Рішення № 130340463, 16.04.2025, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/18551/24

Провадження №: 2/755/9518/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2025 р. місто Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді - САВЛУК Т.В.,

секретарі Лазоренко Н.В.,

учасники цивільного процесу:

представники позивача - адвокат Шайко С.В., адвокат Остапенко В.В.,

представник відповідача - не з`явився,

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Десята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради з вимогами:

«визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_2 ».

14 січня 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Десята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно, та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

24 березня 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до статей 174, 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив до суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.

Представники позивача ОСОБА_1 - адвокат Шайко С.В. та адвокат Остапенко В.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та на підставі наявних у справі доказів, додатково пояснили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2 , якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_2 склала заповіт, яким все своє майно заповіла своєму сину - ОСОБА_1 . Інших спадкоємців не має. З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом йому відмовлено, про що державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори складено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. Разом з цим, 27 червня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Органу приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про видачу дублікату свідоцтва про право власності на вищевказану квартиру, однак рішенням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 11 липня 2023 року № 23-31/Д відмовлено в оформленні та видачі дубліката свідоцтва про право власності з огляду на те, що ОСОБА_2 , яка була власником квартири на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, померла, а ОСОБА_1 не брав участі в приватизації квартири АДРЕСА_1 . Ураховуючи викладене, представники позивача просили позов задовольнити.

Представник відповідача Київської міської ради у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, просив ухвалити рішення згідно з нормами чинного законодавства.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Вислухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить наступного.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Отже, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, видане Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 24 січня 2023 року (актовий запис № 141).

За життя ОСОБА_2 склала заповіт на випадок своєї смерті та зробила таке заповітне розпорядження: все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде їй належати на момент смерті, заповіла ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить об`єкт нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, повинні бути вчиненні протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. (ст.1270 Цивільного кодексу України)

Отже, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини.

01 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою про намір прийняти спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі заяви спадкоємця ОСОБА_1 державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Гаєвською О.О. заведена спадкова справа № 78/2023 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка в копії долучена до матеріалів цивільної справи.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною державною адміністрацією 24 березня 1994 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність із законодавством нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 було затверджено Положення, яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положення, в тому числі й рішення органу приватизації.

За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, що бажає скористатися таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

Згідно з п. 25 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за № 109/17404, у разі втрати або зіпсування свідоцтва про право власності на квартиру (будинок), жилі приміщення у гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі за письмовою заявою власника (співвласників) органом приватизації видається його дублікат.

11 липня 2023 року Органом приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в оформленні та видачі дубліката свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 25 грудня 2015 року № 1127.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Виходячи з положень пункту 5 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одним з правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, є свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат.

Видача свідоцтва про право власності передбачена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868, що визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, в пункті 24 якого встановлено, що у випадках, встановлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Суть державної реєстрації прав - офіційне визнання й підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

З урахуванням наведених норм права, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто свідоцтво про право власності не породжує виникнення у власника відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Статтею 15 Цивільного кодексу України гарантовано право кожного на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник май на може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його власність.

Стаття 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право мирного володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 37 Постанови від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає, що позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна.

З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 Цивільного кодексу України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності

У цьому ж пункті Постанови Пленум ВССУ наголошує, що виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, зокрема, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами.

Крім того, Верховний суд України у своєму Узагальненні «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» звертає увагу, що передумовою для застосування ст.392 Цивільного кодексу України, є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

Згідно з частиною першою статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Як передбачено п. 4.18 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

14 жовтня 2023 року державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Гаєвською О.О. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки не було надано правовстановлюючого документа на підтвердження права власності спадкодавця на квартиру АДРЕСА_1 .

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 Цивільного кодексу України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що не заважаючи на те, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину (відповідно до статті 1296 ЦК України) є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Спадкування за законом відбувається у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини. При вирішенні питання спадкування за законом, враховуються такі юридичні факти, як: родинні стосунки (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння), перебування на утриманні спадкодавця. Центральним субінститутом спадкування за законом є інститут черговості, який полягає в тому, що за загальним правилом кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування за відсутності бодай одного спадкоємця попередньої черги, обумовленого різними причинами: фізичною відсутністю, усуненням від права на спадкування, неприйняттям спадщини або відмовою від прийняття спадщини.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов`язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна (у цьому випадку позивач) не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Підтвердження в суді права власності на майно здійснюється шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права.

Як вбачається з обставин справи, в цьому випадку, воля особи (позивача у даній справі) щодо вільного використання свого права, тобто володіння, користування та розпорядження майном, - зв`язана волею сторонніх осіб (відповідача у справі), що суперечить вищевказаній презумпції.

Отже, позивач ОСОБА_1 позбавлений можливості реалізувати свої правомочності власника спадкового майна, які за змістом ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникають у неї з моменту державної реєстрації права власності на спадкове майно.

З урахуванням наведеного, проаналізувавши вищевказані правові норми та оцінивши надані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд доходить висновку, що в судовому засіданні знайшли своє підтвердження ті обставини, на які позивач посилався в обґрунтування своїх позовних вимог про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України)

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частини другої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Десята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 392, 1218, 1258, 1259, 1261, 1266, 1274 Цивільного кодексу України, статтею 41 Конституції України, статтями 2, 4, 5, 12, 13, 16, 76-81, 89, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Десята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , спадкоємцем за заповітом майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

С у д д я