Рішення № 130315442, 18.09.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 вересня 2025 р. Справа № 120/1760/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області рішення №025150008658 від 30.01.2025

Ухвалою від 17.02.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк представниками відповідачів подано відзиви на позовну заяву, в яких останні заперечили щодо задоволення даного позову. Зазначили, що страховий стаж позивача становить 27 роки 08 місяців 21 день. Період роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 01 рік 09 місяців 00 днів, загальний період роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю становить 23 роки 09 місяців 00 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку на 5 років.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач має статус громадянина, який постійно проживав на території посиленого радіологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідчення Серії НОМЕР_1 .

22.01.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідна заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області №025150008658 від 30.01.2025 відмовлено позивачу в призначенні відповідного виду пенсії. Зокрема зазначено, що наявний у позивача страховий стаж становить 27 років 08 місяців 21 день, а тому є недостатнім для призначення пенсії. Період роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 01 рік 09 місяців 00 днів, загальний період роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю становить 23роки 09 місяців 00 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку на 5 років. Також в рішенні зазначено про те, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі з 01.01.1997 по 24.06.1998 оскільки у трудовій книжці відсутні відомості про встановлений і відпрацьований мінімум, відсутня дата і номер, в довідці від 15.01.2025 №01-10-05 відсутні дані.

У рішенні також вказано, що не зараховано до періоду роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю період навчання з 01.09.1985 по 25.07.1986 згідно диплому НОМЕР_2 від 25.07.1986 в м. Вінниця, період роботи в м. Вінниця згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 28.07.1986 з 28.07.1986 по 18.10.1986, з 08.02.1989 по 26.03.1991, не зараховано до періоду роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю оскільки вказана територія не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. При цьому, до періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не враховано період проходження військової служби згідно військового квитка НОМЕР_4 від 09.11.1986 з 09.11.1986 по 16.11.1988 оскільки неможливо визначити місце перебування та відповідну зону радіоактивного забруднення.

Разом із тим, не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 таким законом є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 (далі Закон №1058).

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Аналіз вказаного дає суду підстави стверджувати, що право на призначення пенсії за віком у період із 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року мають ті особи, які досягли 60-річного віку та мають страховий стаж не менше 30 років.

Поряд із цим, згідно із частиною 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до частини 2 статті 55 Закону №796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.

Таким чином, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

В даному ж випадку, оскаржуваним рішенням №025150006784 від 19.10.2023 позивачу відмовлено в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку виходячи із двох підстав, а саме:

- не підтвердження проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 не менше чотирьох років (підтверджено лише 1 рік 09 місяців 00 днів ;

- не зараховано до страхового стажу позивача період роботи в колгоспі з 01.01.1997 по 24.06.1998 оскільки у трудовій книжці відсутні відомості про встановлений і відпрацьований мінімум, відсутня дата і номер, в довідці від 15.01.2025 №01-10-05 відсутні дані

Так, у рішенні №02515008658 від 30.01.2025 вказано про зарахування до страхового стажу позивача період роботи в колгоспі з 01.01.1997 по 24.06.1998 у зв`язку із відсутністю у трудовій книжці відомостей про встановлений і відпрацьований мінімум, відсутня дата і номер, в довідці від 15.01.2025 №01-10-05 відсутні дані.

Надаючи оцінку таким діям відповідача, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).

Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

В даному ж випадку, позивачем не додано до матеріалів позовної заяви трудову книжку колгоспника, яка б була оформлена на ОСОБА_1 .

При цьому, членство позивача в колгоспі в період з 01.01.1997 по 24.06.1998 відображене у його трудовій книжці НОМЕР_3 .

Разом із тим, у трудовій книжці акруш 6 містить відомості про встановлений і відпрацьований мінімум за вказаний період. Але у 1997 році із вказаного мінімуму 250 днів відпрацьованих лише 91, а у 1998 році із встановленого мінімуму відпрацьовано лише 1 день.

Суд зазначає, що враховуючи приписи ч. 2 ст. 56 Закону №1788-XII, інформація про мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання є необхідним, оскільки це впливає на зарахування стажу або повного або за фактичною тривалістю.

Так, невиконання встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин є підставою для врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю, а не повністю.

Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 56 Закону №1788-XII з метою врахування стажу роботи у колгоспі заявнику до пенсійного фонду, за загальним правилом, необхідно надати трудову книжку колгоспника, де зазначається, скільки днів на рік потрібно було працювати і скільки людина фактично відпрацювала. Або, у випадку відсутності трудової книжки колгоспника або в разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.

На підставі вказаної інформації орган пенсійного фонду приймає відповідне рішення: якщо норма виконана, то відповідний рік до стажу зараховують повністю. Якщо ж трудоднів було менше, ніж передбачено у конкретному році, то до стажу зараховують лише ці трудодні тобто фактичну тривалість роботи.

Разом із тим на підтвердження вказаного періоду роботи у КСП "40-річчя Перемоги" позивачем надано архівну довідку №01-10-05 від 15.01.2025, у якій за вказаний період відсутні відомості про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум.

Суд зазначає, що відсутність відомостей про виконання позивачем річного мінімуму трудової участі у колгоспі не можуть вважатися формальними неточностями, оскільки відсутність даних про установлений в колгоспі мінімум участі в громадському господарстві, виконання позивачем річного мінімуму трудової участі у колгоспі у спірний період є підставою для не зарахування такого періоду до страхового стажу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно не зарахував спірний період роботи до страхового стажу позивача, оскільки відсутні відомості про відпрацьовані людинодні та встановлений мінімум участі у сільськогосподарській діяльності, що унеможливлює визначення питання щодо того, чи виконана норма роботи та, відповідно, визначення питання про зарахування повністю відповідного періоду, чи за фактичною тривалістю.

Що ж до не підтвердження відповідачем періоду проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю, то суд зазначає наступне.

Так, як видно із оскаржуваного рішення, підтверджений відповідачем період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 складає 1 рік 09 місяців 00 днів.

При цьому, відповідач вказав на відсутність підстав для врахування до періоду проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю часу навчання позивача з 01.09.1985 по 25.07.1986 у Вінницькому середньому професійно-технічному училищі №19, періоди роботи у місті Вінниці з 28.07.1986 по 18.10.1986, з 08.02.1989 по 26.03.1991 та періоду проходження військової служби з 09.11.1986 по 16.11.1988.

Як уже було зазначено судом вище, відповідно до частини 2 статті 55 Закону №796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

В даному ж випадку, обґрунтовуючи вимоги позову в цій частині, позивач зазначає, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796-ХІІ, є відповідне посвідчення.

Позивач зазначив, що станом на 01.01.1993 постійно проживав або постійно працював чи постійно навчався у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, що підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_1 .

Надаючи оцінку даним твердженням позивача, суд враховує наступне.

Пунктом 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (далі - Порядок №501) визначено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.

Згідно з пунктом 2 Порядку №501 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про cтатус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та видачі посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих визначено Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 (далі - Порядок № 551) в редакції, чинній на даний час.

Відповідно до пункту 10 Порядку №551 посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 65 Закону № 796-XII посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Із системного аналізу статей 9, 14, частини третьої статті 65 Закону №796-XII слідує, що дійсно основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є дійсне, ніким не оскаржене чи/або не скасоване посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке є підставою для встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі № 333/2072/17, від 08 травня 2018 року у справі № 708/1022/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 212/12245/13-а.

Як видно із матеріалів справи, позивач має посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986 (категорія 4).

При цьому, судом враховано правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі №572/47/17, від 15.01.2021 у справі №520/7846/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17, на які посилається позивач.

Разом із тим, в даному конкретному випадку, посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986 (категорія 4) серії НОМЕР_1 , на переконання суду, не може вважатись беззаперечним доказом проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року не менше чотирьох років.

Суд звертає увагу на те, що спірним в межах розгляду даної справи було питання щодо роботи (проживання) на території зони посиленого радіологічного контролю позивача у період його навчання з 01.09.1985 по 25.07.1986 у Вінницькому середньому професійно-технічному училищі №19.

При цьому, місце розташування відповідного училища в місті Вінниця є очевидним та позивачем жодним чином не заперечується.

Крім того аналіз пункту 2.15 та п.п. "в" п. 2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, вказує на те, що записи (про навчання) у трудову книжку в період навчання позивача з 01.09.1985 по 25.07.1986 вносився лише студентам, які навчались за денною формою навчання.

В даному ж випадку, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_5 відображено, що позивач в період з 01.09.1985 по 24.07.1986 навчався в Вінницькому середньому професійно-технічному училищі №19.

Дані обставини, на переконання суду, ставлять під сумнів факт постійного проживання позивача у відповідний період в селі Заньківці.

Також спірним спірним в межах розгляду даної справи було питання щодо зарахування до періоду роботи (проживання) на території зони посиленого радіоекологічного контролю період роботи у м. Вінниця згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 28.07.1986 з 28.07.1986 по 18.10.1986, з 08.02.1989 по 26.03.1991.

В даному ж випадку, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_5 відображено, що позивача прийнято на роботу у Вінницький завод радіотехнічної апаратури в штампувальний цех радіоелектронної апаратури та приладів відповідно до наказу №618Л від 31.07.1986 та 18.10.1986 звільнено у зв`язку із призовом на військову службу.

Також у трудовій книжці зроблено запис про прийняття на роботу 08.02.1989 монтажником радіоелектронної апаратури та приладів 3 розряду в цех № 7 відповідно до наказу №70к від 07.02.1989. Також зазначено що 26.03.1991 позивача звільнено за власним бажанням відповідно до наказу №181-к від 25.03.1991.

При цьому, місце розташування відповідних установ в місті Вінниця є очевидним.

Дані обставини, на переконання суду, ставлять під сумнів факт постійного проживання позивача у відповідний період в селі Заньківці.

Крім того, як уже зазначалось судом вище спірним також було питання щодо зарахування до періоду роботи (проживання) на території зони посиленого радіоекологічного контролю період проходження військової служби з 09.11.1986 по 16.11.1988.

У трудовій книжці позивача вказано про період проходження військової служби з 09.11.1986 по 16.11.1988, який також не зараховано до періоду роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю.

Період проходження військової служби підтверджується записом у трудовій книжці НОМЕР_5 та записом та у військовому квитку № НОМЕР_4 . Однак відповідно до вказаного квитка відсутня можливість визначити місце знаходження військовї частин НОМЕР_6 та відповідну зону радіоактивного забруднення.

Дані обставини, на переконання суду, ставлять під сумнів факт постійного проживання позивача у відповідний період в селі Заньківці.

Суд наголошує, що факт реєстрації позивача не свідчить про те, що вказана особа фактично проживала протягом вказаного періоду в селі Заньківці.

Відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17 та від 17.06.2020 у справі №572/456/17.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем цілком обґрунтовано відмовлено в зарахуванні позивачу до періоду його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю періоду його навчання та роботи у місті Вінниці та періоду проходження військової служби.

При цьому, не зарахування відповідного періоду свідчить про відсутність у позивача необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років.

Як наслідок, підстави для зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, на переконання суду, відсутні.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору не має.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволені адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, код ЄДРПОУ 13559341)

Повний текст рішення складено 18.09.2025

СуддяПоліщук Ірина Миколаївна