Рішення № 130331330, 15.09.2025, Свалявський районний суд Закарпатської області

СВАЛЯВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 306/519/25

Провадження № 2/306/554/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2025 року м. Свалява

Свалявський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді Вінер Е.А.

з секретарем Петрус А.В.

з участю представника позивачів Таргоній В.М.

представника відповідача Борисової Г.Й.

розглянувшиу відкритомусудовому засіданнів містіСваляві цивільнусправу запозовом представника позивачів - адвоката Таргоній Вадима Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачів адвокат Таргоній В.М. звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю фізичної особи в розмірі 300 000 гривень. Позов мотивує тим, що 19 серпня 2024 року машиніст електровозу Локомотивне депо Львів Захід ОСОБА_3 керуючи пасажирським електропотягом ЧС7-130 сполученням Солотвино-Київ неподалік с.Драчино, Мукачівського району скоїв наїзд на ОСОБА_4 , який від отриманих травм загинув. Внаслідок смерті ОСОБА_4 його батькам було спричинено моральну шкоду. Просить стягнути закціонерного товаристваУкраїнська залізницяна користь ОСОБА_1 300000,00гривень відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина без врахування податків зборів та інших платежів, на користь ОСОБА_2 300000,00гривень відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина без врахування податків зборів та інших платежів.

Від представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» на адресу суду надійшов відзив, в якому зазначив, що загиблий ОСОБА_4 перебував на колії, чув та бачив поїзд, жодним чином не реагував на звукові попереджувальні сигнали про наближення поїзда, однак залишився сидіти на колії. В діях машиніста відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 276 КК України, як і будь-який склад злочину взагалі. А тому просить відмовити позивачам у задоволенні позовної заяви про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі.

Представник позивачів адвокат Таргоній В.М. у судовому засіданні позов підтримав повністю, просив задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечила та надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та просила відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

За вимогами статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом установлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається з доданої копії свідоцтва про смерть (а.с.21).

Із свідоцтва про народження серії батьком ОСОБА_4 записаний ОСОБА_1 , мати- ОСОБА_5 (а.с. 22).

Як вбачається із свідоцтва про розірвання шлюбу серії ОСОБА_6 розрвав шлюб з ОСОБА_5 і після розірвання шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_7 (а.с.23).

Відповідно до ст.1167ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст.1168ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно частини першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до ч. 1 статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником(володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61 - 12464св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19), від 16 грудня 2020 у справі № 161/3557/19.

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер.

Під умислом потерпілого розуміють, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.06.2020 року в справі №455/1076/16-ц (провадження №61/48155св18).

Згідно із статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.1193ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 2 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від27березня 1992року №6«Про практикурозгляду судамицивільних справза позовамипро відшкодуванняшкоди» якщо груба необережність потерпілого (нехтування правилами безпеки руху і т.п.) сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Наказом Міністерстватранспорту України№54від 19.02.1998 затверджено Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України.

Відповідно до пунктів 2.5., 2.6., 2.15., 2.19., 2.20. Правил пішоходам забороняється:

- ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів;

- переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше, ніж 400 м;

- класти на рейки залізничної колії будь-які предмети;

- сидіти на краю посадкової платформи, перону;

- знаходитись на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння.

Дотримання зазначених правил не вимагає від пішоходів особливих зусиль, певних навичок чи здібностей. Очевидним є те, що потерпілий свідомо порушив ці правила.

Постановою слідчого від 31.12.2024 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР під №12024071150000321 від 20.08.2024 - закрито у звязку з відсутністю в діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України ( п. 2 ч.1ст.284 КПК України). Дана постанова не оскаржена і не скасована(а.с.6-10).

Згідно висновку експерта №50/С від 17.09.2024 р. при судово-токсикологічній експертизі крові трупа ОСОБА_4 , виявлено етиловий спирт в кількості: в крові 4,50 (проміле), незадовго до настання смерті він вживав спиртні напої у великій кількості в момент настання смерті знаходився в стані тяжкого отруєння алкоголем(а.с.12-18).

Відповідно до ст. 77, 78, 79, 80 ЦПК України, докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Згідно з постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 р. № 4, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей1166,1187 ЦК Українишкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від вини.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ятастатті 1187 ЦК України).

Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першоїстатті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання(ст.24 КК України).

Як вбачається з положень ч.1ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, суд вважає, що представником відповідача доведено, що шкоду було завдано внаслідок умислу потерпілого, оскільки в діях потерпілого наявний умисел на порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, що призвело до його тяжких наслідків - смерті потерпілого.

З урахуванням зазначеного вище, суд доходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування шкоди, тому в задоволенні позовних вимог позивачів до акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити.

Керуючись ст.258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову представника позивачів-адвоката Таргоній ВадимаМиколайовича,який дієв інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 доакціонерного товариства"Українськазалізниця"про стягненняз акціонерноготовариства Українськазалізниця накористь ОСОБА_1 300000,00гривень відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина без врахування податків зборів та інших платежів, на користь ОСОБА_2 300000,00гривень відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина без врахування податків зборів та інших платежів відмовити.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Закарпатського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 19 вересня 2025 року.

Суддя Свалявського районного суду

Закарпатськоїобласті Е.А.Вінер