Рішення № 130315520, 18.09.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 вересня 2025 р. Справа № 120/13636/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятої Головним управлінням ДПС вимоги про сплату боргу №Ф- 790-56у від 11.02.2021 на суму 2200 грн.

Ухвалою суду 16.10.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зокрема, надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

28.10.2024 позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 08.11.2024 продовжено позивачеві процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог вказаної ухвали суду, позивач подала, окрім іншого, заяву, у якій просить поновити строк звернення до суду.

Ухвалою від 02.12.2024 клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного задоволено та поновлено строк звернення до суду з цим позовом. Цією ж ухвалою прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

17.12.2024 подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позову. Зокрема зазначає, що наявність відомостей про реєстрацію фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є самостійною підставою для нарахування їй єдиного соціального внеску. Дата внесення запису в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 25.09.2012, підтверджує наявність статусу ФОП такої та правомірність нарахування єдиного соціального внеску. При цьому, позивач є зареєстрованою як ФОП та не здійснювала припинення підприємницької діяльності.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

07.10.2003 ОСОБА_1 була зареєстрованою Крижопільською районною державною адміністрацією Вінницької області як фізична особа-підприємець.

З відомостей, зазначених у відзиві, позивач перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Вінницькій області як платник податків з 20.10.2003 року по теперішній час, на загальній системі оподаткування.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, дата проведення державної реєстрації ФОП ОСОБА_1 : 07.10.2003, дата запису: 25.09.2012.

В інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців), у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за ІV квартал 2018 року - 2457,18 грн; за І-ІV квартали 2019 року - 2754,18 грн щокварталу; за І квартал 2020 року - 2078,12 грн; ІІ квартал 2020 року - 1039,06 грн; ІІІ квартал 2020 року - 3178,12 грн; ІV квартал 2020 року - 2200 грн.

ГУ ДФС у Вінницькій області сформовано вимогу № Ф-790-56У від 11.02.2021 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 2200,00 грн.

Не погоджуючись із вимогою ГУ ДПС у Вінницькій області, позивач звернулась із цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 якого недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.

Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI).

01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774-VIII), яким внесено зміни, зокрема до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону №2464-VІ змін щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин 2 - 4, 8 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною 5 статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі.

Так, позивач стверджує, що у спірні періоди не перебував у статусі фізичної особи - підприємця. Податкова ж заперечує вказане.

Аналогічне питання було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі за подібних фактичних обставин (№260/81/19). У постанові від 01.07.2020 за результатами її розгляду палата дійшла наступних висновків.

01.07.2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб (далі - ЄДР) та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи - підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 1.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).

03.03.2011 набрав чинності Закон від 01.07.2001 №2390-VI, яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Як стверджує відповідач, позивач був зареєстрований фізичною особою - підприємцем з 07.10.2003.

Так, 25.04.2014 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" від 25.03.2014 №1155-VII (далі - Закон №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж, Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI.

Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості. Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У контексті викладеного Велика Пала Верховного Суду зауважила, що статус фізичної особи - підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, і відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи - підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи - підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Відсутність офіційного підтвердження в особи статусу фізичної особи - підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування з відповідним статусом.

Зважаючи на викладене, позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався (протилежного відповідачем не доведено), що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI.

Аналогічний висновок вкладено у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №460/37/19.

Так, під час розгляду цієї справи податковим органом не доведено як факту офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП та і факту здійснення нею підприємницької діяльності у спірному періоді.

В ході встановлених у справі обставин суд дійшов висновку про те, що у спірному періоді позивач не мала статусу фізичної особи-підприємця та не могла здійснювати підприємницьку діяльність.

Ураховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2021 №Ф-790-56У є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача скасувати податковий борг/заборгованість на суму 2200,00 грн, то суд зазначає, що у відповідності до частини першої розділу II Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Відповідно до пп. 66.1.5 п. 66.1 ст. 66 ПК України підставою для внесення змін до облікових даних платників податків є рішення суду, що набрало законної сили.

При цьому статтею 60 ПК України визначено, що податкова вимога вважається відкликаною, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.02.2018 у справі №816/2042/16, згідно з якою у платника податків наявний матеріально-правовий інтерес в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов`язань платника податків.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 року (справа №825/999/17), від 26.02.2019 року (справа №805/4374/15-а), від 30.11.2021 року (справа №300/3157/20).

Отже, з урахуванням того, що позивач у спірний період, за який йому винесено податкову вимогу від 11.02.2021 № Ф-790-56У в розмірі 2200,00 грн, не мав обов`язку зі відповідних зобов`язань, суд вважає, що зазначену суму податкового боргу, визначену у такій податковій вимозі, слід скасувати.

Враховуючи наведене суд приходить до переконання, що дана позовна вимога також підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В силу приписів частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваної вимоги, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до частини 1статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області від 11.02.2021 № Ф-790-56У.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Вінницькій області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо суми нарахованого податкового зобов`язання зі сплати єдиного внеску в сумі 2200,00 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ ВП 44069150)

СуддяВіятик Наталія Володимирівна