Рішення № 130340466, 18.09.2025, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/18776/24

Провадження №: 2/755/10003/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2025 р. місто Київ

Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Савлук Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» звернулося до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 31 112,30 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 4 450,93 грн., 3% річних у розмірі 1 248,61 грн., та судовий збір в розмірі 3 028,00 гривень.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року № 198. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Однак відповідачі з січня 2018 року своєчасно не вносили плату за послуги з постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 31 серпня 2024 року у розмірі 31 112,30 грн., що є предметом спору.

15 листопада 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Положеннями ст.174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідачем ОСОБА_2 копію ухвали, копію позовної заяви з доданими до неї документами не було отримано, а конверт разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами повернувся до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання», правом на подачу відзиву на позовну заяву відповідач, у встановлений законом строк, не скористався.

26 листопада 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву по справі від відповідача ОСОБА_1 , у якому відповідач просила відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на неправильне нарахування заборгованості та заявила клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

05 грудня 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив від ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ», у якій позивач зазначив, що у період з 01.01.2018 по 30.06.2024 квартира АДРЕСА_1 не обліковувався у ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ», як така, що обладнана індивідуальним (розподільним) засобом обліку гарячої води. Для здійснення нарахувань на підставі показників індивідуального (розподільного) засобу обліку гарячої води, споживачам необхідно дотримуватись правил користування індивідуальними засобами обліку води, а саме: індивідуальні засоби обліку води обов`язково мають бути прийняті на абонентський облік надавача послуг, опломбовані надавачом послуг, вчасно повірені, а їхні показники щомісяця мають передаватись до теплопостачальної організації. Індивідуальний (розподільний) засіб обліку гарячої води не обліковується в ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ»: відповідно до акту № 251174 від 06.05.2021 про демонтаж засобу обліку води для проведення зміни складеним ОСОБА_3 (не працівником ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» у індивідуального засобу обліку гарячої води № 200507020534 встановлена пломба ЖЕК, а не ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ»; договір про надання комунальних послуг у вказаний період не укладався з мешканцями квартири АДРЕСА_1 ; докази звернень до ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» щодо взяття на облік індивідуального засобу обліку гарячої води відсутні; докази передачі у вказаний період показників індивідуального засобу обліку гарячої води ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» відсутні.

На підставі ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У відповідності до ч.8 ст.279 Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, як це передбачено ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони грунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Рекострукція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року за № 198, що підтверджується переліком житлових будинків, затвердженим Головою Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації 20 серпня 2015 року.

На виконання вимог ч.4 ст.165 Цивільного процесуального кодексу України, суддею в порядку досудової підготовки справи здійснено запит до Електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА», відповідно до наданої інформації, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 - по теперішній час.

На виконання вимог ч.4 ст.165 Цивільного процесуального кодексу України, суддею в порядку досудової підготовки справи здійснено запит до Електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА», відповідно до наданої інформації, з якої вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 - по теперішній час.

У залежності від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, централізоване опалення тощо), 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт тощо), 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо) (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання таких послуг, регулюються як нормами Цивільного кодексу України, так і Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актів, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (Постанова Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц).

Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначені загальні умови виконання зобов`язання, зокрема, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Суд враховує, що відповідачі не надали суду доказів того, що послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за вказаною адресою надавала інша юридична особа, або що такі послуги не надавалися взагалі як до будинку АДРЕСА_1 , так і безпосередньо до квартири № 59 .

Також з матеріалів справи вбачається, що протягом спірного періоду відповідачі, споживаючи комунальні послуги, не надсилали позивачу жодних скарг чи претензій (передбачених пунктом 37 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, пунктом 56 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690, та статтею 27, 28 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») щодо наявності послуг, якості чи кількості їх надання. Це свідчить про те, що позивач надавав відповідачам житлово-комунальні послуги належним чином, а саме: якісно, своєчасно та у повному обсязі.

Аналогічні висновки були зроблені у постановах Верховного Суду у справах від 29 листопада 2019 року № 645/5401/17 та від 31 жовтня 2019 року № 465/5138/15-ц.

Відповідно до положень частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 638/5001/17 (провадження № 61-18650св20) зроблено висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Водночас, згідно частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. (Постанова Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц).

Крім того, застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в пункті З частини першої статті 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України)

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15).

З огляду на те, що відповідач, як встановили суди попередніх інстанцій, прострочив виконання грошового зобов`язання, він на вимогу позивача повинний сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми. Висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 14-448цс19-ц.

Відповідно до положення статті 322 Цивільного кодексу України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Правила користування приміщеннями житлових будинків, затвердженні Постановою КМУ України від 08 жовтня 1992 року № 572, п.18 зобов`язують наймача, власника й орендаря житлового приміщення оплачувати житлово-комунальні послуги, тому враховуючи положення ст. 541 ЦК України зобов`язання з оплати комунальних послуг мають солідарний характер, а тому особи, що є співвласниками квартири несуть солідарні зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг.

Разом з тим, відповідно до ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Судом встановлено, що відповідачі своєчасно не вносили плату за послуги з гарячого водопостачання за період з січня 2018 року по 31 серпня 2024 року, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі - 31 112,30 грн., втрати від інфляції у розмірі - 4 540,93 грн., а також 3% річних у розмірі - 1 248,61 грн, які нараховано відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, ці обставини підтверджуються долученими до справи доказами, які надано позивачем, в свою чергу відповідач не скористалась правом подати докази на спростування заявлених вимог та належного виконання зобов`язання по сплаті за спожиті комунальні послуги.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В частині застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності слід зазначити наступне.

Відповідно до положення статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України)

Згідно частини першої ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

За частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно п. 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19: позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)). (п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19)

Згідно пунктів 121, 122 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19: за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався до 30 червня 2023 року.

З урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з 12 березня 2017 року.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21.

Стосовно заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В обґрунтування заяви про понесені відповідачем витрати на правничу допомогу суду надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 25 листопада 2024 року б/н, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Савченко Т.В., акт прийому-передачі наданих послуг від 25 листопада 2024 року на суму 12 000,00 грн за складання відзиву на позовну заяву.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на правничу допомогу.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин даної справи, суд вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 12 000 грн. є завищеними.

Предмет спору в даній справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

Отже, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, зважаючи на аргументи представника позивача щодо співмірності витрат на правову допомогу та прохання відмовити у задоволенні вимог повністю, що розцінюється судом як заява про зменшення витрат на правову допомогу, з огляду на визначений орієнтовний розмір витрат відповідачів на правову допомогу у відзиві на позов, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, змісту поданих ним заяв по суті спору, та з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов до висновку, що заявлені витрати представником відповідача не відповідають критерію розумності, не співрозмірні із виконаною роботою, а їх відшкодування, за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи, матиме надмірний характер.

З огляду на зазначене у сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для відмови у заяві представника відповідача про стягнення правничої допомоги.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028 грн. 00 коп., тобто по 1 514 грн. 00 коп. з кожного, які сплачено позивачем за подання позову до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 322, 509, 526, 625, 901, 903 Цивільного кодексу України, статтями 1, 13, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статтями 2, 10, 49, 76-81, 89, 141, 264 - 265, 274, 279, 280, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 31 112,30 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 4 540,93 грн., та 3% річних у розмірі 1 248,61 грн., а всього на загальну суму 36 901 (тридцять шість тисяч дев`ятсот одна) гривня 84 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» судові витрати по сплаті судового збору в рівних частках в розмірі 1 514 грн. 00 коп., з кожного.

Сторони цивільного процесу:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ», код ЄДРПОУ 37739041, адреса: м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.

Суддя: