Рішення № 130382042, 15.09.2025, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/472/2025 Справа № 490/5394/24

Центральний районний суд м. Миколаєва

___________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2025 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Вознюк Д.І., за участі відповідача, представника позивачки адвокатки Ковальової Н.М., представника відповідача адвоката Моценко О.В. ,

розглянувши у пвідкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів за договором між батьками на проживання дитини, пені за час прострочки сплати, 3% річних та інфляційних втрат , -

В С Т А Н О В И В:

25 червня 2024 року позивач звернувся до суду із позовом про стягнення аліментів пені, 3% річних та інфляційних витрат, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті аліментів за договором між батьками по проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину, який був посвідчений 20.08.2014р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстраційним номером 970 за період листопад 2020 червень 2024 роки в сумі 3221103,06 грн., з яких:- 2 644 524,18 грн. боргу зі сплати аліментів, передбачених п.п. 2.2.1 та п.п. 2.2.3Договору;- - 127 134,65 грн. пені, відповідно до п.2.10 Договору; 350 530,03грн. інфляційних витрат ; 98 914,20 грн. 3% річних. , а також стягнути з відповідача на користь позивачки суми понесених судових витрат в повному обсязі.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що від фактичних шлюбних відносин сторони мають спільного сина, на утримання якого відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти . Так, 20 серпня 2014 року між сторонами був укладений договір між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину, який був посвідчений приватним нотаріусом Проте, всупереч умовам договору протягом 2014-2024 року прийняті відповідачем на себе зобов`язання за Договором щодо сплати аліментів відповідно до п.п.2.2.1 та п.п.2.2.3 виконувались неналежним чином та не в повному обсязі. Так, з серпня 2014року по червень 2024 року відповідач зобов`язаний був заплатити 4979680 грн., проте останнім оплачено коштів лише в сумі 2335155,82грн. Розрахунок заборгованості, банківські виписки додаються до позову. Місяці, які не підтверджені випискою, але зазначені в розрахунку, позивачкою визнаються та додаткового підтвердження не потребують.

При здійсненні часткових платежів аліментів такі кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла у попередньому місяці (попередніх місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а тільки згодом, у разі відсутності заборгованості, на погашення платежу за поточний місяць (Постанова КЦС ВС від 19.01.2022 у справі № 711/679/21). Таким чином, відповідачем повністю оплачено аліментні платежі лише за період з серпня 2014 року по жовтень 2020 року. Станом на день звернення з даним позовом до суду за Відповідачем рахується заборгованість зі сплати аліментів за листопад 2020р. - червень 2024р., передбачених п.п. 2.2.1 та п.п. 2.2.3 Договору, в сумі 2 644 524,18 грн. (4979680-2335155,82=2 644 524,18).

Спеціальних норм щодо укладення, зміни та розірвання сімейних договорів, стягнення заборгованості з аліментів згідно укладеного договору між батьками сімейне законодавство не містить. При регулюванні цих правовідносин застосовуються загальні положення ЦК України про правочини, зобов`язання, відповідальність, договори та враховується специфіка сімейно-правових договорів. За ч. 3 ст. 195 СК України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Згідно із частиною четвертою статті 15 СК України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. За ч.4 ст. 155 СК ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності.

За п. 2.10 Договору, сторона, що порушила зобов`язання за цим договором, повинна усунути ці порушення. В разі прострочення виплати Відповідач сплачує пеню у розмірі 1 (одного) відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Водночас, до всіх грошових зобов`язань за його порушення, так як між сторонами укладено договір, застосовуються положення статті 625 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, що узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). Таким чином, здійснено розрахунок інфляційних втрат і 3 % річних за останні три роки, які передували подачі позову.

Станом на день звернення з даним позовом до суду за Відповідачем рахується заборгованість (за період червень 2021-червень 2024): 1 127 134,65 грн. пені, відповідно до п.2.10 Договору; 350 530,03грн. інфляційних; 98 914,20 грн. 3% річних. Розрахунок заборгованості додається до позову. Відповідач є працездатною особою, офіційно працевлаштований, має високий постійний офіційний дохід (близько 6000 Євро щомісячно), але виплатити у добровільному порядку вказану суму заборгованості відмовляється. Неодноразові вимоги позивачки щодо сплати аліментів в повному обсязі залишені відповідачем без задоволення (підтверджується роздруківкою переписок). На день звернення з даним позовом до суду за Відповідачем рахується загальна заборгованість в сумі 3221103,06 грн., з яких:- 2 644 524,18 грн. боргу зі сплати аліментів, передбачених п.п. 2.2.1 та п.п. 2.2.3Договору; 127 134,65 грн. пені, відповідно до п.2.10 Договору; 350 530,03грн. інфляційних втрат; 98 914,20 грн. 3% річних. У зв`язку з чим виникла необхідність у поданні даного позову до суду для вирішення спору та захисту прав позивачки та спільної дитини сторін в судовому порядку.

В листопаді 2024 року відповідачем подано письмові заперечення проти заявлених позовних вимог, в яких відповідча посилається на штучний характер договору , який був укладений під впливом ОСОБА_1 , за обіцянку повернутися до нього з сином.Він завжди утримував сина на належному рівні, своечасно сплачував аліменти та оплачував додаткові витрати, відпочинок сина- . Наголосив, що позивачка зі свого боку також неналежно виконує свої зобов`язання за договором та перешкоджає бачитися з сином та приймати участь у його вихованні, проводити спільні канікули з сином.

23 березня 2025 року представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивачка просить позовну вимогу про стягнення заборгованості по виплаті аліментів читати в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину, який був посвідчений 20.08.2014 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстраційним номером 970, заборгованість по виплаті аліментів за попередні періоди з червня 2019 року по червень 2024 включно в сумі 5 400 169,32 грн., з яких: - 3 622 674,12 грн. боргу зі сплати аліментів, передбачених п.п. 2.2.1 та п.п.2.2.3 Договору; - 334 363,67 грн. -пені відповідно до п.2.10 Договору; 1 168 441,83грн. - інфляційних втрат; 274 689,70 грн. 3% річних.

В обгрунтування збільшених позовних вимог посилається на те, що на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів до матеріалів справи надійшла відповідь ТОВ «Епам системз» про доходи відповідача у період з 2008 року - по березень 2023 року включно та відповідь ТОВ «Епам діджитал» про доходи відповідача з лютого 2023 по квітень 2024 року включно. З вказаних відповідей вбачається отримання відповідачем доходів у значних розмірах, що суттєво впливає на розмір аліментів та суму заборгованості по ним.

Відповідно до нових розрахунків у справі, проведених на підставі отриманих даних з ТОВ «Епам системз» та з ТОВ «Епам діджитал», загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за період серпень 2014 - червень 2024 років замість 3221103,06 грн. становить 5400169,32 грн., яка складається:- з основної суми боргу - 3622 674,12 (грн); - з інфляційних втрат - 1168441,83 (грн); - із штрафних санкцій (пені) - 334363,67 (грн);- з 3% річних - 274689,70 (грн). Розрахунок додається. У період дії договору Відповідачем здійснено оплату по аліментам в розмірі 2335155,82 грн., що відповідає проведенню повних розрахунків лише за період з серпня 2014 року по травень 2019 року хоча відповідач мав можливість сплачувати аліменти у розмірах визначеному договором, що вбачається з отриманих документів про його доходи, які він навмисно приховував у т.ч. від суду, надаючи недостовірну інформацію у справу. З огляду на викладене у позивача виникла необхідність у збільшенні позовних вимог у справі.

18 квітня 2025 року представником відповідача адвокатом Моценко О.В. надано відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, позовні вимоги не визнають. Також заявляють суду про сплив позовної давності у даному спорі.

Зазначають, що згідно із ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Крім того, позивач сама не виконує приписи ст. 180 СК України щодо рівного обов`язку по утриманню дітей обома батьками. При цьому, відповідач ОСОБА_2 не відмовляється утримувати свою дитину і робить це добровільно та в повному обсязі, на підставі укладеного договору. Відповідно до ч. 2 ст. 189 СК України у разі невиконання одним із батьків свого обов`язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Нехтуючи даною нормою позивач ОСОБА_1 обирає, як спосіб захисту своїх прав, звернутися до суду із позовною про стягнення заборгованості зі сплати аліментів з відповідача ОСОБА_2 за період з червня 2021 року по червень 2024 року (за три останні роки), а пізніше, згідно уточненої позовної заяви, за період з серпня 2014 року по червень 2024 року (майже за десять років). Вочевидь, вбачається бажання позивача отримати як можливо більше грошей з відповідача ОСОБА_2 в разі задоволення судом даного позову, а не «захистити» права дитини на її матеріальне утримання. Адже, якщо б дійсно відповідач ОСОБА_2 матеріально не утримував власну дитину, то такий би позов мав би був поданий значно раніше при наявності такої значної заборгованості за десять років.

Проте, на переконання відповідача ОСОБА_2 , дана позовна заява з`явилась та була подана до суду після того, як останній почав заявляти свої права на дитину, вимагати від відповідача ОСОБА_1 виконання умов договору від 20.08.2014 року в частині можливості батька бачитись та спілкуватися із сином, тобто виконувати свої батьківські обов`язки, які, до речі, додатково закріплені у вищевказаному договорі.

Враховуючи те, що аліменти на дитину відповідачем сплачуються у договірному порядку, а не примусово за рішенням/наказом суду, тому в даному випадку, в разі наявності спірних правовідносин, має застосовуватися строк позовної давності. Розуміючи це, в первісній редакції позовної заяви позивач просив стягнути «заборгованість» лише за три останні роки. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку шляхом направлення вимоги позичальнику або ж у судовому порядку. У даному випадку початок спливу строків позовної давності пов`язано з датою укладання Договору від 20.08.2014 року. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові .

Ухвалою суду від 02.07.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі .

Ухвалою суду про витребування доказів від 02.10.2024 року задоволено клопотання представника позивача адвокатки Ковальової Н.М. про витребування доказів .

Ухвалою суду про витребування доказів від 10.02.2025 року задоволено клопотання представника позивача адвокатки Ковальової Н.М. про витребування доказів .Оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні до 24 березня 2025 року .

Протокольною ухвалою суду від 24 березня 2025 року судом прийнято до розгляду заяву представника позивачки про збільшення розміру позовних вимог.

Протокольною ухвалою суду від 18 квітня 2025 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі просила про їх задоволення з підстав, викладених у заявах по суті справи.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити узадволенні позову в повному обсязі. Заявиви про застосування строку позовної давності. Зазначив, що відповдіачем належними чином виконувалися свої аліментні зобов`язання, а цей позов має штучний характер і з`явивися він лише після того як відповдічаем було зазявлено матері дитини, що вона невиконує умвои договру та перешкоджає батькові бачитися та спілкуватися з сином.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог в повному обсязі зх підстав , викладених у відзиві. Зазначив, що вже більше року не бачився з сином, позивачка не дозволяє йому спілкуватися з сином у прийнятний для них обох спосіб. Він завжди сумлінно виконував свої батьківські обов`язки, повінстю забезпечував сина усім необхідним. Натомість, йому навіть невідомо, чи мати дитини також працює , адже і вона повинна нести половину витрат на утримання дитини. Він уклав цей договір тоді під впливом позивачки, в обмін на її обіцянку повернутися до нього. Він не відмовляється від своїх обов`язків по утриманню сина, але наразі , з початком війни, його доходи зменшилися, він не має змоги платити аліменти в розмірі більше 1000 Євро в еквівленті, і позивачці про це добре відомо. Проте вона спеціально заявила до суду цей позов, щоб нашкодити йому, загнати, так би мовити, у «боргову яму», тоді він буде в реєстрі боржників і взааглі не зможе приїзджати бачитися з сином.

Всилухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справви, встановивиши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами , судом встанволено наступне.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини першої, другої статті 141 СК України мати батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зістаттею 189СК України , батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

У разі невиконання одним із батьків свого обов`язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 N 3 « Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів «, згідно з ч. 1 ст. 181 СК способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Частиною 1 ст. 189 цього Кодексу батькам надано право укласти договір про сплату аліментів на дитину, умови якого (про розмір аліментів, строки їх виплати тощо) не повинні порушувати її права. При цьому розмір аліментів сторони визначають за домовленістю між собою, але за жодних обставин він не може бути меншим від передбаченого у ч. 2 ст. 182 СК. Якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору треба включати умови про індексацію, як вимагає ч. 2 ст. 184 того ж Кодексу.

Як зазначено у Постанові ВС від 15 вересня 2023 року у справі № 759/23686/20 (провадження № 61-3103св23) , порядок стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса не може бути перешкодою для звернення за захистом порушених прав до суду щодо стягнення заборгованості за аліментами, які сплачуються на підтсаві ст. 189 СК України. Законодавець передбачив додаткову можливість стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса саме в інтересах дітей з метою спрощення процедурних питань, проте цим не обмежив право на судовий захист.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дитина ОСОБА_3 , сторони в зареєстрованому шлюбі не перебували.

20 серпня 2014 року між сторонами був укладений договір між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстраційним номером 970 (надалі по тексту Договір).

Відповідно п. 1.3 місцем проживання дитини визначено місце проживання матері, мати зобов`язується попереджати батька про зміну місця проживання дитини не пізніше місяця.

Сторони не заперечують, що дитина проживає разом з матір`ю. При цьому, позивачка зазначає при зверненні до суду, що місцем її проживання є місто Миколаїв, відповідач стверджує , що дитина з матір`ю проживає в місті Ліссабон, Португалія. Жодних доказів на підтвердження того, що дитина проживає з матір`ю за кордоном сторони суду не надали. Таким чином, виходячи з обов`язку позивача користуватися добросовісно своїми правами та повідомляти суду своє місце проживання/перебування- суд при розгляді даної справи виходить з місця проживання дитини з матір`ю в м.Миколаєві, адже іншого судом не встановлено.

Відповідно до п.п.2.2.1 п. 2.2. Договору, сторони погодились, що аліменти, сплачуються Відповідачем складаються з виплат у вигляді грошової суми, розмір якої за домовленістю сторін становить 15 (п`ятнадцять) встановлених законом прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, що на дату укладення цього Договору складала 15480 гривень на місяць. Також, відповідно до п.п. 2.2.3 Договору, для забезпечення літнього відпочинку Дитини, Відповідач не пізніше 5 червня кожного року, додатково сплачує грошові кошти в розмірі одномісячної аліментної виплати. Сплата аліментних платежів починається за місяць у якому посвідчено цей договір (п.2.3 Договору). Сторони домовились, що кошти будуть сплачуватись Відповідачем шляхом їх перерахування на поточний (картковий) рахунок Позивачки або готівкою Позивачці під розписку (п.2.4. Договору).

Пунктом 2.7 цього договору зазначено, що аліменти, одержані на Дитину, є власністю одержувача, яким є мати дитини позивачка по справі.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 179 СК України , аліменти, одержані на дитину, є власністюдитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Отже, на теперішній час умови цього договору в цій частині супереччать чинному законодавству України.

Відповідач неодноразово звертав увагу суду на те, що позивачем не надано жодних доказів і пояснень, яким чином нею витрачаються одержані аліменти , які він сплачує в значному розмірі.

Суд звертає увагу, що в наданих позивачем письмових доказах та поясненнях дійсно взагалі не зазначено про розмір матеріальних витрат , які здійснює позивачка на поточні потреби дитини.

Відповідно п. 2.10 Договору , в разі прострочення випалти платник сплачує ипеню в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Розділом 3 Договру передбачено порядок здійснення батьківських прав також щодо поряду зустрічій з дитиною (два дні на місяць) та у період канікул.

17 лютого 2015р. сторонами був укладений додатковий договір №1 до вказаного вище Договору, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстраційним номером 97. Відповідно до додаткового договору №1, внесено зміни до п.п. 2.2.1 Договору виклавши його в новій редакції, а саме: «2.2.1. виплати у вигляді грошової суми, розмір якої за домовленістю сторін становить 30% від усіх видів доходу Відповідача, але не менше ніж 20 (двадцять) прожиткових мінімумів для дитини відповідно віку.».

25 вересня 2018р. сторонами був укладений додатковий договір №2 до вказаного вище Договору, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстраційним номером 516. Відповідно до додаткового договору №2, внесено зміни до п.п. 2.2.1 Договору виклавши його в новій редакції, а саме: «2.2.1. виплати у вигляді грошової суми, розмір якої за домовленістю сторін становить 30% від усіх видів доходу Відповідача, але не менше ніж 20 (двадцять) прожиткових мінімумів для дитини відповідно віку, які сплачується до 9 числа поточного місяця, за який здійснюються оплата аліментів.».

Також змінено п.3.1 батьки домовилися, що вони проводять з дитиною вихідн дні по черзі.Всі інші умови договору залишаються незмінні.

Відповідач в своїх поясненнях посилався на те, що позивачкою чиняться перешкоди у спілкуванні з сином та не виконуються умови догвору в частині забезпечення зустрічей з батьком проте доказів такого суду не надав.

На підтвердження своїх позовних вимог позивачка надал суду виписку по своєму картковому рахунку за період з вересня 2022 по червень 2024 року , згідно якого ОСОБА_2 сплачував їй щомісячно 36000-39000 грн., в травні 2022 серпні 2022 року- по 25 000 грн.

Також надала скриншоти вайбер-листування,з яких вбачається, що вони постійно сперечаються щ приводу аліментів, позивачка зазначає, що 30 000 на дитину недостатня сума на місяць, натомість відповідач зазначає, що на теперішній час в нього немає фінансової можливості сплачувати більше. Згоден оплатити 240 євро за лікування карієсу та купити куртку за 300 євро, оплатити частину святкування дня народження сина загальною вартістю 38 000 грн. Листування за 2022-2024 роки.

Також з розрахунку пені , наданого представником позивача до первісного позову вбачаєтья, що пеня нараховується на всю суму аліментів , яку на її думку, мав сплатити відповідач , виходячи з розрахунку 20 розмірів прожиткового мінімуму для дитини ( для прикладу в вересні 2023 року пеня та інші штрафні санкції нараховуються на суму 56 660 грн, при тому що в розрахунку заборгованості за аліментами зазначено лише 20 660 грн, оскільки 36 000 грн сплачено відповідачем).

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 194 СК України, аліменти можуть бути стягнуті за виконавчимлистом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання.З аналізу даної статті вбачається, що стягненння заборгованості за аліментами за період в 10 років можливо дише при стягнення аліментів за виконавчим листом , але не на підставі нотаріально укладеного батьками дитини договру про сплату аліментів.

Відповідно до змісту ст. 268 ЦК України, на вимоги про стягнення заборгованості зі сплати аліментів за договром, укладеним між батьками дитини, не відноситься до вимог, на які позовна давність не поширюється.

За ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); тощо.

За ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно ст. 20 СК України, до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що представником позивача взагалі не надано жодних пояснень на заяву сторони відповідача про застосування строку позовної давності.

Стягнення заборгованості за аліментами відповідно до статті 194 СК України не стосується правовідносин, що виникли, оскільки стягуються або за наявності виконавчого листа або в порядку, визначеному статтею 187 СК України, в той час як у цій справі заявлено про стягнення аліментів на підставі укладеного між батьками договору. Аналогічну правову позицію висловив ВС в своїй постанові від 21 серпня 2018 року по справі № 127/24670/15-ц.

Знаведеного судприходить довисновку,що відповідачсвої зобов`язанняза договоромпро сплатуаліментів надитину невиконує відповіднодо умовдоговору укладеного12серпня 2014року зподальшими змінамита доповненнями,внаслідок чогоутворилась заборгованість,розмір якоїпідлягає стягненнюз останнього відповідно до вимог ЦК України.

Також слід вказати, що договір укладений між позивачем та відповідачем про сплату аліментів є чинним та не розривався, містить усі істотні умови, які необхідні для укладення такого виду договору, а саме: розмір та строки виплати аліментів на утримання дитини, що відповідає її інтересам та є обов`язковими для сторін договору. Договір укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений.а тому підстав для його не виконання у сторін не має.

За такого, оскільки зобов`язання зі сплати аліментів виникли у відповідача саме за нотаріально посвідченим договором отже на дійсні правовідносини сторін поширюється загальний строк позовної давності у три роки отже заборгованість по аліментам підлягає стягненню за період з червня 2021 року, тобто за три роки до звернення до суду з цим позовом за кожним окремим періодичним платежем ( адже прострочення платника відбувалося вже з 10 числа кожного поточного місяця, що достовірно було відомо отримувачу аліментів) .

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за аліментами.

Згідно довідки ТОВ «ЕПАМ ДІДЖИТАЛ» ( код ЄДРПОУ 4420385) , ОСОБА_4 ,М працював в товаристіві в період з 20.02.2023 року і по 30.04.2024 року і розмір отриманої ним заробітної плати становить лютий 2023 року 60 750 грн (30% становить 18 225 грн) , березень 2023 219 733,50 грн (30% становить 65920,05 грн) , квітень 2023- 192 325,25 грн(30% становить 57697,58 грн) , травень 2023- 252565,26 грн (30% становить 75769,58 грн) , червень 2023 -181 997 грн(30% становить 5459,10 грн) , липень 2023 -198 890 грн(30% становить 59667 грн) , серпень 2023 -173 571 грн (30% становить 52071,30 грн) , вересень 2023-173 571 грн (30% становить 52071,30 грн) , жовтень 2023-170 798 грн(30% становить 51239,40 грн) , листопад 2023-170939 грн (30% становить 51281,70 грн) , грудень 2023 -176673 грнгрн (30% становить 53002 грн) .

Згідно відповіді на на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів від ТОВ «Епам СИСТЕМЗ» (кодЄДРПОУ 33880213) ОСОБА_2 не працював в Товаристів як найманий праціник, а отже не отримував заробітну плату. Також, з 29.02.2008 року по 31.03.2023 року включно надавав Товариству послуги на підставі окремих цивільно-правових договорів.

Згідно наданих відомостей, 30 відсотків доходу ОСОБА_2 , отриманого як оплата в даному Товаристві становила :

за червень 2021 року -49 885,50 грн. ; за липень 2021 18 000 грн; за серпень 2021 52843,86 грн; за вересень 2021- 47338,50 грн; за жовтень 2021 17 666 грн; за листопад 2021 -34687,60 грн; за грудень 2021 -75110,76 грн; за січень 2022 -19500 грн; за лютий 2022 -66978 грн; за березень 2022-92 152,64 грн; за квітень 2022-39522,87 грн; за травень 2022-21 600 грн; за червень 2022 року -60 776, 10 грн.; за липень 2022 -18900 грн; за серпень 2022- 69139,07 грн; за вересень 2022-88568,49 грн; за жовтень 2022 -28500 грн; за листопад 2022 -59 345,35 грн; за грудень 2022 85 109.37 грн; за січень 2023- 25800 грн; за лютий 2023-60613,75 грн; за березень 2023-68 594,43 грн.

Згідно ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» - прожитковий мінімум на дитину віком від 6 до 18 років становив 2510 грн, ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» - прожитковий мінімум на дитину віком від 6 до 18 років становив 2744 грн, ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» - прожитковий мінімум на дитину віком від 6 до 18 років становив 2833 грн, ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» - прожитковий мінімум на дитину віком від 6 до 18 років становив 3196 грн.

За червень 2021 року ( 13-й платіж згідно умов договору в розмірі одноразової аліментної виплати) становиви - 47 900 грн, 52360 грн за червень 2022 року, 56660 грн за червень 2023 року та 63920 грн за червень 2024 року отже загальна сума заборгованості за цими виплатами становить 220 840 грн.

Щодо поточних платежів суд повністю погоджується з розрахунком , наданим представником позивача, оскільки при розрахунку враховані за період 2021- квітень 2023 року надані відомості про доходи відповідача з місця його роботи та отримання оплати за цивільно-правовими угодами для нарахування поточного розміру аліментів відповідно до умов договору 30% від усіх доходів боржника, та з урахуванням умови договору, що сума аліментів не може бути меншою 20 прожиткових мінімумів на дитину - в ті місяці, коли 30% його доходу були меншими ( або взагалі невідомими) за мінімально встановлений договором розмір аліментів.

За такого, розмір заборгованості по аліментам з урахуванням сплачених відповідачем платежів - в межах загального трирічного строку за період з червня 2021 року становить 1 347 367,04 грн.

Відповідно до частини другої статті 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Посилання відповідача на те, що стягнення заборгованості по аліментах поставить його у вкрай скрутне матеріальне становище суд не може прийняти до уваги, оскільки він не спростував наявність заборгованості у зазначеному розмірі. Договір про сплату аліментів є чинний, не оспорений відповідачем, до суду з зустрічними позовними вимогами чи з окремим позовом ані про зменшення розміру аліментів , ані про звільнення від сплати заборгованості ОСОБА_2 не звертався ( хоча протягом усього часу розгляду справи йому надавалася професійна правнича допомога). Також відповідач не надав суду жодних відомостей про розмір його доходу як станом на час звернення до суду з цим позовом, так і на час розгляду справи.

Відповідно до положень статей 526, 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 15 СК України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Установивши, що відповідач належно не виконує умови укладеного договору, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість , отже наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог у цій частині.

Стосовно пояснень відповідача про те, що він сплачує достатні кошти на утримання дитини і визначений розмір аліментів є занадто великим для задоволення потреб дитини зх урахуванням того, що позивачка також має вносити кошти на утримання дитини.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача, оскільки договір про сплату аліментів на дитину містить усі істотні умови (визначені у роділі 2 договору), які необхідні для укладення такого виду договору, умови надання коштів на утримання дитини, їх розмір, що відповідає частині першій статті 189 СК України, інтересам дитини та є обов`язковими для сторін договору.

За вказаних обставин до спірних правовідносин справедливим буде застосування статті 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) та принципу pacta sunt servanta (договори повинні виконуватися).

Щодо 3% річних та інфляційних втрат.

Так, позивач з посиланням на ст. 625 ЦК України, просила суд стягнути з відповідача за період з червня 2021 року по червень 2024 року інфляційні витрати за прострочення сплати аліментів в розмірі 1 168 44,83 грн та три відсотки річних в розмірі 274 689,70 грн. Дана вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання. За частиною 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошові зобов`язання, відповідальність за які встановлена ст. 625 ЦК, передбачають, насамперед, договірні правовідносини.

У контексті ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки, ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Статтею 625 ЦК України регулюються зобов`язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. З рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Крім того, передбачена ст. 625 ЦК відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Правовідносини сторін по даній справі регулюються нормами Сімейного кодексу України, до яких положення ч. 2 ст. 625 ЦК України не застосовуються. Сімейний кодекс України, який є спеціальним законом, чітко встановив відповідальність за несплату аліментів у вигляді пені (ст. 196 СК України). про що і заявлено позивачем.

За загальним правилом спеціальні норми права мають пріоритет над загальними нормами. Чинним законодавством України питання про нарахування при простроченні сплати аліментів врегульоване положеннями ст. 196 Сімейного кодексу України, яка є спеціальною нормою з цього приводу по відношенню до інших норм права, в тому числі і до ст. 625 ЦК України. У вказаній нормі законодавцем чітко розмежовані наслідки прострочення сплати аліментів від наслідків прострочення оплати додаткових витрат на дитину. Зокрема, у разі прострочення сплати аліментів для боржника встановлена відповідальність у вигляді пені за кожен день прострочення.

Натомість, у разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину встановлена відповідальність у вигляді виплати заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також нарахування 3 % річних із простроченої суми. Таким чином із вказаної норми вбачається, що законодавець чітко розмежував негативні наслідки порушення строків сплати цих двох різних фінансових обов`язків батьків, і для кожного з них встановив відповідні фінансові санкції:при простроченні оплати додаткових витрат на дитину - сплачуються встановлений індекс інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних із простроченої суми;при простроченні сплати аліментів - сплачується пеня у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зроблено висновок, що «за змістом частини другоїстатті 625 ЦК Українинарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, устатті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Таким чином застосування ст.625 ЦК України і нарахування штрафних фінансових санкцій у виді інфляційних втрат і 3% річних на суму заборгованості з оплати аліментів не відповідають вимогам спеціального законодавства. Крім того, в самій статті 625 ЦК України зазначена можливість її застосування лише у разі, якщо законом чи договором не передбачений інший розмір санкцій.

При цьому суд враховує, що сторонами укладено письмовий договір про сплату аліментів на дитину в порядку ст. 189 СК України, де також передбачено відповідальність у разі його енвиконання у вигляді пені за кожень день прострочення сплати алміенітв, що відповідає ст. 196 СК України

Отже, до даного виду зобов`язання, в разі його порушення, правило ст. 625 ЦК України не застосовується, а тому в задоволенні позову в цій частині належить відмовити, а така вимога позивача є безпідставною.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення із ОСОБА_2 інфляційних витрат за прострочення сплати аліментів та 3% річних, задоволенню не підлягають.

Крім того,Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 рокув Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хв. 24 лютого 2022 року, який діє на даний час.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ, що набрав чинності з 17 березня 2022 рокуПрикінцеві та перехідні положення ЦК Українидоповнено пунктами 18, 19 такого змісту: у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Щодо вимог позову про сплату неустойки.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, при цьому суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

У постанові Великої Палати Верховного від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, , зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно положеньст.196СК України,у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670 сво 19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Так, умови Договору про сплату аліментів ( п. 2.10 ), укладеного між сторонами. також передбачає такий вид відповідальності платника як сплата пені у розмірі 1 (одного ) відсотка від суми несплачених аліиментів за кожен день прострочення.

Так, суд приймає до уваги пояснення представника позивачки про те, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вжив заходи щодо сплати аліментів у визначеному договром розмірі, ним не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкод для своєчасної сплати аліментів.

Суд додатково зауважує, що оскільки договір між батьками про сплату аліментів, який передбачає також сплату додаткових витрат на дитину, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Відповідно до частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином, особам надається право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Умовами укладеного між сторонами договору регулюються відносини між батьками з приводу утримання їх дитини, визначаються їх права та обов`язки. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом України.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Отже, принцип свободи договору відповідно до статті 6, частини першої статті 626, статті 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Разом з тим, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Оскільки договір про сплату аліментів, в якому сторони визначили їхні права та обов`язки щодо участі у додаткових витратах на дитину, ніким не оспорений та судом не визнаний недійсним, умови надання коштів на утримання дитини та їх розмір відповідає інтересам дитини, а тому зобов`язання за цим договором підлягає виконанню.

Доводи відповідача про необхідність врахування його майнового стану при визначенні розміру пені , суд відхиляє, оскільки крім посилання на введення в Україні воєнного стану та зниження рівня його заробітної плати одночасно з зростанням його власних витрат на проживання за кордоном - відповідач не наводить обґрунтувань того, що його майновий стан не дає йому змогу сплатити пеню за прострочення сплати аліментів у визначеному судом розмірі, як і не надає жодних доказів на підтвердження своїх заперечень.

При цьому суд зауважує, що розрахунок заборгованості по пені, наданий позивачем за три роки, включає в себе суму заборгованості за період з 10 червня 2021 року по 10 червня 2024 року , тобто за повні три роки, і перший розрахунок - це заборгованість за аліментами визначена станом на 10 червня 2021 року у розмірі 2396995,07 грн - тобто заборгованість , яка утворилася за минулі роки - і за наступні три роки неустойка обрахована у розмірі 262 950,36 грн.

Суд не може погодитися з таким розрахунком , оскільки вказана заборгованість за минулі роки у розмірі 2 396 995,07 грн неправильно взята позивачем до розрахунку.

Як викладено у Постанові від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21) щодо врахування часткових платежів при наявності заборгованості за аліментами за попередні періоди. Грошове зобов`язання представляє собою зобов`язання по сплаті грошових коштів. Воно може бути, зокрема: як договірним, так і недоговірним; готівковим і безготівковим та ін. У грошових зобов`язаннях предметом виконання виступає певна грошова сума, що має бути сплачена. Причому сплата коштів може відбуватися як готівкою, шляхом передачі коштів, так і в безготівковому порядку. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу (стаття 534 ЦК України). Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України) . Позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України). Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України). Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (абзац 1 частини першої статті 196 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, що:

«правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18)».

Нневиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи.

Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

При застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованістьза аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.

Так, при обчисленні пені не звернули увагу, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості на яку вона нараховується; а прострочення розпочинається з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені аліменти.

Розрахунок пені по аліментах за період з червня 2021 по червень 2024 року належить здійснювати таким чином: заборгованість по аліментах за відповідний місяць Х 1 відсоток від суми заборгованості Х кількість днів прострочення заборгованості по аліментах за відповідний місяць, починаючи з 10 числа поточного місяця, за який здійснюється оплата аліментів ( відповідно до п. 2.2.1 Додаткового договру № 2 від 25 вересня 2018 року) - тобто в межах заявлених позовних вимог щодо стягнення пиені саме з червня 2021 року в перший розмір має враховуватися заборгованість саме за червень 2021 року, а не за травень чи попередні місяці:

червень 2021 року - 70771 грн Х 1% Х 1067 днів = 755 126, 57 грн

липень 2021 року - 21 700 грн Х 1 відсоток Х 1036 днів = 224 812 грн

і надалі за таким розрахунком.

Наведені висновки суду відповідають висновкам, викладеним у Постанові ВС від 19 лютого 2024 року у справі № 761/893/23 (провадження № 61-17723св23)

Проте, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд не може вийти за межі позовних вимог , а позивачка згідно збільшених позвних вимог просила стягнути на її користь 334 363,67 грн пені в межах трьох років за наведеним власникм розрахунком.

За такого, на користь позивача підлягає стягненню сума пені у розмірі 71 413 грн 31 коп., що дорівнює різниці між заявленим розміром позовних вимог та неправильно обрахованим розміром пені станом на 10.06.2021 року.

Водночас уцій справісуд встановив,що відповідачвесь оспорюваний періодфактично регулярно виконувавумови договорупро сплатуаліментів усумі,що еквівалентнаприблизно 1000Євро намісяць,сплачував аліментищомісячно іна такусуму позивачка погоджуваласятривалий час.Як слідуєз вайбер-листуваннясторін,така сумастала дляпозивача недостатньоюз моментуїї переїздудо Ліссабона,Португалія. Жоднихдоказів того,що до2022року їїне влаштовуваласума сплачуваємихаліментів ,що упрозивачки були наявні майнові претензії до відповідача щодо сплати аліментів суду не надано, вона на таке навіть не посилалася, як і не надано доказів перебування позивача з дитиною за кордоном.

Так, судом встановлено, що з червня 2021 року по червень 2024 року відповідач сплатив приблизно 1 250 000 грн аліментів.

Суд звертаєувагу,що наразістягнення на користьпозивача звідповідача заборгованостіпо сплатіаліментів урозмірі 1347367,04грн. що дорівнює більше 430 розмірів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку вже є належним захистом прав та інтересів дитини.

Позивачкою взагалі не надано суд жодних доказів розміру щомісячних витрат на дитину , обсяг задоволення його потреб. Отже , сплата аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , 2014 року народження, у розмірі 20 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, визначених законом України, є цілком достатньо для задоволення його поточних потреб, особливо враховуючи, що згідно Договору обов`язок щодо оплати навчання та лікування дитини також покладено на батька дитини, а також враховуючи і обов`язок матері утримувати дитину.

Як вже зазначалося судом, аліменти, які сплачує батько на утримання дитини, є власністю самої дитини. Отже, отримання дитиною таких значних коштів , а також плюс отримання поточних місячних аліментних платежів у розмірі, що значно перевищує 10 прожиткових мінімумумів для дитини відповідного віку - є, поза розумним сумнівом , належним захистом його прав щодо забезпечення гармонійного розвитку дитини.

За такого, стягнення з відповідача на користь позивачки неустойки (пені) за визначений нею самою період у визначеній нею самою сумі є правомірним, відповідає дотриманню принципа справедливості, розумності та пропорційності , зазначена санкція за ухилення від сплати аліментів буде стимулюватиме відповідача дотримуватися належної дисципліни щодо сплати аліментів та погашення наявної заборгованості.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 14 187 грн 80 коп. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивачем суду не заявлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 10, 76, 81, 82, 89, 141, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, ст.181,189, ,192, 196, 197, 527,527 СК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягненнязаборгованості зісплати аліментівза договоромміж батькамина проживаннядитини,пені зачас прострочкисплати,3%річних таінфляційних втрат - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по виплаті аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з червня 2021 року по червень 2024 року включно всумі 1 347 367 ( один мільйон триста сорок сім тисяч триста шістдесят сім) грн 04 коп., 71 413 ( сімдесят одна тисяча чотириста тринадцять) грн 31 коп. пені, а всього 1 418 780 грн 35 коп.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 1 168 441,83грн. інфляційних втрат та 274689,70 грн. 3% річних - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Держави судовий збір у розмірі 14 187 (чотирнадцять тисяч сто вісімдесят сім ) грн. 80 коп.).

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Гуденко