Рішення № 130281768, 17.09.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19515/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 19.06.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

1. Визнати незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік, перебування на військовому обліку та виклики за повістками з метою уточнення даних і проходження ВЛК громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;

2. Визнати незаконними бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо усунення виявленого порушення та зняття з військового обліку помилкового взятого на військовий облік громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 зняти з військового обліку громадянина російської федерації ОСОБА_1 як особу, яка не підлягає військовому обліку.

Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що після початку повномасштабного вторгнення рф до України 24.02.2022, приблизно з осені 2022 року його постійно викликають до ІНФОРМАЦІЯ_3 повістками для уточнення даних та проходження ВЛК, у 2023 році він отримав направлення на ВЛК, пройшов майже усіх лікарів, однак в подальшому, після консультацій з юристами, припинив подальше проходження медогляду і звернувся до РТЦК із заявою для зняття з обліку як особи, яка не повинна перебувати на такому обліку взагалі. Після неявки до ІНФОРМАЦІЯ_1 на черговий виклик, при цьому повістку не отримував, його було оголошено в розшук, зупинено при поверненні з м. Миколаєва, де надавав допомогу знайомим військовослужбовцям ЗСУ у ремонті автомобілів, і увесь день провів спочатку в Пересипському та потім в ІНФОРМАЦІЯ_4 , на нього 11.02.2025 було складено протокол про адміністративне правопорушення та направлено на розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак після підготовки юристом відповідних заперечень, у притягненні до адміністративної відповідальності за ст. 210 КУпАП все ж було відмовлено. На звернення до ІНФОРМАЦІЯ_5 , 30.04.2025 була надана відповідь за №943/8873 з пропозицією особистої явки до ІНФОРМАЦІЯ_6 для підтвердження свого статусу. 22.05.2025 вчергове була вручена повістка за місцем проживання про виклик на 09-00 год. 29.05.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_6 з метою проходження ВЛК. 07 червня 2025 року на електронну адресу адвоката надійшла відповідь на подану заяву, якою начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив, що взяття на облік, зняття та виключення з обліку регулюються ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якою не передбачено підстав для зняття з обліку.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

23.06.2025 ухвалою судді постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду позовної заяви, в якій має бути зазначено код ЄДРПОУ відповідача, а також докази додатково сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.

26.06.2025 надійшла заява позивача (вх. №64866/25) на усунення недоліків, в якій просив вважати код ЄДРПОУ ІНФОРМАЦІЯ_1 09755929, а також долучено квитанцію №1451-7S8D-4T6E від 24.06.2025 про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Ухвалою судді від 01.07.2025 прийнято до розгляду позовну заяву; відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено розглядати справу в порядку статті 262 КАС України.

Копія ухвали від 01.07.2025 була доставлена до Електронного кабінету відповідача 02.07.2025. Право на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта НОМЕР_1 (а.с.7) є громадянином рф.

На ім`я ОСОБА_1 21.02.2019 видано посвідку на постійне проживання (а.с.8), дата закінчення строку дії якої 20.02.2029.

ІНФОРМАЦІЯ_7 на звернення ОСОБА_1 повідомив листом від 14.03.2025 №1032 (а.с.11) про те, що Северинська сільська рада Іванівського району Одеської області внесла позивача до списку юнаків, які підлягають приписці до призовної дільниці як особу, яка на той час постійно проживала та навчалася на території відповідальності сільської ради. В ході проведення медичного огляду під час прописки ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби у мирний час, обмежено здатним у воєнний час (протокол №2 від 29.01.2002) та передано на військовий облік військовозобов`язаних запасу. 22.07.2002 ОСОБА_1 було видано обліково-послужну картку №568. Підкреслено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку з 22.07.2002.

ІНФОРМАЦІЯ_7 на звернення ОСОБА_1 повідомив листом від 30.04.2025 №943/8873 (а.с.12) про те, що з даних Єдиного Державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку рядового, сержантського та старшинського складу у ІНФОРМАЦІЯ_1 як «солдат, визнаний ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 з 22.07.2002 непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час».

У зв`язку з чим, ОСОБА_1 запропоновано особисто прибути для підтвердження його статусу.

Матеріали справи містять копію повістки №611 (а.с.13), якою ОСОБА_1 викликано до ІНФОРМАЦІЯ_7 29.05.2025 з метою проходження ВЛК.

На звернення ОСОБА_1 щодо неправомірного взяття на військовий облік, ІНФОРМАЦІЯ_7 повідомив листом від 07.06.2025 №2251 (а.с.17), що заявник з 22.07.2002 перебуває на військовому обліку. Вказано, що відповідно до приписів статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», підстав для зняття ОСОБА_1 з військового обліку немає.

Вважаючи спірні дії та бездіяльність протиправними, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з такого.

Так, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Згідно до п.п. 6-8 ч.1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»:

іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

Відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.

Разом з тим, статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

При цьому, статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правове регулювання стосовно загального військового обов`язку і військової служби з метою реалізації громадянами України конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент взяття позивача на військовий облік).

Суд підкреслює, що відповідно до статті 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», загальний військовий обов`язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні.

При цьому, відповідно до статті 5 цього Закону у тій ж редакції, щодо загального військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі.

До паспортів громадян України цих категорій вноситься відповідна відмітка.

Приписка громадян до призовних дільниць визначена приписами статті 14 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до якої визначено, що приписка громадян до призовних дільниць проводиться з метою взяття юнаків на облік та визначення їх кількості, ступеня придатності до військової служби, встановлення освітнього рівня, здобутої спеціальності і рівня фізичної підготовки.

Для проведення приписки громадян у районах (містах) утворюються призовні дільниці.

До призовних дільниць щороку протягом січня - березня приписуються громадяни, яким у рік приписки виповнюється 17 років. Приписка проводиться районними, об`єднаними районними, міськими, об`єднаними міськими військовими комісаріатами (крім Київського та Севастопольського міських військових комісаріатів)* за місцем проживання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1994 №377 затверджено Положення про військовий облік військовозобов`язаних і призовників (далі Положення №377).

Відповідно до п.3 Положення №377, військовий облік військовозобов`язаних і призовників проводиться згідно із Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» і цим Положенням за місцем їх проживання (перебування) з метою:

забезпечення контролю за виконанням громадянами України військового обов`язку і за дотриманням ними встановлених правил військового обліку;

своєчасного бронювання військовозобов`язаних за підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації та воєнного часу;

завчасної підготовки кадрів для заміни військовозобов`язаних, які підлягають призову у разі мобілізації, для планомірного переведення національної економіки, державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій на функціонування в умовах особливого періоду;

надання допомоги військовим комісаріатам у проведенні оборонних і мобілізаційних заходів.

Як встановлено судом, позивач є іноземцем, який постійно проживає в Україні. Отже, на момент спірних правовідносин на нього не поширюється військовий обов`язок, передбачений статтею 65 Конституції України, і він не належить до категорії допризовників, призовників чи військовозобов`язаних у розумінні Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 22.07.2002 перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних запасу за наслідками приписки до призовних дільниць громадян, яким у рік приписки виповнюється 17 років.

Згідно ст.ст.22, 32 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілі чи цілей.

В свою чергу, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року).

На переконання суду, перебування іноземців на військовому обліку не є «необхідним у демократичному суспільстві» в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб та не відповідає «нагальній суспільній потребі» та не є необхідним у демократичному суспільстві.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік позивача, який є громадянином рф, вчинені всупереч нормам законодавства України, чинного на момент спірних правовідносин та які регулюють особливості загального військового обов`язку іноземців, а відтак суд визнає їх протиправними.

Так, відповідно до п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні:

1) перебувати на військовому обліку:

за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов`язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов`язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад;

за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності;

2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів;

4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів;

Отже, в частині позовних вимог в частині дій відповідача про перебування на військовому обліку позивача та виклики за повістками з метою уточнення даних і проходження ВЛК, суд у їх задоволенні відмовляє, оскільки позивачем не наведено, а судом не встановлено їх протиправності з огляду на перебування позивача на військовому обліку.

Щодо позовних вимог в частині протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо усунення виявленого порушення та зняття з військового обліку помилкового взятого на військовий облік громадянина російської федерації ОСОБА_1 , суд у їх задоволенні відмовляє також, оскільки власне дії по взяттю позивача на військовий облік й є спірними у даній справі та, як вбачається з листів відповідача на адресу ОСОБА_1 , суб`єкт владних повноважень такі дії протиправними не вважав.

Щодо захисту порушеного права, суд виходить з такого.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

В свою чергу, поняття дискреційних повноважень, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яку прийняв Комітет Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Так, взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України (ч.1 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

При цьому, відповідно до п.п.5, 6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», визначено, які громадяни України підлягають зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів та виключенню з військового обліку.

Відповідно до наведеної норми, зняття та виключення з військового обліку є різними поняттями, як за підставами, процедурами так й за наслідками.

Оскільки перебування на військовому обліку військовозобов`язаних та резервістів має місце щодо громадян України, суд вважає за необхідне зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 саме виключити з військового обліку громадянина рф ОСОБА_1 .

Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у випадках, передбачених законом, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, можуть у добровільному порядку (за контрактом) проходити військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Відповідно до частини 1 статті 21-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» іноземці та особи без громадянства можуть бути прийняті на військову службу до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України за контрактом на посади рядового, сержантського і старшинського складу.

Частина 3 статті 21-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вказує, що для прийняття на військову службу іноземці та особи без громадянства звертаються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем їх проживання або безпосередньо до військової частини, в якій вони мають бажання проходити службу за контрактом.

Згідно до частини 1, 2, 3 статті 21-2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у контракті про проходження військової служби іноземців та осіб без громадянства встановлюється випробування строком два місяці.

Для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років.

Під час дії особливого періоду військовослужбовцям із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом, гарантується можливість припинення (розірвання) контракту за власним бажанням.

Указом Президента України від 10.06.2016 №248/2016 затверджено Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства, яке визначає порядок проходження іноземцями та особами без громадянства (далі - іноземці) військової служби у Збройних Силах України (пункт 1 Положення).

Пунктом 2 Положенням передбачено те, що іноземці, які на законних підставах перебувають на території України, можуть бути прийняті на військову службу за контрактом до Збройних Сил України (далі - військова служба) у добровільному порядку.

У добровільному порядку іноземці проходять: військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

З іноземцями, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження іноземцями чи особами без громадянства відповідного виду військової служби у Збройних Силах України згідно з додатком (далі - контракт про проходження військової служби).

Контракт про проходження військової служби - це письмова угода, що укладається між іноземцем і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Відповідно до пункту 9 Положення, початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, граничний вік перебування на ній визначаються Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Порядок обліку військовослужбовців, форми і призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення визначаються Міністерством оборони України (пункт 12 Положення).

Судом не встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України.

Водночас, позивач міг бути прийнятий на військову службу добровільно, лише шляхом укладення строкового контракту про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України в порядку, передбаченому Положенням, яке затверджене Указом Президента України від 10.06.2016 № 248/2016.

Доказів того, що позивач виявив бажання проходити військову службу в Збройних Силах України за контрактом і уклав контракт, який би міг бути підставою для перебування його на військовому обліку, судом не здобуто.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Виходячи із системного аналізу наведених вище положень та обставин справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання даного адміністративного позову сплачений судовий збір всього в розмірі 2422,40 грн.

Враховуючи, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, слід стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік громадянина російської федерації ОСОБА_1 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з військового обліку громадянина російської федерації ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНКОПП НОМЕР_2 );

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_9 (Іванівка) Одеської області ( АДРЕСА_3 ).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА