Рішення № 130313781, 15.09.2025, Тарутинський районний суд Одеської області

Тарутинський районний суд Одеської області

_____________

Справа №514/600/25

Провадження по справі № 2/514/398/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2025 року с-ще Бессарабське

Тарутинський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Тончевої Н.М.,

при секретарі Чернєвій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Бессарабське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «АВК» про розірвання договору оренди землі та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

06 травня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лукинюк В.В. звернулася до суду з позовом до ФГ «АВК» та просила суд розірвати договір землі від 01.11.2016 року щодо земельної ділянки площею 6,5735га, кадастровий номер 5124788000601:003:0387, яка розташована за адресою: Одеська область, Болградський район, с/рада Рівненська, укладений між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ФГ " АВК ", стягнути з ФГ " АВК " на користь позивачки орендну плату з індексацією у розмірі 29389,19 грн, стягнути з ФГ " АВК "на користь позивача пеню в розмірі 6234,91 грн, вартість правничої допомоги в розмірі 30000 грн, та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 20.10.2021року державним нотаріусом Тарутинської державної нотаріальної контори Одеської області Давидовою Н.Г., позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, площею 6,5735га, кадастровий номер 5124788000601:003:0387, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Рівненської сільської ради Болградського (Тарутинського) району Одеської області.

Дану земельну ділянку позивач ОСОБА_1 отримала у спадок після смерті свого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На даний час зазначена вище земельна ділянка перебуває в користуванні відповідача ФГ « АВК » на підставі Договору оренди землі, укладеного між орендодавцем ОСОБА_2 та ФГ « АВК », зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.12.2016 року, номер запису про інше речове право: 18216662.

Однак, в порушення умов договору відповідач ФГ « АВК », в період з 2021року по 2025 рік, не сплачує позивачу ОСОБА_1 , як спадкоємцю після смерті орендодавця ОСОБА_2 , орендну плату за користування землею.

Тож, наявність заборгованності, зазначив представник позивача, у зв`язку з систематичною, повною несплатою орендної плати за період з 2021 по 2024 роки підпадає під дію пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України та є самостійною і достатньою підставою для розірвання договору.

Ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 08 травня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У відповідності до вимог ст.178 ЦПК України, в електронному вигляді через систему «Електронний суд», відповідачем ФГ " АВК " керівником якого є ОСОБА_3 та в інтересах якого діє адвокат Григор`єв В.В. подано до суду відзив на позов, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на безпідставність та недоведеність обставин, на які позивач посилається як на правову підставу своїх вимог. Зазначив, що позивач ОСОБА_1 після того як отримала у спадок земельну ділянку після смерті батька ОСОБА_2 не вчинила дій , що встановлені договором, актами цивільного законодавства ( ч. 3 ст.148-1 ЗК України ), а саме не повідомила ФГ "АВК" свої контактні дані та банківські реквізити для перерахування нарахованої орендної плати після набуття права власності на земельну ділянку починаючи з 2021 року по теперешній час і у зв`язку з цим ФГ " АВК " не міг виконати свого обов`язку по сплаті орендної плати. Тож позовні вимоги є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.

Крім іншого, зазначив, що ФГ "АВК" після отримання позивної заяви, в якій було зазначено місце проживання позивача ОСОБА_1 та її контактні дані одразу звернувся до останньої з проханням надати банківські реквізити для перерахування нарахованої проте не сплаченої орендної плати. Вказаний лист був отриманий позивачкою 23.05.2025року проте остання банківських реквізитів для перерахування орендної плати не повідомила.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги у повному обсязі та зазначила, що після того як отримала земельну ділянку у спадщину після смерті батька до відповідача ФГ "АВК" особисто не зверталась, не повідомляла засоби зв`язку та банківські реквізити. Крім іншого, зазначила, що в усній формі до керівника ФГ "АВК" зверталась її мама на що останній постіно відмовляв в усній формі посилаючись на скрутне становище підприємства, що і стало причиною звернення до суду.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Лукинюк В.В. в судовому засіданні посилаючись на викладене в позовній заяві, а також на те, що систематична несплата відповідачем орендної плати є підставою для розірвання договору оренди землі, просив розірвати Договір оренди землі.

Керівник ФГ "АВК" та його представник адвокат Григор`єв В.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, вважають їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підтримав доводи та обґрунтування позиції висловлені у відзиві. Зазначивши, що повідомлення від позивача ОСОБА_1 у письмовому вигляді, як це яке передбачено правилами ч.3 ст. 148-1 Земельного кодексу України на адресу ФГ «АВК» не направлялось та не отримувалось. ФГ «АВК» підтверджує свої зобов`язання щодо сплати орендної плати, обліковує суму зобов`язань за договором оренди, та готове сплатити оренду спадкоємцю після одержання від позивача ОСОБА_1 всієї необхідної інформації необхідної для сплати. Просили відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Вислухавши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить такого висновку.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві особистої приватної власності належала земельна ділянка площею 6,5735га кадастровий номер 5124788000601:003:0387, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Рівненської сільської ради Болградського (Тарутинського) району Одеської області.

Між орендодавцем ОСОБА_2 та ФГ «АВК», 01.11.2016 року було укладено Договір оренди земельної ділянки який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.12.2016 року, номер запису про інше речове право: 18216662. Термін дії договору становить 20 років (п.8 Договору).

Відповідно до п.п.9, 10, 11 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за один рік користування земельною ділянкою, що становить 826,45грн, або за бажанням орендодавця в натуральній формі. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься орендарем у строк до 30 грудня поточного року.

Розмір орендної плати переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором,погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом (п.13 Договору).

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,3 % від ставки НБУ несплаченої суми за кожен день прострочення (п.14 договору).

Відповідно до змісту п.36 Договору оренди землі його дія припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, придбання орендарем земельної ділянки у власність , викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження орендованої земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку встановленому законом, ліквідації юридичної особи орендар , а також з інших підстав визначених законом.

Відповідно до змісту п.37 Договору його дія припиняється за взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендорваної земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 21.11.2019року. серія НОМЕР_1 .

20 жовтня 2021 року державним нотаріусом Тарутинської державної нотаріальної контори Одеської області Давидовою Н.Г., спадкоємцю майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_1 , було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 6,5735 га, кадастровий номер 5124788000601:003:0387, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Рівненської сільської ради Болградського (Тарутинського) району Одеської області.

Державна реєстрація вказаного договору здійснена 19.12.2016року державним реєстратором Виконавчого комітету Тарутинської селищної ради Тарутинського району, Одеської області за номером запису 18216662.

Доказів повідомлення орендодавцем орендаря про перехід права власності на земельну ділянку та перехід прав і обов`язків за чинним договором оренди щодо даної земельної ділянки із зазначенням: кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки; прізвища, ім`я, по батькові нового власника; місця проживання нового власника, його поштової адреси, платіжних реквізитів матеріали справи не містять.

Згідно із ст.2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У ч.1 ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

У ч.ч.1 та 2 ст.651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 1 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) визначає оренду землі як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону).

У ст.32 Закону передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У ст.141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (касаційне провадження №61-41932сво18) дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична (два та більше випадки) несплата орендної плати.

Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 1 ст.509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У ч.1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Отже, законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №545/262/18 (провадження №61-47367св18), та від 16 лютого 2022 року у справі №146/350/20 (провадження № 61-6262св21).

У даній справі, позивачем ОСОБА_1 не доведено виконання нею вимог ч.3 ст.148-1 ЗК України та направлення орендарю інформації про нового власника орендованої земельної ділянки, зокрема: місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

Доказів повідомлення орендодавцем орендаря про перехід права власності на земельну ділянку та перехід прав і обов`язків за чинним договором оренди щодо даної земельної ділянки із зазначенням: кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки; прізвища, ім`я, по батькові нового власника; місця проживання нового власника, його поштової адреси, платіжних реквізитів матеріали справи не містять.

З повідомлення за вих.№5 від 19 січня 2025 року вбачається, що ФГ «АВК» на адресу місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 РНОКПП3180514506, було направлено Повідомлення про надання реквізитів для сплати орендної плати за користування земельною ділянкою (копія) (а.с.82-84).

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Останнім є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст.77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Тлумачення як ст.3 ЦК України загалом, так і п.6 ст.3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Схожий по суті висновок зроблений в п.8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

З урахуванням встановленого, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лукинюк В.В. не надано беззаперечних доказів систематичного (два і більше разів) невиконання умов договору оренди землі щодо сплати орендної плати, відтак позовні вимоги про розірвання договору оренди землі є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, належить віднести на її рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10, 13, 81, 89, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «АВК» про розірвання договору оренди землі та стягнення коштів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 18.09.2025року.

Суддя Н.М. Тончева