP 0009 та видано довідку про звернення за захистом в Україні № 014556. Маючи побоювання стати жертвою переслідувань через свої політичні переконання в Російській Федерації, позивач є шукачем захисту в Україні відповідно до ратифікованих Україною міжнародних конвенцій. 13.12.2024 у процесі попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із ОСОБА_1 було проведено співбесіду, на якій він детально описав існуючі ризики його повернення у країну походження. Однак, вже 30.12.2024 позивач отримав лист № 1201.3.3-16990/12.3-24 від 27.12.2024 та повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, № 14-24 від 27.12.2024, видане на підставі наказу Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області № 181 від 25.12.2024. Відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовано тим, що заява є очевидно необґрунтованою, оскільки відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Позивач категорично не погоджується з таким рішенням відповідача та вважає, що відповідачем допущено формальне ставлення до перевірки усіх обставин, викладених позивачем в процесі попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, що робить неможливим зробити висновок про очевидну необґрунтованість поданої заяви. Крім того, у повідомленні не зазначено, з яких саме підстав відповідач зробив висновки про явну необґрунтованість заяви. Позивач вказує, що не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Позивач наполягає, що відносно нього відповідач не встановив об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право ОСОБА_1 на отримання статусу особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного рішення та, відповідно, про його протиправність. За вказаних обставин, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а порушені права відновити у спосіб, що заявлений.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст.ст.160, 161 КАС України.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позову.

Представником позивача усунуто недоліки.

Ухвалою суду від 14.01.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/159/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Цією ж ухвалою суду було витребувано у Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області засвідчені належним чином копії: особової справи № 2024 DP 0009, висновку щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі № 2024 DP 0009 щодо громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; наказу № 181 від 25.12.2024; протоколу співбесіди від 13.12.2024.

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

31.01.2025 відповідачем подано до суду відзив проти позову, в якому проти заявленого позову заперечує та зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, зважаючи на наступне. Громадянин РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стверджує що є росіянином за національністю православним християнином за віросповіданням, місце народження: Союз Рядянських Соціалістичних Республік, Магаданська область, селище Омсукчан. За інформацією, наданою позивачем, 17.03.2016 він уклав шлюб з громадянкою України на території російської федерації, після чого неодноразово приїздив Україну у відпустки з дружиною у період 2018-2019 рр. Востаннє позивач здійснив перетин державного кордону України по паспорту громадянина російської федерації для виїзду за кордон у напрямку «в`їзд», 25.04.2021 автомобілем через КПП «Гоптівка», безперешкодно залишивши територію походження. 11.05.2021 позивач документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , строком дії до 28.04.2022. Вказана посвідка на тимчасове проживання є недійсною у зв`язку з закінченням строку дії. Після закінчення 28.04.2022 строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні позивач ухилився від виїзду з України, чим порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, та перейшов на нелегальне положення. 30.05.2024 відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення, в якому зафіксовано порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Постанова про накладення адміністративного стягнення позивачем не оскаржена. 30.05.2024 відносно ОСОБА_1 прийнято рішення № 1216130100015793 про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яким останнього зобов`язано залишити територію України у термін до 26.06.2024, а вже 12.06.2024 позивач подав заяву довільної форми про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на яку надано роз`яснення, однак рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду рішенням від 16.09.2024 у справі №160/16576/24 зобов`язано прийняти рішення за результатами розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 31.10.2024 позивача запрошено до ГУ ДМС у Дніпропетровській області. За результатами розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійсненого за наслідками проведення співбесіди із заявником, розгляду відомостей наведених в заяві, та інших документів, збору та здійснення аналізу актуальної інформації про країну походження заявника в її співвідношенні з особистими обставинами заявника, Головним управлінням ДМС в Дніпропетровській області встановлена очевидна необґрунтованість заяви позивача та 25.12.2024 прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене наказом від 25.12.2024 № 181. Відповідач вказує, що доводи позивача про бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах необґрунтовані, відповідачем було зроблено усі необхідні дії відповідно до чинного законодавства та у відповідності до ситуації, яка склалась наразі в Україні. Під час опрацювання звернення позивача, було встановлено, що він останнього разу прибув в Україну 25.04.2021, однак за захистом вирішив звернутись лише зараз та протягом цього часу позивач не звертався з заявами про надання дозволу на імміграцію, про документування посвідкою на постійне проживання. Крім того, в ході розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту виявлено суттєві протиріччя наданих пояснень та встановлених обставин, а також відсутність будь-яких доказів на підтвердження обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою політичних переконань. Зважаючи на викладене, оскаржуване рішення є обґрунтованим, прийнятим у відповідності до вимог чинного законодавства.

До відзиву відповідачем долучено матеріали особової справи №2024DР0009 479871_11485.

28.02.2025 представником позивача до суду подано відповідь на відзив на позовну заяву. Представник позивача зауважує, що позивач у період з 2017 по 2019 рік приймав участь в політичній діяльності на стороні ОСОБА_2 , що є істотною небезпекою перебування позивача на території Російської Федерації. З огляду на викладене вказує на протиправність заперечень відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог.

28.02.2025 представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог.

Розглядаючи питання про можливість прийняття до розгляду уточнення розміру позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 44 КАС України учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно із частиною першої статті 47 КАС України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої-третьої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що зміна предмету або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог можливе не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд зазначає, що станом на час подання представником позивача заяви про уточнення розміру первинно заявлених позовних вимог розгляд справи по суті триває та розпочався з 14.02.2025.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що заява про уточнення розміру позовних вимог надійшла до суду після початку розгляду справи по суті, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для її прийняття, оскільки її подано поза межами встановленого процесуального строку.

05.03.2025 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач акцентує, що висловлені представником позивача доводи на обґрунтування правової позиції не спростовують висновків оспорюваного рішення та наданих доказів.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської Федерації, документований паспортом громадянина РФ для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , виданого 29.01.2018, дійсний до 29.01.2028; місце народження: Магаданська область, СРСР.

Відповідно до відомостей з паспорту громадянина РФ для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , позивач 25.04.2021 здійснив перетин державного кордону України у напрямку «в`їзд».

11.05.2021 позивач документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , строком дії з 11.05.2021 до 28.04.2022.

Згідно відомостей ІП «Облік іноземців та біженців ЄІАС УМП» посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_1 «недійсна у зв`язку з закінченням строку дії».

30.05.2024 Відділом №7 у місті Дніпрі Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН №006288, в якому зафіксовано порушення ОСОБА_1 вимог ч.1, ч.3 ст.3, ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п.68 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 №322, а саме: проживання без документів на право проживання, так як термін дії посвідки на тимчасове проживання в Україні закінчився 28.04.2022.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення Відділом №7 у місті Дніпрі Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області прийнято постанову серії ПН МДН №006279 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у вигляді адміністративного стягнення в сумі 6800,00 грн.

Докази оскарження позивачем вказаної постанови матеріали справи не містять.

Відділом №7 у місті Дніпрі Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 1216130100015793 про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, яким останнього зобов`язано залишити територію України у термін до 26.06.2024.

З рішенням № 1216130100015793 позивач ознайомлений 30.05.2024.

Докази оскарження позивачем вказаного рішення матеріали справи не містять.

12.06.2024 позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області із заявою, в якій просив прийняти до розгляду документи: заява-анкета від 12.06.2024; анкета від 12.06.2024; автобіографія від 12.06.2024.

До заяви додані документи на 45 арк, зокрема, заява-анкета, відповідно до якої позивач просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, автобіографія позивача, паспорт громадянина російської федерації, військовий квіток позивача, анкета особи, яка звернулась із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, атестат позивача про середню освіту, трудову книжку позивача, свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про народження позивача, свідоцтво про укладення шлюбу.

За результатом звернення відповідач у листі від 21.06.2024 повідомив, що згідно з наданою позивачем інформацією та проведеною перевіркою встановлено, що позивач в`їхав на територію України 25.04.2021 і перебуває в Україні з порушенням дозволеного строку перебування; у дозволений проміжок часу за захистом в Україні не звертався, тобто позивачем порушено порядок та строк звернення за захистом в Україні. Також посилаючись на введення на території України воєнного стану, відповідач у листі зазначив, що наразі держава Україна не може надати ефективний міжнародний захист іноземцям та особам без громадянства, а також гарантувати збереження життя та здоров`я, свободу та відсутність негідного поводження. Надіслані матеріали повернуті заявнику.

Не погодившись із зазначеним, позивач звернувся до суду з позовом (адміністративна справа №160/16576/24).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі №160/16576/24 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДМС у Дніпропетровській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.

Зобов`язано Головне управління ДМС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 37806243) прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі №160/16576/24 набрало законної сили 28.10.2024.

У зв`язку із набранням законної сили рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі №160/16576/24 позивач листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 31.10.2024 за вих. №1201.2.2-14573/12.3-24 був запрошений до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

12.12.2024 позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив прийняти до розгляду документи: анкету особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує захисту, від 12.12.2024, автобіографію від 12.12.2024, паспорт громадянина РФ, військовий квіток позивача, атестат позивача про середню освіту, трудову книжку позивача, свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про народження позивача, свідоцтво про укладення шлюбу.

12.12.2024 заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та видано заявнику довідку про звернення за захистом в Україні № 014556.

13.12.2024 з позивачем проведено співбесіду, що зафіксовано у протоколі співбесіди.

24.12.2024 Головне управління ДМС України в Дніпропетровській області, дослідивши матеріали особової справи позивача, склало Висновок, у якому вказало, що відомості, які наводить заявник у своїй заяві та під час проведення співбесіди не можуть бути підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заява є очевидно необґрунтованою через відсутність у заявника умов, зазначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI .

Головним управлінням ДМС України в Дніпропетровській області прийнято наказ від 25.12.2024 №181 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке повідомленням від 27.12.2024 №14-24 доведено позивачу.

Не погодившись із прийнятим рішенням про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

У силу статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Відповідно до частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Приписами частини першої статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 р. за № 1146/19884 (далі Правила).

Розділом III Правил визначено порядок оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пункту 3.1. Розділу ІІІ Правил, у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають міститися такі відомості: прізвище, ім`я (імена), по батькові заявника, дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності - зазначені причини, через які він був утрачений), громадянство/підданство, країна постійного проживання, місце та підстави (за наявності) проживання в Україні, місце, час та спосіб перетинання державного кордону України, відомості про членів сім`ї заявника, підписи заявника або законного представника, перекладача (у разі необхідності), дата складання заяви.

Заявник зобов`язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію.

У разі неписьменності або через фізичні вади, які унеможливлюють складання заяви особисто заявником, на його прохання заява може бути складена іншою особою, про що робиться відповідний запис на заяві;

б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 5);

в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таке ознайомлення здійснюється мовою, яку розуміє заявник або його законний представник.

Проведення зазначених дій фіксується відповідним протоколом ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 6), в якому проставляють власні підписи заявник, його законний представник та перекладач, адвокат, психолог, педагог (за їх наявності);

г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України.

Таке обстеження проводиться у разі наявності в уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС обґрунтованого сумніву щодо заявленого віку особи та оформлюється відповідним направленням на обстеження для встановлення віку (додаток 7).

Особі, яка направляється на обстеження з метою встановлення віку, та її законному представнику роз`яснюються причини для такого обстеження та наслідки відмови у його проходженні. У випадку відмови особи пройти обстеження з метою встановлення віку на заяві та в особовій справі заявника робиться відповідна відмітка.

Відмова особи або її законного представника від проходження обстеження з метою встановлення віку є підставою для розгляду матеріалів особової справи цієї особи як повнолітньої;

ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 8), та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник.

У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, записує за його вказівкою прізвище, ім`я, по батькові та інші про нього дані до встановлення особи, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою (додаток 9);

е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника (додаток 10);

є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи;

ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі;

з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Згідно із пунктом 3.2 Розділу ІІІ Правил, у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.

Одночасно територіальний орган ДМС роз`яснює особі порядок реєстрації за місцем тимчасового проживання.

Розділом ІV Правил визначений попередній розгляд заяв.

Так, згідно із пунктом 4.1. Розділу ІV Правил під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:

а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.

У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11).

Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);

б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Пунктом 4.3. Розділу ІV Правил визначено, що на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14) (пункт 4.4. Розділу ІV Правил).

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16) (пункт 4.6. Розділу ІV Правил).

У разі використання особою права на оскарження уповноважена посадова особа територіального органу ДМС до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші надані заявником документи, про що робиться відмітка в розписці про зберігання документів (пункт 4.7. Розділу ІV Правил).

Строк дії довідки про звернення за захистом в Україні продовжується територіальним органом ДМС на три місяці. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі або належним чином оформленої судової повістки. Подані документи належним чином долучаються до особової справи. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС (пункт 4.8. Розділу ІV Правил).

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі письмового висновку від 24.12.2024 у справі №2024DР0009 відповідачем прийнято наказ від 25.12.2024 №181.

Відповідно до змісту оспорюваного наказу, в якості підстави для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину РФ ОСОБА_1 , слугувала очевидна необґрунтованість заяви.

Позивач, обґрунтовуючи своє звернення до міграційної служби в анкеті від 12.12.2024 зазначив, що побоюється за своє життя та свободу через політичні погляди, оскільки був волонтером в штабі Навального, брав участь у протестних антикорупційних мітингах, до нього неодноразово застосовувались силові затримання, в 2017 році він був затриманий за антикорупційний мітинг, у 2018 році отримав штраф за участь у акції на підтримку Навального, також був заарештований на 30 діб, окрім цього притягувався до кримінальної відповідальності за ст. 280 Кримінального кодексу РФ, термін ув`язнення 2 роки виправних робіт, місце відбування покарання Російська Федерація, м. Курган, та у разі повернення до Російської Федерації йому загрожує небезпека через політичні погляди та дії.

Отже, фактично доводи позивача, які були підставою для його звернення із заявою про надання йому статусу біженця, зводяться до того, що через його політичні погляди і дії він не може повернутися до країни походження.

Позивач наполягає, що наявність обґрунтованих побоювань, що може зазнати тортур та кримінального переслідування після повернення, чи його життю може загрожувати небезпека, не є очевидно необґрунтованими.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Суд зазначає, що у висновку від 24.12.2024 змістовно викладено факти, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відхилені відповідачем обставини мотивовані, при цьому здійснено посилання на використану інформацію про країну походження позивача, включаючи сторінки, назви інформаційних ресурсів в Інтернеті, точні дати доступу до ресурсу, найменування статті, а також її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із позивачем. Висновок містить посилання на інформацію з декількох різних джерел.

Аргументуючи зроблений висновок щодо надання шукачем захисту неправдивої інформації під час вивчення матеріалів особової справи №2024DР0009 встановлено, що в липні 2017 року відкрився офіційний штаб Навального у м. Курган, координатором штабу був призначений ОСОБА_3 , волонтером штабу, як фотограф, був ОСОБА_4 . У квітні 2018 року через припинення фінансування штаб-квартиру було закрито. На початку травня 2019 року штаб знову відновив свою роботу, координатором штабу залишився ОСОБА_3 , проте наприкінці цього ж місяця він залишив посаду, обов`язки координатора були покладені на ОСОБА_5 , який пізніше став координатором штабу.

Однак під час співбесіди 13.12.2024 позивач повідомив про прийняття його волонтером у 2017 році особисто координатором штабу ОСОБА_6 .

На запитання: «Назвіть ПІБ головних лідерів штабу у Вашому регіоні?», позивач відповів, що пам`ятає лише імена ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , тобто діючого на той момент координатора ОСОБА_10 заявник назвати не зміг.

У анкеті та під час співбесіди 13.12.2024 позивач зазначав, що через його волонтерську діяльність у штабі Навального проти нього неодноразово здійснювались силові затримання, у 2017 році складався протокол про адміністративне правопорушення та виписаний штраф. Однак жодних доказів на підтвердження своїх слів не надав.

На запитання, що зафіксовані в протоколі: «Чи є у Вас копії/фото протоколу? Можете нам їх надати? Якщо ні, то чому?», позивач відповів: «Ні, нічого немає.».

Разом з цим, згідно з актуальної інформації про країну походження позивача, яка є доступною, зокрема, наявна у глобальній веб-мережі Інтернет, 12.06.2017 у місті Курган відбувся пікет проти корупції вищих посадових осіб, в якому приймало участь близько 200 осіб. Дана акція була офіційно узгоджена мерією та пройшла під пильною увагою поліцейських. Завершилась акція без ексцесів, у той час як в інших містах відбулись пікети, не обійшлось без втручання правоохоронці.

У анкеті та під час співбесіди 13.12.2024 позивач зазначав, що у 2018 році брав участь в акції «страйк виборів», через страйк його було затримано та судом винесено рішення про адміністративний арешт на 30 діб. Однак жодних доказів на підтвердження своїх слів не надав.

Разом з цим, згідно з актуальної інформації про країну походження позивача, яка є доступною, зокрема, наявна у глобальній веб-мережі Інтернет, у січні 2018 року в багатьох регіонах РФ, включаючи місто Курган, пройшла узгоджена акція «страйк виборів», яка була організована на підтримку Навального. У порівнянні з великими містами в Кургані акція зібрала всього близько 10 осіб. Під час проведення акції ніяких зауважень з боку поліції до присутніх не було, про що повідомив сам координатор штабу Навального Михайло Кузовков. Сама ж акція тривала всього 20 хвилин, без провокацій.

У анкеті та під час співбесіди 13.12.2024 позивач повідомив, що у вересні 2019 року він вийшов на одиночний пікет з власноруч виробленим плакатом, на якому було написано «путин ухоби нам не по пути», а також намальований надгробок з фото путіна з датами 1952-2019 роки. Після чого до нього підійшли поліцейські, затримали його та відвезли до Октярського відділу поліції, де здійснили перевірку документів, протримали близько однієї доби, після чого відпустили на підставі підписки про невиїзд до рішення суду. Однак жодних доказів на підтвердження своїх слів не надав.

У анкеті та під час співбесіди 13.12.2024 позивач повідомив, що 31.01.2019 його було визнано винним за статтею 280 КК РФ (публічні призови для здійснення екстремістської діяльності) та засуджено до двох років виправних робіт. Однак жодних доказів на підтвердження своїх слів не надав.

Разом з цим, згідно із статтею 280 КК РФ, публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності караються штрафом від 100 до 300 тисяч рублів або в розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого, або примусовим роботам на строк* до трьох років.

У зв`язку з цим виникли обґрунтовані сумніви у правдоподібності тверджень заявника щодо обставин адміністративного та кримінального переслідування.

З метою детального дослідження тверджень заявника про його засудження Головним управлінням було проведено перевірку засобами загальнодоступної інформації на території РФ, - сайт «судебные решения рф», на якому відсутня будь-яка інформація щодо притягнення заявника до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Також, заявник стверджував, що виправні роботи за вироком він виконував за місцем своєї основної роботи, де з нього утримувалося 20% заробітної плати на користь держави, та зазначив, що поки тривав вирок суду він не мав права покидати територію РФ. Разом з цим, під час аналізу документів, які наявні в особовій справі заявника, а саме в паспорті громадянина РФ для виїзду за кордон наявні штампи перетину кордону у серпні 2019 році, що суперечить твердженням заявника щодо заборони вийду з РФ.

Отже, надані позивачем усні твердження під час співбесіди містять суттєві протиріччя конкретній та загальній інформації за його особовою справою, а також спростовується актуальною інформацією про країну походження.

Крім того, відповідно до протоколу співбесіди позивач не повідомляв про наявність будь-яких фактів переслідування його особи за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства) або належності до певної соціальної групи (конвенційні ознаки), тож доводи позивача в цій частині цілком безпідставні та необґрунтовані.

Також, за інформацією, наданої позивачем, станом на час проведення співбесіди він не є членом жодної політичної партії чи громадського руху, не приймає участі у політичних акціях та не висловлює публічно свою політичну та громадську позицію.

З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що відповідач здійснив повну та всебічну перевірку всіх поданих позивачем відомості про його особу та причини звернення за захистом, аналіз інформації у країні його походження, провів співставлення такої інформації з розповіддю і доводами позивача щодо політичного переслідування через політичні погляди та дії, як суб`єктивної і об`єктивної сторін його побоювань, і на підставі частини шостої статті 8 Закону прийняв правомірне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захист (наказ від 25.12.2024 №181).

У свою чергу суд звертає увагу на те, що позивачем ані до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області, ані до суду не надано жодних доказів, які свідчили про його волонтерську діяльність у штабі Навального, про його участь у неодноразових мітингах, не надано жодних доказів на підтвердження його доводів про те, що в країні походження він піддавався неодноразовому силовому затриманню, арешту, був притягнутий до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Позивач на співбесіді посилався виключно на суб`єктивні та загальновідомі факти. При цьому, ніяких конкретних фактів щодо його небезпеки в країні походження позивач не надав, що лише підтверджує їх малоймовірність.

Разом з цим, положення пункту 3.1. Розділу ІІІ Правил чітко встановлює, що заявник зобов`язаний надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані.

При цьому, з матеріалів особової справи № №2024DР0009 не вбачається відомостей про те, що позивачем повідомлялось про неможливість надання документів на підтвердження зазначених ним обставин.

Суд зазначає, що необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження і в міжнародно-правових документах.

Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництво) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Отже, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири наведені підстави.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - «УВКБ ООН») у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Так, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

Отже, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби у правдивості своїх фактичних тверджень.

Аналогічна правова позиція неодноразово виснувалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.08.2023 у справі № 640/20653/19, від 29.01.2024 у справі № 520/8294/2020, від 23.09.2024 у справі № 380/18756/22.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Проте, заява позивача зазначеним критеріям не відповідала, що і зумовило прийняття оскаржуваного рішення.

Крім того, суд звертає увагу, що на момент звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (2024 р.), позивач перебував на території України нелегально.

Як слідує з матеріалів справи, 11.05.2021 позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , строком дії до 28.04.2022.

Після 28.04.2022 із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання до ГУ ДМС у Дніпропетровській області чи його територіальних підрозділів не звертався.

Відсутні відомості і щодо звернення позивача до ГУ ДМС у Дніпропетровській області чи його територіальних підрозділів щодо про продовження строку перебування на території України, або щодо надання дозволу на імміграцію чи за документуванням посвідкою на постійне проживання.

Відповідно до відомостей з особової справи № №2024DР0009, востаннє позивач здійснив перетин державного кордону України по паспорту громадянина РФ для виїзду за кордон у напрямку «в`їзд» - 25.04.2021, безперешкодно залишивши територію РФ.

Водночас, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся лише у 2024 році, тобто через понад два роки після спливу строку дії посвідки на тимчасове проживання.

За змістом частини першої та другої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Разом з цим, позивачем не обґрунтовано своїх дій у тривалому зволіканні із поданням заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зважаючи на обізнаність про нелегальність свого перебування на території України, про що самостійно позивачем зазначено в анкеті.

На переконання суду, при прямій і дійсній загрозі життю особи, яка претендує на статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернення без зволікань до міграційного органу є виправданим такою небезпекою.

Значна тривалість проміжку часу між виїздом з країни походження, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

За таких обставин, суд вважає, що факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом додатково ставить під сумнів реальність загрози життю позивача і вказує на те, що дане звернення до міграційного органу обумовлене іншою потребою, аніж з причин, зазначених в заяві.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, що, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для його скасування.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій (рішення) чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 139 КАС України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст.9, 72-90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 37806243, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, буд.7) про визнання дій протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова