Рішення № 130362195, 04.09.2025, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1453/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ТРЕЙД», м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вера", с. Серго Красноградського р-ну про стягнення 1 208 867,40 грн та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вера", с. Серго Красноградського р-нудо Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ТРЕЙД», м.Харківпро розірвання договоруза участю представників:

позивача (за первісним позовом) - Смоковської А.М.

відповідача (за первісним позовом) - Остропілець В. Р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ІНФІНІТІ ТРЕЙД", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕРА", про стягнення штрафу за несвоєчасно поставлений товар за договором поставки № 1103/С від 11.03.2025 року у розмірі 1 208 867,40 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025 визначено головуючого суддю (суддя-доповідач): Калініченко Н.В.

Суд (суддя Калініченко Н.В.) постановив ухвалу від 30.04.2025 про прийняття позовної заяви ТОВ "ІНФІНІТІ ТРЕЙД" до розгляду та відкриття позовного провадження у справі № 922/1453/25 за правилами загального позовного провадження. Вирішено почати у справі № 922/1453/25 підготовче провадження, яке призначене на 26 травня 2025 року о 10:30.

У зв`язку зі звільненням з посади судді ОСОБА_1 та відповідно до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду виникла необхідність у призначенні повторного автоматизованого розподілу справи №922/1453/25, про що зазначено у розпорядженні Керівника апарату суду від 26.05.2025 №97/2025.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 травня 2025 року, для розгляду справи призначено Головуючого суддю (суддя-доповідач): Жигалкіна І.П.

Ухвалою суду від 28.05.2025 року прийнято справу № 922/1453/25 до провадження. Прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вера" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфініті Трейд" про розірвання Договору поставки №1103/С від 11.03.2025. Об`єднано зустрічну позовну заяву з первісним позовом в одне провадження. Призначено до розгляду у підготовчому засіданні на "26" червня 2025 р. об 11:00.

У підготовче судове засідання, призначене на 26 червня 2025 року, з`явився як представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), так і представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом). Під час судового засідання позивач за первісним позовом підтримав первісний позов та просив його задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову просив відмовити. В свою чергу, позивач за зустрічним позовом просив відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Також, під час судового засідання протокольною ухвалою прийнято до розгляду із долученням до матеріалів справи відзив на зустрічний позов (вх. № 13953 від 12 червня 2025 року)

Ухвалою суду від 26.06.2025 року повідомлено, що підготовче засідання у справі відбудеться 10 липня 2025 року о(б) 11:30 год.

Суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 24 липня 2025 року об 11:30, про що постановлено ухвалу від 10.07.2025.

24 липня 2025 року судом здійснено повідомлення учасників справи, що судове засідання, яке було призначене на 24.07.2025, не проводилось, слухання справи не відбулося, у зв`язку з ворожими обстрілами рф авіабомби КАБ по місту Харкову, на підставі чого суд повідомляє, що судове засідання у справі відбудеться 31 липня 2025 року о(б) 11:30 год.

Ухвалою від 31.07.2025 судом повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться від 28.08.2025 о(б)12:15. Ухвалою від 28.08.2025 повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 04 вересня 2025 року о(б) 12:45 год.

Представник Позивача (за первісним позовом) ТОВ "ІНФІНІТІ ТРЕЙД" у судовому засіданні підтримує заявлені первісні позовні вимоги, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Проти зустрічних позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні. Зазначає, що Договір поставки № 1103/С від 11.03.2025 є чинним, ТОВ "ВЕРА" не виконало свої зобов`язання щодо поставки товару. З боку ТОВ "ВЕРА" не відбулося звернення із пропозицією щодо зміни чи розірвання договору поставки № 1103/С від 11.03.2025. Факт укладання договору поставки № 1403/С від 14.03.2025 не може свідчити про припинення дії попереднього договору, оскільки він є окремим самостійним договором. При укладанні договору поставки № 1403/С від 14.03.2025 сторони не погоджували, що він має будь-яке відношення до іншого договору чи може вплинути на обов`язки сторін за іншим договором. Твердження Позивача за зустрічним позовом є неспроможними також з огляду на історію попередніх взаємовідносин ТОВ "ІНФІНІТІ ТРЕЙД" та ТОВ "ВЕРА", оскільки постачання насіння соняшнику відбувалося і за іншими договорами. Зазначає, що серед інших зокрема був укладений договір поставки № 18113/С від 18.11.2024. При цьому зміна ціни та обсягу поставки була оформлена шляхом укладання додаткової угоди, а не нового договору.

Представник Відповідача (за первісним позовом) проти первісного позову заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні, на підставах викладених у поясненнях (відзиві). Щодо зустрічного позову підтримує та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

В силу приписів ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Обґрунтування первісних позовних вимог.

Як зазначає Позивач (за первісним позовом) та не заперечується Відповідачем (за первісним позовом), що 11.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕРА" (Постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФІНІТІ ТРЕЙД" (Покупець за договором) був укладений Договір поставки № 1103/С (далі - Договір №1103/С).

На підставі умов Договору №1103/С Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити Товар українського походження, врожаю 2024 року, на умовах зазначених у цьому договорі. (п. 1.1. цього Договору)

У відповідності до п. 1.2. Договору між Постачальником і Покупцем досягнута домовленість про кількість та ціну Товару: найменування товару насіння соняшнику; кількість товару 300 000,00 кг; загальна вартість товару 9 298 980,00 грн.

Сторони передбачили, у п. 2.1. Договору, що строк поставки Товару 31.03.2025 включно. При цьому, Товар може передаватись Покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, відповідно до Договору, повинен бути поставлений у термін, встановлений п. 2.1. цього Договору. (п. 2.2. Договору №1103/С).

Відповідно до п. 3.1. Договору, оплата Товару здійснюється Покупцем в розмірі 86% у грошовій формі по факту відвантаження Товару. Остаточний розрахунок з Постачальником Покупець здійснює після вигрузки Товару в повному обсязі згідно з п. 1.2., та за умовами п. 2.6 та 2.7 цього Договору впродовж 3 (трьох) банківських днів.

У розділі 4 Договору №1103/С сторони передбачили "ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН". Так, відповідно до п. 4.1. Договору, за прострочення поставки Товару на строк до 5 календарних днів Постачальник сплачу Покупцю штраф в розмірі 13 % від вартості несвоєчасно поставленого товару.

Покупець (ТОВ "ІНФІНІТІ ТРЕЙД") посилається на безпідставне невиконання з боку Постачальник (ТОВ "ВЕРА") умов п. 2.1. Договору №1103/С стосовно поставки Товару у встановлений строк, тобто не пізніше 31.03.2025.

Таким чином, у зв`язку з порушенням Постачальник (ТОВ "ВЕРА") строків поставки Покупець (ТОВ "ІНФІНІТІ ТРЕЙД") здійснив нарахування штрафу в розмірі, визначеному п. 4.1. Договору на суму 1 208 867,40 грн (9 298 980,00 грн. (загальна вартість несвоєчасно поставленого товару) х 13 % (розмір штрафу, визначений п. 4.1. Договору).

Обґрунтування зустрічних позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕРА" (Постачальник) посилається на безпідставність Договору №1103/С оскільки зобов`язання були припинені з підстав домовленості між Постачальником (ТОВ "ВЕРА") та Покупцем (ТОВ "ІНФІНІТІ ТРЕЙД"). Так з моменту укладення Договору №1103/С істотно змінилася ринкова ціна на товар (насіння соняшнику), що призвело до необхідності перегляду умов поставки. Сторони добровільно уклали новий договір, який регулював ті ж самі відносини щодо поставки товару, але на інших умовах. Відповідач міг поставити товар лише один раз, оскільки його кількість була обмеженою, тому поставка відбулася за новим Договором №1403/С від 14.03.2025р.

Отже, вимоги Позивач за зустрічним позовом щодо розірвання Договору поставки №1103/С від 11.03.2025 полягає у припиненні цих договірних зобов`язаннях через укладання нового Договору №1403/С від 14.03.2025.

Позивачем за зустрічним позовом надано копії видаткових накладних та товарно-транспортних накладних щодо виконання умов Договору №1403/С

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 205 ЦКУ правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтями 509, 510 ЦК Українипередбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом установлено, що правовідносини сторін виникли з договору, який за своєю правовою природою є договором поставки.

У силу вимог ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (ч. 1, 2 ст. 664 ЦК України).

За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як установлено судом із фактичних обставин справи, що підтверджується наявними доказами, що ТОВ "ВЕРА" (Постачальник) взяв на себе зобов`язання поставити Товар - насіння соняшнику, на умовах Договору поставки №1103/С від 11.03.2025 та в строк 31.03.2025 (включно), як це передбачено п. 2.1. цього Договору.

З боку Позивача за первісним позовом (Покупцем) здійснено направлення на адресу Відповідача за первісним позовом (Постачальника) лист за вих. №170301 від 17.03.2025 щодо погодження графіку подачі транспортних засобів під завантаження насіння соняшнику. Постачальник отримав зазначений лист 27.03.2025, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (№ відправлення 6106810874109) (а.с. 116 - 117).

Як стверджує Позивач за первісною позовною заявою відповіді на лист не надійшло, а Товар - насіння соняшнику Відповідачем за первісною позовною заявою поставлений в передбачений Договором №1103/С строк не був, у зв`язку з чим просить суд стягнути суму штрафу за несвоєчасно поставлений Товар нарахований на підставі п. 4.1. цього Договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов`язковість договору для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або невизначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 610, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки (пені) (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1ст. 612 ЦК України).

Відповідач за первісною позовною заявою (Позивач за зустрічною позовною заявою) заперечує проти посилання Покупця (ТОВ "ІНФІНІТІ ТРЕЙД") вказуючи, що Договір №1103/С сторонами не виконувався з причин укладення нового Договору №1403/С від 14.03.2025, який був укладений у зв`язку зі зміною ринкової ціни на товар (насіння соняшнику), надаючи до суду докази виконання Договору №1403/С.

При дослідженні матеріалів справи та враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позиція Відповідача за первісною позовною заявою (Позивач за зустрічним позовом) є взаємосуперечливою.

Судом встановлено, що згідно умов Договору №1103/С здійснюється поставка Товару - НАСІННЯ СОНЯШНИКУ щодо якого встановлені певні умови (критерії) якості Товару, що зазначено у п. 1.3. та п. 1.5. цього Договору - "масова частка товару олії у перерахунку на суху речовину - не менше 48,0%

При цьому, з Договору №1403/С вбачається, що Постачальник зобов`язується поставити Товар - СОНЯШНИК ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА ОЛЕЇНОВОЇ КИСЛОТИ щодо якого встановлені певні умови (критерії) якості Товару, що зазначено у п. 1.3. та п. 1.5. цього Договору - "масова частка товару олії у перерахунку на суху речовину - не менше 50,0%. Згідно наданих з боку Відповідача за первісною позовною заявою доказів щодо поставки Товару (видаткових та товарно-транспортних накладних, а також кредитованих повідомлень з банку) вбачається виконання саме Договору №1403/С. Тобто на думку суду був поставлений інший товар, тобто інший клас соняшникового насіння, який може визначити олійність цього насіння, що сторони передбачили умовами договорів.

Крім того, як вбачається з умов договорів поставки за №1103/С та за №1403/С сторони передбачили в п. 5.2., що зміни та доповнення до Договору є його невід`ємною частиною та набувають чинності після підписання Сторонами відповідних додаткових угод.

Суд також звертає увагу на те, що в умовами Договору №1103/С в п. 1.7. встановлено, що зміна ціни Товару проводиться Сторонами за вимогою Покупця та на підставі додаткових угод.

Тобто у разі істотної зміни ринкової ціни на товар (насіння соняшнику), як посилається Відповідач за первісною позовною заявою, мав змогу звернутися до Покупця (Позивача за первісною позовною заявою) з відповідною пропозицією.

Так, з боку Відповідача за первісною позовною заявою не доведено факту звернення до Позивача за первісною позовною заявою, а ні з пропозицією розірвати Договір №1103/С, а ні укласти додаткову угоду, а ні з будь-яким листуванням щодо підтвердження своїх заперечень проти первісних позовних вимог та в обґрунтування зустрічної позовної заяви.

У частині 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування «вірогідність доказів», на відмінну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з боку Позивача за первісною позовною заявою доведено, що Відповідач за первісною позовною заявою порушив умови Договору поставки №1103/С, а отже повинен сплатити штраф, який передбачений п. 4.1. цього Договору. А з боку Позивача за зустрічною позовною заявою не доведено, що Договір поставки №1403/С вказує на припинення попереднього Договору поставки №1103/С шляхом виконання першого.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 3, 4 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

У силу приписів ч. 1, 2 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Ураховуючи викладене, Позивач за зустрічним позовом не повідомив Відповідача за зустрічним позовом про відмову від договору (зміну ціну товару або його розірвання тощо), а отже суд дійшов висновку, що Постачальником було порушено своє зобов`язання за Договором №1103/С щодо поставки Товару, а не отримання Покупцем своєчасно Товару зумовлено не вчиненням першим дій у строки, які встановлені Договором, а отже є підстави для застосування штрафу за порушення строку поставки.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ч. 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України визначено вірогідність доказів - наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Суд застосовує принцип "балансу ймовірностей", що є основним в розгляді судом питань приватно-правових відносин. На необхідності застосування цього принципу наголошують акти національних судових інстанцій (зокрема, Постанови Верховного Суду справи №917/1307/18, №916/2403/18, №910/8036/17 № 905/2382/17) та Європейського суду з прав людини і основоположних свобод (рішення у справі "Бендерський проти України"). В зазначених рішеннях наголошується на необхідності застосуванні при винесенні рішення стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про очікування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідний, ніж протилежний. Застосування цього принципу вимагає від суду визнавати факт доведеним тоді, коли комплекс представлених стороною доказів дозволяє судді прийти до висновку про те, що спірний факт ймовірніше існує ніж не існує.

Перевіривши посилання ТОВ "ВЕРА" на практику Верховного Суду, яку виклав у своєму відзиві на первісний позов та в обґрунтування зустрічного позову, суд зазначає, що дана практика є не релевантною та немає жодного відношення до цього спору, де Верховним Судом здійснені висновки щодо кредитних договорів по стягненню заборгованості, визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційної дії державного реєстратора, відсутності підстав розірвання (припинення) одного договору на підставі укладення нового договору розірвання.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Так, цивільні права і обов`язки виникають, крім угод, також внаслідок інших дій суб`єктів. Такими діями може бути користування електричною енергією без договору, зокрема, постачання електричної енергії у приміщення та її отримання військовими частинами.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Отже, з боку Позивача за первісним позовом доведено порушення вимог умов Договору №1103/С з боку Відповідача за первісною позовною заявою, а отже, враховуючи вищевикладене, такий позов підлягає задоволенню.

При цьому, з боку Позивача за зустрічною позовною заявою не доведено що Договір поставки № 1403/С є домовленістю по переукладенню Договору №1103/С, а отже, враховуючи вищевикладене, не може бути задоволений такий позов.

За ч.ч.1-3 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно до ч.1 та ч.3 ст.210 ГПК України, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам.

Згідно до ч.1 та ч.3 ст.210 ГПК України, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам.

Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (ч.2 ст.210 ГПК України).

У судових дебатах виступають з промовами (заключним словом) учасники справи. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні (ч.1 ст.218 ГПК України).

За ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно до п.1 та п.2 ч.1 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до п.п.1-6 ч.4 ст.238 ГПК України, у мотивувальній частині рішення зазначаються: перелік обставин, які є предметом доказування у справі; перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі, висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів, мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;

Разом з тим обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності. Нормами пунктів 1- 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (п.п.7.65-7.68 Постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного Господарського Суду від 20 грудня 2024 року у справі № 910/21682/15 (910/17038/21).

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні зустрічного позову, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Позивача за зустрічною позовною заявою, а щодо первісного позову, то у разі задоволення такого позову, судові витрати покладаються на Відповідача за первісною позовною заявою.

З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, великий обсяг роботи покладений на суди, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 04 вересня 2025 року у справі №22/1453/25 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРА" (адреса: 64041, Харківська область, Красноградський район, с. Серго, код ЄДРПОУ 32081049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФІНІТІ ТРЕЙД" (адреса: 61068, місто Харків, пр.Героїв Харкова, будинок 179-Б, офіс 409А, код ЄДРПОУ 40150195) суму штрафу за несвоєчасно поставлений товар за договором поставки № 1103/С від 11.03.2025 року у розмірі 1 208 867,40 грн., а також суму судового збору у розмірі 14.506,41 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В зустрічному позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "19" вересня 2025 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін