Рішення № 130398733, 22.09.2025, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/2024/25

Єдиний унікальний № 742/4104/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2025 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Давидчука Д.П., за участю секретаря судового засідання Сумцової Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору.

У серпні 2025 року представник ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн» Пархомчук С.В. (далі - Позивач), через систему «Електронний суд», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі Відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1495143 від 24.01.2021 року у розмірі 13680 грн, які просить стягнути разом з витратами по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Позовну заяву мотивує тим, що між ТОВ «Лінеура України» та Відповідачем 24.01.2021 року укладено кредитний договір №1495143, підписаний електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, та на картковий рахунок відповідача була перерахована сума кредиту у розмірі 6000 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору виникла заборгованість, що становить 19680 грн, з яких 6000 грн тіло кредиту, 13680 грн відсотки за користування кредитом.

07.09.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК Сіті Фінанс груп»» укладено договір факторингу № 1-07092021, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором №1495143 від 24.01.2021.

07.09.2021 ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» відповідно до договору про відступлення права вимоги №2-07/09/2021 відступив право вимоги за кредитним договором №1495143 від 24.01.2021 на користь ТОВ «ФК «Айкон Дебт Колекшн».

Також 12.09.2025 позивач подав до суду заяву про розподіл судових витрат, в якій просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 10500 грн.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14.08.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно ч.1ст. 244 ЦПК Українипісля судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Також суд керувався листом Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 29.01.2025 №231/0/208-25, згідно з п. 5 якого у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд ухвалює судове рішення (скорочене або/та повне), підписує його, але не проголошує. За таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.

Відтак, 15.09.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення за наявними у справі матеріалами.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився. У позовній заяві просить про розгляд справи за його відсутності. Проти винесення заочного рішення не заперечує (а.с. 5-6).

Відповідач у судове засідання не з`явився, у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав.

Позивачем у позовній заяві зазначене місце проживання Відповідача АДРЕСА_1 (а.с. 2), що також підтверджується витягом з Єдиного державного демографічного реєстру від 13.08.2025 (а.с. 40).

За вказаною адресою Відповідачу рекомендованим повідомленням направлено ухвалу про відкриття провадження у справі, з викликом його в судове засідання, однак лист повернувся у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відтак, з огляду на вказані приписи ЦПК, а також приймаючи до уваги позицію позивача, який не заперечував проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду, судом прийнято рішення про проведення заочного розгляду справи.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

24.01.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №1495143 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, згідно з яким ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Лінеура Україна» кредит в сумі 6000 грн. Строк кредиту 30 днів, процентна ставка 1,9% в день.

Вкзаані кошти Відповідачу виплачено 24.01.2021 на його банківську картку.

07.09.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-07092021, згідно з яким ТОВ «Лінеура Україна» відступила на користь ТОВ «ФК Сіті фінанси груп» право грошових вимог за кредитними договорами, згідно з реєстром боржників до договору факторингу, в тому числі за договором №1495143 на суму 19680 грн.

07.09.2021 між ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн» укладено договір про відступлення права вимоги №2-07/09/2021, згідно з яким ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн» набуло право грошових вимог за кредитними договорами, згідно з реєстром боржників до договору, в тому числі за договором №1495143 на суму 19680 грн.

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

При вирішенні даного спору необхідно встановити, чи виникли між сторонами правовідносини, пов`язані з укладанням кредитного договору, чи отримував Відповідач грошові кошти від Позивача, чи виконував свої зобов`язання за договором та чи обґрунтовано позивачем здійснено розрахунок заборгованості за кредитом.

Відповідно дост. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 6ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2ст. 639 ЦК України.)

Абзац 2 ч. 2 ст.639 ЦК Українипередбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09.09.2020 в справі №732/670/19, від 23.03.2020, в справі № 404/502/18, від 07.10.2020 в справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного абоГосподарського кодексів України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4, 7ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним таГосподарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномуст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Устатті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ст.536 ЦК Українипередбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

Положеннями ст.1077,1078 ЦК Українивстановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістомст. 1079 ЦК Українисторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

За приписамист. 1080 ЦК Українидоговір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Згідност. 1081 ЦК Україниклієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно дост. 1082 ЦК Україниборжник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За положеннями ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

VІ. Висновки суду.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2021 ОСОБА_1 уклав договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту з ТОВ «Лінеура Україна». Згідно з умовами кредитного договору, сума кредиту становить 6000 грн, строк кредитування 30 днів, процентна ставка 1,9% в день (а.с. 11-16).

Зі змісту кредитного договору вбачається, що його підписано позичальником одноразовим ідентифікатором та електронним підписом, що відповідає вимогам статтей11,12 Закону України «Про електронну комерцію».

У вказаному кредитному договорі сторони погодили умови кредитування, зокрема орієнтовну загальну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування, в тому числі розмір кредиту, процентна ставка за користування кредитом, розмір відсотків, види та розміри комісій, а також відповідальність за порушення умов договору, тощо.

Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у ТОВ «Лінеура Україна» виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання кредитних коштів, та повернути кредит.

На підставі укладеного договору відповідач отримала кредит у розмірі 6 000 грн. шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.

Також судом встановлено, що прийняті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором ТОВ «Лінеура Україна» виконало своєчасно і повністю, надававши відповідачу кредиті кошти.

Із наданої позивачем інформації за укладеним договором вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, прострочивши виконання зобов`язання на погашення заборгованості, та на момент подачі позову до суду має заборгованість за кредитним договором.

Судом встановлено, що відповідачем порушено умови укладеного кредитного договору щодо погашення кредиту, процентів за його користування та комісії відповідно до умов кредиту, оскільки кредит ним не повернуто, проценти не сплачені.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданого позивачем, зобов`язання за основною сумою боргу за договором складає 6000 грн, розрахунок відсотків по договору, зважаючи на фактичні строки користування кредитними коштами обумовлені договором, становить 13680 грн

07.09.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-07092021, згідно з яким ТОВ «Лінеура Україна» відступила на користь ТОВ «ФК Сіті фінанси груп» право грошових вимог за кредитними договорами, згідно з реєстром боржників до договору факторингу, в тому числі за договором №1495143 на суму 19680 грн.

07.09.2021 між ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн» укладено договір про відступлення права вимоги №2-07/09/2021, згідно з яким ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн» набуло право грошових вимог за кредитними договорами, згідно з реєстром боржників до договору, в тому числі за договором №1495143 на суму 19680 грн.

Отже, позивач ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн» належним чином набув право вимоги за кредитним договором №1495143.

Що стосується розрахунку заборгованості Відповідача за кредитом, суд зазначає наступне.

Згідно з умовами договору, кредит в сумі 6000 грн надано на строк 30 днів під ставку у 1,9% за 1 день користування кредитом, тобто загальна ставка за 30 днів користування кредитом становить 57% або 2280 грн.

Згідно з розділом 4 Паспорту споживчого кредиту та п. 1.3 Договору орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача становить 9420грн (6000 грн +3420 грн).

Позивачем до позовної заяви не додано жодного розрахунку, який би дозволяв перевірити, з чого складається розрахована позивачем сума заборгованості за відсотками, за який період вона розрахована.

Умовами кредитного договору передбачено як пролонгацію його дії за ініціативою клієнта (п. 4.1), так і авто пролонгацію.

Натомість в позовній заяві позивач не вказав, чи відбулося продовження строку дії договору, якщо так то з яких саме підстав.

Відповідно до ч .3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може перебирати на себе обов`язок доказування обставин, які має довести сторона провадження.

Оскільки вказаний позивачем розмір заборгованості за відсотками (13680 грн) суттєво відрізняється від вартості кредиту за умовами договору та паспортом споживчого кредиту, а його розрахунку позивачем не надано, не зазначено, за який період здійснено розрахунок заборгованості, суд вважає, що доведений розмір заборгованості Відповідача за договором № 1495143 становить 9420 грн., що включає заборгованість за тілом кредиту (6000 грн) та заборгованість за відсотками (3420 грн).

Що стосуєтьсяпередачі прававимоги зацим договоромна користьПозивача,суд зазначаєтаке. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

За цих обставин, ТОВ «Лінеура Україна» не мало права відчужити право вимоги за договором №1495143 в розмірі 19680 грн, оскільки воно набуло право вимоги до Відповідача лише на суму 9420 грн, а відтак позивачу з відповідача підлягає присудженню 9420грн.

Враховуючи викладене, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Айкон Дебт Колекшн» підлягають частковому задоволенню, та з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 1495143 від 24.01.2021 року у розмірі 9420 грн, з яких: основний борг6000 грн, проценти за користування кредитом 3420 грн.

VІ. Розподіл судових витрат.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збірпокладаєтьсянасторони пропорційнорозмірузадоволенихпозовних вимог.

Частка, яка підлягає стягненню з відповідача становить 2422,40 грн ? 0,4787 % = 1159,60 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. ч. 1 - 6ст. 137 ЦК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 137 зазначеного Кодексу, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або)значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині другій статті 141 Цивільного процесуального кодексу України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої та дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.

Таким чином, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, та розгляд справи в спрощеному провадженні відповідно до вимог ч. 4 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, за відсутності відомостей про витрачений ним час на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Відтак, суд дійшов висновку, що враховуючи категорію спору та зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 509, 526, 530, 612, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, статтями 77-82, 141, 259, 263-265, 268, 280, 284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» заборгованість за кредитним договором № 1495143 від 24.01.2021 року, у розмірі 9420 (дев`ять тисяч чотириста двадцять гривень) 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» 1159 (одну тисячу сто п`ятдесят дев`ять) грн. 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. витрат на правову допомогу.

У решті позовних вимог відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачу в порядку, передбаченомустаттею 272 ЦПК України.

Позивач маєправо оскаржитизаочне рішенняпротягом тридцятиднів здня складенняповного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.

Відповідач має право подати заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідач має право оскаржити заочне рішення до суду апеляційної інстанції лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Через неявку всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четвертастатті 268 ЦПК України), а датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ятастатті 268 ЦПК України).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн», код ЄДРПОУ-44002941, юридична адреса: 01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, 12, приміщення 1008.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення складено 22.09.2025.

Суддя ДмитроДАВИДЧУК