Рішення № 130395834, 17.09.2025, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7410/25

Провадження № 2/204/3687/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2025 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Борсук А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

11 липня 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 04.06.2024-100000525 від 04 червня 2024 року у розмірі 20 760,00 грн., а також судові витрати. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 04 червня 2024 року укладено кредитний договір (оферти) № 04.06.2024-100000525. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі - 8 000,00 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 04.06.2024 року, строком на 70 днів, процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна 1,35 % за 1 день користування кредитом, комісія, пов`язана з наданням кредиту - 15% від суми кредиту та дорівнює 1 200,00 грн.. Відповідачем отримано кредитні кошти у вказаному розмірі. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконано в повному обсязі. В свою чергу відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 12 серпня 2024 року утворилась заборгованість у розмірі 20 760,00 грн., яка складається з: заборгованість по тілу кредиту - 8 000,00 грн.; проценти - 7 560,00 грн.; комісія - 1 200,00 грн.; неустойка за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов`язання - 4 000,00 грн. Вказану заборгованість відповідач так і не погасив. Враховуючи наведені обставини позивач звернувся до суду для стягнення з відповідача вказаної вище суми заборгованості та просив позовну заяву задовольнити.

Ухвалою суду від 14 липня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін.

13 серпня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач позовні вимоги не визнає з огляду на наступне. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір та нібито видано грошові кошти. Однак, позивачем не надано жодних доказів видачі відповідачу кредитних коштів за спірним кредитним договором. Надання розрахунку суми заборгованості або витягу з реєстру прав вимоги є недостатнім для підтвердження наявності заборгованості, оскільки розрахунок заборгованості та витяг з реєстру прав вимоги не є первинними документами, що підтверджують факт готівкової чи безготівкової видачі коштів відповідачу. Розрахунок заборгованості за кредитом, сам по собі, без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем, не можуть бути належними та допустимими доказами її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору. Розрахунок заборгованості, на який посилався позивач у позові, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Крім того, з наданих представником позивача документів неможливо встановити по яку дату нараховувались відсотки за користування кредитом та з якою ставкою. Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Несправедливим є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними. Положення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Також, звертає увагу, що позивач не має права стягувати з відповідача штраф та пеню з огляду на положення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України. У зв`язку з викладеним просила суд відмовити позивачу у задоволенні позову, а також зменшити проценти за користування кредитними коштами.

15 серпня 2025 року від представника позивача - Павленко Д.О. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено наступне. Між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 04.06.2024 р.; 2) подання відповідачем заявки кредитного договору № 04.06.2024-100000525 (кредитної лінії) від 04.06.2024 р.; 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №04.06.2024-100000525 (кредитної лінії) від 04.06.2024 р. Таким чином, було укладено кредитний договір № 04.06.2024-100000525 від 04.06.2024 р. у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової. Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента-ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом системи BankID Національного банку. При подачі позовної заяви додано Відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора «E474», який надсилався у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Відповідач не заперечує, що вказаний засіб зв`язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується листом ТОВ «УПР». З листа вбачається, що між нашими підприємствами укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 2024-01-04. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 04.06.2024 10:11:25 на суму 8 000,00 грн., номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 415500317, призначення платежу: видача за договором кредиту № 04.06.2024-100000525. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет-еквайрингу - iPay. Зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, представник відповідача не надав до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі 5355-28XX-XXXX-8906, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов`язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором № 04.06.2024-100000525 в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про не надання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв. Загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування. Щодо комісії, то комісія у розмірі 1 200,00 грн. пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу. Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача. Відповідач не надав жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору. У зв`язку з викладеним позовні вимоги просив задовольнити.

Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.

Суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, є договором приєднання, що визначено у ст. 634 ЦК України.

Судом встановлено, що 04 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний договір № 04.06.2024-100000525, що підтверджується пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) (а.с. 16-19), заявкою ОСОБА_1 до кредитного договору № 04.06.2024-100000525 (кредитної лінії) від 04 червня 2024 року (а.с. 19-20) та відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 04.06.2024-100000525 (кредитної лінії) від 04 червня 2024 року (а.с. 20-21).

Згідно умов укладеного кредитного договору, позичальнику надається кредит у розмірі 8 000,00 грн. строком на 70 днів з дати його надання, до 12 серпня 2024 року, зі сплатою процентів за фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1,35 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, зі сплатою комісії, пов`язаної з наданням кредиту - 15% від суми кредиту, яка дорівнює 1 200,00 грн., а також зі сплатою неустойки у розмірі 80,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до пункту 2.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії), електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

У відзиві на позовну заяву відповідач хоча і заперечувала проти позову, посилаючись на те, що позивачем не додано до позовної заяви доказів надання позивачем грошових коштів позичальнику, однак фактично не наводила жодних заперечень проти тверджень позивача про те, що кредитний договір № 04.06.2024-100000525 від 04 червня 2024 року було підписано сторонами в електронній формі, одноразовим ідентифікатором (код з смс-повідомлення), який було відправлено на фінансовий номер позичальника +380970758821.

Більш того, саме такий номер телефону ( НОМЕР_3 ) відповідач вказала у відзиві на позовну заяву, як свій засіб зв`язку.

Таким чином судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 04 червня 2024 року було укладено кредитний договір № 04.06.2024-100000525.

На підтвердження факту отримання відповідачем від позивача обумовлених кредитним договором грошових коштів позивач надав лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» № 77-0707 від 07 липня 2025 року, в якому зазначено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року, відповідно до якого було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 04.06.2024 10:11:25 на суму 8 000,00 грн., номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 415500317, призначення платежу: видача за договором кредиту № 04.06.2024-100000525 (а.с. 15). Вказаний лист є належним та допустимим доказом у вказаній справі.

В свою чергу, відповідач не надала суду жодних доказів на підтвердження неотримання нею від позивача 04 червня 2024 року грошових коштів в сумі 8 000,00 грн. у кредит на реквізити електронного платіжного засобу (картки) № 5355280024328906. Доказів того, що електронний платіжний засіб (картка) № НОМЕР_2 належить не відповідачу, відповідач до суду також не надала, хоча у пункті 4.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії), сама ОСОБА_1 просила перерахувати кредитні кошти на рахунок, використовуючи реквізити електронного платіжного засобу № 5355-28ХХ-ХХХХ-8906.

Таким чином суд вважає встановленим, що позивач свої зобов`язання виконав повністю та надав позичальнику обумовлені кредитним договором кредитні кошти на умовах, передбачених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України - «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Отже, між позивачем та відповідачем склалися кредитні правовідносини, у яких праву кредитодавця вимагати повернення наданих у кредит грошових коштів, кореспондує обов`язок позичальника повернути отримані у кредит кошти на умовах обумовлених укладеною між ними угодою.

Відповідач отримала у кредит обумовлені договором грошові кошти, проте зобов`язання належним чином за вищезазначеним договором не виконала, в результаті чого виникла прострочена заборгованість.

Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 04.06.2024-100000525 від 04 червня 2024 року, відповідач має заборгованість перед позивачем, яка становить 20 760,00 грн., та складається з: 8 000,00 грн. - основний борг; 7 560,00 грн. - проценти; 1 200,00 грн. - комісія; 4 000,00 грн. - неустойка (а.с. 11).

З розрахунком заборгованості за комісією відповідач у відзиві на позовну заяву не погоджувалась та зазначала, що положення кредитного договору щодо встановлення комісії є несправедливим.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У частині 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Однак, відповідач не надала суду жодних доказів, які б підтверджували, що відповідач зверталась до суду з позовною заявою про зміну або визнання недійсними умов кредитного договору № 04.06.2024-100000525 від 04 червня 2024 року в частині встановлення комісії, пов`язаної з наданням кредиту, у розмірі 15% від суми кредиту, яка дорівнює 1 200,00 грн.

При цьому, відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд зазначає, що кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просила суд зменшити проценти за користування кредитом, однак при цьому, відповідачем у відзиві на позовну заяву не наведено жодних підстав для зменшення суми процентів за користування кредитними коштами. Судом правових підстав для зменшення відповідачу суми заборгованості за процентами під час розгляду справи не встановлено.

Суд також зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На підтвердження помилковості наданого позивачем розрахунку заборгованості по процентам належних, допустимих, переконливих та достатніх доказів у розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України відповідач не надала.

Таким чином судом встановлено, що відповідачем було порушено право позивача на повернення йому грошових коштів, наданих позичальнику у кредит, яке підлягає судовому захисту у спосіб визначений позивачем.

При розгляді даної справи суд виходить з того, що в обґрунтування заперечень проти позову та підтвердження перед судом наведених обставин, стороною відповідача не надано суду належних, допустимих та переконливих доказів. Усі заперечення відповідача зводяться лише до його незгоди та невизнання розміру заборгованості відповідача за кредитним договором. При цьому, обов`язок доведення перед судом переконливості своєї позиції покладається у рівній мірі як на позивача, так і на відповідача. Саме тому, оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази та повідомлені сторонами суду обставини, суд вважає переконливішою позицію позивача, оскільки вона підтверджена відповідним доказами, в той час як позиція відповідача ґрунтується виключно на запереченнях та припущеннях, та не підтверджена відповідним засобами доказування.

З огляду на те, що відповідач прострочила погашення поточних платежів за кредитним договором та не повернула отримані кредитні кошти, не виконавши взятих за договором зобов`язань, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 04.06.2024-100000525 від 04 червня 2024 року заборгованість по тілу кредиту - 8 000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 7 560,00 грн. та заборгованість за комісією - 1 200,00 грн., що разом становить 16 760,00 грн., а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов`язання у розмірі 4 000,00 грн., то в цій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задоволенню не підлягають, оскільки на теперішній час на території України продовжує діяти введений з 24 лютого 2022 року воєнний стан, а відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оцінюючи у сукупності усі інші докази та аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими та безпідставними.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача на користь позивача повинно бути стягнуто судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. (0,8 ставки судового збору за подачу позовної заяву через електронний суд).

На підставі ст.ст. 15, 16, 512, 514, 526, 634, 638, 640, 641, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 128, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ - 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, р/р НОМЕР_5 , МФО 305299) заборгованість за кредитним договором № 04.06.2024-100000525 від 04 червня 2024 року у загальному розмірі 16 760,00 грн. (шістнадцять тисяч сімсот шістдесят гривень, 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ - 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, р/р НОМЕР_5 , МФО 305299) судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні, 40 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез